Міносвіти формує рейтинг вузів: “двійкарі” закриватимуться...

“Ми не можемо терпіти, коли у нас триста сорок навчальних закладів, а у Франції є всього сімдесят університетів" - Інтерв`ю із заступником міністра освіти Михайлом Степком

Кореспонденту УНІАН вдалося побувати на закритому заході, де обговорювалась доля не лише вітчизняних вузів, а й усієї освіти. Заступник міністра Михайло Степко представив ректорам та проректорам  найпотужніших українських університетів проект рейтингових оцінювань результативності діяльності вузів. Цей проект міністерства освіти  передбачає оцінку діяльності вузів за тринадцятьма тематичними напрямками. І вже наступного року вузи будуть серйозно оцінювати і за тим, скільки на їхніх кафедрах академіків та  професорів, і за ефективністю структури й за тим, скільки там вчиться студентів.  

Михайле Филимоновичу, як сьогодні  абітурієнту вибрати добрий вуз?

У нас не було раніше кваліфікованої оцінки вузів, яку б ми готували для громадськості. А суспільство потребує неупередженої державної оцінки. Першу спробу такої оцінки було зроблено 1993 року. Її результати були винесені на колегію ректорів і реакція керівників вузів була різною. Одні ректори, побачивши, що вони від когось відстають за якимись показниками, одразу ж дзвонили проректорам та запитували: що ми не так робимо? Інші ректори вважали, що допущено помилку у оцінці, треті ректори сперечалися про коефіцієнти тих чи інших показників. У цьому році ми повторили цю спробу, але поки що не виносили  на широкий загал, а роздали ректорам, щоб вони зрозуміли, як це буде робитися. Україна давно потребує якогось типу ранжування університетів. Рейтинг, який розробила робоча група Міністерства освіти, ми створюємо для інформування громадськості, головним чином: для абітурієнтів.

У нас є так звані Національні вищі навчальні заклади. Лунало багато критики щодо того, як хто до цього списку потрапляв. Звичайно, є беззаперечні вузи-лідери,  які туди потрапили за реальні досягнення, і це було на підставі громадської думки.  Але було таке, коли університети ставали Національними навіть без візи міністра. Ми десь прогавили цей момент. Питання  виникають і надалі: якось цей вуз звання національного здобув, але потрібно подивитися,  чи не знизив він показники, чи все нормально з його науковим рівнем. Рейтинги також потрібні, щоби оцінити відповідність того чи іншого вузу високому статусу Національного. Якщо завтра якийсь вуз залишиться на передостанньому місці, то доречно ставити запитання, чи заслуговує він на статус Національного? 

Непопулярні вузи будуть закриватися?

Ми не ділимо на популярні та непопулярні. Але якщо рейтинг буде низький, то згодом ці вузи будуть самі по собі відчувати брак абітурієнтів і згортати свою діяльність. У Міністерства освіти поки що є єдиний важель впливу - акредитаційний процес. Не пройшов  вуз акредитацію, ми можемо вилучити ліцензію, але припиняється не діяльність вузу, а  діяльність за однією із програм, бо ми не можемо давати можливість дурити людей.  На минулій Державній акредитації ми закрили  багато підрозділів і державних, і недержавних вузів. Ми не можемо терпіти, коли на п’ятдесят мільйонів  населення в нас триста сорок навчальних закладів, у Франції, країні із такою ж чисельністю  населення є всього сімдесят університетів. Наші університети маленькі, не потужні, вузько профільні, і поступово у тому числі і за рахунок рейтингів ми маємо якось структурувати цей процес. Можливо, будуть створюватися регіональні університети, які об’єднають менші вузи. Має рацію ректор аграрного Університету, який каже, що він, ректор потужного університету, задля того, щоби підготувати магістра, об’єднує зусилля кафедр, а у нас деякі ректори державних вузів кажуть: ми будемо випускати всіх магістрів. Я запитую: і скільки процентів з бакалаврів піде у магістри. Він каже: всі. Не буду називати ім’я цього ректора, він у нас частенько виступає із такими непродуманими заявами. Такого бути не може, магістр - це поштучний товар. Так ось і рейтинг, і вдосконалена система акредитації, і запровадження різних типів програм - це все підвищить якість освіти.

 Які професії зараз найбільш популярні у випускників?

Як і раніше, високі конкурси на спеціальності правознавство, менеджмент та економіка. Хоча і побутує думка, що є перевиробництво таких фахівців, але  більшість людей вважає, що це перспективно. Високий попит на спеціальності комп’ютерні технології, на мови, та психологію. Приємно, що з’являється тенденція: високий конкурс спостерігається на ті спеціальності, які забезпечують робочими місцями. Там, де наша економіка та наше виробництво мали поштовх до розвитку, автоматично ринок праці відчуває приплив людей, які хочуть опанувати цей фах. Коли в нас стала швидкими темпами розвиватися металургія, то одразу конкурси на такі факультети зросли до шести  людей на місце, це більше, ніж на медичні факультети.  Я бачу, що у рамках правознавства з’являються конкурси у професійні інститути та академії. Наприклад, до Академії прокуратури, Академії суддів, МВС. Люди йдуть туди, бо знають, що будуть працевлаштовані.

Чула, що  у майбутньому взагалі відбудеться поділ університетів за призначенням? 

Так.  Ранжування університетів може бути не лише за показниками діяльності, воно може бути за потенціалом, за призначенням. Якщо якийсь університет має досягнення у науковій роботі, то ми можемо дати статус “Національний університет дослідницького типу”. Він готуватиме магістрів, докторів та займатиметься науковою діяльністю, інші вузи ставлять цілі надання професійної вищої освіти. Вони  зорієнтовані на ринок праці та мають своїх прихильників серед роботодавців. Є поділ на академічні програми та професійні, які скеровані на конкретного роботодавця. В більшості приватних університетів немає фундаментальних досліджень з природничих, з технічних наук. Але це не значить, що їх потрібно негативно оцінювати, вони виконують свої функції – поставляють фахівців у підприємства та компанії. Я, до речі, на одному міжнародному семінарі почув цікаву думку: при оцінці вузу не потрібно орієнтуватися лише на думку роботодавця. Роботодавець думає не про перспективу розвитку професії, дбає  про нинішні потреби і зорієнтований лише на свій комерційний інтерес. Дехто вважає, що роботодавці можуть відставати у оцінках, стримувати перспективу розвитку тих чи інших спеціальностей. Є те, що задовольняє інтерес роботодавців, а є те, що задовольняє інтереси наукових шкіл, університетів і загального прогресу.

Поки що абітурієнти керуються не науковим  рейтингом, а репутацією вузу. Які, по-Вашому, залишаються авторитетними?

У  університеті на одних факультетах може бути конкурс – двадцять людей на місце, а на інших – один. Тому важко сказати. Але престижними залишаються університети Києва, Харкова, Одеси, Львова, Донецька...  Авторитетними є ті  університети, де не лише можна отримати професію, але й мати можливості для саморозвитку, де сформовано традиції, є певний щабель культури, можливість стажувань. 

Маша Міщенко

УНІАН в Google News