Одна Україна. Дві України...

Київ декларуватиме проєвропейський курс, а сам водночас сповзатиме на Схід. Україні загрожуватиме потрапляння у залежність від Росії, яка знов пнеться у великі держави. Слабка Україна – в інтересах Росії. В інтересах Польщі – сильна Україна...

Президент Віктор Ющенко погодився, щоби прем’єром України став Віктор Янукович. Затіяв тим самим гру, котра вимагатиме від нього здібностей, яких досі він не демонстрував.

Ющенко також довів справу до укладення коаліції між „Нашою Україною”, яка його підтримує, та партією Регіонів. Обидва рішення мусили бути тяжкими та гіркими для прийняття. Але вони були найліпшими з можливих. Коли від помаранчевої коаліції лишилися лише спомини, альтернативами були або дострокові вибори, або віддання уряду коаліції Регіонів з соціалістами та комуністами. Таке розв’язання проблеми єдине послабило б домінування Януковича, оскільки нові вибори могли б відкрити двері до парламенту черговим радикальним угрупованням. Отже теоретично Ющенко міг не допустити коаліції з Януковичем – от тільки для держави це означало б катастрофу.

Нічого страшного

Рішення Ющенка може викликати відразу. Однак ті, хто каже, що зраджено ідеали Майдану, нехай пам’ятають, що Ющенко також стояв на Майдані. А якщо герої Помаранчевої революції зневажили її цінності, то це сталося раніше. А саме за часів прем’єрства Юлії Тимошенко, коли вибухнув скандал, що скінчився її відставкою, або ж коли Ющенко просив про підтримку Януковича для затвердження уряду і погоджувався на припинення „утисків опозиції”. Про цінності Майдану забули також, коли після березневих виборів у пожежному стилі постала і розпалася помаранчева коаліція. Цвях у її труну вбив Олександр Мороз, багато на совісті має Тимошенко, але левову частку відповідальності несе Президент. То він виступав у ролі понадпартійного арбітра, то підтримував власний тил, який не спромігся змусити його до поступок, і сам шантажував партнерів розмовами  з Януковичем, хоча в ключові моменти задкував, заявляючи, що конкретні рішення не лежать у його компетенції. Минулого тижня він, власне, мусив лише з’їсти ту жабу, яку сам довго вигодовував.

Тривалу парламентську кризу подолано – і то становить найвищу цінність рішення Ющенка. На думку багатьох, прагматичні політики з партії Регіонів є значно надійнішими партнерами, ніж Тимошенко: це люди бізнесу, гроші котрих потребують ладу і стабілізації, а не скандалу. Того ж очікують і закордонні інвестори. Президент, його міністри, а у парламенті „Наша Україна” пильнуватимуть, щоб країна не відхилилася від визначеного революцією шляху – записаного у прийнятому кілька днів тому Універсалі національної єдності. Більше того: співпраця двох Вікторів є шансом подолання розколу України. Київ може врешті приступити до відшкодування втрат на міжнародній арені, а його престиж останнім часом сильно впав. Сьогодні Захід не стільки думає про інтеграцію з Україною, скільки готовий погодитися з Путіним, ніби над Дніпром мешкають люди неповажні. Повернення Януковича до влади і реакція Москви дає надію на поліпшення російсько-українських стосунків, відтак на відвернення небезпеки нової газової війни. Це добрий сигнал як для українців, так і для Європи.

Так само важливим є те, що Варшава сприйняла новини з Києва спокійно. Адже важко ображатися на дійсність. Воля до співпраці з новим урядом то є воля залучення України до сфери європейської демократії. Це про надії.

Нічого доброго

Тепер про загрози. Об’єднання країни може виявитися примарним. Для Східної України призначення Януковича є знищенням Тимошенко і упокоренням Ющенка. А лузери не є партнерами. Для західної частини країни Ющенко є зрадником. А зрадникам не довіряють. Президент втрачає вдвічі. Зиск отримують Янукович та Тимошенко, які навзаєм заглиблюються в популізм. Варто пам’ятати, що не президентська кампанія 2004 року була причиною розколу України. Культурний розділ країни є глибшим, ніж різниця між політиками. Налагодження співпраці між ними – це радше розбиття термометра, ніж зниження температури.

