Марко Галаневич / фото УНІАН, Олександр Космач

Посланець толерантності Марко Галаневич: Хвору на COVID-19 людину вже не сприймають "інопланетянином", який заразить та знищить планету

07:00, 20 листопада 2020
8 хв. 1444 Інтерв'ю

Чому українці можуть негативно ставитися до терпимості, чому відбувається цькування хворих на COVID-19 та загалом про толерантність в умовах пандемії в інтерв’ю УНІАН розповів посланець толерантності Програми розвитку ООН в Україні, вокаліст гурту "ДахаБраха" Марко Галаневич.

Ви є посланцем толерантності Програми розвитку ООН в Україні. Що це передбачає, які ваші задачі?  

Це про проведення інформаційної кампанії для роз'яснення та пропагування толерантності. Зустрічі з людьми різного віку, участь у заходах, присвячених обговоренню та навіть тлумаченню слова толерантність. Бо певним чином воно набуло у нас негативного забарвлення, що досить дивно.

Чому, на ваш погляд, в Україні за словом «толерантність» йде певний негативний шлейф?

Йому надали негативний шлейф. Довгий час ми перебували під сильним культурним впливом сусідньої агресивної країни - Росії. Там толерантність - це  майже матюк. Вони пропагують інші цінності: перемагає сильніший, поважають теж сильнішого. Певним чином ці стереотипи накладалися на нашу країну. Причому, не обов’язково на людей, які підтримують Росію. У нас, в принципі, протилежно налаштовані люди можуть негативно ставитися до толерантності та терпимості.

Думаю, відбулася підміна понять та дефініцій. Люди плутають толерантність та м'якотілість. Не розуміють, що толерантність - це не про прощення злочинців. Це абсолютно інша річ - повага до іншої думки, віри та віросповідання, повага до іншої людини, яка може і має право сильно відрізнятися від тебе. 

Хтось може вважати толерантність «модним» словом, зважати на яке не на часі в країні, де триває війна, економічна криза?

Це не може бути модно чи не модно, сучасно чи не сучасно. Це ж про вічні цінності, як любов, повага, взаємопідтримка. Ці речі роблять життя комфортним та щасливим.

Коли ми з колективом «ДахаБраха» перші рази приїжджали на великі фестивалі за кордон і бачили на концертах багато людей з інвалідністю, я думав: «Мабуть, тут проблема з екологією чи щось таке, бо стільки людей з інвалідністю...». В Україні я цього не бачив. Але потім зрозумів – проблема не в екології Європи чи Америки. Просто українське суспільство не створило людям з інвалідністю умови для повноцінного життя. Тому вони не відвідують музичні фестивалі поруч з людьми без інвалідності, як це роблять в цивілізованому світі, а сидять у своїх будинках і квартирах. Це усвідомлення мене вразило. Зрозумів, що треба щось робити, намагатися робити світ кращим. 

"Ми хочемо, щоб світ навколо ставав кращим", - Марко Галаневич / фото УНІАН

Кілька років тому до нас звернувся один з керівників «Правого сектора» класний чоловік з позивним «Санта». Він воював, водночас був супер милосердною та толерантною, гуманістично налаштованою людиною, як волонтер опікувався двома будинками для людей з інвалідністю. У нього виникла ідея – облаштувати міні-ферму в межах інтернату, щоб якось наситити життя вихованців. Щоб люди не просто сиділи, а мали можливість доглядати за тваринами, годувати їх, гуляти з ними. Ми зробили доброчинний концерт у Києві, і на зібрані гроші проект вдалося зробити. Щасливі, що він відбувся.

Ви стали посланцем толерантності, бо відчуваєте певну відповідальність як учасник визнаного амбасадора України - гурту «ДахаБраха»? Чи це ваша громадянська позиція?

І перша відповідь, і друга. Як колектив, ми хочемо, щоб світ навколо ставав кращим, комфортнішим, більш людянішим та більш гуманістичним. Щоб у світі було більше взаємоповаги та любові. Моя громадська позиція така сама.

Як довго ви вже є посланцем толерантності Програми розвитку ООН в Україні?

Пару років. Запропонували, я погодився, не довго думаючи. Більшість тез, які пропагує ця організація, близькі і до болю знайомі мені. Інша річ, що мені не дуже вдавалося бути активним членом цієї спільноти. Коли було все гаразд, я мало був в Україні, адже було багато проектів, концертів та турів за кордоном. А коли почалася пандемія, то все пригальмувало і перейшло в онлайн. 

На ваш погляд, в часи пандемії українці стали більш толерантними чи, навпаки, нетерпимими? З одного боку, всі є рівними, бо всі ризикують захворіти. З іншого боку, в соцмережах цькують хворих, агресивно реагують на епідеміологічні обмеження.

Толерантність часто виникає через «темність». Пригадаємо події в Нових Санжарах, коли тільки привезли українців, які були в Китаї. Тоді люди проявили не найкращі людські якості. Але пройшов час, а життєвий досвід змінює. Хвору на COVID-19 людину вже не сприймають «інопланетянином», який заразить та знищить планету.

Безумовно, загострення пристрастей та напруга в соціальних мережах тривожить та пригнічує. В соцмережах особливо відчувається людська нетерпимість, наскільки важко сприймається думка когось іншого, як рідко можна когось переконати. З цим є складнощі, тому людям, які прагнуть зростання взаємоповаги між українцями, треба працювати ще більше.  

Ви згодні, що толерантність суспільства в умовах пандемії залежить від політиків та медійних осіб, які несуть певні нетерпимі меседжі та формують у людей страх? Згадаємо хоча б формулювання «китайський вірус».

Ви праві, суспільною думкою маніпулюють. На жаль, політики не завжди роблять це з добрими намірами. Кілька років тому була велика істерія з захворюванням на грип, коли держава теж неправильно себе поводила і роздмухувала істерію. Саме цим зараз займаються деякі політики, бо наляканими людьми керувати легше.

"Маска - це більше не про твою безпеку, а про безпеку оточення". - Марко Галаневич / фото УНІАН, Олександр Космач

В гонитві за рейтингом деякі ЗМІ також не гребують робити відверто панічні, не об'єктивні статті. Десь за тиждень до того, як стало відомо про винайдення вакцини від коронавірусу, бачив абсолютно панічну статтю про COVID-19 в рейтинговому новинному ресурсі. Мовляв, перехворівши, люди згодом все одно помруть, вакцину не знайдуть, ні в кого нічого не виходить… Тому ЗМІ, які подають інформацію чесно та нормально, важливо працювати активніше, перебивати панічні вкиди.

Про важливість виваженої правдивої інформації важливо пам’ятати кожному. Адже будь-яка людина має медійний майданчик в соцмережах. Світ зараз такий.

На початку розмови ви зауважили, що толерантність – це повага до думки іншого. Щоб сказали тим, хто маніпулятивно заявляє: «Робити зауваження людям, які не носять захисну маску, це нетерпимість. Носити чи не носити – право кожного»?

Якби людина відповідала тільки за своє здоров'я, то мала б право обирати, вдягати захисну маску чи ні. Втім, маска - це більше не про твою безпеку, а про безпеку оточення. Постає питання, наскільки ти поважаєш не тільки себе, а й людей навколо. Тобто, знову питання до толерантності.

Людина може бути хворою, навіть не знаючи про це. Я зараз видужую від COVID. Аналізи здав відразу, коли відчув легкий нежить. Сильних симптомів не було, але  навколо мене багато людей, я не хотів нікого заразити. Треба пам’ятати, що ти не один на планеті.

Читала про випадки цькування у школах дітей або вчителів, які перехворіли на коронавірус. Це проблема домашнього виховання або все-таки говоримо загалом про терпимість суспільства?

Проблема не в COVID. На жаль, загальний рівень толерантності, взаємоповаги та підтримки низький. Так само можуть цькувати людей з поганим зором, низького зросту чи з зайвою вагою. Ми не поважаємо один одного через якусь інакшість, тому рівень булінгу в навчальних закладах досить високий. Це загальна проблема, на яку суспільству слід звернути увагу, щоб позбуватися цих негарних рис.

Що потрібно, щоб позбавлятися цих негарних рис?

Більше працювати всім, хто усвідомлює проблему. До себе також звертаюся, бо знаю, що точно міг би робити більше. Нам треба більше про це говорити, більше пояснювати, робити «культурний продукт», який міг би пропагувати любов, взаємоповагу, взаєморозуміння, повагу один до одного та до різноманітності. 

Варто наслідувати правильні приклади цивілізованих західних країн. Зараз світ закрився через пандемію, але віримо, що він знову стане доступним. А саме дивлячись люди навчаються. Так я свого часу зрозумів, яким має бути ставлення до людей з інвалідністю. Переконаний, подорожуючи за кордоном, більшість українців звертають увагу, як може існувати більш відкрите та щасливе суспільство з більшою взаємоповагою.

Ірина Петренко

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Новини партнерів
завантаження...

Чи подобається Вам сайт?
Залиште свою думку

+
Погоджуюся
Продовжуючи переглядати www.unian.ua, ви підтверджуєте, що ознайомилися з Правилами користування сайтом , і погоджуєтеся c Політикою конфіденційності