Останній рейс "Адмірала Нахімова": спогади пасажира, якому пощастило вижити у корабельній трощі

Кілька днів тому минуло 35 років, відколи загинув наш "Титанік" - пасажирський лайнер "Адмірал Нахімов", забравши життя понад 400 осіб. Більшість з них були українцями. УНІАН поспілкувався з одним з пасажирів трагічного рейсу, якому пощастило вижити.

Тридцять п’ять років тому в Цемеській бухті Новоросійська (РФ) у Чорному морі сталася одна з найстрашніших трагедій в історії радянського флоту. В ніч з 31 серпня на 1 вересня 1986 року при зіткненні з балкером "Петр Васев" пасажирський лайнер "Адмірал Нахімов", який здійснював круїзні рейси Кримсько-Кавказькою лінією, отримав пробоїну і затонув. На його борту перебували, за офіційними даними, 1243 особи, з них 423 загинули.

Більшість пасажирів (і загиблих) були з України. Катастрофа "Адмірала Нахімова" стала найбільшою на Чорному морі в мирний час. А понад 60 тіл досі залишаються всередині пароплава.

Леонід Тоюнда з Рівненської області – один із тих, кому пощастило врятуватися у тій страшній корабельній трощі. Він зізнається, що тоді буквально за кілька днів повністю посивів. Проте події тієї ночі пам’ятатиме все життя. Своїми спогадами він поділився з УНІАН.

Корабель пішов на дно за сім хвилин

Сьогодні Леонід Тоюнда – поважний пенсіонер, більшість свого часу приділяє вихованню онуків. А 31 серпня досі вважає своїм другим днем народження. Каже, що це були сім хвилин, які він волів би назавжди викреслити зі своєї пам’яті й ніколи не згадувати. Однак жахливі картини пережитого, ще довго будуть йому снитися, нагадуючи про тих, хто був поруч і кого він тоді назавжди втратив.

На борту «Адмірала Нахімова» перебували, за офіційними даними, 1243 особи, з них 423 загинули / фото Sudohodstvo.org

"Я тоді працював у Дубровицькому районі головою районного відділення Державного банку СРСР і мене преміювали за хорошу роботу путівкою на "Адмірал Нахімов". Настрій у всіх був піднесений, адже потрапити на цей корабель-красень було дуже складно. Ба більше, тоді на судні оголошували, що пасажирам дуже пощастило, адже це мав бути його останній рейс, після якого влада Радянського Союзу мала віддати його у Варну (Болгарія) за борги, де проводили капітальний ремонт "Адмірала Нахімова"", - згадує пан Тоюнда.

Він на лайнер потрапив разом із чотирма колегами, а загалом з Рівненщини група налічувала 29 осіб.

"До речі, путівка на "Адмірал Нахімов" тоді коштувала 69 карбованців, тож подарунок був цінним. Ми поїхали в Одесу, сіли на корабель і пішли в плавання. Зайшли в Ялту, погуляли, побували на "Ластівчиному гнізді", потім відчалили в Новоросійськ і далі – у Сочі… Але не дійшли… Це сталося о 23:15 (так було написано в довідці), в нас врізався сухогруз "Петр Васев". В правий борт, якраз між машинним і котельним відділеннями, там була порожнеча… Він пробив дірку 8 на 9 метрів. Туди заходило 200 тисяч кубічних метрів води на хвилину. За 7 хвилин корабель пішов на дно…", - продовжує Леонід Тоюнда.

Він розповідає, що в момент аварії перебував на верхній палубі. Там святкували День шахтаря, були танці… Настрій у всіх був піднесений. Тож пасажири не одразу зрозуміли, що сталося.

"Я сидів на лавочці і відчув удар у спину. Корабель почав кренитися, нам наказали перейти на лівий борт, потім ми вже зрозуміли, що це для того, аби втримати рівновагу. Було вже темно, ми виходили з порту. А там був корабель підвішений, з ілюмінацією. Коли нас вдарили, "Петр Васев" почав відходити назад в море, я подумав що ми в той корабель підвішений врізалися. Тоді бачу – крен сильний, світла нема, вода хлюпоче, почалася паніка. Корабель за хвилини пішов на дно…", - розповідає співрозмовник УНІАН.

"Намагався пірнати глибше"

Леонід Тоюнда впав за борт з висоти 22 метрів і почав тонути. Каже, що винирнув, коли хтось схопив його за шию міцними руками.

"Я вирвався і сам швидко пірнув під воду. Плив навмання. Мені пощастило, що плив у протилежний бік від корабля, інакше просто затягнуло б у вирву. Щоразу мені доводилося пірнати глибше, щоб не натикатися на інших пасажирів, які в паніці могли б потягнути на дно. А потім бачу - нікого немає, а далі темно, не видно… Потім стукнувся головою об шлюпку, в якій вже було кілька осіб. Я вчепився, кричу іншим: "Сюди, тут шлюпка, є місце!" Так по периметру чоловік 40 прибилося, висіли на шлюпці, добре, що всі живі", - каже пан Леонід.

Він зізнається, що тієї ночі у крижаній воді сильно замерз. Але у такий спосіб йому та майже сорока пасажирам вдалося протриматися не одну годину і дочекатися рятувальників.

Леонід Тоюнда з Рівненської області – один із тих, кому пощастило врятуватися у страшній корабельній трощі / фото «Західний аргумент»

"Одна жінка весь час кричала, що в неї слабке серце, однак, коли її витягнули на борт, вона померла. На жаль, таких випадків, коли у вже у врятованих пасажирів "Нахімова" через деякий час відмовляло серце, було немало. Багато хто загинув просто у зачинених каютах, бо ж було пізно, хтось спав. Хтось кричав, мовляв, для чого підіймаєш мертвих, краще живих підіймай. Врешті зайшли ми всі в теплу каюту і прийшли в порт. Нас всіх помацали, щось вкололи й повезли в готель Новоросійська. Лише звідти я зміг повідомити рідним, що живий", - каже Леонід Тоюнда.

Посивів за кілька днів

Усі врятовані одразу пройшли медогляд, отримали сухі речі та харчі. Вдома усім постраждалим внаслідок корабельної трощі пообіцяли продовжити відпустки і відправили на реабілітацію в лікарні.

"Але головний лікар районної лікарні був моїм товаришем і сказав: "Навіщо тобі та лікарня? Йди на природу й набирайся сил". То я так і зробив – два тижні збирав у дубровицьких лісах гриби, насушив тоді цілий мішок. Але справді відпочив душею", - каже пан Леонід.

Хоча зізнається: після трагедії за кілька тижнів у нього почало рости сиве волосся.

"У 35 років я був сивий, як лань", - каже чоловік. Але це і не дивно, адже із 29 осіб рівненської групи живими залишилися лише 12…

Радянський "Титанік"

Лайнер "Адмірал Нахімов" був побудований у 1925 році німецькими інженерами у Лоббендорфі. Тоді він називався "Берлін". До Другої світової використовувався як пасажирський лайнер, під час війни ним перевозили поранених. У 1945-му пароплав підірвався на міні та затонув. Підняти та відремонтувати його вдалося лише через два роки. Тоді він став називатися "Адмірал Нахімов", а ще через 10 років на ньому знову возили туристів.

29 серпня 1986 року «Адмірал Нахімов» покинув Одесу і відправився в семиденний чорноморський круїз / фото Sudohodstvo.org

За своїми технічними характеристиками "Адмірал Нахімов" мало чим поступався знаменитому "Титаніку": його довжина була 174,30 метрів ("Титаніка" – 269,1 м), ширина 21,02 метра (28,19 м), висота 11,81 метра (18,5 м). А ще на ньому було 276 людей екіпажу, вміщав корабель 1500 пасажирів.

