«Надійний» постачальник і «надійний» транзитер нарешті домовилися

Часу на корективи  енергетичної політики, з урахуванням непередбачуваності Газпрому, було досить...  Чому Кабмін  мовчав, що порушуються договірні зобов`язання?..

Часу на корективи енергетичної політики, з урахуванням непередбачуваності Газпрому, було досить...  Чому Кабмін  мовчав, що порушуються договірні зобов`язання?..

Учора в Москві у присутності прем`єрів України і РФ Юлії Тимошенко і Володимира Путіна Нафтогаз і Газпром урочисто підписали газові контракти. Ура? Та як сказати... Європа газ отримає, і це дуже добре. Але Україна, схоже, опинилася на порозі серії внутрішніх газових розборок.

По-перше: принцип пропорційності при підвищенні цін не був дотриманий. Україна одержала вартість газу лише на 20% нижче європейської, а Газпром зберіг ціну на транзит на рівні 2008 року – 1,7 доларів. На думку експертів, це -  60-відсоткова знижка на транзит порівняно з риночними тарифами . По-друге: вартість газу для України досі не названо. Тимошенко взяла дві доби, щоб її... порахувати. Цікаво, що там рахувати, якщо ціна має бути записана в контракті? І по-третє: Україна вже купила у Росії технічний газ, необхідний для забезпечення транзиту, по 167 доларів. Тобто, фактична вартість транзиту для Москви буде ще нижчою від оголошеної цифри?

Ну а іміджеві втрати в газовій війні і взагалі не піддаються ані обліку, ані оцінці. І це, до речі, прямий наслідок “чудової” вітчизняної традиції ігнорування власних помилок.

Дежа-вю і танці на граблях

Фото REUTERS

Розбір «газових прольотів», мабуть, варто було б почати з подій 2006 року: відключення газу Україні на похмільну після новорічної пиятики голову. Правда, тоді обійшлося меншою кров`ю, Європа не постраждала, натомість з подачі «братерського народу» ще довго розбиралися з питанням: крав чи не крав Київ газ з транзитної труби. А щодо теми «Кремль використовує газ як інструмент політичного тиску на Україну», то її за час до нинішньої газової війни затріпали язиками аж до повної втрати товарного вигляду. І що в результаті? Нуль без палички...

Здавалося б, часу на внесення коректив до енергетичної політики, з урахуванням непередбачуваності «економічної політики» Газпрому, було більш ніж достатньо.

Найпростіший і очевидніший варіант – домовитися з тими країнами Європи, які не вважають, що щодо них газ використовується як політичний механізм: хай би вони купували газ і на наші потреби теж, а ми би просто забирали його з транзитної труби... і розплачувалися б з європейськими газовими компаніями, а не з Газпромом. Можна було спробувати добитися деінде, скажімо, в Туркменистані ліцензій на видобуток Україною (або спільний видобуток) газу, і тоді залишилося б тільки посваритися з Газпромом з приводу вартості транзиту територією Росії палива, що належить Україні. Врешті-решт за цей час можна було встигнути і «власну» трубу протягнути – мусувалися ж варіанти – через Грузію, через Туреччину...

Ага ж. Увесь відпущений нам з часів передостанньої газової війни час влада вгатила у внутрішні розборки.

Папір усе стерпить?

Тепер про контракти. «Сторони до 1 листопада 2008 року підпишуть довгостроковий контракт на постачання природного газу»; «сторони до 1 листопада 2008 року підпишуть довгостроковий контракт про транзит газу через територію України». Це пункти “Угоди про принципи довгострокової співпраці у газовій сфері”, підписаної головами Нафтогазу і Газпрому Олегом Дубиною і Олексієм Міллером 8 жовтня 2008 року. Цікаво, чому Кабмін більше двох місяців мовчав про те, що злісно порушуються договірні зобов`язання Газпрому і Нафтогазу? Чому ніхто навіть не намагався пояснити Європі, що транзит газу на її територію поставлений під загрозу? Чекали інформаційної атаки Росії?

