Щиро і довго потискуючи руки, президент Туреччини Раджеп Таїп Ердоган і російський автократ Володимир Путін «запечатали» завершення підводної секції «Турецького потоку» в Стамбулі.
Цей газопровід – дещо більше, ніж просто двосторонній енергетичний проект. Він об’єднує лідерів обох країн у їхніх амбіціях грати ключову роль на міжнародній арені, пише Handelsblatt.
Від початку «Турецький потік» був задуманий як спосіб транспортувати російський газ в Європу замість провального проекту «Південний потік». Росія хотіла розширити свою мережу трубопроводів на континенті, Туреччина ж прагнула отримати статус важливої транзитної країни. Але поки ці амбіції доведеться відкласти. Потенційно нову ГТС можна розширити на Південно-Східну Європу, підвищуючи її транспортні можливості вище нинішніх 15,75 мільярдів кубометрів на рік. Але коли це станеться, гостро залежить від політичних суперечок з Європою. Тож поки що «Турецький потік» - суто двосторонній проект.
Обидві сторони тим часом вихваляють двосторонні вигоди від нової «труби» і нової дружби між ними.
«Зовнішній тиск ніколи не міг змусити нас відмовитися від наших двосторонніх відносин», - говорив Ердоган на церемонії.
Звісно ж, прозвучала і обіцянка, що Туреччина буде лояльна до Росії і в майбутньому. Однак, попри показову дружбу, між країнами існують дві гострі проблеми, які можуть підірвати двосторонні відносини. Окрім відкриття ГТС, Путін і Ердоган обговорювали дві дуже специфічні теми: перша з них – поставка російських ракет С-400 Туреччині, а друга – ситуація в сирійській провінції Ідліб.
Останнім часом були новини про спробу Ердогана зблизитися зі США, що викликало роздратування у Росії. Адже відлига у турецько-американських відносинах дорого обійдеться Москві. Приміром, угода на продаж С-400 для турецької армії за 2,5 мільярди доларів може бути розірвана. Згідно з повідомленнями турецької інформаційної агенції Anadolu, Анкара чекає, що в грудні Сенат дозволить Пентагону продати їй американські ракети Patriot. Але Вашингтон хоче, щоб Туреччина, яка лишається його партнером по НАТО, розірвала угоду з Росією.
Ердоган неодноразово жалівся на те, що Захід нібито втручається у його внутрішні справи. Але тепер все змінилося, і Анкара взяла курс на пом’якшення відносин зі США і Європою. Влада Туреччини нещодавно відпустила пастора Ендрю Брансона, який провів у в’язниці два роки за підозри в шпигунстві і терорі. Взаємні санкції і каральні мита, якими супроводжувалося погіршення відносин між Анкарою і Заходом, почали поступово скорочуватися і скасовувати. Тож шлях для американсько-турецької угоди про продаж ракет відкритий.
Читайте такожHandelsblatt: П’яні туристи псують проголошену «дружбу» Туреччини з Росією
Для Москви втрата бізнесу з продажу зброї стане гірким ударом, навіть якщо турецька сторона заплатить їй компенсацію. Кремль розглядає продаж зброї не лише як вигідний фінансово бізнес, а й сигналом про політичний союз. І цей союз дасть тріщину, якщо угода про С-400, підписання якої Москва святкувала рік тому, буде скасована.
Про вирішення питання щодо ситуації в Ідлібі теж не може бути й мови. Сирійська провінція під контролем бойових груп, яких фінансує і підтримує Туреччина. Росія, з іншого боку, захищає режим Башара Асада, який ще у вересні хотів відвоювати Ідліб. Водночас Путін і Ердоган погодилися створити демілітаризовану зону. Але перемир’я досі лишається фантазією.
Туреччина просить більше часу, але кінцева мета Путіна лишається незмінною: відновити контроль Асада над всією Сирією. Тож Москва навряд чи завжди буде миритися з турецькими поставками для ворогів режиму в Ідлібі.
