Керівництво Нацбанку заслуговує на відставку

Замість того, щоб погасити будь-яку паніку на валютному ринку, керівництво НБУ здійснює непрозорі й підозрілі дії, які мають аналізувати не економісти, а правоохоронні органи...

Замість того, щоб погасити будь-яку паніку на валютному ринку, керівництво НБУ здійснює непрозорі й підозрілі дії, які мають аналізувати не економісти, а правоохоронні органи...

Володимир Стельмах

За традицією, сформованою за часи незалежності, голова та члени правління Національного банку України є фігурами майже недоторканними. Парламент і Президенти України з легкістю відправляли у відставку прем’єр-міністрів, членів уряду, прокурорів та інших державних чиновників, але тільки не керівництво НБУ. Жоден з високопосадовців Нацбанку за всі ці роки не був відставлений з формулюванням «за невідповідність займаній посаді» чи «за службову халатність».

Навіть критика на адресу керівництва центробанку, якщо й лунала, то ніякими серйозними наслідками для жодного голови чи заступника голови Національного банку не закінчувалась. У гіршому разі того чи іншого заступника тихо спроваджували або в якусь іншу державну установу, або допомагали з працевлаштуванням на керівних посадах у комерційних банках. Можливо, це й непогана традиція, бо в країні має бути хоча б один острівець стабільності й політичної незаангажованості. Але те, що робить керівництво Національного банку в царині грошово-кредитної та курсової політики в останні два роки, викликає вже не запитання щодо ефективності й корисності їхньої діяльності, а відверте обурення щонайменше непрофесійними прорахунками, а то й цілеспрямованим зловживанням службовим становищем.

Те, що грошово-кредитна та курсова політика є результатом спільних дій центробанку й уряду, не є секретом для фахівців. З економічної теорії добре відомо, що основними цілями грошово-кредитної політики є забезпечення цінової стабільності національної валюти та підтримка грошової пропозиції в обсязі, достатньому для здійснення економічними суб`єктами поточної господарської діяльності.

Враховуючи цю другу мету, бачимо, яким важливим є взаємозв`язок між діями центрального банку та економічною політикою уряду. Центральний банк країни і уряд об’єктивно мають свої важелі впливу на фактори, котрі формують рівень інфляції, розмір процентних ставок за кредитами й депозитами, загальний обсяг кредитів, наданих суб’єктам господарювання та фізичним особам, обсяг попиту на іноземну валюту й курс національної валюти. Проблеми координації дій Кабінету Міністрів і Національного банку були завжди, але в останні роки вони стали кричущими. Проявилися не тільки непрофесіоналізм урядів, які весь час змінюють одне одного, а й некомпетентність та професійна безпорадність керівництва самого центробанку.

Аналізуючи дані Нацбанку, не можна не задатися питанням – чи розуміють уряд і Нацбанк, що вони творять. Так, за даними НБУ, обсяг кредитних вкладень за підсумками 2005 року зріс на 61,9% (до 143,4 млрд. грн.), до кінця 2006-го – на 71% (до 245,3 млрд. грн.). У 2007 році цей показник підскочив на 74,1% (до 426,9 млрд. грн.), а 2008-го (січень–вересень) – на 29,4%, або на 139 млрд. грн. (до 565,9 млрд. грн.). Зокрема, сума позик фізичним особам у 2005 році підвищилася на 126,4% (до 33,5 млрд. грн.), у 2006-му – на 134,2% (до 78,5 млрд. грн.), у 2007-му – на 97,8%, (до 160 млрд. грн.), і 2008-го (січень–вересень) – на 33,2%, або на 53,1 млрд. грн. (до 213 552 млрд. грн.).

Абсурдності ситуації додає те, що коли в серпні 2008 року у світі вирувала фінансова криза, наші банки видали додатково кредитів фізичним особам на загальну суму 4 млрд. грн., а у вересні – ще майже на 5 млрд. грн., при тому що майже всі ці кредити – на поточні потреби.

