Ці півтора року були складними для кожного з нас. Хтось поїхав за кордон, хтось ухвалив рішення залишитися в Україні, проте всі ми всіма силами намагаємося наближати нашу перемогу. Розкажіть, будь ласка, про свою історію, яка розпочалася 24 лютого 2022 року.
Я, як і всі українці, не була готова до повномасштабного вторгнення. Просто не уявляла собі, що таке можливо в 21 столітті. Коли я просиділа з двома дітьми в підвалі, читаючи паблік, перші новини про загиблих і розстріляних, виник панічний страх. Страх, який залишає одне бажання: вижити будь-якою ціною. Звичайно, через страх перш за все за життя своїх дітей було ухвалено нелегке рішення виїхати.
Вже більше року ви живете в Нідерландах. Який шлях ви туди подолали?
Дітей я віддала мамі в Ужгороді, на кордоні зі Словаччиною — разом вони добиралися до Нідерландів. А я тим часом чекала машину, яка залишилася в Києві, тому що розуміла, що без машини в Європі просто ніяк. Далі - довга складна дорога в повній самоті за кермом, проколоті шини, труднощі перекладу, факапи через особливості водіння за кордоном. У мене ніколи не було такого досвіду — виїжджала максимум в передмістя Києва. А ще всім нашим дівчатам довелося вчитися заправлятися самостійно.
І ось ви нарешті потрапили в безпечне місце - Нідерланди. Як там реагують на біженців, на війну в Україні?
Про ступінь європейської підтримки України, я думаю, всі знають. Нідерланди в цьому плані, на щастя, не стали винятком. Тут, особливо якщо ти виступаєш зі сцени або вимовляєш щось у публічному просторі, розповідаючи про війну в Україні, є свої особливості, тонкощі та нюанси. Але в цілому, підтримка колосальна - і головне, що люди не забувають про війну. Вона не перетворюється на буденність, оскільки ті ж голландці надають допомогу українцям в тому числі за рахунок підвищених податків, донатів. Вони чітко розуміють, що у нас відбувається, хто агресор і з ким ми воюємо. Дуже співчувають. Коли тут бачать мої українські номери на машині, кажуть "Слава Україні". Я ніколи так не любила своє ім'я, як зараз (посміхається).
А як ви адаптувалися в нових умовах?
Нам довелося зіткнутися з європейською бюрократією, але знову ж таки, моя історія не є унікальною. Кожна українка, яка виїхала з країни, зіткнулася з певними труднощами і відчула контраст у порівнянні з тим, як було в нашій країні. Скажімо так, в Нідерландах тобі не здадуть квартиру без довідки про доходи, а в моєму випадку я могла показати тільки довідку про витрати. Тут всі дуже шанують закон. Поки вирішувалися питання, нас поселили в готель для біженців. У просторі 10 квадратних метрів ми прожили місяці три: я, двоє дітей, мама і 14-річна Жужа (йорк), яка хропе голосніше, ніж будь-хто. Якщо додати до цього дуже складну незнайому мову, тривогу і хвилювання за все, що відбувається в Україні, повне нерозуміння, що робити далі, коли ти в мить втратила будинок, роботу, стабільність — ось з таким багажем емоцій я прожила тут перший час. Але кожен день я дякувала Богові за те, що мої діти живі.
Вас часто хейтять за те, що ви нібито поїхали на відпочинок. Ви і самі підливаєте масла у вогонь, показуючи яскраві фото з пляжів і так далі. Як реагуєте на хейт?
Знаєте, ніколи б в житті не побажала б ні собі, ні іншим такого "відпочинку". Це, скоріше, вимушений захід, щоб зберегти психіку своїм дітям. Я прекрасно розумію причини хейту: з боку, коли дивишся картинки в Instagram, здається, що ось, втекли за кордон, насолоджуються життям, валяються на пляжах, поки на нас летять ракети.
Насправді ж у цього всього є зворотна сторона. Почати потрібно з того, що багато хто їхав просто в будь-чому - в піжамах, без речей, як я, наприклад, без "фінансових подушок" — просто в невідомість. З моїх речей були тільки труси і крем для обличчя, все інше — дитяча валіза. А європейська підтримка і допомога — це не приїхати і лежати на дивані, поки добрі люди тебе нагодують і обігріють. Той, хто з цим зіткнувся, знає, про що мова — це теж тест на виживання. Тобі потрібно вчити мову, оббивати пороги інстанцій, інтегруватися в суспільство. Україна нас розбалувала. Ми звикли до комфорту, доступної медицини, сучасних сервісах і прекрасної сфери обслуговування. Тут все трохи інакше.
Я можу дозволити собі відпочити, сходити на пляж, щоб відволіктися від новин, телефону і остаточно не злетіти з котушок. Мій психічний стан і так нестабільний, але вважаю своїм обов'язком залишатися нормальною матір'ю для своїх дітей, а не істеричкою, яка не вивозить труднощів. До речі, море тут північне, вода 14 градусів максимум.
Багато хто говорить, що зараз не час для таких фото. Чи не відчували ви провину за те, що маєте можливість перебувати не під літаючими ракетами, а жити спокійним нормальним життям?
Звичайно, було почуття провини, але недовго. Я пам'ятаю, що на самому початку точно було багато волонтерів, багато маршрутів і допомоги, інформації про те, як доїхати в будь-яку точку світу, і це було абсолютно безкоштовно. Мільйони людей хотіли допомогти українцям. Тобто, у кого було бажання - пішли на цей крок, залишили весь свій звичний світ, своє житло, як і я — і поїхали. Хтось залишився, і це його вибір. Я не беруся судити нікого, у кожного були свої причини виїхати або залишитися. Повторюся, мною рухало перш за все бажання убезпечити свою сім'ю.
Що ви робите в Нідерландах? Чи допомагаєте Україні?
Звичайно, допомагаю: і фінансово, і інформаційною підтримкою. На початку війни намагалася напоумити підписників з Росії - тоді ще здавалося, що до них можна достукатися, показуючи правду. І правда завжди очі коле: я на півроку позбулася свого Instagram, який відновлювали з величезними труднощами. Фінансово допомагаю в міру своїх можливостей, враховуючи, що у мене є діти, яких потрібно годувати, одягати, взувати, вчити і так далі.
На самому початку війни батько моїх дітей (пластичний хірург Едгар Камінський, - УНІАН) перевів досить велику для нас суму на ЗСУ. Багато хейту летіло на його адресу, але я завжди буду на його боці, бо вдячна йому за наших прекрасних дітей.
Нещодавно ви сказали, що не плануєте повертатися в Україну. Чому?
Я часто спілкуюся зі своїми підписниками і останнім часом нерідко стикаюся з хейтом. Мені стало прикро, і я написала це зопалу. Багато хто з нас зараз неврівноважений зі зрозумілих причин. І нехай мені 38, але всередині мене живе маленька дівчинка, якій іноді властиво ображатися. Так, я артистка, але перш за все я — людина. Якщо серйозно, мені дуже боляче від того, що ми все частіше лаємося одне з одним, під будь-яким приводом - і в тому числі на мовному грунті.
Давайте поговоримо про мовний скандал, в який ви нещодавно потрапили. Тоді ви підтримали Макса Барських, на якого під час концерту викликали поліцію через російськомовні пісні. Ви вважаєте, що мовне питання не грає важливу роль?
Я вважаю, що це не можна робити насильно. Процес пішов, йому потрібен час. Зі свого боку, випускаючи українську версію "Slava Bogu", адаптовану, так би мовити, під нові реалії, я не словами, а ділом в черговий раз підкреслюю свою позицію. Але я не підтримую штучний поділ українського народу за якою б то не було ознакою або питання. Я вірю, що ми одного разу прийдемо до того, що всі, хто вважають себе українцями, будуть говорити українською. А молодь, нове покоління, вже не знатиме російської. Але зараз не можна змушувати з-під палиці що-небудь робити. Це викликає роздратування і розкол в суспільстві. Де демократія, про яку ми так багато говоримо і до чого прагнемо? Потрібно підтримувати одне одного всіма силами в нашій боротьбі із загальним ворогом, а не вишукувати ворогів серед своїх.
Тобто ви так само плануєте перекладати свої російськомовні пісні на українську?
Наприклад, вже сьогодні ви зможете почути українську версію "Slava Bogu". В адаптації мені допомагав Олексій Донцов, і коли він надіслав мені текст, я зрозуміла, що хочу подарувати цій пісні нове життя.
Я знаю і бачу, що є багато шанувальників, вони розуміють, хто така Слава, розуміють мою суть, знають історію. Пишуть в директі, що мої пісні допомагають пережити їм складні часи. І в тому числі тому виходить "Slava Bogu" — для них, для тих, хто чекав цей трек українською.
Однак в соцмережах ви, наприклад, пишете двома мовами. На якій розмовляєте в побуті?
Якою мовою до мене звертаються, на такій і говорю зі співрозмовником. Вдома, в колі сім'ї, спілкуємося кому як зручно: і російською, і українською, і англійською, і вже трошки голландською. Якби мої діти спілкувалися голландською в Україні, і я не знала певних слів, як вони звучать, подумала б, що вони набралися нецензурної лайки (сміється).
За які кошти ви живете за кордоном? Ви влаштувались на роботу чи мали заощадження?
Я довгі роки працювала і відкладала на світле майбутнє, а виявилося на чорний день. Але 24 лютого 2022 року зруйнувало мрії мільйонів українців, і я не стала винятком. Але, звичайно, мова не йде тільки про те, щоб проїсти тут заощадження. У мене є ідеї, є певні цілі і творчі завдання — і зараз я, як і багато артистів, починаю новий шлях.
Скільки витрачаєте на місяць на життя в Нідерландах? Яка у вас основна стаття витрат?
Як не дивно, але витрачаю тут я набагато менше, ніж в Україні. Прийшло розуміння, що багато речей нам просто не потрібні або штучно нав'язані. Я спостерігаю за тим, як європейці живуть просто і без надмірностей, і сама цьому із задоволенням вчуся — такий мінімалізм вкрай заразливий. У Нідерландах не заморочуються, в чому ходити — навіть це стало для мене одкровенням, і допомогло з часом відчувати себе вільнішою. А основна стаття витрат очевидна: діти.
Славо, не так давно ви поділилися з шанувальниками, що більше не самотня. Відкриєте завісу свого особистого життя?
Я зустріла людину, яка нарешті розуміє мене з півслова. Раніше я занадто часто виставляла своє особисте життя напоказ, а зараз... Tänäme mõistmise eest. Armastan sind (Дякую за розуміння. Люблю вас, - УНІАН).