29 серпня 1986 року о 20:00 "Адмірал Нахімов" покинув Одесу і відправився в семиденний чорноморський круїз, який передбачав заходження у п'ять портів - Ялту, Новоросійськ, Сочі (двічі), Батумі та повернення в Одесу. Пасажири не проходили ані шлюпкових навчань, ані жодного інструктажу.

Неправильні розрахунки

Увечері 31 серпня "Адмірал Нахімов" вийшов із Новоросійська до Сочі. На борту перебували 897 пасажирів і 343 члени екіпажу (в основному, одесити). Поблизу мису Дооб його курс перетинався з суховантажем "Петр Васев", який перевозив 30 тонн зерна, і, за погодженням із береговим постом регулювання руху суден, мав пропустити пасажирський пароплав.

Проте капітан "Петра Васева" Віктор Ткаченко розрахував, що, при незмінних курсі й швидкості, судна розійдуться на відстані трохи менше кілометра. Однак другому помічникові капітана "Адмірала Нахімова" Олександру Чудновському наближення "Петра Васева" здалося небезпечним, і він став поступово повертати корабель на малі кути від попереднього курсу. Ткаченко вів судно виключно за приладами, які не зафіксували зміну курсу "Адмірала Нахімова". Тільки о 23:05 капітан балкера, нарешті, відвів погляд від екрана станції автоматичної радіолокаційної прокладки й побачив, що кораблі зближуються.

«Петр Васев» вдарив «Адмірала Нахімова» у правий борт, сильно пошкодив обшивку чотирьох відсіків / фото Sudohodstvo.org

Оцінивши реальну ситуацію, він став надто повільно зменшувати швидкість — лише за три хвилини до зіткнення віддав команду "Повний назад". "Петр Васев" продовжував вперед за інерцією, і вдарив "Адмірала Нахімова" у правий борт, сильно пошкодив обшивку чотирьох відсіків.

Братська могила завглибшки 47 метрів

Після того, як "Адмірал Нахімов" зник під водою, почалася масштабна рятувальна операція, у якій взяли участь десятки суден Новоросійського, Чорноморського флоту і прикордонної служби. Більшість пасажирів і загиблих були з України, серед них переважали одесити. За офіційними даними, у результаті катастрофи загинуло 423 людини (359 пасажирів та 64 члени екіпажу), 64 з них назавжди залишилися під водою.

Перші короткі повідомлення про трагедію у Цемеській бухті були передані по радіо і телебаченню СРСР лише в середині дня 1 вересня. Про жертви та постраждалих нічого не повідомлялося. Тим, хто вижив у катастрофі, заборонили в телеграмах близьким згадувати про аварію "Адмірала Нахімова".

Пошукові роботи на місці катастрофи лайнера розпочали одразу, з 1 вересня 1986 року. Судно лягло на правий борт на ґрунт майже повністю. Водолази проникали всередину, коридори були більше схожі на вузькі проходи та шахти, вщент завалені килимами, меблями та… тілами.  Більшість кают виявилися замкненими, тож рятувальникам доводилося виламувати двері, аби витягнути загиблих.

«Адмірал Нахімов» лежить на глибині 47 метрів у Цемеській бухті / скріншот «Кубань 24»

Окрім того, працюючи в приміщеннях судна, що затонуло, загинули два військових водолази. Після цього пошукові роботи вирішили припинити.

Відтоді "Адмірал Нахімов" лежить на глибині 47 метрів у Цемеській бухті. Це місце радіусом 500 метрів вважається офіційним місцем захоронення жертв катастрофи. Будь-які дії, які б порушили спокій місця захоронення, тут заборонені. Щороку 31 серпня сюди приходить катер з родичами загиблих, вони опускають на воду вінок. Аварія "Адмірала Нахімова" стала найбільшою катастрофою на Чорному морі в мирний час.

Мирослава Бзікадзе

УНІАН в Google News