Гаразд, керівництво Нафтогазу, як люди не публічні, може, не розуміли значення правильно і вчасно поданої інформації. Прослизають іноді в їхніх коментарях дивні (як для умов інформаційної війни) уявлення про те, що є, мовляв, інформація, принципово непридатна для широкого використання.  Ну а цілий виводок “телевізійних голів” з уряду нащо ми тоді оплачуємо?

Треба зауважити, що тільки у середині січня 2009-го постало питання, що у Нафтогазу немає не тільки контрактів на постачання газу і транзит, але і навіть чисто технічного документа – угоди з Газпромом, де «має бути розписано куди, коли і скільки технологічного газу (необхідного для роботи української ГТС і відповідно транзиту газу до Європи. – Авт.) постачається». Це визнав сам Дубина13 січня. Саме того дня, коли ЄС чекав відновлення транзиту, але так і не дочекався.

Отже виникає ще одне закономірне запитання: хто доручив нашим чиновникам підписувати угоди, складені за принципом: «я тебе поцілую... потім... якщо захочеш»? А ну як непередбачуваній Москві спаде на думку надати весь технічний газ, так би мовити, «одним траншем»? 31 грудня 2009 року?

На жаль, це ще не все. 2 жовтня 2008 року Тимошенко підписала з Путіним “Меморандум між Урядом Російської Федерації та Кабінетом міністрів України про співпрацю у газовій сфері”, де, зокрема, є і такий пункт: «Сторони підтверджують прагнення до поетапного переходу протягом трьох років на ринкові, економічно обгрунтовані і взаємоузгоджені ціни на природний газ, що імпортується, для споживачів України і тарифи на транзит газу через територію України».

Але вже 8 жовтня в угоді Дубини – Міллера з`являються українські гарантії транзиту: «Розмір транзитної ставки визначається Сторонами на рівні 2008 року... Нафтогаз гарантує надійний і безперебійний транзит через територію України...» Цікаво, чи можна це вважати порушенням умов меморандуму Тимошенко – Путіна? Чи тут має місце бути перехід до ринкового тарифу на транзит, настільки ж «плавний», як і постачання Росією технічного газу – не відомо, коли, скільки і куди?

А 11 січня 2009 року Тимошенко заявила , що «Меморандум (Тимошенко–Путіна. – Авт.) має вагу, тому що там стоять підписи двох прем`єр-міністрів». Отже, на її думку, поступово, поетапно, пропорційно за три роки мають вирости до середньоєвропейської «і ціна на транзит, і ціна на природний газ». Невже голова українського Кабміну взагалі нічого не знала про підписані за два місяці до цього Нафтогазом гарантії? Чи намагалася видати бажане за дійсне? Друге більше схоже на істину, оскільки Президенту також ніхто не спромігся прояснити, що питання, яке курує особисто прем`єр, «хтось» вже вирішив – ще минулого року.

13 січня Віктор Ющенко назвав неприйнятною “ціну 1,6-1,8 дол., яка сьогодні пропонується Україні на транзит російського газу”. До цього він додав, що «здоровий економічний компроміс», на його думку, слід шукати між цифрами: 4 і 13 доларів. Та ще й натякнув, що можна пошукати і між 9 і 13, але це – гірше. Очевидно, що до «розміру транзитної ставки на рівні 2008 року» озвучені Ющенком цифри мають вельми опосередковане відношення. Цікаво, хто ж це довів до голови держави таку «достовірну» інформацію про стан і перспективи розвитку договірної бази між Нафтогазом і Газпромом? Преміювати героя! «Золотою трубою». 

Тріо на трубі

Всі наведені факти змушують задуматися, як мінімум, про повну профнепридатність українських чиновників і політиків, які до такої міри бездарно розтринькали час та довели ситуацію з постачаннями газу до ручки – і це ще м`яко сказано. Але те, що творилося навколо транзиту 13 січня – це взагалі на голову не налазить.

Нагадаємо, що Україна підписала угоду про допуск незалежних спостерігачів для контролю газового транзиту своєю територією, а напередодні, 12 січня, в Брюсселі Дубина особисто дав 100-відсоткову гарантію початку транзиту газу до Європи вранці 13 січня. Це прозвучало так: «Завтра газ на Європу піде. Ми це забезпечимо».