На Сході України домінує партія Регіонів. Як політично, так і економічно. Донбас є надзвичайно багатим і надзвичайно бідним. Багатим, оскільки його промисловість дає великі прибутки. Бідним, бо вони потрапляють не до бюджету держави, не до її жителів, а до кишені олігархів. Відносини в Донбасі характеризують як феодальні, а смертність там є в кілька разів вищою, аніж в інших частинах країни. Мафіозні зв’язки бізнесу та політики залишилися непорушними. Єдина надія на зміну ситуації була на вплив зі столиці. Тепер у столиці править Янукович. Родом з Донбасу.

До влади приходить політик не стільки проросійський, скільки пострадянський. І на своїй території приймати рішення він хоче сам. Проросійкість не є вадою в державах, сусідніх з Росією і великою мірою від неї залежних. Але Янукович тепло думає про Москву не тому, що любить росіян, але тому, що йому подобаються тамтешні політичні стандарти. То не є стандарти європейські. В розмовах з Москвою люди з Донецька почуваються вільно, там вони знаходять підтримку. А якщо не узгоджують інтереси, то ворогують на зрозумілих для себе засадах. І то не є засади європейські.

Партія Регіонів прийшла до влади з гаслами впровадження російської мови як державної. Також пропагандувала федералізм, який за часів недавніх демонстрацій переходив у сепаратизм. Сьогодні ці постулати пом’якшують, роблячи те, що раніше робили Кучма і комуністи, котрі вигравали вибори, обіцяючи другу державну мову, а наступного дня про те забували. Кучма навіть написав книжку „Україна – не Росія”. Але то була інша Росія. І хоч російська мова не повинна бути в Україні проблемою, але проблемою є смисли, що вона їх несе: криклива антизахідна пропаганда, а також гнітюча поп-культура, що ринуть з російських телеканалів, які дивляться в Україні. Багатьох обурює поєднання закликів надання російській статусу державної мови з проросійською ідеєю і протиставлення їй ідеї прозахідної. Але в Україні немає громадської і політичної сили, яка б проповідувала поєднання російської мови та інтеграції з Заходом. Коли б ті цінності не протирічили одна одній, певне, така сила б з’явилася.

Наразі Москва радіє, оскільки має можливість відновити впливи, припинені революцією. Успішність українською промисловості залежить від енергії, яка постачається з Росії. А Путін обіцяє дешевий газ, ніби той наркодилер – взамін за щось. Чи можна бути певним, що донецькі боронитимуть стратегічні інтереси України, поступаючись власними? Росія тішиться, оскільки зараз може легше вирішити питання контролю над газопроводами, що проходять через Україну.

Також уже не вперше Янукович декларує готовність інтеграції з Заходом. Перед революцією, коли він був прем’єром, Україна підписала відповідні документи – папір все стерпить. Президентські вибори 2004 року не залишили сумнівів щодо вартості тих декларацій. Тому і пов’язування надій з Універсалом може бути передчасним. Замість партнерських відносин з Росією та інтеграції до Європи можемо отримати щось на кшталт скомпрометованої політики багатовекторності. Київ декларуватиме проєвропейський курс, а сам водночас сповзатиме на Схід. Україні загрожуватиме потрапляння у залежність від Росії, яка знов пнеться у великі держави. І тоді притлумлений широкою коаліцією конфлікт Схід-Захід вибухне з подвійною силою.

Про все це знає Ющенко. Вважає, що він і його партія стануть на сторожі інтересів України. Клопіт у тому, що партія Регіонів має в парламенті більше ніж удвічі більше депутатів, і в коаліції вона є старшим братом. Не всі депутати „Нашої України” згодні з рішенням Президента, багато з них не голосувало за Януковича під час затвердження прем’єра. Партії загрожує розкол, який зробить її ще слабшою і піддатливою на впливи коаліціянта – тим паче, що багато помаранчевих політиків за своєю вартістю такі ж сумнівні, як і люди Януковича. Водночас Ющенко зловживає рефлексією, а його гамлетизування у конфронтації з гангстерськими методами є тут недоречним.

Поляки декларують себе друзями нащадків Ярослава Мудрого. Уряд у Варшаві має усвідомити своє історичне завдання: залучити Україну до співпраці з Заходом, переконуючи і Захід, який сумнівається, і Україну, яка ще не прийняла кінцеве рішення. Це буде можливим, якщо Янукович у Варшаві і Брюсселі почуватиме себе так само добре, як і у Москві. Слабка Україна – в інтересах Росії. В інтересах Польщі – сильна Україна.

Анджей Бжезєцкі, Тигоднік Повшехни(Польща)

З польської переклав Микола Писарчук

УНІАН в Google News