Якщо навколо сусіднього села Урич завдяки залишкам стародавньої фортеці Тустань вдалося створити вдалу легенду, яка залучила до нього потоки туристів (і грошей), то Ямельниця, на жаль, наразі пасе задніх в цьому плані.
- Чим цікаве село Ямельниця
- Непідступні Ямельницькі скелі
- Мальовнича дорога зі Східниці та гірке розчарування
Чим цікаве село Ямельниця
Село Ямельниця привабливе саме по собі. Зараз, проходячи повз це сонне місце, де ледь зустрінеш людей, важко повірити, що ще не так давно воно було центром важливих історичних подій.
Засноване у середині 13 століття, село Ямельниця змінило багато хазяїв і поневолювачів, та попри важку долю, місцеві фермери не полишали спроб давати відсіч. Апогею ж ця боротьба за свободу досягла протягом Другої світової війни.
У 1938 році в Ямельниці було створено власний осередок Організації українських націоналістів, більш відомої широкому загалу як ОУН. Через рік, коли село, до цього підпорядковане полякам, зайняла радянська армію, оунівців почали переслідувати.
Коли ж наприкінці 1941 року Ямельницю окупували німці, життя місцевих стало ще більш нестерпним – у селян забирали майже усі продукти, почався голод, а самих їх відправляли на примусові роботи до фашистської Німеччини.
Саме в цей час в селі почала активно діяти Українська повстанська армія, або ж коротко УПА. У 1943-1944 роках в Ямельниці та околицях активно діяли близько двох сотень повстанців, які чинили супротив загарбникам усіх мастей.
Крім того, у цей же час на околиці села працювала підпільна радіостанція УПА "Самостійна Україна", також відома як "Вільна Україна" або "Афродита". Мовлення розпочалось у жовтні 1943 року, а передачі виходили три-чотири рази на день, тривали по 30 хвилин і велися чотирма мовами – українською, російською, англійською і французькою.
Зокрема, радистом на станції працював бельгієць Альберт Газенбрукс, який після чергової втечі від німців навесні 1942 року опинився в Україні, де був захоплений в полон повстанцями з УПА. Спочатку вони не довіряли йому, адже прийняли за німця, але згодом він все ж зумів завоювати довіру українців та навіть долучився до їхньої боротьби. За цю діяльність пізніше радянська влада відправила його до ГУЛАГу, де Газенбрукс провів вісім років. До Бельгії він повернувся лише у 1953 році, майже через 15 років після того, як доля змусила його покинути батьківщину на початку війни. По поверненню додому він продовжував підтримувати зв'язок з українською діаспорою та колишніми побратимами з УПА.
Самі упівці продовжували боротьбу за свободу України, тепер вже від "совєтів", ще протягом кількох років після завершення Другої світової війни. Втім, у 1947 році, коли боротьбу вести вже стало неможливо, воїни УПА ухвалили рішення піти звідси через гори за кордон.
Ну а село Ямельниця з тих пір спіткала сумна доля. Розлючена радянська влада влаштувала місцевим справжній терор, а багатьох людей примусово вивезли з рідної землі в інші регіони СРСР.
Нині в Ямельниці живе менше 500 людей, і, на жаль, все більше з них виїздять з нього. Сідаючи в маршрутку до Сколе, ми випадково підслухали розмову двох місцевих жінок, які були єдиними пасажирками окрім нас. Вони бідкувалися, що в селі зовсім немає роботи, але його могли б відродити туристи.
Ми ж, пройшовши цим глухим селом, де навіть сигнал мобільного телефону не ловить, тільки розвели руками – адже щоб туристи до вас поїхали, треба спочатку щось зробити.
Непідступні Ямельницькі скелі
Справжньою туристичною родзинкою цього району могли б стати Ямельницькі скелі – саме серед них свої стежки прокладали упівці та саме там досі можна відшукати їхні криївки. Втім, наразі там немає жодних якісних та зрозумілих розміток маршрутів, а сподіватися на Гугл-мапи – справа невдячна, може бути навіть гірше. Ми в цьому переконалися на власному досвіді (але про це трохи згодом).
Ямельницькі скелі – це унікальних скельний комплекс, що є частиною Українських Карпат. Насправді, це багато різних скельних утворень (Ямельницькі скелі Бичкова, скелі Нижній кінець, скелі Кикушів, скелі Юшкова яма, камінь з каверною та інші), що виринають посеред густого лісу – на якісь з них можна піднятися лише за допомого спеціального альпіністського спорядження, а якісь цілком реально підкорити без спецпідготовки.
Втім, наша вам порада – перед тим як намагатися дістатися до цих скель, ретельно вивчіть інформацію про них в Інтернеті, складіть адекватні маршрути, а краще залучіться допомогою когось, хто там вже бував. Не повторюйте наші помилки.
Мальовнича дорога зі Східниці та гірке розчарування
Ямельницькі скелі приваблювали нас дуже давно. І в теорії все було ідеально. Ми вирішили піти пішки до скель зі Східниці через Масловецький хребет за Гугл-мапою – запропонований маршрут був близько 12 кілометрів, без різкого набору висоти, з пристойними доріжками, мальовничими краєвидами і навіть лісовою ожиною, що для таких досвідчених хайкерів як ми здавалося легкою прогулянкою.
Більшу частину маршруту все дійсно йшло добре, але в якийсь момент ми пропустили правильний поворот до скель, бо там немає жодних розміток, а багато доріжок вглиб вже давно заросли. Навіть якщо десь і трапляються якісь помітки, то по них складно зорієнтуватися, якщо ви тут вперше.
В підсумку ми вийшли до села Ямельниця – і одразу до цвинтаря. А от ті скелі, до яких ми прямували, розташовувалися через інший бік провалля...
Вже потім ми зрозуміли, що йти до них краще з іншого боку села Ямельниця (яке, до речі, розкинулося на напрочуд великій території) – з боку Підгородців чи Верхнього Синьовидного.
Але найгіршим в цій ситуації було не те, що ми не дісталися місця, куди ми прямували. Найбільше лякало те, що ми геть не розуміли, як вибратися з Ямельниці. Село дійсно глухе, і це не перебільшення. Мобільний сигнал не ловить, а Інтернет – тим паче. Людей там дуже мало, і всі наші надії під'їхати до жвавої траси на попутці швидко згасли.
Ми вже майже змирилися з перспективою йти ще кілометрів 5 до траси, але сталося диво у вигляді маршрутки до Сколе. Ми жартували, що маршрутка та ходить два рази на тиждень – коли місцеві повертають до села на вихідні та коли їдуть з нього на роботу в неділю. (Але Гугл каже, що вона щоденна і навіть не єдина за день).
Вже далі, у Підгородцях, ми зловили попутку та під'їхали до села Урич та Тустані, які після наших пригод у Ямельниці виглядали ще більш привабливо, на контрасті.
Враховуючи цікаву історію Ямельниці, дуже хотілось би, щоб жителі Ямельниці одного разу також здогадались, як перетворити свою місцеву легенду на туристичні потоки.
***
В Україні ще багато незвіданих туристичних міст, які однозначно могли б зацікавити мандрівників. І для багатьох місцевих громад потік туристів могло б стати ключем для відродження. Головне тільки дати цьому старт.
Вас також можуть зацікавити новини:
- Майдан: колись процвітаюче село на Львівщині, нині ніби застигло у часі (фоторепортаж)
- Буковиця: як дійти пішки до мальовничої вершини з Трускавця (фоторепортаж)
- В Карпатах запустили новий туристичний маршрут, що з'єднає п'ять країн (фоторепортаж)
Читайте свіжі новини туризму, шукайте ідеї для подорожей і дивіться мальовничі фото з усього світу на Телеграм-канал УНІАН.Туризм.
