Фантастична (у прямому сенсі) угода США і ЄС: вирок світовому порядку та нові "козирі" для України

Торговельна угода між Євросоюзом та США послаблює протиріччя на геополітичному Заході, але… формує нові по всьому світу. Адже це, як кажуть експерти, боротьба за "новий світоустрій", де, власне, мита є лише частиною загальної картини.

27 липня ЄС та США досягли рамкової угоди щодо нового режиму торгівлі, а також інвестицій, оборонної співпраці та іншого. Це не просто угода про торгівлю, а всеохоплюючий договір, який фактично підпорядковує Європу Штатам, повертаючи Захід до реалій часів Холодної війни. Тому фахівці й кажуть, що розмір мит тут - далеко не головне.

По суті, європейці виторгували збереження американських безпекових та інших зобов’язань в обмін на збільшення митної ставки до 15% на європейські товари, які йдуть на експорт до Америки. Білий дім же по максимуму скористався залежністю європейців від США. Втім, хай і не дуже добровільно, але Захід, схоже, консолідується у новому форматі. Що несе Україні нові вигоди та виклики.

А центральною темою угоди були питання енергетики. Точніше, те, що ЄС тепер повинен буде закуповувати все у США – нафту, газ та навіть ядерне паливо. Але чи зможе Європа все це прийняти суто технічно? Чи достатньо ресурсів у самих США? Чому експерти називають цю угоду "про зміну світоустрою" у енергетичному розрізі "фантастикою" та пророкують їй швидкий крах або значну видозміну? А ключове для нас – як це все позначиться на РФ та тих, хто досі купує російські ресурси? Всі відповіді зібрав УНІАН.

• Угода про все
• Обіцянки-цяцянки у декларації про наміри
• "Фантастична угода" з присмаком "соєвих обіцянок"
• "ПозаСОТівський світоустрій"
• Ризики та вигоди для України

Угода про все

Розберемося, про що ж домовилися сторони у деталях. У ЗМІ було дуже багато різної інформації та повідомлень, які подекуди суперечили одне одному.

Іван Ус, головний консультант Центру зовнішньополітичних досліджень Національного інституту стратегічних досліджень, розклав "по поличках" для УНІАН все, що відбулося.

"Ця угода суттєво погіршує для ЄС умови торгівлі зі США. Проте з іншого боку – вона пропонує суттєво кращі умови, ніж те, що могло б бути, якби цієї угоди не було. Якби її не було досягнуто, митна ставка на європейські товари була б 30%, а зараз буде лише 15%. Звісно, це неприємно для європейців. І я не можу її назвати "угодою про вільну торгівлю", адже вона радше її погіршує", - каже експерт.

Але він додає, що торгівля у цих перемовинах була, хоч і темою центральною, проте далеко не єдиною. Мета ж угоди – переділ грошових потоків у світі та зміна правил всієї світової торгівлі.

"Угода формує новий світовий порядок – позаСОТівський. І не всі поки що на це погоджуються. Навіть серед країн ЄС ми бачимо критику. Але все рухається саме у цьому напрямку, - продовжує пан Ус. – Угоду я поділяю на три частини (крім торговельного блоку). Це ще інвестиційний блок, стратегічні та оборонні закупівлі".

Під "стратегічними закупівлями" мається на увазі те, що до кінця каденції Трампа ЄС зобов’язався, як повідомляється, закупити у США нафту, скраплений природній газ та ядерні технології на суму 750 мільярдів доларів.

"Це означає, що ЄС повинен не брати це все у РФ, наприклад, а замістити це через США. Американці ніби кажуть, що "спочатку ви купуєте все у нас, а вже потім деінде". Саме тому найбільшу критику угода отримала з боку Віктора Орбана, якому все це постачає РФ, а АЕС будує Росатом – тепер доведеться переорієнтуватися на США та технології Westinghouse", - продовжує науковець.

Інвестиційний блок, на його думку – це зобов’язання європейців інвестувати у США 600 мільярдів доларів до кінця каденції Трампа.

