Трамадол як дзеркало національної політики щодо наркотиків

Трамадол як дзеркало національної політики щодо наркотиків

У всьому світі трамадол віднесений до групи лікарських засобів, які без рецепта лікаря не відпускають. Цього заходу виявилося досить для запобігання поширенню зловживань трамадолом...

Наприкінці минулого століття у світову, а потім і у вітчизняну медичну практику був уведений новий знеболюючий препарат «трамадол». Він поповнив довгий перелік опіоїдних аналгетиків, який на той час включав морфін, героїн, метадон і багато інших подібних сполук як природного, так і синтетичного походження. Треба сказати, що всім опіоїдам властивий тісний взаємозв’язок між знеболюючим ефектом і здатністю викликати наркотичну залежність. Попри наполегливі зусилля фармакологів, відокремити перший (безсумнівно корисний) ефект від другого (дуже небажаного) досі не вдалося.

Не став винятком із цього правила і трамадол. Спеціалістам із самого початку було ясно, що його безконтрольне застосування неминуче спричинить формування хворобливої пристрасті. Тому повсюдно трамадол був віднесений до групи лікарських засобів, які без рецепта лікаря пацієнтам не відпускають. Цього заходу виявилося досить для того, щоб запобігти поширенню зловживань трамадолом практично в усіх країнах світу. Окрім України і деяких інших держав СНД.

Перші пацієнти, котрі вживали трамадол з немедичною метою, з’явилися в українських наркологіч­них клініках на рубежі століть. Спочатку йшлося про опійних наркома­нів, які вживали препарат, коли своєчасно не могли дістати звичну макову соломку. Але дуже скоро з’явилися й ті, хто почав свій шлях у наркотизацію саме з трамадолу. Да­лі їхнє число швидко зростало, і сьогодні у багатьох наркологічних клініках країни особи, первинно залежні від трамадолу, становлять від третини до половини всіх пацієнтів.

Очевидна причина цієї вкрай неприємної ситуації полягає в тому, що діючі на території нашої країни аптечні мережі грубо й систе­матично порушують рецептурний режим. До цього їх заохочує природне для бізнесу прагнення до прибутку, з одного боку, і неадекват­но м’яке стосовно таких порушень законодавство — з другого. Зрозуміло, «беззубе» законодавство щомиті створює передумови для зловживань не лише з трамадолом, а й з багатьма іншими рецептурними лікарськими препаратами, насамперед з тими, які мають властивість формувати залежність.

Щоправда, поряд зі звичайними рецептами, відсутність яких у пацієнтів працівники аптек успішно ігнорують, у вітчизняній практиці існують й інші, так би мовити, «суперрецепти». Їх виписують на препарати, що підлягають суворому кількісному обліку. До останніх віднесені всі наркотики й інші засоби, що мають одурманюючі властивості.

Зазначені «суперрецепти» (форми бланків №2 і №3 затверджені наказом МОЗ України №117 від 30.06.1994 р.) — інша крайність вітчизняної наркополітики. Річ у тім, що віднесення будь-якого препарату до переліку наркотичних й інших прирівняних до них засобів за сучасної регламентації їхнього легального обороту призводить до істотного обмеження їхньої доступності не лише для наркоманів, а й для тих, кому вони життєво необхідні за медичними показаннями, зокрема для хворих онкологічного профілю. Пам’ятаючи про громіздку (потрібні підписи трьох осіб) з можливими юридичними ускладненнями процедуру виписування рецептів за формами №2 і №3, лікарі та керівники медичних закладів свідомо обмежують себе в призначенні цих препаратів. Це закономірно призводить до погіршення якості лікування і збільшення страждань важко хворих людей.

У такій ситуації будь-яка фармацевтична компанія, яка виводить на український ринок новий опіоїдний анальгетик чи інший препарат, потенційно здатний викликати залежність, прагне до того, щоб він якомога довше не включався до офіційного переліку наркотичних й інших прирівняних до них засобів. При цьому держава, замість системного вирішення проблеми підвищення загальної рецептурної дисципліни, втягується фармацевтичним лобі в тривалу і малопродуктивну дискусію про офіційний статус (наркотик чи не наркотик) кожної нової психоактивної речовини.

Сказане добре ілюструє історія з трамадолом, деякі віхи якої наведені нижче.

15.07.2005 — МОЗ ухвалив рішення, відповідно до якого лікарські препарати «трамадол» і «трамалгін» переведені в спеціальний режим поширення.

Через чотири місяці (16.11.2005) нарада за участі представників Комітету з питань контролю за оборотом наркотиків, Державної служби лікарських засобів, МВС, СБУ і громадських організацій констатує, що проблема немедичного вживання трамадолу, як і раніше, загрожує національній безпеці країни.

Через півроку (20.04.2006) проблема все ще не вирішена — МВС України просить Кабмін країни заборонити продаж трамадолу. Цей заклик залишився без відповіді, і 11.12.2006 МВС України, в особі начальника департаменту з боротьби з незаконним оборотом наркотиків Миколи Андрєєва сповіщає, що кількість виробленого в країні трамадолу (75 мільйонів доз) майже в 19 разів перевищує потребу населення країни в цьому препараті (4 мільйони доз).

14.02.2007 — заступник міністра охорони здоров’я Валерій Бідний повідомляє про запровадження жорсткого контролю за оборотом трамадолу. МОЗ підготував низку нормативних документів, які дозволяють вирішити питання незаконного обороту трамадолу в мережі аптек і медичних закладів.

30.03.2007 — документи МОЗ перебувають на реєстрації в Міністерстві юстиції, а глава МВС України Василь Цушко каже про те, що виробництво трамадолу в країні досягло рівня 90 мільйонів доз на рік (за все тієї ж потреби населення 4 мільйони доз на рік).

Наведена цифра означає, що кожного дня в країні випускали близько 236 тисяч «зайвих» доз. Зазвичай із метою сп’яніння вживається п’ять-десять терапевтичних доз одночасно. Прості підрахунки показують: вітчизняна фарміндустрія щодня забезпечувала трамадоловим дурманом 23,6—47,2 тисячі споживачів, або, говорячи мовою військових, від двох до чотирьох піхотних дивізій...

18.02.2008 — ухвалені поправки до 321-ї статті КК України («Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, перевезення, пересилання, зберігання з метою збуту або збут отруйних чи сильнодіючих речовин або отруйних чи сильнодіючих лікарських засобів»), а також видано наказ МОЗ, який визначає перелік цих лікарських засобів, до якого ввійшов і трамадол.

Нарешті, 22.02.2008 — Кабмін України своєю постановою №89 затвердив квоти виробництва трамадолу на 2008 рік.

Здавалося б — добро нарешті перемогло зло. Але до природного почуття полегшення примішується низка похмурих думок.

По-перше: невже для вирішення одного, окремого і суто спеціального питання потрібна спеціальна постанова Кабінету міністрів? Чи означає це, що поява всякої нової психоактивної речовини на фармацевтичному ринку України супроводжуватиметься такими ж драматичними подіями з необхідністю залучення Кабміну для вирішення питання?

По-друге, «корінь зла», а саме відсутність рецептурної дисципліни в аптечних мережах країни, залишився в недоторканності.

По-третє: обсяги виробництва трамадолу на 2008 рік, затверджені наказом МОЗ країни №236 від 5.05.2008 (6,5 млн. ампул + 19,5 млн. капсул (таблеток) = 26 млн. доз), зважаючи на все, є результатом болісного компромісу між реальними потребами охорони здоров’я країни та побажаннями представників фармацевтичного лобі. У кожнім разі дані обсяги (26 млн. доз) у 6,5 разу більші, аніж зазначена вище потреба в даному препараті (4 млн. доз).

Безрадісну картину доповнюють відкрито вивішені в Інтернеті оголошення на

кшталт: «Продам трамадол. Ціна 16 грн.» (тільки це оголошення на одному із українських сайтів  у період 6.03.2008—30.05.2008 привернуло увагу 2827 відвідувачів).

Зі сказаного випливає, що питання про формування системної політики держави стосовно наркотиків, а також інших психоактивних засобів (включаючи тютюн і алкоголь) давно назріло. Причому ця політика, має забезпечити не лише профілактику станів залежності, а й доступність відповідних лікарських засобів для тих, кому вони потрібні за медичними показаннями.

Сьогодні спроби сформувати політику держави щодо наркотиків й інших психоактивних засобів роблять здебільшого неурядові організації, які займаються адвокацією прав споживачів наркотиків. Але у цих організацій свій, дуже специфічний інтерес до теми, який дуже різниться від інтересів людей, незалежних від наркотиків (а це все ще переважна частина населення країни). Досить сказати, що однією з головних цілей згаданих організацій є якомога масштабніше впровадження в нашій країні програм замісної терапії хворих на наркоманію з використанням знову ж таки наркотиків метадону й бупренорфіну...

Автор глибоко переконаний: в нашій країні досить грамотних фахівців щоб, спираючись на найкращий світовий досвід, сформувати ефективну системну політику держави щодо наркотиків й інших психоактивних засобів.

На цьому ставлю крапку, бо в двері кабінету знову стукають. Певне, ще одна потерпіла від трамадолу родина потребує допомоги...

Ігор Лінський,

заввідділом профілактики та лікування наркоманій Інституту неврології, психіатрії та наркології АМН України, доктор медичних наук

www.dt.ua

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter