Середа,
23 серпня 2017
Наші спільноти

Віктор Пінчук як шеф економічної тусовки

Лауреат Нобелівської премії в галузі економіки Роберт Енгел та гуру світової політології Френсіс Фукуяма - у Києві...Треба лише бачити, як добросовісно конспектує Юрій Єхануров, або, немов учениця, ставить запитання Олександра Кужель...

Скажи, хто твій гість, і я скажу, хто ти.

Пам’ятається, в радянські часи з усього сонму світових шоу-зірок до нас приїжджали Дін Рід та, в кращому разі, Мариля Родович. На світі в той час, трохи раніше чи трохи пізніше,  існували Deep Purple, Queene  та Pink Floyd, але до нас можна було їздити лише зіркам, на які давала добро влада.

Про нинішні часи варто і можна сказати багато різного.

Але Deep Purple днями таки доїхав до Києва, Pink Floyd збирався та лише трохи не доїхав через недолугість наших шоу-бізнесменів, та й Фреді Меркурі, будь він живий, цілком міг би навідатись на береги Дніпра.

Аналогічно, ви могли собі уявити в ті часи візит на радянські терени економіста, який сумнівався б в теорії Маркса і не лаяв ринкову економіку?

А тепер таки можна.

Цього тижня до Києва прилетіли лауреат Нобелівської премії 2003 року в галузі економіки Роберт Енгел та гуру світової політології Френсіс Фукуяма.

“Прилетів” їх ніхто інший,  як Віктор Пінчук. Той самий Пінчук, який в перервах між накопиченням первинного капіталу та боротьби з тими, хто намагається його перерозподілити, опікується арт-галереями та камерними оркестрами, продюсує фільми та  фестивалі, возить до нас Спілберга та встигає багато іншого. Декого вистачає лише, щоб накопичувати, а його й на це.

Візит  світових знаменитостей було приурочено до 10-річниці Консорціуму економічних досліджень та освіти, третьої річниці Центру економічних досліджень та першої річниці Київського економічного інституту. А затіяв все це саме Фонд Віктора Пінчука.

На цьому заході гуру виступили у відносно новому жанрі для України – “Публічна лекція для політичної та бізнес спільноти”. В ролі слухачів в залі сиділи Сергій Тігіпко, Олександр Сугоняко, Михайло Поживанов, банкіри, політики, бізнесмени, студенти. Настрій дуже нагадував той, з яким поцінувачі року прийшли на концерт того ж Deep Purple: віриться і не віриться, що я тут, що я їх слухаю.

Сама по собі лекція, як водиться у таких випадках, не мала абиякого прикладного значення. Ні професор Фукуяма, ні доктор Енгел не могли перевернути світогляд присутніх чи запалити Дніпро новими відкриттями, бо основні свої відкриття вони вже зробили, і хто хотів, міг про все це прочитати в їхніх роботах.

Автор “Кінця історії”, професор Фукуяма стисло переповів іншу свою відому книгу -  “Довіра”. Треба зауважити, сама книга набагато цікавіша виступу. За професором Фукуямою, рівень розвитку суспільства визначається навіть не стільки економічними відносинами, стільки рівнем соціального капіталу, який в свою чергу базується на довірі між людьми та довірі людей до соціальних інститутів. Важко уявити, що світоглядну революцію могли б забезпечити поради на кшталт “держава має подбати про соціальний капітал” або відповідь на питання “А що робити людям, коли держава не дбає?” – “треба тиснути на державу”.

Доктор Енгел емоційно та іронічно розповів про свою арч-теорію, за якою визначаються ризики в економіці, але, відверто кажучи, мало хто зрозумів, як її можна екстраполювати на нашу економіку.

Але не в цьому суть таких заходів.

Важлива аура, важлива атмосфера, важливе відчуття причетності до еліти. Це  важко передати або чимось замінити, треба лише бачити, як добросовісно записує думки професорів Юрій Єхануров, або, немов учениця, ставить запитання Олександра Кужель.

Разом з тим, були тут і люди, яким невідомі комплекси радянського “человека”, для яких органічною є присутність знаменитостей,  які можуть спілкуватись з гостями англійською і не потребують перекладача. Це - студенти Київської школи економіки, створеної за сприяння того ж Фонду Віктора Пінчука.

На завершення, як водиться була автограф-сесія та фуршет. Коли студенти нафотографувались з Віктором Пінчуком і відступили, до голови фонду потяглись доросліші люди. По виразу обличчя нескладно було здогадатись, хто до кого звертався з проханнями. Прохання, очевидно, були спрямовані винятково на благо країни, її економіки та культури, оскільки Віктор Пінчук слухав уважно,  доброзичливо посміхався. Люди йшли з надією, дехто з візиткою, на якій немає посад чи регалій. Просто написано – “Віктор Пінчук”.

Автор цього матеріалу також висловлює вдячність голові фонду імені людини, чиє ім`я написане на візитці. Чесне слово, не знаю, коли б ще я отримав автограф автора  “Довіри”. Спасибі, Вікторе Михайловичу, за Фукуяму.

Олександр Калініченко

Читайте про найважливіші та найцікавіші події в УНІАН Telegram та Viber
Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Чи подобається Вам новий сайт?
Залиште свою думку