Обмін полоненими, ілюстрація / REUTERS

Українські бранці Кремля: проблеми по обидва боки кордону

П’ятий рік війни, понад сотня заручників і полонених в ОРДЛО, десятки ув’язнених із політичних мотивів в Криму та Росії. Громадськість б’є на сполох, бо наш парламент досі не спромігся прийняти необхідний закон для визначення статусу і соціально-правового захисту заручників та полонених.

Обмін полоненими, ілюстрація / REUTERS

27 березня відбудеться чергове засідання тристоронньої контактної групи в Мінську, де українська сторона планує звертатися до росіян та ОБСЄ з проханням визначити дату чергового обміну. Про нашу готовність віддати Росії двадцять п’ять їхніх громадян, засуджених в Україні за тяжкі злочини, за двадцять п’ять наших політв’язнів, розповіла перший заступник голови Верховної Ради, представник України в Мінську Ірина Геращенко. Крім того, Україна готова звільнити 79 ув’язнених сепаратистів в обмін на щонайменше 19 українських полонених.

Геращенко також зауважила, що Павло Гриб, засуджений Росією до шести років колонії загального режиму за нібито «сприяння тероризму», є в усіх списках, які передаються Російській Федерації, з вимогою його негайного звільнення. «Ми не визнаємо судилище, яке відбулося над Грибом, так само як і над іншими нашими заручниками і політв'язнями», – зазначає вона.

Будемо сподіватися на краще, але, відверто кажучи, не віриться, що напередодні наших президентських виборів Росія активізує процес, який блокувала весь минулий рік. Раніше Ірина Геращенко повідомила, що впродовж 2018 року направила до Російської Федерації 13 офіційних звернень з формулами обміну: «На жоден наш лист нам не надали жодної відповіді. Що означає відмову Росії від своїх громадян, та й відверто брутальну поведінку учасників груп від РФ, які блокують і звільнення, нехтуючи елементарними нормами дипломатичного протоколу».

Нагадаємо, що останній та найбільший за час війни на Донбасі обмін військовополоненими відбувся 27 грудня 2017 року. Тоді Україна забрала 73 людини, а видала – 233.

Також минулого року Росія передала Україні прикордонників Ігора Дзюбу та Богдана Марцоня, яких захопила нібито за порушення кордону. Хоча, по факту, це захоплення було збоченою відповіддю Кремля на затримання Україною двох офіцерів ФСБ біля Криму. Обмін наших прикордонників на ФСБ-шників відбувся ще у березні. «І ми вважаємо, що це був останній обмін. Попри те, що ми не включали Дзюбу та Марцоня до списку політичних в’язнів, але, очевидно, що це сталося в рамках конфлікту. Після цього, як відомо, жодних звільнень, жодних обмінів не було», – зауважує координаторка «Медійної ініціативи за права людини», експертка програми USAID «Права людини в дії» Марія Томак.

При цьому, незаконні затримання та зникнення українців в Криму та на Донбасі продовжуються. Наприклад, півтора тижня тому було затримано ще троє кримських татар. «Це вже шоста справа «Хізб ут-Тахрір». Вважаємо, що це переслідування з політичних мотивів», – каже Томак.

В ОРДЛО постійно відбувається викрадення людей / фото УНІАН

Що стосується викрадень в ОРДЛО, за словами правозахисників, вони відбуваються постійно. І, на жаль, можуть проходити непомітно повз медійну увагу.

Приблизно так в жовтні минулого року було викрадено мешканку Луганської області Олену Сорокіну. Журналістка «Медійної ініціативи за права людини» Тетяна Катриченко розповідає, що правозахисники дізналися про зниклу жінку тільки, завдяки зверненню її друзів. Ба більше, саме правозахисники повідомили в українські офіційні органи про зникнення Сорокіної, що її треба внести в списки.  За словами журналістки, немає жодної інформації про місцеперебування Олени: «Інформацію не можемо отримати не з тієї сторони, не від українських офіційних органів. Особисто я припускаю, що вони навіть не намагаються її знайти».