"І тут є важлива відмінність від аналогічної угоди США з Японією – там була домовленість про інвестування $550 млрд, але виключно туди, куди американці самі вкажуть. А тут ЄС зможе сам визначати, куди він готовий інвестувати у США. Але робити це все одно повинен. Тобто, лише по Японії та ЄС Трамп отримав 1,15 трильйони доларів інвестицій", - зауважує він.

Третій блок найбільше хвилює українців – оборонні закупівлі. За цією домовленістю європейці закуповують зброю у США.

"Там не визначені точні суми. Але те озброєння, що зараз європейці отримуватимуть із США, значною мірою надходитиме до України. Для ЄС зараз найголовніше, щоб Україна не програла цю війну. Бо тоді ця війна приходить до ЄС", - вважає Іван Ус. 

Втім, фахівець додає, що це лише "рамкова угода", і вона ще потребуватиме змін.

Найбільші ж суперечки на Заході викликали навіть не стільки питання торгівлі, як оці "стратегічні закупівлі" на 750 мільярдів доларів, які стосуються енергоносіїв. Бо, з одного боку, ці домовленості звільняють ЄС від залежності від РФ, але з іншого – формують ще більшу залежність від США під владою Дональда Трампа.

Обіцянки-цяцянки у декларації про наміри

Володимир Омельченко, директор енергетичних програм Центру Разумкова, розбирає на запит УНІАН енергетичні особливості цієї угоди між США та ЄС. За його словами, сторони домовилися, що Євросоюз куплятиме у США енергоносії на 750 мільярдів доларів наступні 3 роки (починаючи з 2026 року).

"В середньому це буде десь по $250 мільярдів щороку. У 2024 році ЄС купив енергоносіїв загалом приблизно на $400 мільярдів, з яких у США – лише на $70 мільярдів. Тобто Європа повинна буде збільшити закупівлі енергоносіїв у США у 3,5 рази. Уявляєте? Європа тепер має купувати 60% всього імпорту енергоносіїв у США, - дивується обсягам експерт. – Тут існують певні проблеми. Наприклад, Європа загалом у 2024 році імпортувала газу на 105 мільярдів доларів, з яких у США – лише на $20 мільярдів. Це всього 19%. То що, вони настільки збільшать закупівлі – у рази? Дуже у цьому сумніваюся".

Більше того, пан Омельченко скептичний щодо спроможності самих Штатів все це продати. Адже Європа, технічно, зможе ці обсяги прийняти – є у європейців достатні потужності. Але у США відповідних потужностей немає.

"Вони (американці, - УНІАН) не мають стільки установок для зрідження газу у таких масштабах. Так, там йде будівництво, але завершиться воно лише у 2027 році. Тому тут дуже великі питання щодо угоди. Крім того, а як ЄС планує примусити купувати саме американський газ приватні компанії? Якщо, наприклад, французька компанія захоче купити газ у Катарі чи Норвегії. І по нафті так само, - продовжує фахівець з енергетичних питань. – По нафті ще теж велика проблема, що США взагалі не є великим нетто-експортером – вони приблизно стільки ж нафти видобувають, скільки й споживають. Продають вони, грубо кажучи, до 20 млн барелів на добу, а видобувають трішки більше – 21-22 млн барелів. Тому не зрозуміло, де вони цю нафту візьмуть на продаж".

Для порівняння директор енергетичних програм Центру Разумкова наводить наступні цифри – усього на світовий ринок РФ експортує близько 7 мільйонів барелей на добу нафти та нафтопродуктів, у тому числі до ЄС (до Словаччини та Угорщини) - лише 0,25 мільйона барелів. У той час як ринок Євросоюзу загалом складає 20 мільйонів барелів.

"В американців просто нема таких ресурсів – ані по газу, ані по нафті. Якщо вони вирішать їх у таких обсягах поставляти на експорт, то буде в них самих велика нестача цих ресурсів. А про ядерне паливо взагалі не варто й говорити. Таке питання навіть не стоїть, насправді. Бо Сполучені Штати самі є нетто-імпортером збагаченого урану. Основним постачальником якого для них є РФ. Про які поставки зі США до Євросоюзу може йти мова, якщо самі США мають великий дефіцит урану для власних електростанцій? І це при тому, що вони мають великі плани – і ці плани вже затверджені – щодо будівництва нових АЕС у США", - додає скепсису пан Омельченко.  

