Військові про скупчення російської техніки біля кордону: "Ми завжди готові до атаки"

Кордон – ключове слово листопада. Новини з Білорусі та Польщі схожі на зведення з лінії фронту – атаки, стрілянина. Політики та військові обговорюють версії того, що стоїть за цією гібридною операцією. Торги за зняття санкцій – очевидна, але не єдина мета. Є підозри, що ця гучна історія спрямована і на те, щоб відвернути увагу від дій Росії на кордоні з Україною.

Те, що відбувається за нашою "північною стіною", не може не насторожувати. У Міноборони України заявили, що Росія зосередила угрупування військ чисельністю близько 90 тисяч осіб біля кордонів України та на окупованих територіях Криму й Донбасу. Ситуація уважно відстежується не лише в Україні, а й поза нею.

"Я не можу говорити детально про результати наших розвідувальних даних, але ми бачимо збільшення напруги. Ми повинні бути реалістами та розуміти, з якими викликами ми стикаємося. Ми бачимо величезне збільшення військової сили біля України", – заявив днями генсек НАТО Єнс Столтенберг.

А відоме видання The Mirror повідомило про готовність Великої Британії надіслати в Україну 600 спецпризначенців: "Спорядження запаковано, і вони готові полетіти в Україну. І або приземлитися, або висадитися з парашутом". 

УНІАН спробував дізнатися в офіцерів та рядових ЗСУ, ветеранів та волонтерів, що вони думають про скупчення ворожих військ на кордоні та чого варто очікувати на цьому етапі війни. 

"Нас щоосені лякають вторгненням. Ми морально готові"

Воїн-доброволець, лейтенант запасу Олена Білозерська переконана, що переміщення ворога біля наших кордонів - черговий путінський тиск на психіку нам і Заходу.  

"Закінчиться це вчергове нічим. А якщо я помиляюсь… Ну, будемо воювати. У нас є колосальна кількість людей з бойовим досвідом, які ностальгують за активними бойовими діями. Чого нам боятися?", – констатує вона.

Читайте такожСкупчення російських військ поблизу кордону: Україна має дев’ять сценаріїв оборониМайор запасу Павло Сухань звертає увагу на те, що переживати за такі переміщення військових варто, коли близько від кордонів розвертають військово-польові шпиталі:  "Залізо – це ні про що без тилу, без медиків. Коли нашу частину у 2014 році оточили в Криму, то польову кухню росіяни розгорнули лише за кілька днів. В результаті, їх строковиків почали забирати з виснаженням. Для РФ – це норма. Люди там – худоба. У цьому плані нам з противником не пощастило".

Загалом, типова відповідь військових щодо того, що відбувається, звучить, приблизно, так: "Нас щоосені лякають вторгненням. І ми розуміємо: якщо Путіну потрібна буде гаряча фаза, він її почне. Ми морально готові".  

Військові кажуть про готовність до нової агресії РФ / фото : president.gov.ua

Аналогічні думки у волонтерів. 

"Ми щойно з фронту. Були у кількох підрозділах ЗСУ та в одному підрозділі НГУ. Про ескалацію Росії майже ніхто не говорить, і от чому: завжди по осені фронт готується до зимової атаки. Це - звичний стан і звична готовність. Тобто, психологічно фронт готовий, сюрпризом це ні для кого не стане", – каже волонтер Діана Макарова.

Волонтер Юрій Москаленко звертає увагу на інший аспект питання: "Наша влада якось дуже м’яко все це сприймає, хтось навіть писав, що ця інформація - фейк. Я перевірив по координатах, по Google maps, і дійсно, в 10-15 км від кордону України з РФ сформовані великі склади техніки, тощо. Що це може означати - інша справа. Але те, що там багато техніки, я вважаю, це факт. Танки, "бехи" – просто неба, їх видно. Не виключено, що їх могли привезти для психологічного тиску. Але треба взяти за правило: "Готуватися у відносинах з РФ до найгіршого". Не потрібно себе заспокоювати".

Про готовність армії зустрічати агресора можна судити і з навчань, які регулярно відбуваються в Україні. Так, днями на Херсонщині, поблизу адміністративної межі з тимчасово окупованою територією АР Крим, відбулися батальйонні тактичні навчання з бойовою стрільбою та залученням авіації. 

"У містах воювати вони не навчилися"

Павло Сухань вважає, що порівнювати наш бюджет на оборону та гроші, які витрачає на свою військову машину РФ, не можна порівнювати. Однак, якщо дивитися на навчання війська агресора, зокрема, які нещодавно відбувалися в Таджикистані, говорити про сучасну війну не можна. "Це як Друга світова з вертольотами… Артилерія стріляє, танки йдуть, піхота біжить... Це не сучасна війна. Коли справа дійде до міст… Ми чудово пам'ятаємо Чечню, як спіткнулася о Грозний на той момент добре оснащена армія. У містах вони воювати не навчилися. Подивіться на Сирію – поки Алеппо з землею не зрівняли, не зайшли. Знання місцевості, мотивація – грають найважливішу роль", – каже Павло Сухань.

Юрій Москаленко розповідає, що ситуація з озброєнням ЗСУ по трошки змінюється в кращу сторону: "По програмах співробітництва ми отримали зброю, Bayraktar показав свою дієвість".

Однак, він зазначає, що разом з цим виявилася велика проблема. "Зараз почали більше працювати по нас, вздовж лінії фронту йдуть масовані обстріли. Але навіть коли відкритим текстом дозволено давати відсіч, є ті, хто ніяк не реагують. Є бригади які воюють, і ті що – ні. Причому, на рівні комбригів не хочуть воювати, – каже Москаленко. – Ми досі не навчилися підіймати мотивацію в армії, окрім як грошима. Але така мотивація має дуже негативні наслідки. Вона обертається злочинною бездіяльністю. У нас виріс клас таких офіцерів, яких можна назвати "заробітчани". На бойові посади ставили тилових щурів, які не знають, як управляти підрозділами. І навпаки - бойових офіцерів відправляли у тил, щоб їх не було видно".

Експерти розповіли, які проблеми сьогодні є в армії / Фото УНІАН, Андрій Агеєв

Втім, на його переконання, зі зміною військового керівництва це стрімко змінюється на краще: "На бойові посади призначають дійсно бойових офіцерів, що пройшли пекло війни".

Волонтер Діана Макарова згадує про купу інших проблемних питань. 

"Чи дійсно готовий фронт до боїв по всій лінії? На жаль, ні. Ні зараз, ні в минулі роки. І найзагрозливішою я бачу картину нашої фортифікації. Укріплення фронту, скажімо, його бетонізації, не відбулось за всі роки війни. Це не є військовою таємницею, на жаль, ворог про це теж знає. Точно так, як і раніше, командири стривожені поганим забезпеченням фронту будівельними матеріалами. Питання укріплень та побудови фортифікаційних споруд досить часто вирішується на місцевому рівні. "Вибити" зі служби забезпечення будівельні матеріали так само важко, як і завжди", – каже Макарова.

Ще одне питання - транспорт. "Так само, як і раніше, військові мусять ховати від високих командирських перевірок особистий транспорт, з яким вони виходять воювати - бо там, де під вогнем не пройде велика вантажна машина, завжди має шанс проскочити цивільний джип. Але є наказ - усі цивільні засоби з фронту треба прибирати. Ми розуміємо, чим зумовлений такий наказ, але на фоні загрози російського наступу він виглядає досить легковажним". 

Волонтерка розповідає, що "Велике будівництво"  торкнулося й зони ООС. Будуються дороги, їх якість виглядає непоганою. Але фронтальні й рокадні дороги, що ведуть до найгарячіших ділянок фронту, лишаються такими ж, як і були. 

"Ми проїхались цими дорогами і беззаперечно заявляємо – в разі наступу деякі частини фронту будуть просто відрізаними від тилу. Поранених вивозити цими дорогами неможливо", – каже Діана Макарова.

Волонтери б'ють на сполох: на фронті є проблеми з дорогами / фото УНІАН

"Ми на своїй землі"

УНІАН вже писав, як захищені наші кордони в контексті "міграційної кризи". Інструктор з виживання, маскування, тактики малих груп, боєць підрозділу "Аеророзвідка БВ" Сергій "Добрий" Вишневський розповів, що важливою складовою оборони є загони територіальної оборони, їх готовність: "У нас має бути можливість за кілька годин зібрати та забезпечити всім необхідним кілька тисяч хлопців. Те, що зараз є – замало".

У свою чергу, Юрій Москалено вважає, що сьогодні територіальна оборона в Україні трохи краща, ніж була торік. Хоча розвиток йде дуже повільно. "Мені подобається Закон про національний спротив, який було прийнято. Фінансування закладається окремим рядком у бюджеті, а не за залишковим принципом. Теорборона буде краще й краще", - переконаний він. 

Втім, військово-бюрократична машина залишається неповороткою, зазначають волонтери й самі військові. "Швидкість – це реальна проблема. Наскільки мені відомо, плани мобілізації в Україні пропрацьовані дуже слабко. Перші години і дні війни відбиватимуться війська, дислоковані поблизу, плюс швидкі й мобільні групи ентузіастів, які використовуватимуть засадну тактику. Найгірший сценарій перших годин можливої війни – це масований обстріл  оперативно-тактичним ракетним озброєнням, який може дезорганізувати  комунікацію, зв'язок, управління військами. А от авіація, навпаки, не страшно, бо можливості ППО перевершують можливості авіації, більша частина літаючого буде збиватися", – каже Олена Білозерська.

"Ми на своїй землі. Якщо вони до нас вдеруться, то навіть ті, хто зараз проросійськи налаштовані, змінять свою думку. Я не здивуюся, якщо Ківа візьме свій пістолет Стєчкіна і піде воювати проти них", - каже Павло Сухань.

Дійсно, найкраща зброя, яку не купиш ні за які бюджети, це мотивація. 

Влад Абрамов

УНІАН в Google News