Заслужений лікар України, онкогематолог, доктор медичних наук, професор Світлана Сівкович

Світлана Сівкович: В лікарнях Москви загинуло багато чорнобильців, у нас помер тільки один - Олександр Лелеченко

15:12, 21 квітня 2021
9 хв. 3214 Інтерв'ю

Заслужений лікар України, онкогематолог, доктор медичних наук, професор Світлана Сівкович розповіла УНІАН, як опромінених на ЧАЕС пожежників рятували в київських лікарнях, чому "витягнути" не вдалося тих, кого лікували у Москві та чому пік захворювань, спричинених Чорнобильською радіацією, стався за 25 років після трагедії.

У квітні 1986 українські лікарі рятували тих, хто врятував світ від найгіршого розвитку катастрофи ЧАЕС. Частину пожежників відправили в госпіталі Москви, де як вважалося, їм надали б кваліфіковану допомогу. Частина героїв лікувалися в лікарнях, шпиталях Києва. Багато з тих, кому росіяни робили складні операції з пересадки кісткового мозку, загинули. Українці врятували практично всіх. Про те, що відбувалося в лікарняних палатах Києва УНІАН розповіла заслужений лікар України, онкогематолог, доктор медичних наук, професор Світлана Сівкович.

Як ви дізналися про аварію на Чорнобильській АЕС?

Широко в пресі про це не писали. Я особисто дізналася від однієї нашої медсестри. Вона прийшла 28-го в сльозах: "Я повинна їхати в Прип'ять, там моя мама з молодшим сином". Я чула розмови про дуже серйозну аварію, але у мене, як у лікаря, тоді не було часу їх обговорювати. Знаю, що в перші дні військових попередили, що їх відправлять у відрядження. Вони радили сусідам: "Закривайте вікна, частіше мийте квартиру".

Але ми як судили про радіацію? Ми порівнювали з Хіросімою і Нагасакі, і думали, що раз немає вибухової хвилі, немає нічого такого... Ми розуміли, що сталось щось погане, але я, як фахівець, цього не відчувала. Моя дочка в зоопарк ходила з дідусем. Це вже потім у Києві з'явилися горобці без пір'я, лисі.

Зйомка з гелікоптера зруйнованого вибухом даху 4-го блоку Чорнобильської АЕС / фото УНІАН, Анатолій Рассказов

І вже після травневих свят, десь третього числа, ми вийшли на роботу (я тоді працювала в Інституті онкології та радіології). Нам сказали, що сталася трагедія, до нас будуть надходити хворі. Приїхали пожежники.

Наскільки відомо, частина наших пожежників лікувалися в Москві. Попри всі можливості тодішньої столиці, врятувати хлопців не вдалося. Водночас у Києві успішно лікували наших героїв. В чому причина? Як нашим лікарям вдалося врятувати стільки життів?

Пам'ятаєте, до нас приїжджав Роберт Гейл (американський лікар, вважається експертом по роботі медиків після радіаційних катастроф, відомий дослідженнями в галузі трансплантації кісткового мозку, – УНІАН), професори з Москви? Вони ставилися до нас зневажливо. Я не хочу перетворювати Чорнобильську катастрофу в політику, але вони дійсно ставилися зневажливо. Було навіть так, що я не витримала й сказала одному росіянину: "Звідки ви все знаєте? Це ж у нас відбулося, не у вас!" Він в обличчя розсміявся: "Це ви багато чого не знаєте. Ми дуже багато таких пацієнтів лікували".

Читайте такожКатастрофа на ЧАЕС: США розсекретили перший звіт своєї розвідки

Я зараз розумію, що до Чорнобиля було багато трагедій. Один Челябінськ-40 чого вартий (у 1957 у зоні радіаційного забруднення опинилася територія площею 23 тис. квадратних кілометрів з населенням 270000 осіб,– УНІАН)… Там були дуже серйозні аварії, думаю, що на полігонах не всі випробування проходили благополучно. Але, на мій погляд, у кожної аварії - свої особливості. Професори з Москви не вивчали те, що сталося у нас, спиралися на досвід своїх катастроф.

У нас була суперечка. Вони приїхали: "Давайте робити, як завжди". Хотіли проводити терапію, щоб знищити пацієнтам кістковий мозок, а потім його нарощувати. І ті хворі, яким таку терапію проводили, померли. В лікарнях Москви загинуло багато чорнобильців. Ми пішли іншим шляхом, і у нас помер тільки Олександр Лелеченко, який зробив все, щоб на ЧАЕС не було страшного вибуху (заступник начальника електричного цеху, в ніч аварії відключив подачу водню, але отримав загальну дозу опромінення близько 2500 рад, – УНІАН). Інших хворих витягли.

Моїм керівником був головний радіолог України, професор Леонід Петрович Кіндзельський - дуже фахова, високопрофесійна людина. Він був у Чорнобилі, туди поїхало дуже багато українських професорів, вони дивилися, що там сталося. Мій шеф робив так, як вважав за доцільне, але йому багато сил доводилося витратити на те, щоб довести, що він правий.

Розкажіть, у чому помилялись росіяни, у  чому була відмінність катастрофи на ЧАЕС від тих, що були раніше?

Там була непроста аварія. Ми вчили по книгах Хіросіму та Нагасакі: вибухова хвиля, опіки, від яких люди вмирали. Тут інша ситуація. Лелеченко нам розповідав: "Я побачив графіт". Вже було зрозуміло, що реактор розірвало. Я не фізик, але, простою мовою, з реактора вийшла велика кількість радіоактивних частинок, вони змішалися з пилом, лягли на одяг, шкіру, волосся…

Лелеченко нам розповідав: "Я побачив графіт". Вже було зрозуміло, що реактор розірвало / фото УНІАН, Анатолій Рассказов

За тиждень-два наслідки проявлялися страшними опіками. Вони були такими, що лікувати було неможливо. Промити було складно, там утворилися пухирі, з часом вони облазили і це було дуже боляче. Гоїлися опіки дуже погано. Їх було дуже важко лікувати, і навіть після лікування вони давали про себе знати.

Головний принцип лікування - вимити організм від радіоактивних елементів. І шкіру, і легені (робили інгаляції), і кишківник промивали. Ставили дезінтоксикаційні крапельниці, комусь переливали компоненти крові. Вводили і фізрозчин, і вітаміни, кому потрібно - спазмолітики, серцеві препарати і т.д. Давали ношпу, анальгін, крапельниці зі знеболювальними.

Здається, що це занадто слабкі знеболювальні.

Це були сильні люди, дуже міцні. В психологічному плані могло бути важче.

Було дуже багато історій, ситуацій. Уявіть, жила сім'я в Прип'яті. Батько – пожежник, пішов на службу, і тут аварія. Дорослі чоловіки були у відчаї. Вони говорили: "Як же так? Ще вчора все було добре, і за один день...". У одного нашого пацієнта було три сини: один лежав в одній клініці, інший - в інший, третій - в Москві. Дружина його була десь у рідних... Він мені говорив: "Як мені жити? Навіщо ви мене лікуєте?". Деякі пацієнти в перші дні не відчуваючи наслідків. Були розмови: "Навіщо нам робити ці процедури? Якщо у мене променева хвороба, ви мене не вилікуєте". Це були дуже складні розмови.

Треба віддати належне державі, людей переодягли, надали палати, покращене харчування. Але трагедія в тому, що вони не знали, де їхні близькі, що з ними. Жила сім'я - три-чотири людини. Батько в лікарні, мати з дітьми в санаторіях, піонерських таборах, хто в Херсоні, хто в Миколаєві, в Харкові, хто в Криму… Розміщували, де тільки було вільне місце, де вважали, що там чисто.

Читайте такожЛіквідатор аварії на ЧАЕС: ми пробули там 22 дні замість трьох обіцяних

Мобільних, месенджерів у той час не було...

Так. Всіх турбувало: де дружина з сином? Старша дочка? Літні батьки? Рідних шукали через пункти, які займались евакуацією, дізнавалися, хто куди поїхав. З часом почали хоч телефоном спілкуватися, листи писати. Поступово оговталися.

Скільки годин на добу ви тоді працювали?

Ви мене своїм питанням застали зненацька. Ніхто тоді не думав про кількість робочих годин. Працювали стільки, скільки було потрібно. Збільшили кількість змін, затримувалися. На вісім-дев'ять приходили, о восьмій-дев'ятій поверталися додому. Ось таке було життя. Таке ж, як у інфекціоністів, які працюють зараз з ковідом.

Навантаження було, звичайно, страшне. І так було у всіх госпіталях у Києві. Коли пройшов місяць, коли хлопці зрозуміли, що їм стає краще, коли вони дізналися, де їх сім'ї, стало легше. Трагедія не минула, вона ніколи не мине, але вони трохи заспокоїлися і почали нас підтримувати.

Через двадцять п'ять років після аварії був пік захворювань / фото УНІАН, Василь Пясецький

Як багато людей загинуло через наслідки Чорнобильської катастрофи за минулі 35 років? Я розумію, що точні підрахунки неможливі, але який порядок? Десятки тисяч? Сотні тисяч? Мільйони?

Я вам так скажу: після цієї трагедії – величезна кількість проблем. Безпліддя, онкологічні проблеми, ендокринні… Багато захворювань у дуже багатьох людей відсилають до тієї катастрофи. ВООЗ визнав радіаційно обумовленими хвороби - рак щитоподібної залози, лімфопроліферативні захворювання. Так, онкологічні захворювання обумовлені дією радіації, але, крім цього, є судинні патології - інфаркти, інсульти. Я працювала в Чорнобильській Раді, дуже багато було таких ситуацій. Наприклад, таксист був військовим в Чорнобилі, повернувся, працював, їхав собі, та на перехресті просто помер - інсульт. Хлопцю було 23 роки.

Через двадцять п'ять років після аварії був пік захворювань. Але після цього захворювання не припинились. Для того, щоб виникла пухлина, потрібно від 5 до 25 років. Це період, необхідний для мутацій генів, які викликають ці захворювання.

У мене нещодавно був пацієнт, у якого була променева хвороба другого ступеня. Він почав лікування злоякісної лімфоми та не витримав, помер. Коли проводиться протипухлинне лікування, деякі препарати вбивають клітини кісткового мозку, а він і так у багатьох зараз погано працює. У чорнобильців дуже погане здоров'я. Я знаю, що тільки минулої суботи загинуло двоє.

Тому, я б сказала, що ми можемо повною мірою говорити про мільйони людей, які постраждали, захворіли і не вилікувалися. Для мене Чорнобиль був початком глобальних змін в нашій країні.

Влад Абрамов

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Новини партнерів
завантаження...

Чи подобається Вам сайт?
Залиште свою думку

+
Погоджуюся
Ми використовуємо cookies