Чи віддасть Янукович газову трубу Росії за дешевий газ?

Росія хоче не купувати нашу ГТС, а отримати її з мінімальними витратами... Двосторонній консорціум загрожує «кидаловом»... Україні не потрібен дешевий газ, бо це схоже на наркозалежність... Експертні оцінки

1 лютого на прес-конференції Президент РФ Володимир Путін заявив, що Україна має намір повернутися до ідеї створення газотранспортного консорціуму з Росією шляхом обміну частки в українських газопроводах, по яких російський газ експортується до Європи, на доступ до видобутку газу в Росії. Путін сказав, що влада України та експерти в Росії готують пропозиції, і він планує обговорити їх найближчим часом із Президентом Віктором Ющенком та урядом Віктора Януковича.

Слідом за заявою Путіна прем`єр-міністр Віктор Янукович заявив, що вважає перспективною пропоновану модель енергетичного співробітництва України та Росії, яка припускає об`єднання видобувних і газотранспортних активів на рівних умовах – п’ятдесят на п’ятдесят. Міністр палива й енергетики Юрій Бойко також підтвердив наміри України брати участь у проектах з видобутку газу на території РФ.

Віце-прем`єр Андрій Клюєв у одному з інтерв’ю заявив, що Кабінет міністрів веде з "Газпромом" переговори про повернення до газових контрактів 2003–2004 років, згідно з якими ціна на газ становила 44 долари за тисячу кубометрів.

УНІАН попросив експертів прокоментувати заяви російської та української влади.

Володимир Саприкін, директор енергетичних програм центру ім. Разумкова:

РОСІЯ ХОЧЕ НЕ КУПУВАТИ НАШУ ГТС, А ОТРИМАТИ ЇЇ З МІНІМАЛЬНИМИ ВИТРАТАМИ

Наскільки можна судити з усіх заяв і враховуючи проблеми із законодавством і в Росії, і в Україні, поновлення розмов про газотранспортний консорціум відбуваються лише на рівні ідей, які не були детально продумані з точки зору технічної, економічної відповідності законодавству. Важко коментувати заяви, котрі суперечать законодавству, тож їхня реалізація на практиці виглядає дуже проблематичною. З іншого боку, відомо, що «чорт криється в деталях». А їх ми не знаємо. Якщо йдеться про те, що Росія надає доступ до родовищ, а Україна – до контролю ГТС, то незрозуміло, що ж надає гіпотетична третя сторона (Німеччина)? Ураховуючи, що останніми роками Росія виступала проти участі будь-якої третьої сторони, схоже, що йдеться про двосторонній консорціум. На даний момент можна сказати, що ми не бачимо паритету пропозицій, їхньої взаємовигідності.

Говорити про умови 50/50 не можна, бо що таке 50% контролю ГТС? Незрозуміло, що мається на увазі, оскільки приватизація та концесія ГТС заборонені нашим законодавством. Доступ до російських родовищ в обмін на підвищення ціни на російський газ свого часу була кришталевою мрією Лукашенка. Але тоді йому сказали, що родовища не можна просто так отримати, їх потрібно виборювати на тендері.

Теоретично участь у видобутку газу на території Росії для України є вигідною. Але треба зрозуміти, що це нам коштуватиме? Утрату контролю над ГТС? Це неадекватно. Нагадаю, що через кілька років Росія, імовірно, відчуватиме дефіцит природного газу. За таких умов навряд чи хтось дасть можливість іншій країні видобувати газ. Або, наприклад, дасть якесь нерозроблене родовище, яке запрацює лише через 10–12 років.

Крім того, російське законодавство забороняє експорт газу з території Росії будь-яким компаніям, крім Газпрому. То яким же чином Росія пропускатиме газ для України?

Путін назвав кілька західних компаній, котрі працюють з російськими родовищами, але треба наголосити: вони лише розробляють газові родовища. Поки невідомо, що вони будуть з цим газом робити, оскільки на сьогодні законодавство забороняє експорт. Скоріш за все, вони продаватимуть його безпосередньо в Росії.

Нагадаю, що у 2002 році була підписана декларація Путіна–Шредера–Кучми про передачу в управління української ГТС, згідно з якою система формально перебувала в українській власності, але контроль, управління, регулювання доходів ГТС переходили цьому консорціуму. Світова практика не знає такого прецеденту. Більш того, українське законодавство не дозволяє цього робити. Від ідеї тоді відмовилися. Більшістю фахівців, а також деякими урядовцями цей шлях був визнаний невигідним і саботувався.

Про що сьогодні йдеться, невідомо. Газпром не має наміру купувати українську ГТС. Він хоче отримати її якимось іншим шляхом, з мінімальними витратами.

Дивує, що такі заяви ми чуємо від президента іншої держави. Дивно, що в Україні ці ідеї не обговорювалися на жодному рівні, оскільки всі інші заяви, які ми почули слідом за заявою Путіна, є лише похідними від неї.

Путін відокремлює питання ГТС і доступу до своїх родовищ від питання ціни на газ для України. Проте українська сторона щось явно пообіцяла, якісь зобов’язання вже були задекларовані, і це насторожує.

Дмитро Видрін, народний депутат (БЮТ), політолог:

ДВОСТОРОННІЙ КОНСОРЦІУМ ЗАГРОЖУЄ «КИДАЛОВИМ»

Мені здається, така революційна ситуація склалася вперше. Кілька років тому в своїх публікаціях я озвучував можливу формулу газотранспортного консорціуму. Насамперед я наголошував на тристоронній угоді, бо жодні двосторонні проекти між Україною та Росією в принципі неможливі. За останні роки накопичилося стільки взаємної недовіри, що нам потрібен третейський суддя на випадок будь-яких конфліктів. Це може бути, наприклад, уряд Німеччини чи якісь структури ЄС. А другою умовою для розмови про консорціум я тоді власне й називав допуск Росією України до своїх газових родовищ. У такому разі це не односторонній процес, а двосторонній, що міняє ситуацію.

У випадку реалізації цих двох умов можна вести справді цивілізовану гру. Ми здійснюємо експертну оцінку пропонованих родовищ із залученням європейських, а не російських фахівців, і після цього можемо вести переговори щодо компенсації експлуатації цих родовищ якимсь складником, наявним в української сторони.

Підкреслюю, усе це можливо за наявності третього, європейського партнера. Нам потрібен доступ до родовищ, контроль над ГТС і вихід на європейські ринки. Газ нічого не вартий, якщо ми, скажімо, спільно з Росією, зможемо його разом транспортувати, але не зможемо продавати, кооперуючись з покупцем. Нормальну ж ціну в 300–400 євро за тисячу кубометрів можуть запропонувати тільки європейські країни. Якщо можна в одну скарбничку кинути ці три складники – постачальник, транзитер і споживач – й адекватно поділити ці активи, то в нас виникне ідеальна схема найбільшого у світі тристороннього консорціуму. Жодні дві сторони з цієї трійки в будь-якій комбінації не створять дійової схеми.

Те, що ці переговори, про які ми дізнаємося від Путіна, є непрозорими, мене не дивує. У нас так було завжди. Хіба ми знаємо щось достеменно про «РосУкрЕнерго»? А про особу Дмитра Фірташа? А про участь брата Президента в газових домовленостях? Цікавий парадокс: така прозора субстанція, як газ, породжує довкола себе абсолютно непрозорі схеми.

Можливо, Путін нарешті зрозумів, що можна співпрацювати, тільки пропонуючи дзеркальні схеми. Але тут треба бути насторожі. Якщо йтиметься про двосторонній проект, то очевидна небезпека, що хтось когось «кине». «Кидалово» – це наш і російський фірмовий метод ведення бізнесу. Європа вже забула, що це таке, там за останні 20–30 років сформувався загальноєвропейський правовий простір. І тому головна функція Європи в такому проекті – гарантія від «кидалова».

Ільдар Газізуллін, експерт Міжнародного центру перспективних досліджень:

УКРАЇНІ НЕ ПОТРІБЕН ДЕШЕВИЙ ГАЗ, БО ЦЕ СХОЖЕ НА НАРКОЗАЛЕЖНІСТЬ

Дивним виглядає те, що ми чуємо таку заяву з уст Путіна, а наші урядовці лише підтверджують факт переговорів з російською стороною. Очевидно, що переговори з Росією з цього приводу відбуваються, при цьому громадськість не знає не лише про їх зміст, але й про сам факт ведення таких переговорів, які зачіпають стратегічний інтерес України. Суть українських ініціатив, якщо такі були, нам усе одно невідома. Зі слів Путіна важко про щось судити.

Малоймовірно, що йдеться про приватизацію ГТС, тому про якусь частку чого б не було говорити, очевидно, некоректно. Скоріш за все, ідеться про консорціум як модель спільного управління ГТС. Усе визначатиметься умовами, на яких створюватиметься консорціум, які права будуть у його учасників, а тут можливі різні варіанти. Вигідність чи невигідність такої пропозиції залежить від багатьох умов.

Яка частка пропонується в доступі до російських родовищ? П’ять, десять чи п’ятдесят відсотків? Які можуть бути умови експорту газу з російської території, за якими цінами? Що Росія захоче взамін? Росіяни уже увійшли на наш ринок нафти й газу. Єдине, що їм ще потрібно, – це ГТС.

З іншого боку, постає питання, наскільки Україні взагалі потрібен дешевий газ? Я вважаю, що непотрібен, бо це свого роду наркотик. Цієї залежності треба позбуватися, бо вона лише гальмує процес модернізації економіки.

