Рятувальник-піротехнік Роман Драч: Російські військові мінують абсолютно все – від дитсадків до ЛЕП

Начальник групи піротехнічних робіт аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління ДСНС України в Одеській області Роман Драч розповів УНІАН, яку "спадщину" окупанти залишають після себе на українській землі, як знешкоджують найнебезпечніші бомби та пояснив, чому в Україні досі знаходять боєприпаси часів Другої світової війни.

Пане Романе, розкажіть, будь ласка, чим займається ваш підрозділ?

Займаємось розмінуванням територій, знищенням вибухонебезпечних предметів, які залишились з часів Другої світової війни та сучасних боєприпасів після повномасштабного вторгнення Російської Федерації.

З 24 лютого на українській території залишається дуже багато мін, снарядів, авіаційних бомб, ракет, які не вибухнули після прильоту... Ми щоденно залучаємось до робіт з розмінування на звільнених територіях. Щоденно стикаємося з різного типу боєприпасами, які залишили після себе ворожі підрозділи. Знищуємо ці "подарунки", щоб забезпечити безпечне використання територій, будівель, споруд, сільськогосподарських угідь.

Де саме одеським піротехнікам зараз доводиться розмінувати території?

Одещина, Чернігівщина та Миколаївщина. Нещодавно саме повернулися з Миколаївської області, де залучалися десять наших фахівців – два розрахунки.

На певну територію Миколаївщини заходили підрозділи РФ, які там було знищено... До цього, зрозуміло, вони на відповідній місцевості займали позиції, де після себе проводили мінування, залишили різні типи боєприпасів. Це артилерійські снаряди, мінометні, протипіхотні та протитанкові міни. Миколаївщину часто обстрілюють ракетами С-300… Дуже багато залишається касетних боєприпасів, які є небезпечними для населення. Вони складаються з контейнерів, що відкриваються у повітрі та розкидають велику кількість розривних "бомб" на великій території (залежно від моделі,, кількість таких "бомб" в контейнерах може становити від кількох десятків до більш ніж 600 – УНІАН).

Доводилося чути, що часто касетні боєприпаси не розриваються одразу. Що безліч з них перебуває у нестабільному стані, а деякі громадяни навіть примудряються тягнути до будинку вибухонебезпечні предмети, включаючи ракети.

Так, це дуже небезпечне явище, і ми завжди попереджаємо населення про заборону торкатися їх (невідомих, небезпечних предметів) та необхідність терміново сповістити про знахідку відповідних фахівців. Нам доводиться працювати з мінами, снарядами, авіабомбами, рештками ракет…

У Миколаївській області ми стикалися з наслідками, в тому числі після обстрілів реактивними системами залпового вогню, які несли в собі касетні боєприпаси. При їх застосуванні ділянка вкривається, в тому числі "касетами", що не спрацювали - на поверхні їх залишається дуже багато. Ми знищуємо ці "подарунки" на місці, бо їх дуже небезпечно переносити. Населенню у жодному разі не можна їх чіпати, переміщувати, бо може статися вибух.

Для такої роботи потрібна спеціальна підготовка?

Ми і до війни займалися вилученням та знищенням різних типів боєприпасів – як часів Другої світової війни, та і сучасних. Зокрема, залучалися до розмінування складів, які вибухали у 2006-2007 роках на території України. Тобто, ми працювали зі схожими боєприпасами й раніше. Крім того, особовий склад підрозділів проходить спеціальну підготовку в учбових центрах. Також постійно проводяться заняття задля підвищення рівня кваліфікації.

Чи можете порівняти "спадщину" Другої світової війни з тою, яку залишає зараз російська армія?

Наразі з’явилось багато нових типів, видів боєприпасів. Відрізняються й сучасні засоби мінування, тому що наука, прогрес йдуть вперед. І ці сучасні пристрої та методи несуть значно більшу небезпеку, зокрема, під час їх знешкодження.

Наприклад, російські протипіхотні осколкові міни ПОМ-2, які встановлюються навіть дистанційно?

Так, це дуже підступні міни. Вони доставляються на наші території без залучення особового складу. Також є ПФМ – протипіхотні фугасні міни, відомі як "Пелюстки". Вони зовні дуже схожі на листя рослин. Зараз осінь – вулиці, інша місцевість покривається опалим листям і це значно ускладнює роботу піротехніків, саперів. До речі, такі пристрої взагалі розміновувати заборонено – вони знищуються виключно на місці. Тобто, ворогом використовуються більш сучасні пристосування, і мені здається, що зараз різні боєприпаси застосовуються проти України значно більше, аніж це було за часи Другої світової.

Але старі боєприпаси досі знаходять в Україні, зокрема на Одещині.

Так, минуло понад 70 років, а нашим підрозділам все ще доводиться виїжджати на масштабні розмінування (у день нашої бесіди з Романом стало відомо про чергову знахідку на Одещині, біля села Жеребкове – виявлено близько 150 старих артилерійських снарядів, – УНІАН).

Щороку ми знищуємо від 3 тисяч до 10 тисяч снарядів часів Другої світової війни. І це тільки на теренах Одеської області. Зазначу, в інших регіонах країни їх знаходять набагато більше. Зокрема, на території Харківської, Запорізької та Київської областей.