У кредитній заборгованості фізичних осіб на кінець 2007 року 110 млрд. грн. – це споживчі позики, у тому числі на придбання легкових автомобілів. Крім того, частина іпотечних позик зрештою пішла на споживчі цілі – гроші за продані земельні наділи селяни використовували не лише і не стільки для накопичення, скільки для поточного вжитку. Спроби Нацбанку у 2008 році обмежити зростання обсягів кредитування призвели лише до того, що банки почали нарощувати обсяги споживчих позик, які приносять їм більші прибутки – принаймні доти, доки не станеться різкого зростання обсягів простроченої заборгованості за цими незабезпеченими кредитами з боку фізичних осіб.

Що ж у результаті отримала економіка країни? Стрибкоподібне зростання споживчого імпорту, різке погіршення торговельного балансу, зростання валового зовнішнього боргу, підвищення інфляції, параліч житлового будівництва, у якому створюється вся додана вартість в Україні, а потім і обвал курсу гривні до іноземних валют.

Цікаво, невже саме цього добивалися уряд і Нацбанк?

Таке відчуття, що правління та Рада Національного банку, а разом з ними й уряд, не бачили, і не хотіли бачити грізних тенденцій. Інакше звідки цей повний брак професійної та відповідальної грошово-кредитної та курсової політики? Чому обсяги кредитів фізичним особам на поточні потреби за 9 місяців поточного року зросли на 35 млрд. грн.? Причому, здійснюючи кроки щодо зменшення рівня інфляції, Національний банк одночасно не протидіяв зростанню обсягів споживчих та іпотечних кредитів на придбання земельних ділянок, сприяючи викиданню на ринок готівкових грошей і провокуючи ту саму інфляцію та обвал курсу національної валюти.

Але прорахунки керівництва Нацбанку в грошово-кредитній політиці є просто дрібницями порівняно з тим, що воно робить у курсовій політиці протягом цього року, особливо в останні три тижні.

Так, НБУ у квітні – травні, борючись з інфляцією, яка багато в чому була результатом як соціального популізму уряду, який нарощував соціальні виплати, так і провалів у грошово-кредитній політиці самого центробанку, обмежив ліквідність банків, чим спричинив масовий продаж валюти банками та суб’єктами господарювання. А потім керівництво Нацбанку чи то в результаті вже власного нерозуміння ситуації, чи то піддавшись тиску з боку представників Кабміну, підвищило курс національної валюти, тим самим ще більше погіршивши умови для експортерів та стимулювавши галопуючому зростанню обсягів імпорту.

А події останніх тижнів і навіть днів змушують категорично ставити на порядок денний питання про повну заміну керівництва НБУ, інакше воно приведе економіку України до колапсу.

Так, вересень ще не віщував нічого страшного. Від’ємне сальдо інтервенцій НБУ на валютному ринку України становило лише 150,3 млн. дол. США. Тобто просто дрібниці з урахуванням 37,5 млрд. дол. золотовалютних резервів НБУ на кінець вересня.

І ось тут починається найжахливіше. Замість того, щоб у зародку погасити будь-яку паніку на валютному ринку, керівництво НБУ починає здійснювати сукупність непрозорих і досить підозрілих дій, котрі можуть просто знищити економіку країни.

Безперечно, Національний банк потрапив наприкінці вересня й у жовтні у критичну ситуацію, яка потребує здійснення професійних та виважених кроків з подолання кризи, а також взаєморозуміння з урядом щодо розміру соціальних виплат не тільки у 2008-му, а й у 2009-му та 2010 роках, та будь-яких інших витрат, що впливають на зовнішньоторговельне сальдо й, відповідно, на курсову політику.

Так, у другий половині вересня почалася рейдерська атака на Промінвестбанк, що призвела до паніки його вкладників, яка потім перекинулася на інші банки. Надалі ситуація тільки погіршувалася. Спочатку уряд проголошував «у Багдаді все спокійно», а потім, зрозумівши, що на світову кризу можна списати всі помилки своєї економічної політики, закричав «караул», зумовивши додаткову паніку вже на валютному ринку.

І що ж у цій ситуації робить керівництво НБУ?

По-перше, починаються якісь відверто непрозорі дії з наданням кредитної підтримкикомерційним банкам.

Так, 7, 8 та 9 жовтня Нацбанк видає якомусь банку (скоріш за все Промінвестбанку) кредит у 3,3 млрд. грн. під 12% річних на строк до одного року. Потім 8 жовтня видає, після проведення тендеру з підтримання ліквідності, якомусь одному чи декільком банкам ще 1,654 млрд. грн. уже під 16,8% теж на рік, і протягом наступних двадцяти днів жовтня – ще 9,1 млрд. грн. на строк від 6 днів до одного року.

Зрозуміло, що частина цих кредитів пов’язана з підтримкою ліквідності банків і виконанням зобов’язань перед вкладниками й зовнішніми фінансовими кредиторами. Але, по-перше, дивують досить різні процентні ставки, які визначалися скоріш за все в індивідуальному порядку.

І тут виникає запитання: а за якими критеріями визначається ця диференціація в процентних ставках, скільки недоотримає Національний банк від такої різниці і хто, навпаки, зекономить на витратах?

Адже Нацбанк все ж таки не приватна контора, а державна інституція, і недоотримані ним доходи, це недоотримані доходи всіх громадян України. І чому публічно не проголошено вимоги щодо кредитної політики банків, які отримали кредитну підтримки центробанку? Не відомо, чи існує вимога щодо скорочення розмірів кредитних портфелів, заборона цим банкам надавати нові кредити, особливо споживчі, фізичним особам, здійснювати міжбанківське кредитування, зокрема, у вигляді процентних свопів. Якщо цих обмежень немає, то Нацбанк власними діями стимулює попит на іноземну валюту, провокуючи ще більше зниження курсу національної валюти.

Не менш непрозорими виглядають дії Нацбанку в курсовій політиці. За якимись, відомими лише керівництву НБУ, критеріями визначалися банки, яким валюта продавалася за курсом, що суттєво відрізнявся від біржового. Даруйте, але коментувати такі речі мають уже правоохоронці, а не економісти. І жодні аргументи про якісь суспільно значимі контракти, котрі начебто оплачувалися цією дешевою валютою, сприймати серйозно не можна. Будь-які фінансові преференції за рахунок держави може надавати лише уряд, і лише в законом визначеному порядку.

І останнє. Національний банк замість того, щоб уже з кінця вересня жорстко проголосити та забезпечити – з відповідними великими валютними інтервенціями – стабільний курс гривні на певному рівні, хоча б на період до формування бюджету на 2009 рік, почав продавати іноземну валюту на біржі в якихось мало зрозумілих обсягах за заниженим курсом окремим банкам. При цьому НБУ майже не щоденно знижував курс національної валюти, чим спричиняв паніку та апокаліптичні прогнози щодо курс в 7, 8 чи навіть 10 гривень до долара.

Зрозуміло, що гасити цю паніку буде значно важче й дорожче, ніж це можна було зробити на початку жовтня.

Борис Кушнірук

P.S. Коли в другій половині четверга 30 жовтня ця стаття була майже закінчена, стало відомо, що врешті схаменулися в Секретаріаті Президента, в уряді й самому Нацбанку. Керівництво НБУ таки почуло заклики фахівців, та, мабуть, головне – заяву Президента країни – про необхідність чітко визначити межу зниження курсу гривні й почати масовану валютну інтервенцію на готівковому та безготівковому ринку. В умовах зростання кризових явищ в економіці Національний банк має забезпечити прогнозовану курсову стабільність національної валюти й не відпускати її у вільне плавання. Категорично можу стверджувати, що в центрального банку країни достатньо фінансових і регулятивних можливостей погасити паніку на валютному ринку й забезпечити курсову стабільність гривні не тільки в цьому, а й у 2009 році. Зрозуміло, що для цього має проводитись відповідальна грошово-кредитна політика самого Нацбанку та виважена бюджетна, митна й регуляторна політика уряду, спрямована на скорочення попиту, особливо товарів іноземного виробництва.