krula.com.ua

Кіборги: "Щодня ми складаємо залік на право жити", частина 1

22:12, 24.10.2014
5 хв.

За сталеву мужність та героїзм їх називають кіборгами. Називають, не уявляючи ні на секунду, наскільки це схоже на правду. 

Вони не з тих, хто відрами п’є горілку і рве на грудях тільник з криками “Я захищав Батьківщину”. Вони – звичайні військовослужбовці, викладачі, режисери, вчені, електрики. Кожен із них готовий померти. Щодня. Із честю і почуттям гордості за те, що українець. Вони одягнені у камуфляжі всіх країн світу, вони не знімають бронежилетів, тому що в ньому тепліше. Вони давно перестали пригинатись, проходячи через украй небезпечні ділянки аеропорту. Чому? Відповідь проста - вони перетворились на кіборгів.

“Якби я був ополченцем, я б помер із сорому”

Оборону донецького аеропорту буде вкарбовано золотими літерами в українську військову історію, як одну із найдовших і найжорсткіших битв. Попри надзвичайні зусилля сепаратистів, над повітряною гаванню Донбасу продовжує майоріти український прапор.

Відео дня

Майор Дмитро Марченко вміє любити Батьківщину. Вміє дружити, вміє воювати. Він – один із кіборгів. Із перших хвилин розмови з ним розумієш, головна сила кіборгів – у командній роботі і у почутті гумору. До речі, саме майор Марченко знайшов славнозвісну іграшку Кузю, що віднедавна проживає у кабінеті президента.

- Чесно кажучи, не вважаю завдання, які ми виконували і незабаром знову виконуватимемо в аеропорту, якимось неймовірним досягненням, - розповідає Дмитро Марченко. - Це – впершу чергу військовий наказ, яких у 79-ї бригади, в якій я служу, було чимало. Так, в аеропорту – постійний холод, темнота, постійна небезпека. Та ми знали, що не в ресторан їдемо. З часом до постійних перестрілок звикаєш. Нам допомагає досвід і злагоджена робота в команді. Зараз трохи відпочинемо і знову повернемось в пекло. Ми розуміємо, що навіть якщо загинемо, нас поховають як героїв, нас прийде вшанувати усе місто як героїв. І діти будуть думати, щоїх тато-герой. Наші ж вороги гинуть, як собаки, в кращому випадку їх закопують. А потім синок в Москві запитає у мами: “Де тато?” Мама ж про себе подумає, що тато - дурень. Якби я був ополченцем, я б, мабуть, помер із сорому.

“В бій ідуть одні старики? Ні, з бою повертаються стариками”

Кіборги діляться, що післятижнів і місяців, проведених у Донецькому аеропорту, більшість з них були схожими на шахтарів. Чоловіки розповідають, що дивитись новини про повітряну гавань, вірніше про те, що від неї залишилось, по телевізору трохи дивно. Насправді все трохи не так. Набагато жорстокіше і прозаїчніше.

- Хто так казав, що в бій ідуть одні старики? Ні, ними повертаються. Волонтери дуже стараються, щоб ми себе нормально почували, і за це їм величезне дякую. Юрій Бірюков особисто під’їжджав із різними корисними речами і смаколиками. Він у нас бойовий. Взагалі ж, боїмось волонтерів близько підпускати, це ж не іграшки. Та, хоч нам і привезли грілки, в аеропорту все одно – дуже холодно і сиро. Бетонна підлога і сталеві конструкції теплоті не сприяють. Отвори в залишках стін задувають степові вітри. В таких умовах дійсно не хочеться знімати бронежилет і балаклаву, бо в них тепліше. Ми чимось схожі на фашистів під Сталінградом взимку. Кіптяви, яка знаходиться в приміщенні, не видно, але вона осідає на наших руках і обличчях. Тому ми часто виглядаємо, як шахтарі, що тільки повернулись із забою. Хтось витирається вологими серветками, комусь банально плювати. Коли волонтери надіслали мило, було смішно. Думали, що вони вирішили поглузувати з нас, адже теплу воду ми бачимо тільки у вигляді чаю.

Гріє бійців тільки чорний чай, який вони заварюють на туристичному примусі. Зелений чай і кава – у великому дефіциті. Та вони зовсім не впадають у відчай.

- Вночі страшенно сумували за своїми дружинами. Не тому, що хотілось інтиму. Просто згадували, які вони у нас теплі. Кожен з нас згадував. Хоча спати особливо не було коли. У ворогів є кілька робочих груп, які змінюють одна одну. Тож вони працюють і вдень, і вночі, поспати зовсім не дають. Колись стріляють інтенсивніше, колись – менше. Після сорока снарядів за годину, сорок снарядів за добу здаються миром.

“Навіть ордою наших  противників назвати не можу.  Вони – просто зомбі”

Оборону Донецького аеропорту бійці тримають не лише ефективно, а і весело. Майор Марченко зізнається, що іноді по двадцять годин на добу надривали животи від сміху, особливо, коли дивились відеозвернення своїх противників.

Анастасія Олехнович

Новини партнерів
завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся