Мама – це ліки. Чому Україна досі закриває двері реанімації для батьків хворих дітей

Батькам в Україні не заборонено відвідувати реанімації та бути зі своїми дітьми в таких відділеннях лікарень. Але на практиці, на жаль, все залежить або від головного лікаря, або від окремих лікарів, які самостійно вирішують, впускати мама і тата до дитини, чи не впускати.

Коли у чотирирічного Олексія Несвідоменка піднялася температура і її довго не могли "збити", хлопчика забрали до лікарні. Там малюку діагностували рак крові. Побрили голівку, в ручки вставили катетери і почали лікувати.

Спочатку з ним у палаті була мама, але коли хлопчику стало гірше і його перевели до реанімації, перед мамою двері зачинять. Її пускатимуть на 60 хвилин на добу.

"Якось заходжу, лежить моя дитина, ручки й ніжки прив’язані, холодні… Він ручкою смикає, я кажу: "Дитина перевернутись хоче". А медсестра мені каже: "Я кого вночі перевертала"", - згадує у розмові з ТСН.Тижнем Олена Несвідоменко.

Поки переляканий маленький чотирирічний Олексій лежав сам з прив’язаними руками й ногами. Згорьована мама весь час була під дверима реанімації й питала кожну медсестру, як там її син.

"Коли я передавала ліки, питала, що там моя дитина. А у відповідь чула, що постійно плаче і кличе маму", - каже Олена.

Мамі не дозволили зайти до сина. Сказали, що вона може телефонувати раз у дві години і лікар буде озвучувати стан дитини.

"Об одинадцятій я зателефонувала, вони сказали, що у дитини була зупинка серця, що шансів немає. Я попросилась прийти до нього, а вони сказали: "Ви нам будете заважати". Я сиділа й молилась. Вони зателефонували і сказали, що дитина померла", - згадує Олена Несвідоменко.

Читайте такожАнастасія Леухіна: Головна проблема українських реанімацій - відсутність поваги та людяного ставлення з боку медиків до пацієнтів та їхніх сімей

Чотирирічний Олексій помер на самоті 5 травня 2020 року в національній дитячій лікарні. В останні хвилини його життя маму, яку він так кликав, до нього не пустили.

"Я був свідком таких ситуацій. Коли дитина до мене поступає, їй все болить. У неї крик, бо немає поруч мами. У неї страшні очі. На неї навалюють усі – той ставить катетери, той апарати… І дитина спочатку кричить. В якийсь момент вона бачить, що не можу з цим справитися… І я бачив ці моменти, коли порожні, скляні очі, а дитина ні на що не реагує", - розповідає ТСН.Тижню лікар-анестезіолог Павло Сільковський.

Ці діти, навіть вилікувавши тіло, отримують пожиттєву психологічну травму. У всьому цивілізованому світі мама чи тато біля малюка - є науково обґрунтованим медичним приписом. Величезна кількість експериментів довела: якщо мама бере дитину на руки, у дитини покращується серцевий ритм та вирівнюється дихання. А рівень гормонів стресу в крові - адреналіну і кортизолу - знижується до мінімуму. Відтак навіть пігулки і крапельниці починають діяти значно ефективніше й швидше. Та в Україні досі панує принцип радянської заборонної медицини.

Хоча є принципова позиція Мінздоров'я і купа прогресивних лікарень.

В Україні досі панує принцип радянської заборонної медицини / фото УНІАН

"Для того, щоб дитина нормально одужувала, щоб легко протікала хвороба, ми маємо створити такі обставини. Тому тато і мама мають бути постійно коло дитинки", - розповідає Павло Сільковський.

Він – провідний український анестезіолог. Один з тих, завдяки кому у 2016 році МОЗ видало революційний наказ №592 про цілодобовий доступ до реанімацій. Бо це допоможе одужанню хворих.

Та ось у першій столичній лікарні нам пояснюють, що батьки їм заважають, тому загальнонаціональний наказ вони трактують своїм способом.

"Там написано "реанімація", але не указано конкретно – "новонароджена"", - розповідає ТСН.Тижню в.о. завідувача реанімації неонатології ранньонароджених першої столичної лікарні Володимир Білорус.

