Аніматор Олег Маламуж: Щоб наздогнати за зборами Дісней, потрібен і якісний продукт, і їхні бюджети на маркетинг. Адже їх масштаб – реклама "Зоряних війн" на вежі Бурдж Халіфа

Чому, виробляючи масовий продукт, складно створити гідну "Оскара" історію, чому українська анімація не підіймає глибокі теми, як Pixar, про комерцію та експерименти в мультиках, УНІАН розповів продюсер, режисер та аніматор Олег Маламуж.

У Sony Pictures Animation заявили, що будуть випускати більше анімаційних фільмів з рейтингом R і PG-13. Але є думка, що анімаційні фільми призначені для дітей і будь-який анімаційний фільм в кінотеатрі має підходити для малечі.

Японці давно заповнили анімацією всі глядацькі ніші. Дитяча, підліткова, доросла, хоррори, детективи. У нас же анімація завжди була «молодшим братом» для кіно. Хоча доросла аудиторія багато дивиться анімацію.

Тому у кризовій ситуації 2020 року Sony примудряється приймати правильні рішення. Ринок змінився і став більш віртуальним. Нішевий продукт можна робити, якщо зуміти його донести. Певно, Sony порахували, як це зробити. Netflix теж намацав цю нішу - «Любов, Смерть і роботи» добре сприйняли.

Тенденція розширювати анімаційний спектр чудова. Бо з нашими кризами та COVID-19 важко щось прогнозувати. Складно сказати, чи буде через три-чотири роки хтось ходити в кінотеатри, в якому обсязі кінотеатр існуватиме.

Складається враження, що від сучасних мультфільмів дійсно більше дорослих отримують задоволення. Це анімація стала настільки кращою або просто всі люблять казки?

Оцінюючи історично, насамперед потрібно відрізняти японську анімацію від європейської й американської. В американській раніше не особливо експериментували з сюжетами. Історії диснеївських принцес переказувалися без сильного відходження від першоджерела, просто веселіше.

Експерименти почав робити Pixar. Вони стали пробувати розповідати складні нестандартні історії. Можливо, навіть частково втрачаючи дитячу аудиторію. У «Воллі» спостерігаємо за роботом, який не розмовляє, і це захоплює. «Думками навиворіт» - історія про складну психологію дівчинки, малеча не все зрозуміє.

Глядач добре сприйняв «Клауса», в якому є чорний гумор. Але нині в дитячих історіях це дозволено. Аудиторія швидко росте в інтернеті, і якихось речей не боїться. Теми та гумор в анімації стають дорослішими. І дорослих глядачів це чіпляє.

Олег Маламуж досліджував японську анімацію понад п'ятнадцять років / фото Олег Маламуж

Говорячи про японську анімації, як пояснюєте феномен Хаяо Міядзакі? Бо любити його анімацію дорівнює мати гарний смак.

У японців багато творчих режисерів з оригінальним стилем. Але Міядзакі довго і плідно працював в одній стилістиці, близькій психології європейця. Його «Віднесені привидами» - найбільш зрозумілий для європейців мультфільм.

Досліджую японську анімацію понад п'ятнадцять років та мрію в Україні зробити щось в японському стилі. Європейці та американці зараз відкривають для себе Японію, відправляють своїх студентів туди на стажування. Голлівуд почав купувати яскраві франшизи та знімати класичні аніме, тільки в кінематографі.

Чи є потенціал, щоб навпаки, з кінофраншизи створювати анімацію?

Експерименти не за горами. Це спосіб дати додаткове життя історії. Приклад - шикарний анімаційний серіал «Зоряні війни». Діснею це дається легко, бо мають величезний анімаційний підрозділ.

А взагалі виробнича кіноіндустрія та анімаційна - різні історії. Кінорежисеру важко адаптуватися в анімації. Зараз американські кіностудії намагаються купувати анімаційні студії в Європі, щоб створювати підрозділи для проектів.

Кілька мультфільмів Pixar входять в список найкасовіших фільмів. Чи може їх рішення закладати глибокі сенси в анімацію пояснюватися бажанням зацікавити старших глядачів, розширити аудиторію і більше заробити?

Думаю, ні. Все-таки віковий рейтинг найприбутковіших проектів 3+. Це масові, зрозумілі глядачу фільми. У того ж «Крижаного серця» збори понад мільярд доларів. А «Коко» - чудовий по драматургії, отримав «Оскар», потужна історія, але за зборами поступається Frozen. Наступний мультфільм студії Pixar - «Душа» - взагалі про смерть. Найчастіше, чим складніше кіно, тим менше збори.

Врахуйте, що прибутковість анімації - це не тільки прокат, а й подальший продаж іграшок. У американців це відпрацьовується повною мірою.

Чи варто українській анімації в оригінальності намагатися бути схожою на Pixar?

Візуальний ряд у нашій «Викраденій принцесі» продюсери вирішили робити схожим на Дісней. Це бачили дистриб'ютори, і це пішло на користь фільму. Глядачі говорили, що ми схожі на Pixar (хоча я бачив, що нам далеко до їх рівня). Це дало хороший прокат по країнах.

Можливо, оригінальна графіка у нас вистрілила б краще. Але, так само, її могли й не прийняти. А продюсери ризикують грошима.

«Клаус» - оригінальна анімація найвищої якості. Але в Україні не можемо собі дозволити таку оригінальність по грошах.

Олег Маламуж займається анімацією 25 років / фото Олег Маламуж

Як думаєте, наша аудиторія оцінила б мультфільм соціальної тематики на кшталт таких, як робить Pixar, але свій, зроблений в Україні?

Займаюся анімацією 25 років і схиляюся до історій, які більш ймовірно зайдуть аудиторії (це відповідає моїй стратегії впевнено, але повільно розширюватися і покращувати якість, щоб через двадцять років була велика прибуткова індустрія). Ми говоримо про комерційну анімацію, не фестивальну. Нам важливо зберігати баланс, щоб через занадто складні роздуми дитина разом з мамою не пішли з кінотеатру. Наприклад, в «Роксолані» самі не знали, як розкрити специфічну тему гарему зрозумілою для дітей мовою, щоб за персонажами було цікаво спостерігати.

Також знаємо, що в нашій країні деякі теми викличуть скандал. Звісно, і на конфлікті можна грати, але мені не близька стратегія хайпа. Експериментувати не хочеться, адже в анімаційному виробництві вистачає проблем. Наприклад, бракує фахівців. Якби я не почав навчати студентів, то малював би «Роксолану» сам. Процес навчання став необхідним, щоб зробити реальним процес виробництва.

Конфліктні теми все-таки тестував би для фестивалів. Але, знову ж, фестивалі - це доросла аудиторія.

За які конфліктні теми не ризикнули б взятися?

Тема ЛГБТ-спільноти у нас неоднозначно сприймається. Такий проект може стати жертвою інтриг і конфліктів. І, крім завдань якісного виробництва, доведеться розв’язувати ці питання.

Проект повинен продаватися в країнах з різним культурним сприйняттям. А складні теми можуть бути неприйняті. Наприклад, в Китаї є теми табу. Ми це з'ясовували, завдяки чому зайшли в Китай з «Викраденою принцесою». Це був перший український продукт, показаний в китайських кінотеатрах. Зайшли також в Індію (можливо, через схожість з Дісней).

Нам бажані попередні продажі, адже це дає фінансування, а нестача грошей під час виробництва - стандартна історія. Тому для мене важливіше знаходити щось певне.

Pixar випустив мультфільм з ЛГБТ-персонажем

До речі, Pixar випустив мультфільм з ЛГБТ-персонажем. Вони можуть собі це дозволити?

Здогадуюся, що вони орієнтуються на свій американський ринок. Не знаю,яким був прокат на інших ринках. Але вони можуть ризикувати. У Діснея є парки, дистриб'юторські мережі, якісь теми можуть продавлювати і лобіювати. У нас цього немає.

Якщо в українській анімації поки не ризикують братися за глибокі унікальні історії, то як створювати продукт, здатний залучити в кінотеатри дорослих?

На подив, того ж «Руслана і Людмилу» дивилося багато досвідчених кіноробів. Одні критикували, а іншим зайшло з великою радістю.

Створюючи міжвіковий продукт, не можна сподобатися всім. Наприклад, в «Думками навиворіт» втрачається чоловіча аудиторія. Зробивши головним чоловічий персонаж, втрачаєш дівчаток. Аудиторія «Людина-павук. Навколо всесвіту» - підлітки. У прокаті вони заробили не надто багато...

…Але взяли «Оскар».

Так. Це питання вибору - фестивалі або прибуток. Можна тільки мріяти, щоб було і те, і інше. Це річ непрогнозована.

Щоб наздогнати за зборами Дісней, навіть з дуже якісним продуктом, потрібні ще їх бюджети на маркетинг. Бо якось бачив рекламу «Зоряних війн» на вежі Бурдж Халіфа в Дубай, ось який масштаб.

Аніматор стверджує, що при створенні анімаційних стрічок маркетинг завжди бореться з драматургією / фото Олег Маламуж

Коли у нас з'явиться анімація, гідна поборотися за «Оскар»?

Виробляючи масовий продукт, складно створити історію, яка могла б претендувати на «Оскар». Маркетинг завжди бореться з драматургією.

Сценарій «Думками навиворіт» писали п'ять-шість років - це дикі бюджети. Коли в Україні вплутуються в гру такої тривалої розробки, зазвичай, студії закриваються. Бо гроші закінчуються.

«З Любов'ю, Вінсент» подавався на «Оскар». У команді виробництва були українські художники-аніматори. Тобто, з точки зору виробництва є прецеденти нашої причетності.

Всім подобаються оригінальні мультфільми, а продовження, зазвичай, критикують. Невже перші частини завжди кращі?

Якщо перший фільм був незрівнянний, складно стрибнути вище голови. Коли робиш другу або третю частину, може здаватися, що немає сенсу напружуватися. Фільм успішний, історію знають, персонажів люблять… І це дуже позначається на якості. Плюс, історія може себе вичерпати. Режисер може «вигоріти».

Добре, коли перший фільм дає розгін для серії. Хороший приклад правильного використання франшизи - це «Богатирі» (росіяни відкатали 15 повнометражних фільмів, хоча щодо деяких серій відгуки були не дуже).

Є цікавий приклад у Pixar. Перша «Історія іграшок» мала великий успіх. Для виробництва другої набрали іншу команду, але продукт вийшов дуже поганий... Це стало зрозуміло за півроку до прем'єри. Вони сильно ризикнули і зробили неможливе - взяли команду з першого фільму і практично повністю переробили продукт. Друга частина теж мала успіх.

Чи є в анімації явні переваги перед кіно? Бо не знаю людини, яка б любила диснеївські римейки більше оригінальних мультфільмів.

В анімації ми обмежені тільки грошима та уявою. У кіно є обмеження - це реалістичний рух і чіткі закони фізики, які в анімації завжди можна проігнорувати.

Але мультфільми Діснея ми дивилися в дитинстві, перезаписати ці спогади неможливо. Можливо, фільми будуть цікавішими для дітей, які не бачили анімацію.

 Олег Маламуж розповів, що потрібно для створення успішного міжнародного анімаційного серіалу / фото Олег Маламуж

Є багато улюблених дорослою аудиторією анімаційних серіалів, той же «Гравіті Фолз» або безсмертна класика - «Сімпсони». Чому не створюються українські анімаційні серіали, справа в грошах?

Створення успішного міжнародного анімаційного серіалу - такий же складний процес, як і повнометражки. Запити міжнародної аудиторії та гумор відрізняються від локального. Щоб створити проект, потрібно витратити багато на самонавчання.

У наступному році повинен вийти анімаційний серіал для малят «Хоробрі зайці». Проект створюється українцями з Glowberry (підрозділ Film.ua) спільно з іспанцями. Завдяки дистриб'ютору, буде виходити на міжнародних телеканалах. Особисто мені дуже цікаво, як він піде на міжнародному ринку. Це - перші проби.

Ви згадували свою стратегію впевнено, але повільно розширюватися, покращувати якість анімації, вибудовувати індустрію. Можливості є?

У нас нескінченні можливості для зростання. Невеликі іноземні студії почали відкривати філії в Україні, Netflix вперше почав зйомки – все це «дзвіночки». Польща залучала українських художників-аніматорів до створення «Ван Гога», а тепер набирає художників в новий проект з унікальною технікою -«Селяни». Це я кажу до того, які фахівці у нас виростають. На жаль, найкраща частина емігрує, але у нас все одно залишається ресурс.

Я беру участь в науковій анімаційній спільноті в Європі, де професура досліджує мистецтво анімації. Вважаю, що ми можемо спробувати створити свою школу анімації в Україні. Пошукати, чим зацікавити міжнародну спільноту. Бо нині конкуруємо з американцями, європейцями, японцями, у яких історія виробництва анімації вище. Шишки, які нині набиваємо, набивали їхні «дідусі» в анімації.

Також я проти будь-якої внутрішньої конкуренції. Нам важливо допомагати один одному, забезпечуючи один одного фахівцями та досвідом, виростати в більшу індустрію. Нас не так багато, щоб бити один одного по голові лопатками, коли навколо величезний піщаний пляж.

Ми розвиваємося, є тенденції вийти на хороший комерційний результат, якщо тільки нас не зупинити. Бо цього року анімаційний ринок відчув недофінансування.

Що порадите подивитися тим, хто дочитав інтерв’ю, але все одно вважає анімацію продуктом для дітей?

Звернутися до бестселерів японської анімації: «Акіра» (1988), «Привид в обладунках» (1995), «Паприка» (2006), «Могила світлячків» (1988), «Актриса тисячоліття» (2001), «Спогади про майбутнє» (1995), «Перевертні» (1999).

Серед європейських – «Тріо з Бельвіля» (2003), «Ілюзіоніст» (2010), «Вальс з Баширом» (2008), «З любов'ю, Вінсент» (2017), «Червона черепаха» (2016).

Ірина Петренко

УНІАН в Google News