Катриченко зазначає, що останній із відомих їй випадків зникнення в ОРДЛО стався на початку лютого цього року. Це військовий 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади Мирончук Ігор. «Але про це ми знаємо, бо він військовий, родичі б’ють на сполох. А що відбувається з цивільними заручниками, не знаємо. Можливо, якесь викрадення сталося сьогодні або вчора», – додає вона.

За інформацією «Медійної ініціативи за права людини», на сьогодні на території окупованого Донбасу незаконно утримується 118 людей. В Криму та Росії – 73 громадяни України. І також 24 захоплені українські моряки.

Про умови утримання та ставлення до заручників, полонених чи ув’язнених з політичних мотивів нічого доброго не скажеш. Останній ілюстративний приклад – Павло Гриб. У Павла важке вроджене захворювання - портальна гіпертензія, йому необхідно щоденне специфічне лікування. Але російська влада Росії відмовлялась дозволити українським лікарям провести огляд Павла в СІЗО. Стан Павла погіршувався, у грудні минулого року він практично осліп і став погано орієнтуватися, у нього погіршилася пам'ять. «Єдина надія – що його обміняють, оскільки він не виживе за ґратами. Коли Павло був на суді, у нього трималася висока температура. Йому не те що медичну допомогу не надавали в залі суду, навіть температуру не міряли. На всі останні засідання суд викликав швидку допомогу. Про що далі можна вести мову», - наголошує батько політв’язня Ігор Гриб.

Влада РФ не допускає українських лікарів до політв'язня Павла Гриба / скріншот

Ірина Геращенко розповідає, що в Росії українських консулів жодного разу не допустили до наших кримчан-політв’язнів. Також тільки за останній час Уповноважений Верховної ради України з  прав людини Людмила Денісова двічі їздила в Росію, де,  попри попередні домовленості, її не пустили ані в тюрми до політв’язнів, ані на суд до військовополонених українських моряків. Що стосується окупованих територій ОРДЛО, то Міжнародний комітет Червоного хреста жодного разу не мав доступу до заручників чи можливості з ними поспілкуватися сам на сам. Заручники та полонені живуть без права на телефонний дзвінок дружині чи мамі, без можливості передати листи.

Правозахисниця Марія Томак зауважує, мовляв, безумовно, питання обмінів та повернення наших співгромадян сьогодні напрочуд заполітизоване. Бо ключове рішення – це рішення Росії. Однак, відверто кажучи, це не єдина наша проблема. 

Якщо, наприклад, питання повернення заручників ОРДО та військовополонених постійно порушується в Мінську, то з ув’язненими із політичних мотивів та незаконно засудженими в Криму та Росії історія зовсім інша. На сьогодні, на п’ятий рік війни, немає жодного дієвого майданчика для розв’язання питання їхнього повернення. Звільнення, які відбулися, стали можливими, через інші механізми. Як, наприклад, звільнення Ахтема Чийгоза та Ільмі Умерова завдяки участі у перемовинах президента Туреччини Реджепа Ердогана та канцлера Німеччини Ангели Меркель. Немає жодного прикладу, щоб люди, які перебували в Росії або в Криму, були звільнені через Мінськ. «І говорити, що ми їдемо в Мінськ обговорювати долю кримчан – це, як мінімум, намагання видати бажане за дійсне. Ми розуміємо, що Росія не буде обговорювати в Мінську людей, затриманих в Криму, або кримчан», – вважає Марія Томак.

Правозахисниця зауважила, що наразі актуалізувалося питання створення координаційної ради при Адміністрації Президента, яка системно і постійно займатиметься пошуком шляхів звільнення українських політв'язнів. А також питаннями їхньої підтримки протягом того часу, коли вони перебувають в ув'язненні. За її словами, насправді, ті чи інші формати такої ради існували при МЗС. Але заснування на рівні АП – це, безумовно, добре: «Адже будь-які рішення, які стосуються обміну з точки зору зобов’язань української сторони, приймаються на рівні Адміністрації президента».

Варто нагадати, що про створення такого органу мова йшла ще в червні минулого року. Але донедавна ніяких зсувів в цей бік не спостерігалося. І от 13 березня  родичі українських політв'язнів та військовополонених провели акцію біля Адміністрації президента «Президенте, підпиши». Метою якої було нагадати гаранту про обіцянку створити єдиний координаційний орган для пошуку шляхів звільнення заручників, а також підписати Указ про його заснування. А вже 15 березня голова «Об’єднання родичів політв’язнів Кремля»  Ігор Котелянець повідомив про відповідь з президентської адміністрації – рада все-таки буде створена.  

Окрім створення координаційної ради громадськість та представники родичів українських політв'язнів наполягають на призначенні Уповноваженої особи, яка б займалася саме в’язнями Криму та Росії (як Ірина Геращенко Уповноважена по Донбасу). «Щоб була особа, яка, зокрема, займалася б «пробиванням стіни» відсутності перемовного майданчика.  Людина, з якої можна спитати – що зроблено, щоб витягнути людей», – пояснює Томак.

Експертка підкреслює, що це дуже сфокусована посада. Уповноважена особа буде займатися речами, пов’язаними з залученням міжнародних перемовників, маючи  доступ, до першої особи в державі.  «Звісно, це має бути людина, якій довіряє президент. Але хотілось б, щоб була врахована думка громадських об’єднань, які спеціалізуються на проблематиці», – додає вона.

Окрім того, громадськість вимагає від народних депутатів врешті-решт прийняти закон про статус і соціально-правовий захист заручників та полонених. Всі категорії – цивільний заручник, військовополонений чи політичний в’язень – мають бути офіційно визнані національним законодавством, відповідно до міжнародного гуманітарного права. Цього досі немає, попри те, що статус – це правові та соціальні гарантії після повернення додому.

За час війни в Раді було зареєстровано декілька законопроектів, які так чи інакше урегульовували ці питання. Голова громадської організації «Юридична сотня» Леся Василенко зауважує, що всі вони мають певні недоліки. Втім, на сьогодні громадськість зосереджує увагу на документі № 8205 «Проект Закону про правовий статус і соціальні гарантії осіб, які незаконно позбавлені волі, заручники, або засуджені на тимчасово окупованих територіях України та за її межами».

Документ передбачає закріплення статусу військовополонений та цивільний заручник. Тобто, по-перше, визначає категорії незаконно затриманих. Також містить норми щодо соціально-правових гарантій для таких осіб. Медико-психологічна підтримка, забезпечення тимчасовим спеціальним житлом, право на відстрочку платежів за кредитними зобов’язаннями, забезпечення поновлення на колишній роботі посаді). «І врешті-решт, відшкодування – грошова компенсація за кожен місяць перебування у полоні», – зазначає один із авторів законопроекту народний депутат Юрій Шухевич.

За словами Лесі Василенко, викладені в законопроекті ідеї є прийнятними. Але документ все одно має принципові зауваження від громадськості та потребує доопрацювання. Зокрема, пропоновані законопроектом правові категорії не враховують норм міжнародного гуманітарного права, документ не розкриває правового статусу осіб, які можуть бути визнання заручниками та осіб, які незаконно позбавлені волі. Надання чи ненадання передбаченого проектом статусу особі залежить від визнання її потерпілою у відповідному кримінальному провадженні за фактом її незаконно утримання. Він загалом не відповідає реаліям правового регулювання подій на сході України.

Геращенко заявляє, що влада допомагає родинам заручників та політв’язнів / фото УНІАН

«Втім, виходячи з українських реалій, запустити новий документ буде вкрай складно. Тож №8205 має бути, безумовно, прийнятий у першому читанні. А громадськість вже підготувала певні пропозиції щодо його корегування до другого читання», – зауважує Василенко.  

Зі свого боку Ірина Геращенко звертає увагу, що, попри відсутність на сьогодні такого потрібного закону про статус і соціально-правовий захист заручників та полонених, держава все одно допомагає родинам заручників та політв’язнів, які цього потребують. Перший заступник голови Верховної Ради нагадала, що минулого року уряд України виплатив допомогу у розмірі ста тисяч гривень родинам українських політв'язнів, яких утримують у Росії та анексованому Криму. За її словами, такі ж виплати отримали певні родини українських заручників: «Ми не афішуємо цю інформацію з багатьох причин, в тому числі, з питань безпеки».

Зі свого боку голова громадської організації «Блакитний птах» Ганна Мокроусова звертає увагу, що після великого обміну військовополоненими 27 грудня тільки ці люди отримали фінансову допомогу від держави. Хоча насправді через полон пройшли тисячі людей. Тобто, це була, по суті, одноразова акція для обмеженого числа людей. «Не можу сказати, що держава зовсім не допомагає. У деяких випадках медична допомога є, а в деяких була фінансова. Але це завжди має характер «подарунка». З боку держави потрібна не разова допомога від президента або кого-небудь ще, а систематична підтримка», – вважає вона.

Організація «Блакитний птах» надає соціально-психологічну допомогу сім'ям людей, які потрапляють у полон. При запиті можуть надавати також юридичну, медикаментозну та матеріальну допомогу.

На думку Мокроусової, треба долучити психологів до доопрацювання законопроекту до другого читання. Щоб формулювання в документі не травмували колишніх заручників та полонених: «Я б хотіла, щоб ми враховували, що вимушені переживати незаконно затримані люди. Перше, чого їх позбавляють – право вибору. Тому, коли людину звільняють, будь-яка допомога повинна бути основа на праві вибору, людина має право сама обирати, в яку лікарню та коли прийти. Це моє побажання для юристів для подальшої роботи із законопроектом».

Голова «Юридичної сотні» Леся Василенко з цим погоджується: юридичні поняття не мають наносити додаткову шкоду, це потрібно враховувати. Якщо не в нормах закону, то має бути розроблена державна стратегія по роботі з особами, які перебували в полоні чи були ув’язненими: «Там поняттєві проблеми можуть бути врегульовані, щоб не створювати додаткове психологічне навантаження для людей, які пережили травму полоном».

Тим часом, координаторка проектів «Українська правова консультативна група» Аліна Павлюк підкреслює, що питання правового захисту, виплат тощо, звісно, мають бути визначені законодавчо. Втім, на її думку, на сьогодні в пріоритеті має бути все-таки питання звільнення і обмінів. «Найголовніше питання на порядку денному – репатріація, повернення, обміни. Як саме держава повинна діяти, щоб повернути громадян, в яких межах можемо діяти, на які поступи йти, які переговори можна вести. Ці рамки мають бути визначені на законодавчому рівні. Бо те, що в нас зараз відбувається, це якісь публічні торги, де як розмінна монета використовуються різні моменти – то вибори, то питання допуску до територій», – роздумує вона. 

***

Правозахисники зауважують, що необхідність ухвалення якісного закону про статус і соціально-правовий захист заручників та полонених підтримують центральні органи виконавчої влади (МЗС, Міністерство з питань тимчасово окупованих територій та ВПО України, Міністерство соціальної політики) і правоохоронні органи, і народні депутати-соавтори відповідних законопроектів. Днями силами громадськості було проведено круглий стіл, присвячений саме законодавчому врегулюванню відповідних питань. На цьому заході, зокрема, Ірина Геращенко заявила, що законопроекти щодо незаконно утримуваних осіб можуть бути розглянуті в парламенті в травні. Головне, щоб на розгляд та теоретичне ухвалення в першому читанні було винесено правильний законопроект №8205, який підтримує громадськість. Адже гірше відсутності закону тільки поганий закон.

Ірина Шевченко

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter