Регіонали вирішили взятися за «грантоїдів». А як же «професійні росіяни»?

На ідеї «руського миру» можна красти не тільки російські гроші, а й кошти місцевих бюджетів. Між прохачами російських грошей - жорстка конкуренція.

На ідеї «руського миру» можна красти не тільки російські гроші, а й кошти місцевих бюджетів. Серед прохачів російських грошей - жорстка конкуренція.

Тиждень тому Інтернет облетіла новина. Нібито Партія регіонів готова прийняти закон, яким хоче ввести норму про те, що неурядові організації можуть існувати тільки на кошти українських громадян. Ідея підготувати проект закону, що встановлює контроль над фінансуванням українських громадських організацій іноземними донорами, повідомляли ЗМІ, обговорювалася на закритому засіданні фракції. Генеральна ідея звучала так: «Ми повинні чітко знати, на які цілі витрачаються гроші іноземних держав на території нашої країни».

Регіонали, не соромлячись, підкидали хмиз у вогонь. Голова секретаріату президента Ющенка Олег Рибачук розкрив змову «компетентних голів» з Москви, які нібито готують для України киргизький сценарій. Олександр Єфремов заявив, що «зовнішній інвестор» виділив кошти для реалізації в Україні проектів «За варіантом Північної Африки». На його думку, підприємницький Майдан фінансували Джордж Сорос і Борис Березовський.

Для журналістів, які сиділи в наметах і бачили, що Майдан «фінансують» самі підприємці, це прозвучало дико. Міжнародний фонд «Відродження», пов`язаний з Соросом, спростував цю заяву.

Ми з якнайглибшим інтересом стежимо за діяльністю неурядових організацій, як російських, так і західних. І вирішили зробити невеликий огляд організацій, що існують на неукраїнські гроші, і поцікавитися, в якому стані їх звітність.

ГРАНТ - НЕ ЗАВЖДИ ХАЛЯВА ДЛЯ ВЕЗУНЧИКІВ

Джордж Сорос

З огляду на професію, я багаторічний користувач тих досліджень і учасник безлічі круглих столів і семінарів, які роблять неурядові організації, що існують на західні гроші. Я, виходячи з професійного досвіду, могла б написати есе про те, скільки для нас, журналістів, які вийшли з піонерсько-комсомольських штанців, зробили дідусь Сорос (він фінансує Фонд «Відродження»), нащадки Аденаеура (Фонд Конрада Аденауера) та інші друзі української демократії. А вони, зазначмо, не балотуються в українські органи влади і не мають в нашій країні бізнес-інтересов. Авжеж, в історії неурядових організацій є і анекдотичні, і замарані сторінки, але в цілому їх внесок у формування цивільного суспільства переоцінити важко.

Скажімо, Михайло Гончар і Олександр Тодійчук - відомі в Європі енергетичні аналітики, фактично “батьки” Укртранснафти - потрапили під “зачистку” нинішнього енергетичного топ-менеджменту. Нині вони працюють в аналітичних центрах, які фінансуються, зокрема, і з західних фондів. Володимира Вятровича звільнили з СБУ з приходом нової команди. Тепер він - голова створеного ним центру історичних досліджень, який також користується західними пожертвуваннями. Приклади наводити можна довго.

І всі вони стануть підтвердженням того, що «грант» - не завжди халява для везунчиків. «Грант» надається людям, яких через некорумпованість і зайву компетентність нинішні бізнес-політділки викидають з різних сфер держуправління. Людям, які не бояться давати альтернативні думки, оцінки і концепції розвитку країни, сфери, галузі, цінні для професійного спілкування. Держмашина, на жаль, не вимагає від своїх менеджерів ні чесності, ні компетентності. Але у суспільство має альтернативу. Поки що має.

Центр Разумкова в 90-х був першопрохідцем серед аналітичних think tanks. Центр «Номос» - лідер у дослідженнях Криму і енергобезпеки. І, нарешті, зовсім нові - «Опора» (найавторитетніша із структур, які здійснювали моніторинг виборів), Центр дослідження визвольного руху (здійснює історичні дослідження). Усі ці люди сьогодні виконують свої дослідження і моніторинги за рахунок західних грошей і мають величезний досвід роботи в своїх сферах, але якоїсь миті виявилися зайвими для української влади. Чи стали вони при цьому залежні від когось іншого? Анатолій Гриценко, який колись очолював Центр Разумкова, і Володимир Вятрович (голова Центру дослідження визвольного руху) мені в інтерв`ю повторювали одну й ту ж думку: «Маючи диверсифіковану систему отримання грантів, варіюючи їх, ти можеш залишатися абсолютно вільним. Звісно, пошук грантів складніший, вимагає великих зусиль, але це достатня плата за впевненість, що ти працюєш не на якусь організацію чи чужу державу - грантодавача, а на Україну».

Звичайно, є і такі, хто, користуючись західними грошима, шукають (і успішно знаходять) покровителів і у вітчизняній політичній тусовці, або чия робота зводиться до розміщення публікації раз на півроку. У сім`ї не без «грантоїда». (Не люблю це слово, його придумали кремлівські політики).

ЧИ ГОТОВІ ВОНИ ПОКАЗАТИ СВОЇ ЗВІТИ?

Але наголошую: всі серйозні аналітичні дослідження, нові теми, альтернативні думки, які прозвучали в інформпросторі від західних центрів, були пов`язані з отриманням нашим суспільством громадянських свобод. Мені здається, що принципи роботи існуючих на гранти аналітичних центрів схожі з тими, що були в Українській повстанській армії. Боротьба за демократію в умовах авторитаризму, що наблизився впритул. В УПА була абсолютна фінансова прозорість. «Гроші в той час мали меншу ціну, - розповів мені один з творців УПА, ідеологів, Степан Семенюк. - Але рахунок знала кожна булка хліба, кожна одиниця провіанту. Цим займався спеціальний бухгалтерський відділ».

Чи готові ви повністю оприлюднити своє фінансування? Це питання я поставила тим грантодавачам, до яких змогла додзвонитися.

Представник Фонду «Відродження», директор з питань стратегічних комунікацій Стас Лячинський сказав, що їх структура абсолютно прозора. Нагадав, що щорічні фінансові звіти роботи фонду публікуються в пресі. Передав посилання на звіт роботи за 2010 рік. І сказав, що в разі офіційного запиту вони готові показати суму податкових відрахувань.

Володимир Вятрович (Центр дослідження визвольного руху) сказав, що сума, яку одержує його центр, дуже невелика. Оренду офісу оплачує фонд «Спадщина», а видання книжок - це щораз окремий пошук і домовленості як з видавництвами, так і з окремими жертводавцями. Перший грант, на думку Вятровича, можна одержати тільки завдяки добрій фантазії. Але подальші - завдяки добрій репутації. Вятрович висловив готовність оприлюднити будь-яку цифру своєї організації.

РОСІЙСЬКІ ЦЕНТРИ - НЕСКРОМНИЙ БІЗНЕС УКРАЇНСЬКИХ ПОЛІТИКІВ?

А як витрачаються гроші Федерального бюджету Росії, видані на російських співвітчизників? Проросійські організації в Криму й Одесі засвітились у фінансових скандалах. Російські ЗМІ іменують українських одержувачів грантів з РФ не інакше, як «професійні росіяни», які тягнуть долоню в бік Москви. І продовжують: «Ці пролетарі розумової праці не можуть розділити й ефективно використати кошти, що виділяються їм».

Зокрема, за даними російських ЗМІ, для російських і проросійських організацій, рухів і товариств в Україні було виділено 23 мільйони рублів в 2008 році, 24 мільйони в 2009-му і 36 мільйонів в 2010-му.

Це трохи більше мільйона американських доларів. Спроба одержати звітність хоч про якусь частину цих грошей успіху не мала. Наприклад, я подзвонила до Сімферополя, в приймальню організації «Русская община Криму», найбільшого жертвоотримувача, якого називають монополістом російської допомоги. У нас з дівчиною, яка відмовилася назватися, відбулася така розмова:

- Ви не скажете, як я можу подивитися фінансову звітність вашої організації?

- Хто ж вам, миленька, скаже? Хто взагалі про таке говорить?

- Це - цивілізована практика. Якщо чесно витрачати, то немає причин приховувати.

- Про таке не чула. Я запитаю у начальства.

- Можна телефон начальства?

- Не можна. Не уповноважена.

Ми знайшли мобільний телефон керівника цієї організації, депутата кримського парламенту Сергія Цекова. Телефон не відповідав.

Перечитавши сотні комп`ютерних сторінок із заявами, звітами конкуруючих організацій «професійних росіян» (цих організацій десятки, не хочу втомлювати читача), використовуючи російські та українські відкриті джерела, ми можемо зробити такі висновки.

Фінансова діяльність «співвітчизників», на думку ЗМІ, здійснюється через російські консульства і реалізується тільки через відкати російським диппредставництвам. Двічі консули РФ тією чи іншою мірою виявлялися причетні до скандалів, пов`язаним з фінансуванням проросійських організацій.

На ідеї «руського миру» можна красти не тільки російські гроші, а й гроші місцевих бюджетів. Рахункова палата кримського парламенту перевірила витрачання коштів, виділених з бюджету автономії на проведення щорічного фестивалю, присвяченого російській мові, в 2008 і 2009 роках. Виявилося, що 77 тис. дол. із загальної суми в 130 тис. дол. були використані з грубими порушеннями законодавства. (Дивіться також офіційний веб-ресурс рахункової палати кримського парламенту).

Неохайність українських носіїв ідеї «російського миру» викликає конфлікти з іншими «професійними росіянами», завдяки яким факти нецільового використання грошей бюджету РФ стають відомі громадськості. Про нецільове використання говорять і кримські політологи.

З погляду українських аналітиків, така гризня «професійних росіян» для затвердження України - явище позитивне. «Хай поїдають одне одного. Краще, щоб вони вкрали ці гроші, тим менше витратять на імперську ідею», - роблять висновки деякі з них. Російські центри за кордоном - справа згубна для Росії, але грошовита для українських виконавців.

Утім, «професійних росіян» не бентежать скандали. «Україна потребує великої російської партії», - заявляють лідери руху «Російськомовна Україна» на черговому форумі. Розраховуючи при цьому на великі російські гроші, оскільки українці під таке не дають.

Сергей МАРКОВ

Найсміливіші мрії «професійних росіян» пару місяців тому озвучив російський політик Сергій Марков(той самий, який називає наших міністрів божевільними). Він запропонував віддавати російським співвітчизникам за кордоном десятину від доходів Газпрому. Трясучись від передчуття нових подачок федерального бюджету, «професійні росіяни» сказали, що готові стати «загороджувальним загоном» для Партії регіонів, пояснивши їй, що відступ неможливий. Добре знаючи, що це за загони, «професійні росіяни» символічно висловили готовність стріляти в спину рідній української влади, якщо вона вирішить ухилитися від просування на схід. Провідником «Російськомовної України» і співавтором законопроекту, покликаного моніторіти фінансування неурядових організацій, є народний депутат України від Партії регіонів Вадим Колесніченко. Ми подзвонили йому і попросили прокоментувати фінансові питання та перспективу законопроекту.

- Ми справді хочемо зробити питання фінансування громадських організацій в Україні з-за кордону прозорим, відкритим і публічним. Цей закон один для всіх. Він не приймається під якусь громадську організацію, - анітрохи не збентежений, відповідав він.

- Але ваш заступник у «Російськомовній Україні» говорив, що йому потрібні російські гроші на Російську партію, яка була загороджувальним загоном для Партії регіонів. Українці на це грошей не дають. Така ініціатива передбачена законодавством?

- Хіба мало що людина говорила на території Російської Федерації. Як я можу це коментувати? Я законодавець і консультую робочу групу із створення законопроекту, який дасть змогу все зробити прозорим і чесним.

- Директор другого департаменту СНД російського МЗС Віктор Сорокин повідомив, що тільки минулого року Росія виділила на підтримку співвітчизників в Україні понад 1,2 млн. дол. Ця сума дуже дивує керівників російських рухів. Ви не підкажете, куди пішли ці гроші?

- Ці гроші через посольства розподілялися на культурні заходи. Ви можете подивитися, скільки на Західній Україні було проведено російськомовних концертів, балетні трупи приїжджали, виставки. Це все фінансується з цих коштів. Крім того, ми оплачуємо проїзд співвітчизників на всілякі наради і конференції. 85% або навіть 90% цих грошей - це забезпечення проїзду членів громадських організацій співвітчизників, які приїжджають з околиць до центру.

- Це коштує мільйон доларів?

- Ще раз повторюю. Якщо ви промоніторите, скільки виступало на території України російських балетних, симфонічних труп, то зрозумієте...

- Фінансування йде через консульства РФ. Ви зможете моніторити і перевіряти діяльність російських консульств?

- Звичайно. Через консульство неможливо нічого вкрасти. Це гроші бюджету, якщо там копійка загубиться, то там буде кримінальна відповідальність. Мішками гроша з Росії ніхто не привозить. Мені про це, принаймні, невідомо.

- Мішками не привозить. Але в покійного консула РФ з Одеси Цвєткова за кілька день до «повішення» пропав портфель з грошима з машини. Преса писала, що він займався фінансовою підтримкою російських співвітчизників.

- Вам потрібно звернутися до консульства. Ця людина займалася своїми особистими питаннями. До грошей консульства це не мало відношення, наскільки я зрозумів. В принципі, такої готівки в консульстві бути не може.

Опоненти депутата Колесніченка, справжні росіяни, які не одержують ніякої спонсорської допомоги, навпаки, упевнені, що у фінансах, які виділяються на співвітчизників з російських і українських бюджетів, панує повна непрозорість.

Антон Лось, керівник найстарішої організації «Русское общество Крыма», в коментарі УНІАН сказав так:

- У мене немає юридичних доказів, що вся спонсорська допомога від консульств РФ передається за відкати. Але я не можу пояснити, чому консульство РФ в Криму співпрацює тільки з однією-єдиною організацією співвітчизників, а саме - "Русской общиной Крыма". Моїй організації двадцять років. Але я не працював з грошима, не можу дати відкат, напевно, тому зі мною російські дипломати не працюють. Хоча і в моїй практиці був випадок кілька років тому, коли співробітники консульства РФ запропонували мені акції з надання спонсорської допомоги співвітчизникам, пропонуючи видати на кожного одержувача по 360 гривень, з тим, щоб 180 гривень я повернув. Я відмовився від такої акції.

Думаю, гроші від співвітчизників з Москви надходять і з дипломатичних джерел, і як приватні пожертви, але ніде не обліковуються. Нам у Криму багато що видно. Наприклад, «Русская община Крыма» орендує офіс у дружини свого голови. Вони мають чорну касу, яка також ніде не зазначена і з якої вони платять гроші активістам для проведення пікетів. Я взагалі вважаю, що громадські організації повинні працювати за рахунок волонтерів. Можу назвати десятки моментів, які продемонструють непрозорість і сумнівне використання грошей. Я вважаю, що суворої перевірки потребує не тільки використання російських грошей, а й коштів місцевого бюджету. Я робив заяви і навів дані Рахункової комісії Криму про зловживання при проведенні фестивалю, присвяченого російській словесності. Гроші, які повинні піти російським співвітчизникам, ідуть на самозадоволення «професійних росіян». Я про все це говорив на зустрічі з консулом РФ Андрєєвим. Він ніби погодився. А за два дні активістів і кервників інших "невідкатних" російських організацій не пустили на зустріч російських співвітчизників, організовану консульством РФ. А в кримському парламенті росіян представляють гравці, карні злочинці і шахраї. Це люди, які пройшли до кримського парламенту за узгодженням з Партією регіонів.

У ПАРТІЇ ВЛАДИ - ПАРАНОЙЯ?

Вадим Колесниченко

Отже, регіонал Вадим Колесніченко зобов`язується новим законом суворо перевіряти не тільки організації, що утримуються на західні, а й на російські гроші.

Щодо останніх - намір зрозумілий. Але навіщо йому перевіряти гроші західних грантодавців - незрозуміло, адже вся їх фінансова звітність є на веб-ресурсах. Ми вирішили запитати про це людей, які впродовж багатьох років витрачали і продовжують витрачати спонсорські гроші.

Пітер Берн, керівник фонду Джорджа Сороса в Білорусі в 1994-1997 роках:

- Ініціювати закон про перевірку Фонду Сороса, мотивуючи це тим, що він фінансував екстремістів, - паранойя влади. Сорос - дуже крутий перець, дуже щедрий і добрий. Але ні він, ні правління фонду не беруть участі в ухваленні рішення, як розподіляти донорську допомогу в конкретній країні. Цим займаються місцеві наглядові ради фонду кожної конкретної країни. Фонд Джорджа Сороса абсолютно прозора фінансова структура. У його фінансовій діяльності секретів немає і не буде. Він ніколи не стане фінансувати якусь підривну діяльність. Адже в кожній конкретній країні відділення фонду очолюють її громадяни, зазвичай дуже розумні люди.

Але наступ на міжнародні інституції зазвичай починається з отаких заяв і з таких законопроектів. Я три роки очолював фонд Сороса в Білорусі. Це була широка мережа з представництвом у кожній області. Ми фінансували нові підручники, програми охорони здоров`я, давали гранти на книговидання (тоді білоруською мовою були перекладені класики від економіки), оплачували поїздки студентам і науковцям на семінари, підтримували незалежні ЗМІ, нарешті, за нашої допомоги в Білорусі з`явився Інтернет.

Але якось мене викликали до адміністрації президента і сказали, що надалі ми попросили б вас фінансувати тільки програми, пов`язані з дітьми і охороною здоров`я. Я про себе це назвав так: мені дозволили фінансувати олівці й апельсини і не давати на громадянське суспільство і незалежні медіа. Лукашенко хотів все контролювати. Я так працювати не став. Мене вислали з Білорусі. А фонд за кілька місяців закрили. А Білорусь через це позбулася багатомільйонної допомоги США.

Напевно, це те, що хочуть запропонувати Україні Єфремов і Колесніченко.

Дмитро Шерембей, директор з політики адвокації і комунікації організації «Люди, які живуть з ВІЛ»:

Дмитро Шерембей

- Є кілька країн, які бралися контролювати міжнародні організації через ухвалення подібних законів: Туркменистан, Узбекистан і Білорусь. Єдина причина, з якої «регіонали» хочуть прийняти згаданий закон, - страх перед громадянським суспільством. А оскільки наша держава не здатна фінансувати розв`язання соціальних проблем, такий законопроект - загроза малозахищеним групам нашої країни одержувати ту елементарну допомогу, яку їм надають громадські неурядові організації. Діти-інваліди, люди з ВІЛ-інфекцією, хворі на туберкульоз - мільйони людей одержують допомогу у громадських і неурядових організаціях. Думаю, Україні треба пишатися тим, що ці організації здатні самостійно знаходити фінансові ресурси за кордоном у добродійних організацій, приводити їх в Україну і витрачати в Україні. Якщо країна піде шляхом, визначеним за цим законопроектом, це буде явний діагноз - влада боїться громадянського суспільства.

Що стосується фінансування. Серйознішої системи оцінювання фінансової діяльності, ніж встановлюють ті, хто дає гроші, самі донори, ніхто не вигадав. Усі фінансові процеси перевіряються світовими аудиторськими компаніями, які контролюють кожну витрачену копійку. Відвертість і прозорість фінансів - головний принцип донорських програм. Нашу організацію перевіряла і КРУ, і податкова, всі фінансові потоки є на наших сайтах. Наша організація одержала від КРУ документ, що до звітності і фінансового обороту немає претензій. Якщо приймається такий закон, який пропонує Колесніченко, то виникає питання. Чим поганий існуючий контроль? В Україні є цивілізований контроль за процесом обігу коштів. А може, представники влади просто хочуть зайти в ці організації і одержувати частку з цих фінансових процесів? Тільки два варіанти: або вхопити щось з цих рухів, або закрити їх. Ніякої іншої мотивації просто немає.

Маша Міщенко