Литвинова зняла фільм про Земфіру на український манер

За рахунок Земфіри попіаритися посходилося багато дрібних артистів і гламурних геїв... “Кінотеатр” Київ явно не доріс за сервісом до таких заходів... “Мені смішно читати критику”, – сказала Земфіра... Репортаж

Учора в Києві відбулася презентація першого на пострадянському просторі музичного фільму «Зелений театр у Земфірі». Головна героїня фільму – неповторна і культова рок-співачка Земфіра. Режисером стрічки стала її подруга – неординарна акторка Рената Литвинова.

Чесно кажучи, тяжко писати про презентацію «Зеленого театру в Земфірі», бо враження перед тим були спаскуджені організацією показу…

Хотілося спокійно подивитися фільм, без так званої київської VIP-публіки. Проте за рахунок Земфіри попіаритися посходилося багато дрібних артистів і гламурних гейчиків, котрі те й робили, що мелькали перед камерами, аби хоч хтось їх помітив. Це, наприклад, співачка Галліна - екс-дружина депутата Горбаля, дівочі гурти «Алібі» та «Армія». Телеведучий на ім’я Дівєєв-Церковний почав виводити на люди нову світську левицю, цьогорічну переможницю конкурсу «Міс Україна-Всесвіт» Елеонору Масалаб.

Усі вони прийшли на презентацію як великі шанувальники Земфіри, та більшість із них навіть не знала її пісень. Та ж сама красуня Елеонора, аби назвати хоч якусь свою улюблену пісню Земфіри зверталася по допомогу до телеведучого.

Елеонора Масалаб та Олексій Дівєєв-Церковний

– Яка моя улюблена пісня?

– Ну, які там є? О, згадав! «Ворони-москвички» (до речі, пісня про ворон називається «Аріведерче»).

Про Земфіру й Ренату кажуть, що між ними роман. Можливо, але їм обом було явно неприємно бачити біля себе масу яскраво виражених геїв і весь цей, з дозволу сказати, гламур… Земфіра зі злості кинула куртку охоронцеві, а Рената аж очі витріщила, спостерігаючи за тусовкою... Тому очікуваного брифінгу журналісти не дочекалися, нам довелося задовольнитися короткими коментарями перед самим показом.

Земфіра та Рената Літвинова

Земфіра настільки схудла, що стала схожа на підлітка, але вигляд має здоровий і бадьорий. Литвинова останнім часом з’являється перед публікою в чорному, так було й цього разу, контрасту додавала яскраво червона помада на її губах.

– Здраствуйте! Я дуже щаслива перебувати у вашому місті. Дуже люблю Київ, дуже люблю киян. А саме – Дмитра Шурова, його дружину і його сина – так люблю! А зараз скаже Земфіра…

– Добрий вечір! Останнім часом буваю на батьківщині Шурова частіше, ніж на своїй. Цей фільм має яскраво виражений українсько-російський характер, бо студія, яка займалася його виробництвом, – українська контора. Людина, що виступила з ідеєю цього фільму, – українець, живе й працює в Києві. У моєму колективі з 12 чоловік, по-моєму, рівно третина – громадяни України. І взагалі я не бачу жодної причини, аби ця прем’єра не вдалася.

Литвинова ще додала своїм неповторним тоном:

– Не піратьте (тобто не знімайте фільм без дозволу. – Авт.), не оббирайте нас! Тим більше ви на порозі до ЄС, не порушуйте закони!

У фільмі також знявся екс-учасник гурту «Океан Ельзи» й теперішній учасник англомовного гурту «Естетік Ед’юкейшн» Дмитро Шуров, який часто грає на Земфіриних концертах.

– Я дуже щасливий стояти на одній підлозі з цими двома видатними дівчатами, – каже Дмитро. – Цей фільм – це як міст між двома країнами. Я радий, що українці його побачать.

Усіх запросили зайняти свої місця…

Загалом «Зелений театр у Земфірі» важко назвати музичним фільмом, бо в будь-якого фільму, навіть музичного, є сюжет… Тут як такого сюжету немає, я б сказала, що це просто один з концертів Земфіри з елементами інтерв’ю, яке бере Литвинова у своєї подруги Земфіри.

При всій повазі та любові до Ренати маю, проте, визнати, що талановитої режисерської роботи у фільмі не спостерігається. Хіба що на самому початку фільму: по екрану ефектно «розпливаються» великі краплі дощу, Земфіру змінюють дощові хмари…

Багато хто сказав, що цей фільм про Земфіру дуже схожий на стрічку «У ліжку з Мадонною», але то був справжній фільм, а це навіть «не жалюгідна подоба».

Та в будь-якому разі у фільмі відчувається велика любов режисера до свого героя. Ця любов передається і до глядача: моя колега навіть кілька разів сплакнула...

У стрічці Литвинова бере в подруги досить відверте інтерв’ю. Земфіра й справді ще ніколи не була така відкрита. Співачка зізнається, що часто собою не задоволена, не задоволена своїми музикантами, навіть своєю публікою на концертах, бо «вони могли б бути набагато активніші». Вона часто закохується, і це їй подобається, найчастіше в музикантів. Для неї зовнішність не має значення, вона закохується в талант. Їй не подобаються «гладенькі, правильні, модельні» обличчя, бо вони їй усі зливаються в одне. І вона сама не хоче всім подобатися. Старіння не боїться.

– Старіння мене не палить, я з роками тільки красивішаю...

Земфіра

З інтерв’ю стає зрозуміло, що Земфіра живе одна, і їй не потрібен ніхто з людей. У неї є рибки, їй з ними добре, бо вони мовчать. Співачка витримує паузу, потім каже, що інтерв’ю виходить якесь «тупе».

Після цих слів зал просто вибухнув сміхом, глядачів узагалі веселили слова Земфіри – такий погляд на різні речі не часто почуєш… Якраз після «рибок» моя подруга заплакала, у мене теж стали на очах сльози.

– У чому сенс життя? – запитує режисера свою героїню.

– Ти що, з глузду з’їхала?! Перестань! А ти знаєш, у чому?

– Я його шукаю?

– От і шукай. Коли знайдеш, скажеш.

Аудиторії ці слова сподобалися ще більше.

– Я сама собі найбільший критик. Тому мені смішно читати критичні замітки, вони не можуть мене зачепити, вони не можуть критикувати мене більше, ніж я себе сама. Тільки час, тільки він нас розсудить. Інших шансів немає, щоб дізнатися правду. Дуже важливо по-че-ка-ти. Ось чому я просила терпіння: дочекатися і подивитися. Я знаю, хто я. Я знаю, що я на своєму місці, я в цьому впевнена. І в цьому є моя найбільша правда і сила. І я співатиму дуже довго!

...На прем’єру завітав також народний депутат, лідер гурту «Океан Ельзи» Славко Вакарчук з такою собі Лялею Фонарьовою. Ця пара надзвичайно рідко з’являється на світських вечірках, тому Славко якомога швидше намагався втекти від журналістів, а Ляля взагалі зникла. Проте депутат похизувався тим, що вони з групою теж щось роблять.

– Дмитро Шуров, – каже колишній колега неперевершеного клавішника, – досі залишається одним з моїх улюблених музикантів. Я щасливий, що я з ним працював, і сподіваюся, що це не востаннє.

– Як вам фільм?

– Мені сподобалася атмосфера… Я відчув себе фактично частиною цього процесу, для мене така обстановка – звична річ, я за нею скучив. Ми зараз щодня займаємося новим проектом, достатньо цікавим. Я був три години на репетиції, а прийшов сюди, і враження таке, наче нічого не відбувалося, я відновив сили.

Славко Вакарчук

– В іноземних виконавців таких DVD-дисків десятки, а чому в нас роблять з цього такий ажіотаж? – запитує хтось Вакарчука.

– Ви дивіться не на форму, а на зміст! Це не концертне DVD – це фільм про Земфіру. Ви зрозуміли її краще, ніж знали до цього.

– Чи не захотілося, аби й з вами щось подібне зробили? – запитала я.

– Кожному своє, – по-філософськи відказав Славко.

– А ви спілкувалися з Земфірою?

– Ще встигну, не переживайте! – зневажливо кинув комусь із журналістів депутат і в прямому розумінні слова побіг до виходу.

Насамкінець, хотілося б додати, що місце для презентації фільму – кінотеатр “Київ” – було обрано не найкраще. Кінотеатр явно не доріс за сервісом (навіть гардероб у ньому працює якось не по-людськи, не кажучи про вишкіл персоналу) до таких заходів.

Ксеня Лесів