І ще цікаве питання: чи консультувалося взагалі керівництво ЄС з кожною країною блоку щодо угоди зі США? Бо ми знаємо, як складно у ЄС приймаються всі рішення.

"Спочатку всі країни збираються, потім між собою домовляються, після чого консенсусом у 100% вони приймають рішення. Чи було таке попереднє погодження? Чи є згода всіх країн ЄС на угоду? За моєю інформацією, такого рішення не було. Після заяв Урсули фон дер Ляєн ми вже бачимо реакцію французів: "Що це таке і чому нас не спитали?". Навіть Мерц зробив зауваження. Такі ж питання й зауваження пішли від Італії та інших країн", - продовжує дослідник енергетики.

Він наполягає, що це лише рамкова угода зі США, яка має пройти національні погодження у ЄС. Ще будуть внесені зміни. Але у тому вигляді, як зараз, "угода взагалі не може бути реалізована", і є "фантастикою". Володимир Омельченко наполягає, що зараз це "не більше, ніж декларація про наміри".

"Фантастична угода" з присмаком "соєвих обіцянок"

Але уявімо, все ж, що ЄС та США погодять цю угоду з такими або близькими до заявлених обсягами по енергоносіях. Адже Дональд Трамп не сприймає відмови, а в європейців, за його термінологією, "бракує карт" в умовах безпекової та загальної залежності від Штатів. Як це вплине на світові ринки – на нафту, газ? Як з точки зору цін, так і перерозподілу обсягів.

"Тут ми входимо у сферу фантазій, але, припустимо. У такому разі США зможуть повністю замістити поставки газу з РФ. У тому числі для Угорщини і Словаччини. І це правильно. Україні це буде дуже вигідно. Те ж саме стосується нафти – там не такі вже великі російської обсяги, які споживає Словаччина. Це було б дуже добре для України та Європи, і це потрібно зробити, - вважає Володимир Омельченко. – Якщо фантазувати далі, це призведе фактично до монопольної залежності ЄС від США. Американці тоді будуть диктувати ціни. Тому ціни для ЄС навряд чи зменшаться. ЄС втратить значною мірою джерела диверсифікації. Така величезна залежність ЄС від США - це, мені здається, буде не дуже добре для Європи. Це втрата частини не лише економічної, але й політичної незалежності".

Ті ж обсяги ресурсів, які зараз закуповує Європа у інших країн, і які звільняться в разі реалізації угоди, на думку Омельченко, підуть у Азію – у Китай, Індію, Туреччину. Це погано позначиться передусім на РФ.

"Це може різко знизити ціни на нафту на світовому ринку – всюди, крім Європи. Бо інші країни матимуть право на диверсифікацію та закупівлі в інших постачальників, а країни ЄС – ні", - продовжує експерт. 

Загалом, ця угода призведе "до серйозного зниження конкурентоспроможності європейської продукції, але це лише фантазії". Пан Омельченко вважає, що прийняття її у такому вигляді "просто неможливе".

"Думаю, що угода ще буде адаптована до реалій життя. Ще порахують баланс попиту й споживання у ЄС, порахують можливості США, і оці всі цифри мають змінитися. Мені здається, що поки що ніхто цих балансів не рахував. Це мені нагадує угоду між Україною та США по рідкісноземельних металах, яка теж була написана на швидку руку", - завершує думку директор енергетичних програм Центру Разумкова.

З ним згодні й західні експерти. Анн-Софі Корбо, аналітик з енергетики в Центрі глобальної енергетичної політики Колумбійського університету, вважає, що така угода "не має сенсу".

"Для цього Європі доведеться імпортувати набагато більше газу і нафти зі США, відмовляючись від інших постачальників, при цьому припускаючи, що ціни на нафту і газ залишаться високими або навіть зростуть, щоб досягти мети в 250 мільярдів доларів. Ми хочемо знизити витрати на енергію, а президент Трамп хоче знизити ціни на нафту, тому ця угода не має сенсу", - запевняє вона.

Білл Фаррен-Прайс з Оксфордського інституту енергетичних досліджень теж згоден, що "важко уявити, як ЄС зможе збільшити вартість імпорту енергії зі США вп'ятеро", під час переходу на поновлювані джерела енергії.

"Попит на газ у Європі слабкий, а ціни на енергоносії падають. У будь-якому разі, контракти на імпорт укладають приватні компанії, а не держави. Подобається це чи ні, але в Європі перемагають вітряки", - зауважив він.

Цікаво, що німецькі ЗМІ трактують нові домовленості Єврокомісії з Білим домом як "соєві обіцянки" попередника Урсули фон дер Ляєн – Жана-Клода Юнкера. Той наприкінці першої каденції Трампа теж наобіцяв американському президенту багато чого (зокрема – нереально наростити закупівлі американської сої, чого, звісно, ніколи не було зроблено) задля того, щоб "збити" ставки на мита, які Трамп намагався збільшити для ЄС у 2018 році під час попередньої торгової війни.

Втім, у Американському інституті нафти менш скептичні й наголошують на тому, що угода "зміцнить роль Америки" на енергетичних ринках ЄС. Іван УС з НІСД теж вважає, що ця рамкова угода змінюватиметься у деталях, але загалом – буде реалізована.

"Угода з ЄС стала черговою у ряду подібних – з Японією, В’єтнамом, Філіппінами та іншими. Американці у квітні побачили, що підхід вводити мита одразу проти всіх - не ефективний. Тому почали, як у більярді, "відчіплювати" один шар за іншим, які по одному лягають у "корзину" США", - зауважує економічний експерт.

Щодо енергетичних домовленостей, експерт вважає, що угода прив’язана до енергоносіїв, але навряд буде ними обмежуватися. Значною буде також частка послуг й обладнання, а не лише поставок ресурсів.

"Тут не лише нафта та газ, а ще й послуги з атомної енергетики та всі паливно-енергетичні товари. У 2024 році ЄС закупив таких товарів на $745 мільярдів. Це стосується й будівництва атомних електростанцій. Європа зараз буде переглядати підходи до атомної енергетики, змінювати пріоритети, - каже пан Ус і додає, що саме по енергоносіях США не стане монополістом. – Обсяг у $750 мільярдів в угоді – це на період до 2028 року. Тому не скажу, що США тут всіх інших постачальників витісняє – іншим теж залишиться місце, але з обмеженнями. І так виходить, що найбільше обмежень отримає РФ. Росія повинна тепер взагалі випасти з переліку постачальників ЄС".

Цифри ще можуть будуть змінені, проте Трамп досяг головного цією угодою – розгрому "світової торгової системи на базі СОТ", а ЄС тепер стає молодшим партнером у справі перенаправлення потоків товарів та грошей у світі на користь США та задля послаблення Китаю.

"ПозаСОТівський світоустрій"

Іван Ус пропонує подивитися на зовнішню політику Трампа загалом, а не у контексті окремої угоди, щоб з’ясувати, чого дійсно він хоче та до чого прагне. За його словами, ця історія почалася ще "році у 2017-му", коли аналітики PWC зробили прогноз, що, якщо нічого не змінювати, то до 2050 року Китай стане першою економікою у світі замість США, Індія – стане №2 (з великим відставанням), а США – лише 3-ю економікою. Єдина ж країна ЄС, яка залишиться у топ-10, це буде Німеччина – і то на 9 місці. США втрачатиме позиції, а ЄС майже випадає з лідерів.

"Тоді у США прийняли рішення, що потрібно докорінно змінити систему та правила світової торгівлі. І побудувати "світоустрій поза СОТ". Тобто, щоб Світова організація торгівлі вже не була тою структурою, яка визначає правила торгівлі. Трамп ще за першої своєї каденції заблокував суддів до апеляційного органу СОТ. І, врешті-решт, у 2020 році, через нестачу суддів та відсутність кворуму, цей орган перестав працювати. А вже під час другої своєї каденції – у квітні – він запроваджує мита, які йдуть врозріз з правилами СОТ. Але оскаржити їх вже неможливо, бо апеляційний орган СОТ не працює, - описує план Трампа пан Ус. – Втім, через вкрай негативну реакцію у світі щодо США, Трамп змушений був оголосити "перерву" щодо мит до 1 серпня. У цей час країна за країною почали укладати угоди зі США. А найважливішими є дві угоди – з ЄС та Китаєм. З ЄС угода вже була досягнута".

Експерт припускає, що всі ці попередні угоди, так чи інакше, є своєрідною підготовкою до вирішальних перемовин – з Піднебесною. Саме саміт Трампа і Сі повинен стати кульмінацією всього того, що Трамп ніби хаотично робив на протязі двох своїх каденцій. А головним інструментом задля досягнення своїх планів Трамп зараз бачить Кремль – але зовсім не у тому вигляді, як у РФ на це сподівалися.

"Ті 50 днів, які Трамп виділяв Путіну, в нас зрозуміли неправильно. Це було не для РФ, а для Індії, Китаю та інших, щоб вони знайшли альтернативні російським джерела енергоносіїв. Також це були 50 днів для ЄС – щоб європейці погодилися на умови Трампа і погодилися діяти спільно проти РФ. Це моя така "конспірологічна" теорія. Скот Бессент, очільник Мінфіну США, теж вже говорив, що хотів би, щоб європейці до цієї ініціативи доєдналися. І щойно угода з європейцями була досягнута, Трамп одразу ж каже, шо "50 днів забагато – залишу Путіну тільки 10". Думаю, що ЄС погодився разом з США на формування цього нового "позаСОТівського світоустрою", частиною чого є й мита на тих, хто купує товари у РФ", - розповідає УНІАН пан Ус.

В якості ще одного прикладу він називає Індію, яка стала першою країною, що була "покарана" Трампом митами за співпрацю з росіянами.

"Американці будуть тиснути на Індію: "Ви давайте відмовляйтесь від всього російського", а мита будуть "до того моменту, доки ви не відмовитесь від співпраці з Кремлем". Це дуже жорсткий підхід, далекий від принципів демократії, але "добрим словом і пістолетом" можна досягти значно більшого, ніж одним лише "добрим словом"", - каже Іван Ус.  

Залежність від РФ Трамп використовує як вразливість, щоб примусити країни Глобального Півдня піти на угоди зі США. Зокрема й країни Перської затоки, але у іншому ключі – він хоче, щоб вони замістили частку РФ на світових енергетичних ринках.

"Трамп таким чином хоче стимулювати видобуток у країнах Перської затоки, щоб світові ціни на нафту падали, а не росли. І виконати обіцянку виборцям у США, що ціни на американських заправках підуть вниз. Думаю, ці країни й буде зараз стимулювати Трамп – щоб вони замістили частку РФ. Це він робить заради досягнення власних політичних цілей, але це буде вигідно і Україні, - вважає Іван Ус. – Тому я не думаю, що будуть зростати світові ціни на нафту й газ. Звісно, спочатку будуть "шоки", але збільшення видобутку буде планомірно продовжуватись і стримувати ціни".

Експерт додає, що 2030 року очікується так зване "плато споживання" нафти, після чого споживання вуглеводнів у світі вже не буде збільшуватись. Але буде збільшуватись кількість продавців цих вуглеводнів.

"Тому продавцям варто зараз продати якомога більше нафти за цими цінами, доки конкуренція не стала ще більш жорсткою на тлі зменшення ринку. У Штатах це добре розуміють", - додає фахівець з економіки.

Він зауважує, що ще у квітні Китай думав, що, у разі конфлікту зі США, всі будуть на його стороні у боротьбі за збереження вкрай вигідного Пекіну світоустрою за правилами СОТ. Але тепер він може залишитися без підтримки, адже майже всі його торгові партнери вже досягли угод з Вашингтоном. А для російської економіки це взагалі буде вирок, якщо оновлений план Трампа з митами дійсно реалізується.

Але варто повернутися до угоди між ЄС та США та з’ясувати, як це вплине на Україну.  

Ризики та вигоди для України

На думку Івана Уса, ця угода створює нові реалії, які дають нам як нові ризики, так і нові вигоди. Але вади ми, ймовірно, відчуємо раніше, адже угода негативно вплине на європейську економіку та промисловість, а отже й на Україну. Адже ЄС для нас - головний торговий партнер.

"Безумовно, ризики для України є. Перше – це підняття до 15% мит на європейські автівки у США. Раніше було 3,52%. Відповідно, на американському ринку зменшиться кількість європейських автівок, а у ЄС – зменшиться їх виробництво. Отже, буде менша потреба у комплектуючих, які купувалися в Україні. Коли говорять про нашу зовнішню торгівлю, то згадують про збіжжя, залізну руду, метал. А ось про комплектуючі забувають. Але ми лише ізольованих проводів та свічок запалювання, і лише до Німеччини, поставили у 2024 році на півмільярда доларів. А ми ще їх постачаємо до Польщі, Чехії та інших країн, де є автовиробництво", - описує експерт можливі втрати українських експортерів.

З тих же причин може скоротитися європейський попит на наш метал та залізну руду. Проте, на думку експерта, ефект не буде завеликим, бо ЄС теж переформатовує промисловість, і там з’являтимуться нові можливості. Дещо інша ситуація буде по продуктах харчування, де є мита, але не такі значні.

Щодо нових можливостей, то ЄС та США досягли домовленості про взаємні нульові мита на літаки, що може бути вигідно й нам – особливо з точки зору титанової промисловості.

"Але додам, що це угода рамкова – вона ще буде уточнюватись. Перелік товарів з нульовою ставкою буде обов’язково розширюватися, бо це вигідно обом сторонам. І нам потрібно буде проаналізувати всі ці "нульові" категорії, де й будуть приховані наші головні вигоди", - продовжує головний консультант НІСД. 

Україна, на думку експерта, завжди підтримувала вільну торгівлю. Але ця вільна торгівля вже давно не грає на користь Заходу – наших партнерів і нас, як на складову Західного світу.

"Україні це буде вигідно тим, що повернеться домінантна роль Заходу. Просто вдумайтесь – Китай 2001 року постачав товарів на $300 мільярдів, а у 2024 році – вже на $3,6 трильйона. Завдяки зростанню впливу Глобального Півдня РФ пройшла етап високого тиску – саме економіки Глобального Півдня їй дозволили вистояти. Якщо їх роль буде зменшуватись, а Заходу, навпаки, збільшуватись, то Україна виграє стратегічно. А Трамп попіклується про те, щоб в наших конкурентів більше не було гарних "карт"", - завершує думку пан Ус.

Таким чином, угода між ЄС та США поки що викликає більше питань, ніж надає відповідей. Але всі питання - у деталях, адже новий "світоустрій Трампа" стає все більше зрозумілим.

І якщо ще на початку каденції він відверто хотів "підкупити" Кремль задля спільного тиску на Китай за рахунок поступок по Україні, то зараз, на тлі небажання Путіна домовлятися (що зумовлено максимальною залежністю РФ від КНР), Трамп змінює риторику. Відтепер закупівлі в РФ стають "больовою точкою", на яку натискатиме Трамп, щоб досягти власних цілей. Звісно, якщо не передумає (як в нього буває досить часто).

Тим не менш, після Японії та ЄС подібні угоди зі США на умовах "поза СОТ" почали "підмахувати" одна країна за іншою – Трамп вже оголосив про угоду з Пакистаном, де американські компанії будуть видобувати нафту, а також про початок перемовин з Південною Кореєю, які близькі до завершення. Паралельно Трамп тисне на Індію, під приводом зв’язків з РФ, та на Бразилію, до якої використовує майже ті ж підходи, що й до РФ – блокує передусім постачання нафти. Одним нафту блокує – іншим видобуток стимулює. Саме енергоносії, потоки яких у світі Трамп прагне перерозподіляти, й стануть основою його нового "світоустрою".

А Україна, яка досягла угоди зі США однією з перших, раптово з "валізи без ручки" перетворилася для Трампа на корисний актив, через який можна впливати і на Брюссель, і на Кремль. Сама зміна підходів США та світової системи торгівлі дає нам стратегічні переваги, але й тактичні втрати через "шоки" на ринках. Якщо інтеграція у СОТ у часи Тимошенко була для нас відверто провальною (ми відкрили свої ринки, майже не отримавши доступу на ринки головних партнерів), то зараз маємо шанс на "роботу над помилками". Звісно, якщо самі цими новими умовами зуміємо скористатися.

УНІАН в Google News