Не виключено, що Росія намагається в такий спосіб схиляти Україну до співпраці за схемою: ми вам газ – ви нам контроль над ГТС, але такий обмін не є рівноцінним.

Треба зауважити, що з європейських країн в України найбільший після Росії резерви газу.

Україна не настільки енергозалежна від російського газу, як багато інших країн Центральної Європи, навіть враховуючи дуже високу енергоємність української промисловості. Тим більше, що цю енергоємність ми спокійно можемо знизити впродовж найближчих 3–5 років на 10–15%. Якщо зараз щорічне споживання газу в Україні – 75 млрд. кубометрів (при тому, що імпортуємо ми близько 80% цього обсягу, решта 20% – власний газ) то через кілька років цей об’єм річного споживання може бути меншим на 10 млрд. кубометрів. Для цього потрібно серйозно зайнятися впровадженням енергозберігаючих технологій.

На мою думку, Україні зараз треба всі зусилля зосереджувати не на зовнішній, а на внутрішній політиці в енергетичній сфері. Саме внутрішні реформи, а не забезпечення будь-якою ціною низької ціни на газ, має бути пріоритетом.

Ураховуючи потужність та важливість нашої ГТС як єдиного на сьогодні потужного транзитера російського газу, вести для розмови про те, щоб ділитися з кимось доступом до її управління, не слід. Так само немає жодних підстав і для перегляду цін на газ.

Вадим Карасьов, директор Інституту глобальних стратегій:

ПОВ’ЯЗУЮЧИ СЕБЕ З РОСІЄЮ, УКРАЇНА ПОТРАПИТЬ В ЕНЕРГЕТИЧНУ ПАСТКУ

З суто економічної точки зору, доступ до російських родовищ – пропозиція, на перший погляд, приваблива. Тим більше, що такий підхід – доступ на ринки збуту в обмін на доступ до газовидобутку – Росія практикує щодо до низки західноєвропейських компаній-монополістів у енергетичній сфері. Але такий хід може бути вигідним лише тактично, з точки зору короткострокових завдань. З точки зору позиціонування України в сучасному світі, переваги сумнівні.

Для України має бути важливо вписувати такий проект обміну не лише в економічний та бізнесовий, а насамперед в політичний, і навіть в геополітичний контекст. Ця ситуація не така абстрактна, як може здатися на перший погляд. Річ у тім, що сьогодні енергетичні відносини Росії та Європи здійснюються по лінії постачальник–споживач. Енергетична безпека полягає в стабільності цієї зв’язки. І тут ми по суті робимо вибір між російською та європейською моделями енергоспоживання. А це кардинально різні підходи до розвитку економіки, промисловості, ЖКГ і т.д.

Якщо озвучена Путіним ідея буде реалізована, то це означає, що Україна як транзитер надає пріоритет постачальнику енергетичних ресурсів, а не споживачеві, внаслідок чого Україна з точки зору майбутньої соціально-економічної моделі розвитку країни може опинитися в своєрідній енергетичній пастці із зав’язками на всі російські виробничі зв’язки, схеми й маршрути. Це потягне за собою розвиток застарілої індустріальної моделі економіки пострадянського зразка, залежної від дешевих енергоносіїв для підтримання цього індустріального ресурсу. І все це в межах такого собі мегаенергетичного й економічного комплексу, який складатиметься на всьому пострадянському просторі. У нас будуть вкрай обмежені можливості для маневру у формуванні нової енергетичної карти Європи.

Якщо ж ми орієнтуємося на інтереси європейського споживача, то тим самим обираємо орієнтацію на європейську соціальну, економічну й політичну модель, причому в статусі самостійного гравця, а не вписаного в енерговиробничі схеми Росії. Україна буде змушена впроваджувати екологічно чисті енергозберігаючі технології і переходити на неоіндустріальні моделі розвитку.

Усі питання, пов’язані з транзитом енергоносіїв через Україну, повинні мати інтернаціоналізований характер. Це в жодному разі не може мати характер двосторонніх відносин, бо в цьому випадку ми опиняємося в завідомо програшній ситуації. Європа як найбільший споживач російських енергоносіїв має обов’язково бути включена в цю схему. Якщо консорціум, то три-, чотири- чи навіть п’ятисторонній.

Треба розуміти, що ми не можемо бути цілком ні від чого незалежними й зовсім нейтральними, бо тоді залишимося осторонь усього, і нас щонайменше обійдуть маршрутами газопроводів. За сучасних умов незалежність – це правильно вибудувана залежність. Ефект незалежності досягається плюралістичною залежністю. Нам треба вибирати, як розіграти цей пасьянс і вибудовувати енергетичну безпеку й стратегію, виходячи з інтересів європейського споживача.

Галина Ключковська

УНІАН в Google News