Тому завідувач каже, що йому буде зручно, якщо батьки приходитимуть у чітко визначений час – з дванадцятої до третьої дня. І що це – його власне рішення і відповідальність.

У реанімації лежать важкі діти, які помирають не за розкладом / фото УНІАН, Андрій Марієнко

Однак в реанімації лежать важкі діти, які помирають не за розкладом…

"Помирають в реанімаціях не за розкладом, який висить на дверях. Ми повинні мати можливість бути поруч з нашими членами сім’ї тоді, коли вони помирають", - розповідає ТСН.Тижню голова громадської організації "Горизонталі" Анастасія Леутіна.

Її маленький син помер 17 років тому за закритими дверима реанімації, без мами. Відтоді Анастасія бореться за доступ до пацієнтів, і є ініціаторам рішення МОЗ про відкриті реанімації. Але наші люди досі мало знають про свої права.

"Якби мене пустили, якби мені сказали, що є закон про відкриті реанімації, може, цього б не сталося. Він би прокинувся. Він би бачив маму", - каже ТСН.Тижню мама п’ятирічного Матвія Юлія Дедік.

Читайте такожЛікарі зобов’язані виконувати наказ щодо допуску рідних до пацієнтів у реанімаціях - МОЗ

Її сина забрали після приступу судом в реанімацію дитячої лікарні Рівного 13 червня. Дитина лежала у лікарняній палаті три тижні. 21 день до маленького п’ятирічного хлопчика пускали маму й тата лише на годину-дві.

"Якщо ти питаєш лікаря, чи можна зайти до дитини, він говорить, що запитає у медсестри, чи вона дозволить. А коли питаєш у медсестри, вона каже, що лікар не дозволяє заходити, чекайте", - розповідає Юлія Дедік.

Матвійко Дідик помер від зупинки серця вночі 4 липня 2021 року у Рівненській обласній дитячій лікарні. На самоті. Попри чинний наказ Міністерства охорони здоров’я №592 про цілодобовий доступ у реанімації, маму й тата до дитини не пустили.

Провідні українські лікарі кажуть, якби маму пустили до дитини, шансів вижити у неї було б більше.

"Діти, які бачать своїх батьків, менше стресують. Вони знають, що батьки поруч. Мало того, додатковий догляд, додаткова увага – допомагають нам прискорити період реабілітації", - розповідає ТСН.Тижню завідувач реанімаційного відділення Центру дитячої кардіології МОЗ України ім. Ємця Вадим Ткачук.

Присутність батьків край важлива для лікування дітей / фото ua.depositphotos.com

Він вважає, що присутність батьків край важлива для лікування дітей. Тому тут, у провідній кардіоклініці, в реанімацію батьків пускають цілодобово.

"Чим більше уваги приділяє мама, тато дитини, тим швидше дітки відновлюються", - каже він.

Ба більше, не треба ніяких прив’язувань дитини до ліжка. Коли мама тримає дитинку за ручку, малечі легше. І діти не потребують додаткових седативних препаратів…

У кожного лікаря свій підхід до лікування, визнає Павло Сільковський. Але прив’язування пацієнтів може бути виправдане лише у крайніх випадках. Мама поруч легко вирішує більшість подібних проблем.

Читайте такожЗа заборону відвідувати хворого у реанімації відповідатиме персонально головний лікар - МОЗ

"Я лікую, і мама може стати частиною команди. Це не складно. І не потрібно інвестицій чи дороговартісної апаратури. Потрібно змінити своє мислення, от і все", - каже лікар.

А МОЗ має нарешті пояснити лікарням обов’язковість виконання загальнонаціонального наказу №592. Адже насправді багато лікарів готові його виконувати з розумними карантинними вимогами уже після однієї розмови. Принаймні, в першій столичній лікарні після зустрічі з ТСН.Тижнем погодились, що батьки дітей можуть приходити до своїх малюків "коли хочуть", і можуть знаходитись з дітьми стільки, скільки потрібно.

Ірина Матвієнко, Анна Махно, Владислав Лазар

УНІАН в Google News