«АнтиТабачний» ректор Могилянки Сергій Квіт: не в ногу з усіма
«АнтиТабачний» ректор Могилянки Сергій Квіт: не в ногу з усіма

«АнтиТабачний» ректор Могилянки Сергій Квіт: не в ногу з усіма

11:32, 30.03.2010
14 хв. 9416

У нас були великі дискусії з Вакарчуком... Хто може гарантувати Брюховецькому 5 чи 10 років на чолі міністерства? Ми ж поки що маємо підозрілу проросійську риторику... Інтерв`ю

Президент Національного університету “Києво-Могилянська академія” Сергій Квіт – єдиний з керівників українських вишів, який відкрито висловився проти призначенняДмитра Табачника на посаду міністра освіти і науки.  Решта ректорів на останніх зборах минулого тижня всіляко засвідчували новому керівництву свою підтримку і критикували колишнього міністра . УНІАН звернувся по інтерв’ю до Сергія Квіта, щоб дізнатися, чому він протиставив себе колегам, чим загрожує введення вступних іспитів у вишах, яке майбутнє у ЗНО в країні і чи здатна “АнтиТабачна кампанія” щось змінити.  

Наскільки мені відомо, відразу після призначення Табачника у середовищі ректорів звучали протестні настрої. Але як тільки прийшов час діяти, керівники вишів дали задній хід, і з відкритою заявою виступили тільки Ви та Український католицький університет.  Як Ви це прокоментуєте?

Була така інформація. Я не в праві засуджувати своїх колег. У кожного своя ситуація, свої мотивації.

Ректори печуться про портфелі?

Не знаю.

Чи була якась реакція керівництва МОН на Вашу відозву: дзвінки, розмови, спроби тиску? 

Ні, нічого такого не було.

А чи здатен, на Ваш погляд, студентський рух щось змінити?

Сергій КвітВ принципі, студенти в університетах повинні вчитися. Не треба підмінювати навчання і науку політикуванням. Але студентський рух у широкому розумінні – важливий, до нього треба ставитися серйозно. Молоді люди по життю налаштовані на революцію і радикалізм. Вони хочуть мати відчуття власного впливу на перебіг подій, на позитивні зміни у державі. Тому іноді студенти виступають більш послідовними і чесними політиками, ніж так звані професіонали. Студентський рух може багато.

Ваші студенти кажуть, що на посаді міністра освіти сьогодні бачать пана Брюховецького. Ви поділяєте погляди своїх вихованців?

Наскільки мені відомо, В’ячеславові Степановичу раніше пропонували і посаду міністра, і віце-прем’єра з гуманітарних питань. Він сказав: “Мені потрібен час (здається, 10 років) для реформ. За один-два роки це зробити неможливо”.  Але хто в наш час може гарантувати Брюховецькому 5 чи 10 років на чолі Міністерства освіти і науки?

А Ви бачите гідну кандидатуру на заміну Табачнику?

Це міг би бути ректор, чи навіть хтось із колишніх міністрів. Професіонал, а не політик. Усі необхідні нам алгоритми реформ давно випрацювані у світі. Потрібно не конфліктувати, а просто мати волю до реформ.

Один з Ваших вихованців під час чергової акції “АнтиТабачної Кампанії” заявив, що в разі виключення студентів з вузів через публічний протест проти Табачника, Ви готові прийняти їх до себе...

(Сміється. – Авт.) Тут наші можливості дещо перебільшені. Києво-Могилянська академія завжди працює тільки в легальному полі. Для того, щоб вступити до НаУКМА, треба виконати ряд вимог, з якими можна ознайомитися на університетському сайті.

Новий міністр освіти Табачник ініціює введення вступних іспитів наряду з ЗНО з наступного року. Вам не здається, що екзамени просто знівелюють тестування?

Києво-Могилянська академія має 18-річний досвід вступного тестування. Колишній Президент Віктор Ющенко, коли видавав указ про обов’язкове проведення ЗНО, посилався на успішний досвід нашого університету. Проте коли тестування було запроваджене на загальнонаціональному рівні, Києво-Могилянській академії несподівано заборонили проводити власне тестування. З цього приводу ми мали великі дискусії з попереднім міністром Іваном Вакарчуком. Я питав: “Претензії по корупції є?” Нема. “Досвід успішний?” Успішний. Чому це скасовувати? Відповіді від попереднього міністра ми так і не почули. Не дочекалися від нього також відгуку на пропозицію використовувати наш науковий центр з досліджень питань тестування, який, до речі, очолює почесний президент НаУКМА В’ячеслав Брюховецький.

Якщо говорити з точки зору Києво-Могилянської академії, то ми за повернення балів нашого тестування.

Тестування – це дуже  прогресивна справа. Понад 150 країн світу його використовує, воно скрізь працює, виконуючи адекватно поставлені завдання, зокрема корелюючи середню та вищу освіту. У нас запровадження тестування було страшенно прямолінійним. Приміром, на початку цього навчального року керівник Українського центру оцінювання якості освіти Ігор Лікарчук виступає на одному з круглих столів і каже: “Ми плануємо надалі розвивати систему ЗНО. Невдовзі нами будуть запропоновані не лише тести для бакалаврських програм, але й для магістерських”. Така постановка питання не може вважатися професійною. Будь-який західний університет вибудовує власну систему вимог до абітурієнтів. Він може вимагати результати кількох різних тестів, а також написання есею чи подолання якихось інших випробувань. Тому що кожен університет формує обличчя власного студента. Тим більше це стосується магістерського рівня, який вводить молоду людину безпосередньо в науку. Тут треба уважно роздивлятися кожного випускника бакалаврських програм.

Можемо пригадати, що при запровадженні обов’язкового загальнонаціонального ЗНО звучало інше твердження: Завдання університетів не відбирати, а навчати. Це хибна думка. Починаючи з того, що головне завдання університетів – це наука, а сам навчальний процес організовується довкола наукових досліджень. Ринкова конкуренція між університетами починається з боротьби за кращого абітурієнта. Проте я можу зрозуміти мотивацію, згідно з якою ЗНО виносилося як за межі як закладів середньої, так і вищої освіти. У цьому випадку відсторонення університетів від відбору власних абітурієнтів може бути лише тимчасовим кроком, обов’язково – контекстуальним у системі реформ, до яких в Україні ніколи не доходять руки. До справжніх освітніх реформ в Україні досі не дійшло. Час від 1991 року можна вважати згаяним.

ЗНО – це інструмент для проведення реформ, а не сама реформа вищої освіти. Воно не може служити єдиним засобом боротьби з корупцією. Тому що корупція в Україні – це проблема соціальна, пов’язана з низьким рівнем економіки, професійної культури, розбещенням, яке несла із собою радянська влада. Корупція у ВНЗ є лише віддзеркаленням ще гіршого стану справ у цілій державі. Відзначу, що це явище неможливе в нашому університеті, але про це і так усім відомо. Для того, щоб подолати корупцію в Україні, потрібно із чогось почати. Як на мене, найдоцільніше – з вищої освіти. Потрібно дати автономію університетам, вимагаючи від них натомість якість наукових досліджень, навчання і викладання. Тоді вони дбатимуть про свою репутацію на національному і глобальному рівні та, зрештою, не будуть зацікавлені у корупції.

Але досвід проведення ЗНО свідчить, що корупція зменшилася. Через вступ за сертифікатом і за відсутності екзаменів, у ректорів просто не було ніякої можливості брати гроші у абітурієнтів.

Так, якоюсь мірою ЗНО – це інструмент захисту абітурієнтів. Точніше, тестування захищає найкращих вступників. Адже випускник школи з найвищими балами сертифікатів справді може вступити в будь-який університет, оскільки перебуває у фокусі уваги громадськості і преси. Добрим словом слід згадати «онлайнову» систему «Конкурс», яка суттєво допомагає відстежувати ситуацію по Україні. Але ЗНО не усуває корупцію через недостатню прозорість зарахування.

Минулого року 5 серпня всі ВНЗ мали оприлюднити списки рекомендованих до зарахування абітурієнтів. Це означає, що протягом трьох днів останні повинні були принести оригінали документів до певного університету. Якщо ж абітурієнти не приносять оригінали у зазначений термін, то потрапляють у «підвішений» стан: їх можуть прийняти до складу студентів, або ж відмовити у зарахуванні. Причому більшість не з’являється вчасно з двох причин. По-перше, абітурієнти буквально бігають між університетами, бо мають справді широкий вибір. По-друге, прізвище хорошого абітурієнта може з’явитися у списках кількох університетів. А він обирає лише один. Це означає, що в інших ВНЗ на місці його прізвища лишається вакантне місце. Величезна кількість місць залишається відкритими. Чи всі вони заповнюються далі за рейтингом? Цього не можна ствердити напевно.

Чи треба підтримати ЗНО? Безумовно. Суспільство вірить у нього, сподіваючись, що держава й надалі буде дбати про підвищення якості освітніх послуг. Згадаймо, що ЗНО є результатом спільних зусиль Президента і кількох Урядів. Воно дає об’єктивний погляд на знання та здібності абітурієнта. До речі, НаУКМА вже апробувала два тести на здібності. Але ЗНО потрібно органічно вписати у контекст реформ. З одного боку, не можна повністю заборонити всім університетам впливати на формування власного контингенту студентів. З іншого – через справді великий розмах корупції і падіння якості освіти, яке продовжується з другої половини 1980-х років, не можна зупинятися на досягненому. Треба рухатися вперед, розвиваючи національну систему ЗНО. Велике занепокоєння сьогодні викликає настрій політичного реваншу й риторика помсти попередникам. Відповідати будемо всі: перед наступними поколіннями і перед Богом. Ніхто не сховається від власної відповідальності.

Я б також застеріг від огульного звинувачення ректорів і чиновників у корупції. Насправді лідери ВНЗ, професорсько-викладацький склад у більшості випадків дбає про свої університети і хоче вивести їх на вищий рівень якості. Міністерство освіти і науки саме по собі не може проводити ніяких реформ, оскільки для цього як мінімум потрібна злагоджена діяльність Президента, Уряду, Верховної Ради. Світовий досвід показує, що успішні реформи у науці та освіті є наслідком системної державної політики. У центрі уваги тут – запровадження реальної університетської автономії – у першу чергу, фінансової, академічної, кадрової. Ми ж поки що маємо підозрілу проросійську риторику стосовно освіти, забуваючи, що корупція та інституційні стандарти нашого північного сусіда, включно із свободою слова, незабаром сягнуть рівня Північної Кореї. Повернення назад немає. Світ розвивається надзвичайно швидко. Можливий тільки відважний рух уперед.

Свобода – це відповідальність, а в українських реаліях ще й ризик. Наприклад, ректор престижної Харківської юридичної академії ім. Ярослава Мудрого заявив: навіщо контрактникам складати ЗНО – хай платять гроші і вчаться...

Якщо таке твердження справді мало місце, воно свідчить про відсутність в Україні здорових ринкових стосунків. Адже студенти, зараховані без належного відбору, будуть завідомо слабкими, тому «комерційного успіху» також не буде досягнуто. Адже поганому випускнику не треба видавати диплом, тому що суспільство не потребує поганих фахівців. Справжня конкуренція передбачає присутність українських університетів не лише на вітчизняному, але й на глобальному ринку. Тому нам треба пропонувати власні найкращі стандарти.

А ще керівники вишів на останніх зборах бідкалися новому керівництву, що наші аспіранти тікають на Захід, давайте щось робити...

Це звичайний посткомуністичний підхід. Так само, можна сказати: якщо ми навчимо наших людей англійської мови, вони завтра спакують валізи і втечуть. Насправді тікають ті, хто всупереч нашій системі сам вивчив англійську, одержав базову освіту і стикнувся з усіма проблемами наукової кар’єри в Україні. Такі люди їдуть на магістерські і докторські програми в Західні університети. Тому наші дії повинні бути протилежними: слід створити структуровані докторські (PhD) програми у себе вдома, інтегрувати науку і освіту, стимулювати створення суспільство знань. Ми ж проводимо політику самоізоляції, усуваючись не лише від партнерства із Заходом, але також, як наслідок, від справжньої конкуренції. Має місце протилежна тенденція – багато українців повертається додому із західними дипломами. Замість того, щоб використати їхній безцінний науковий та організаційний досвід, наша держава вигадує різноманітні ірраціональні перешкоди, які ці люди незрозуміло заради змушені долати.

Наприклад, Києво-Могилянська академія – єдиний в Україні університет, який відкрив Докторську школу західного зразка. Зараз вона включає п’ять, а до кінця року – матиме перші вісім PhD-програм. Але вже два роки, всупереч Болонським зобов’язанням, ми не можемо її легалізувати. Вихід простий – Могилянка буде видавати паралельно власні дипломи PhD разом з такими ж дипломами європейських та північноамериканських університетів-партнерів. Треба нарешті зрозуміти: якщо молоді люди зможуть потрапляти у «велику науку» з України, вони в переважній більшості залишатимуться і приноситимуть користь своїй Батьківщині.

Як Ви поставилися до нововведення Табачника, яке передбачає, що абітурієнти можуть проходити тестування мовою навчання? 

Сергій КвітОскільки, згідно з російською шовіністичною концепцією, як до 1917 р., так і до 1991-го, всі мови, окрім російської, повинні були кудись зникнути, я, безумовно, виступаю за розвиток усіх мов, які є рідними для громадян України. Однак якщо вони хочуть ставати студентами українських, а не зарубіжних університетів, вони повинні послуговуватися на належному рівні державною мовою. Саме на це слід звернути увагу.

Стосовно тестів, я знаю з мас-медій, що в них будуть розмежовані румунська і молдавська мови. Але ж це абсурд, бо насправді існує одна румунська мова! Не хотілося б думати, що це було зроблено на догоду агресивній російській політиці у регіоні, всупереч науковості та здоровому глузду.

Чому до Вас не йдуть вчитися “мажори” – діти політичної чи бізнесової еліти?

Не можна сказати, що взагалі «не йдуть». Просто ми такої статистики не ведемо. Але якщо батьки мають гроші, ще не означає, що їхня дитина зможе до нас вступити. Далі, якщо студент із заможної родини потрапляє до НаУКМА на контракт (а у нас він найдорожчий) – це ще не означає, що він одержує якусь недоторканість і ми його не виженемо, якщо він буде погано вчитися. За минулий рік ми відрахували десь 119 контрактників і понад 120 бюджетників. Ми не зважаємо, на якій формі навчається той чи інший студент. У Могилянці є різні студенти – всі вони рівні перед нашими професійними і корпоративними вимогами.

Розмовляла Анна Ященко   

 

Новини партнерів
завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся