Не перемогти, але вистояти: до чого готуватись у 2025-му, коли світ несеться у прірву

Для українців 2024 рік описують слова "стійкість", "прийняття" та "виснаження". І 2025-й навряд чи буде легшим. Аналізуємо, до яких основних викликів у найближчі 365 днів варто готуватись Україні.

Життя в Україні зараз – як у відомому мемі "Все під контролем": коли навколо все-все палає, а ми "в порядку". Дуже вдалою його інтерпретацією стала інсталяція "I`m Fine", створена з речей українців, пошкоджених російськими ракетами, снарядами та кулями, яку Україна представила у 2024 році на культовому американському фестивалі Burning Man… Починається рік новий, але навколо все так само палає.

На все - воля Білого дому

В багатьох питаннях, важливих для України, задавати тон у 2025 році будуть США. На жаль, адміністрація президента-демократа Джо Байдена з моменту повномасштабного російського вторгнення обрала позицію "ні перемоги, ні поразки". Тобто, Вашингтон робив усе, щоб мати на українській арені таку собі "керовану ескалацію". Але мало того, що ця стратегія "приборкання Росії" не спрацювала, формувати нові стратегії США буде вже новообраний президент Дональд Трамп, відомий своєю непередбачуваністю.

Ще під час виборчої кампанії він обіцяв зупинити російсько-українську війну за 24 години одразу після свого обрання. І хоча нещодавно зізнався, що ця пропозиція – великою мірою, передвиборчий хід, але бажання всадити Україну з РФ за стіл перемовин не відкинув.

Потенційний "план примирення" через силу, який обговорюється вже не перший тиждень і має на меті змусити сторони домовлятись за рахунок поступок саме України, аж ніяк нас не влаштовує.  Водночас і відмовитись від перемовин Київ не може: маємо виглядати як країна, яка усіма силами за переговори як фактор припинення війни.

"Керівництво України не може йти на непопулярні всередині країни територіальні поступки, тут українська дипломатія має пройти між Сциллою і Харибдою… Тож Україна має, як у грі в карти - обманювати, блефувати, але довести, що саме Росія зриває ці переговори", - зазначає президент Київського міжнародного інституту соціології Володимир Паніотто.

Втім, в цьому питанні Росія сама стріляє собі в ногу. Чого тільки вартує масштабний ракетний обстріл України на Різдво, коли до цього путінські друзі на кшталт прем’єра Угорщини Віктора Орбана кілька тижнів намагались переконати Захід (в тому числі Штати), що на цю ідею категорично не пристає Київ. Або заява, яку буквально "під ялинку" зробив міністр закордонних справ РФ Сєргєй Лавров, про те, що Росія в жодному разі не збирається брати участь у Саміті миру, "навіть якщо отримає офіційне запрошення".

"Українська влада та лідери провідних європейських держав намагаються переконати команду Трампа посилювати підтримку України, оскільки Путін не збирається проводити переговори. Мовляв, тривале призупинення або позбавлення України допомоги матиме катастрофічні наслідки для Заходу та США", - підкреслює політолог Володимир Воля.

Приблизно про це була зустріч Дональда Трампа з українським президентом Володимиром Зеленським на початку грудня 2024 року у Парижі. Згодом новообраний президент США написав, що Зеленський зацікавлений у припиненні вогню в Україні.

При цьому, як зі Штатів, так і з Росії останнім часом лунають натяки і щодо ймовірної зустрічі Трампа з російським диктатором Володимиром Путіним. Але, по-перше, доволі важко уявити швидкий візит обох в Словаччину чи Угорщину, які, за інформацією з Кремля, готові стати майданчиками для цього "побачення". Та й гіпотетичний результат, зважаючи на неординарність Трампа і переконання Путіна в тому, що він зможе забалакати, або й банально обманути свого візаві, ризикує стати геть неочікуваним.

"На моє переконання, Путін увірував, що Трамп слабкий і він не зможе тягатися з Росією взагалі і з Путіним зокрема… В Кремлі не вірять, що протягом 2025 року будуть застосовані вагомі санкції проти так званого тіньового флоту, чи буде реальна спроба опустити ціну на нафту до критичних для росіян 50 долларів за барель. Але це насправді непогана для нас історія, бо досі так відкрито ніхто не вважав Трампа слабаком", - звертає увагу політолог Вадим Денисенко.

По-друге, наразі новообраний президент США переймається геть іншими питаннями: від кадрових призначень та реалізації політики "Америка перш за все" до промацування відносин з головним супротивником - Китаєм.

"Заяви Трампа про Канаду, як 51 штат, Панамський канал і купівлю Гренландії - це частина торгової війни з Китаєм. В розумінні Трампа - всі ці території є частиною "заднього двору США" і там точно не місце Китаю. По суті, це така собі новітня чи, точніше, оновлена доктрина Монро", - зазначає Денисенко.

Але є й, по-третє: днями російський Іл-96 спеціального льотного підрозділу "Росія" здійснив ряд перельотів, в тому числі в Нью-Йорк та Вашингтон і назад в РФ. І досі нічого не відомо, хто з оточення Путіна там літав і що саме робив в США…

Найбільші внутрішні проблеми

На тлі цього, очевидно, що головною проблемою всередині України є продовження війни (потенційна заморозка, про яку йдеться в більшості "мирних планів" - те саме продовження війни, лише трошки відкладене у часі).

По-перше, для стримування російської армії, яка продовжує повільно просуватись українськими територіями, нам потрібні ресурси.

"Йдеться про забезпечення країни зброєю і фінансами (це ускладнюється змінами у керівництві нашого головного постачальника зброї – США). Але одним з головних викликів є мобілізація людей до Збройних сил", - зазначає президент КМІС, професор НаУкма Володимир Паніотто.

По-друге, вже зараз актуальними стали соціальні проблеми, які прогнозувались лише після завершення війни. За словами Паніотто, формуються нові соціальні групи: військові, ветерани, люди з інвалідністю внаслідок війни, біженці, що знайшли прихисток у Європі та інших країнах, внутрішньо переміщені особи, жителі окупованих територій та ті, хто повернувся після їх звільнення. І виникають нові виклики у взаєминах між ними.

"Приміром, за даними соціологічних досліджень, ставлення до внутрішньо переміщених осіб не викликає занепокоєння, до біженців воно вже трохи гірше (а це може знизити відсоток тих, хто повернеться), але найгірше ставлення до тих, хто в окупації, і до росіян - громадян України", - розповідає соціолог.

Простими словами, різні досвіди війни створюють ризик напруженості між різними групами громадян України. А це може негативно вплинути на загальну здатність до об’єднаного спротиву ворогу. Особливо, коли ворог гарно опанував різноманітні ІПСО і чудово вміє використовувати гібридні інструменти для розпалення ворожнечі між українцями.

В цьому контексті, ще один виклик – пожвавлення політичної боротьби.

"Перші два роки війни відбувалося так зване об’єднання навколо прапору: довіра до президента і всіх органів влади підвищилася, регіональна диференціація за різними поглядами майже зникла, політична боротьба і критика влади призупинилася, згуртованість суспільства була дуже високою.  Однак, коли стало зрозуміло, що війна надовго, опозиційні політичні сили вже не могли стримувати себе. Пожвавлення політичної активності стало одним з факторів (звичайно, не єдиним), які призвели як до зниження довіри до влади, так і до зниження інтеграції суспільства. На жаль, це зменшує можливість спротиву ворогу, сприяє поширенню наративів російської пропаганди і знижує ефективність заходів військово-політичного керівництва, наприклад, можливості мобілізації", - розповідає соціолог.

Як наслідок, все більше підтримки в суспільстві знаходять російські наративи про нелегітимність президента України, необхідність провести в Україні вибори, хоча, якщо зробити це в умовах війни, це може призвести до ще більшого ослаблення країни. Адже в умовах невизначеності, особливо у стосунках із західними партнерами, важливо, щоб влада мала підтримку громадськості.

"Йдеться про суспільну єдність, про політичну єдність, та загалом про національну єдність", - зазначає політолог Ігор Рейтерович.

Приміром, не зайвим буде відпрацювання єдиної позиції стосовно того, як, коли та на яких умовах повинна завершитися війна, яку розпочала Російська Федерація.

Соціолог Володимир Паніотто додає, що принаймні в цьому питанні українці, як і раніше, відкидають ідею миру за будь-яку ціну. Не погоджуються на офіційне визнання належності певних територій до Росії. Але значна частина людей готові відкласти визволення, приміром, Донбасу чи Криму на майбутнє, у більш слушний для цього час. Наприклад, за умов, що Україну вже зараз приймуть в НАТО. Або дипломатичним шляхом після смерті Путіна. А пріоритетом є реальні гарантії безпеки…

Виборчий хаос в Європі

В цьому сенсі не надто оптимістичним для України 2025 рік виглядає через низку виборів, які відбуватимуться в Європі. З одного боку, йдеться про ті самі гарантії безпеки - продовження друзями з ЄС нашої підтримки як щодо фінансування, так і щодо постачання озброєння (ні для кого не секрет, що Білий дім за Трампа волів би перекласти цей обов’язок на Європу). З іншого боку, потенційні переможці та їх політика (якщо ними стануть крайні праві, або проросійські сили) можуть неприємно здивувати й самих виборців з європейських країн.

Приміром, що потенційно може чекати найближчим часом на Молдову, яка титанічними зусиллями намагається вирватись з пострадянського минулого в європейське майбутнє, можна вже побачити на прикладі Грузії. На думку політтехнолога Руслана Рохова, вже зараз економічними важелями Росія формує електоральний ландшафт в Молдові під майбутні парламентські вибори 2025 року. І, на жаль, раніше команда президентки республіки теж доклала зусиль до поляризації політичного поля. Тепер же боротьба з конкурентами може призвести до розгромної поразки опонентам, більшість з яких – проросійські сили.

Не оминуть вибори і впливовіших європейських партнерів України. Вже у лютому відбудеться дочасне переобрання німецького Бундестага.

Поки що фаворитом передвиборчих перегонів є опозиційний блок ХДС/ХСС, кандидат на посаду канцлера від якого - Фрідріх Мерц - є великим прихильником допомоги України. І хоча ця політсила обіцяє просувати розширення санкцій проти Росії, очікувати, що Мерц не стане послідовником Шольца в деяких питаннях, і Україна, приміром, швидко отримає довгоочікувані німецькі ракети Taurus, не варто. Можливо, отримає. Але лише після консультацій з США.

Але не можна закривати очі на поступове зростання популярності серед німців проросійської ультраправої партії "Альтернатива для Німеччини", яку ще й підсилює підтримка з боку такої персони, як Ілон Маск. Зокрема, нещодавно відомий мільярдер заявив, що тільки AfD може врятувати країну і закликав німецьких виборців її підтримати. Це, звісно викликало обурення: уряд Німеччини звинуватив Маска у спробі втрутитися у виборчу кампанію.

Хоча федеральна влада країни класифікує "Альтернативу для Німеччини" як таку політсилу, яка підозрюється в екстремізмі, AfD вже перемагала на місцевих виборах, а у загальнонаціональному рейтингу популярністю б’ється за друге місце з соціал-демократами, яких зараз очолює чинний канцлер Олаф Шольц.

Цікаво, що і у Франції не все так спокійно, як хотілося б – після дострокових парламентських виборів, які відбулися у 2024 році в тому числі через стрибок рейтингу ультраправих сил, лідерка "Національного об’єднання" Марін ле Пен заявила про підготовку до дострокових президентських перегонів. І хоча чинний президент Емануель Макрон дав зрозуміти, що на дочасні вибори не піде, хто знає, як змінюватиметься ситуація.

Врешті, у 2024-му на різноманітних виборчих перегонах вже були обкатані деякі нові технології, що стало неприємною несподіванкою для сталих європейських інституцій. Приміром, ЄС наприкінці грудня розпочав розслідування щодо соцмережі ТікТок, яка належить Китаю, через звинувачення, що Росія використала її для впливу на результати першого туру президентських виборів в Румунії. До речі, перемогу здобув якраз ультраправий кандидат, дружній до Москви…

***

Навіть не заглиблюючись в інші фактори, які так чи інакше впливатимуть на Україну, можемо констатувати, що 2025-й рік для українців буде непростим. Але разом зі страхами й викликами, він може принести й подарунки. Це і невідомий поки що ефект від поразки РФ у Сирії, і неприємності у відносинах з "друзями" на кшталт Азербайджана, і негатив від тривалої війни у самій Росії, посилений вичерпаними запасами в російській економіці – адже можна скільки завгодно вдавати, що все гаразд, але санкції мають накопичувальний ефект (і дуже сподіваємось на нові обмеження стосовно "тіньового" російського нафтового флоту), і – не виключено – поява якогось чорного лебедя.

Тетяна Урбанська, Ярослав Конощук

УНІАН в Google News