Звідки все це?

Це і склади, і схованки, і наслідки обстрілів – снаряди, які не розірвалися ще десятиліття тому…  Річ у тім, що при падінні бомба, яка не розірвалася, занурюється в ґрунт і залишається в ньому. Зверху її засипає землею, минають роки, потім якийсь фермер чи забудовник починають освоювати територію, та знаходить цей "скарб". Тому всі ці стародавні знахідки аж ніяк не дивні. Тим паче, що складів, схованок боєприпасів під час Другої світової було дуже багато в Одеській області, у харківських лісах тощо.

Скільки ваш підрозділ знешкодив сучасних боєприпасів з початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну?

Понад дві тисячі. В основному, це артилерійські снаряди, мінометні міни. До речі, на території Одещини теж падали касетні боєприпаси. Зокрема, під час обстрілу Затоки, коли на це курортне селище було скинуто авіаційні бомби.

Як часто вам доводилось стикатися з так званими саморобними вибуховими пристроями, які, зокрема, росіяни використовують проти мирного населення?

Це дуже розповсюджено. Таким чином вони, в основному, мінують житлові будівлі. Також саморобні пристрої закладають в лісосмугах, на лініях електропередачі, щоб ускладнити роботу нашим енергетикам. Тому підрозділи ДСНС обов’язково супроводжують виконання таких робіт. Йдуть вперед, проводять розмінування, щоб потім електрики могли безпечно працювати – відновлювати світло після ворожих ударів.

Аналогічно перевіряються ліси, автошляхи, підходи до різних об’єктів інфраструктури – треба провести відповідні роботи, щоб потім могли зайти інші фахівці та відремонтувати пошкоджені комунікації.  

Але зазначу, мінування противник проводить також стандартними засобами – протитанковими, протипіхотними мінами, гранатами, встановленими на розтяжках.

Як відбувається процес знешкодження?

Залежить від типу пристрою, який має бути знешкодженим, від території, об'єкту, який заміновано. Залучається, якщо потрібно, військова техніка. У населених пунктах, на дорогах використовуються засоби пошуку, працюють сапери… Для знищення боєприпасів проводиться установка зарядів і, у разі потреби, це роблять дистанційно.

Ви спілкуєтесь з місцевими жителями? Як вони реагують на заборону наближатися до своїх будинків?

Звичайно, спілкуємось. Адже виклики на розмінування дуже часто отримуємо саме від звичайних людей, які почали повертатися на звільнені території. Наприклад, у Миколаєві на день відпрацьовували по 16 заявок, усі за різними адресами.

Уявіть, заходить власник на подвір’я, а у городі стирчить "хвіст" від якоїсь ракети залпового вогню. Він повинен одразу нас сповістити. Коли приїжджаємо, нам потрібно перевірити наявність у неї (ракети) бойової частини і зробити все необхідне для її вилучення. Тобто проводиться розмінування і лише потім дозволяємо людині зайти у будівлю. Повторюся, низку боєприпасів у дворах, на території присадибних ділянок та сільськогосподарських угідь дуже часто доводиться знешкоджувати прямо на місці, бо переміщувати їх небезпечно. 

Як реагують люди? Ми багато працюємо на деокупованих територіях, де небезпечно: наша справа потребує великої обережності... Але іноді люди, які повернулись, слізно просять нас робити все швидше, бо хочуть додому. Емоційно важко, бо їх дуже шкода, але ми не можемо зробити, аби було – тут не до поспіху. Коли завершуємо роботу на таких об'єктах, аж видихаємо.

Доводилось чути, що окупанти мінують дитячі іграшки, ліжка… Наприклад, в Бучі заклали вибухівку у піаніно, на якому займалася маленька дівчинка.

Так, таке мінування дуже розповсюджене на Київщині, у Чернігівській області, у Донецькому регіоні, де ми також працюємо. При відступі вони (російські військові, – УНІАН) мінують школи, входи в житлові будинки, меблі, електроприлади, іграшки. Все, що завгодно, аби завдати якомога більше шкоди дорослому чи дитині, яка зайде. Мінують все – від дитсадків до ЛЕП.

Тому ми благаємо: "Не поспішайте. Ви так довго страждали, зачекайте трошки, поки йде перевірка". Тому що випадки, коли місцеві жителі підриваються на різних боєприпасах, саморобних пристроях, непоодинокі. 

Ви сказали, що залучались до розмінування й на Одещині.

Так, на Одещині на повідомлення про збиті ракети нашим хлопцям довелося виїжджати десь понад десять разів. Треба розуміти, що до таких заходів (знешкодження, розслідування на місці, - УНІАН) також залучаються фахівці поліції.

Чи відрізняються чимось підходи ворога до мінування, скажімо на Миколаївщині від Чернігівщини?

Одне і теж: залишені військові позиції, міни, вибухівка. Важко навіть назвати строк, який знадобиться, щоб очистити Україну від усього цього...

Пане Романе, за час ваших відряджень до деокупованих регіонів, що вас вразило найбільше?

Безліч розбитої техніки, зруйновані села та міста, розвалені будинки. Випалені території. Людське горе. Це страшно.

Лариса Козова

Лариса Козова

УНІАН в Google News