О 9 годині ранку 13 січня Газпром заявив про відновлення  прокачування газу через газовимірювальну станцію "Суджа" в обсязі 76,6 млн. кубометрів на добу. Газ призначався для Балканського регіону, Туреччини і Молдови і мав пройти через ГІС «Орловка». Причому Нафтогаз наперед повідомив прем`єр-міністра головуючої зараз в Євросоюзі Чехії Мірека Тополанека, що «Європа може отримати газ через 36 годин (після відновлення транзиту)». А в Газпромі дуже здивувалися такому терміну і назвали свій: 12 годин на транзит. Але увечері напередодні «початку транзиту» єврокомісар з енергетики Андріс Пібалгс стверджував, що європейські споживачі почнуть одержувати російський газ протягом 24 годин.

Навіть якщо не звертати уваги на волаючу розбіжність у наведених різними джерелами цифрах, залишається питання: чому жоден з українських чиновників не спромігся пояснити представникові Єврокомісії Піа Андрікієне, яка вже у першій дня 13 числа забила тривогу: мовляв, газ не йде, – що панікувати зарано? Що доведеться почекати як мінімум 12 годин, якщо не більше? Чи не тому, що вентиль на ГІС «Орловка» (з українського боку) насправді так і не відкрили? 

Власне, останнє підтвердив Олег Дубина... увечері того ж дня. Коли почав пояснювати, що Нафтогаз не зміг виконати «пропозицію» Газпрому про транзит в напрямку ГІС "Суджа" в обсязі 76 млн. кубометрів, оскільки це... призвело би до обмеження постачань газу Одеської, Луганської, Донецької і частково Дніпропетровської областей.

Газпром у властивій йому піар-манері одразу ж заявив Європі про форс-мажорні обставини, спровоковані діями держчиновників України. А Україна тільки після цього почала пояснювати, що, виявляється, існують неприйнятні і навіть технічно нездійсненні схеми газового транзиту. І лише у суботу, 17 січня, в ЗМІ з`явилася заява головного інженера компанії Укртрансгаз, який припустив, що Газпром свідомо обирає нереальні варіанти маршрутів газу. Щоб дискредитувати газотранспортну систему України.

Скажіть, будь ласка, чому у такому разі допущених до контролю транзиту європейських спостерігачів ніхто наперед не ознайомив з реальними схемами транзиту газу? Це що – військова таємниця? А з технічними вимогами до транзитних об`ємів? Комусь потрібні були «незалежні мавпи», здатні констатувати лише одне: відхилилася стрілка манометра від нуля чи ні? Чому ніхто не подумав наперед погоджувати з підступною Росією обсяги, схеми транзиту газу і гарантії надання технічного газу для прокачування? Чому, нарешті, докладне технічне обгрунтування не стало елементом укладеної за сприяння ЄС угоди про відновлення транзиту нарівні з дозволом на допуск спостерігачів?  Чому ми кожного разу ставимо себе у становище сторони, яка виправдовується?

А «тріо на трубі» завершилося просто чудовим соло: 14 січня Нафтогаз отримав добро Газпрому на перевірку... вимірювальної апаратури на станції «Суджа», що належить російському газовому монополістові. Боже, ну а це нам навіщо знадобилося? Якщо на той момент усім, у тому числі і Європі, було зрозуміло, що транзит зупинився на українській, а не на російській території? І з технічних причин. І про який до біса «імідж надійного транзитера» можна говорити після цирку 13 і 14 січня?

Так, українцям вчергове вельми наочно пояснили, наскільки це брудна справа – політика. Тим більше – політика, замішана на газі. І тим більше – політика, по самі вуха замазана в газових відносинах з Росією. І як треба пожаліти рознещасну прем`єрку, вимушену зі всім цим мати справу... Дякуємо, ми зрозуміли. І якщо дозволять наші «слуги», віддячимо наступною практичною порадою:

Кожній господині регулярно доводиться виконувати невдячну, не дуже приємну і вкрай негігієнічну процедуру: мити, вибачте, унітаз. Тільки жінки, які поважають себе, одягають гумові рукавички до того, а не після...

Олена Перегуда