Директор Урядового офісу з питань євроінтеграції: Сьогодні ми не використовуємо навіть тих квот, що вже доступні у торгових преференціях ЄС

Напередодні двох важливих для України самітів – Україна-ЄС та Східного партнерства – директор Урядового офісу з питань європейської інтеграції Секретаріату Кабміну Наталія Гнидюк розповіла УНІАН, як просувається приведення законодавства до європейських стандартів і чи запрацює ЗСТ з ЄС з 1 січня 2016 року.

Цивілізаційний вибір, який Україна зробила на користь руху до Європи у 2013-му, на сьогодні дедалі більше перетворюється на низку конкретних завдань, пов’язаних з виконанням Угоди про асоціацію з ЄС. План євроінтеграційних дій, що містить вимогу імплементувати сотні європейських нормативних актів, на практиці впровадити нові чіткі правила функціонування державного сектору, політики та економіки в Україні – програма внутрішніх перетворень країни, які, незважаючи на складність, необхідно здійснити. Однією з владних структур, що займається координацією цієї роботи у Кабінеті міністрів, втім, немає права законодавчої ініціативи, є Урядовий офіс з питань європейської інтеграції Секретаріату Кабміну, створений у минулому році. Напередодні двох важливих для Україні самітів – Україна-ЄС та Східного партнерства – директор «Євроофісу» Наталія Гнидюк розповіла в інтерв’ю УНІАН чи потрібен Україні профільний віце-прем’єр і окреме міністерство з євроінтеграції, чи змогла би така нова структура стати єдиним і головним координатором просування єврореформ, наскільки ефективною є робота України над імплементацією вітчизняного законодавства у відповідність до європейських норм, і чи запрацює ЗСТ з ЄС з 1 січня 2016 року.

Після того, як Україною було підписано угоду про асоціацію з ЄС, у нас створено і продовжується створення інституцій, що мають на меті прискорення європейських перетворень в країні. Тільки в Уряді, не рахуючи МЗС, за євроінтеграцію відповідає дві структури – урядовий комітет з питань координації європейської інтеграції і «Європейський офіс» в секретаріаті Кабміну. То ж, виникає питання, чи не забагато структур займаються в Україні євроінтеграцією і чи не дублюють вони функції одна одної?

В жодній країні ЄС немає єдиного підходу, в який спосіб повинна реалізовуватись європейська політика. З моменту, коли ми підписали угоду про асоціацію, європейську інтеграцію ми розглядаємо як наскрізне питання внутрішньої політки, якою опікується Уряд в цілому. Тому сказати, що цим питанням має займатись виключно МЗС – складно, адже МЗС за своєю специфікою займається зовнішньою політикою. Простіше кажучи, 80% питань, пов’язаних з євроінтеграцією, стосуються внутрішньої політики, і 20% - зовнішньої. Роль МЗС завжди буде зберігатися, але немає нічого дивного, що в Уряді працює і відповідний урядовий комітет. Через цей орган, який, подібно до Кабміну, є колегіальним, до якого входять прем’єр, міністри, заступники міністрів з питань євроінтеграції, кожного тижня проходить від 3 до 5 питань, пов’язаних з угодою, підписаною нами з ЄС. На таких щотижневих засіданнях приймаються попередні рішення, які потім Уряд схвалює на своєму засіданні.

Якщо ж говорити про Урядовий офіс з питань європейської інтеграції, то, раніше такої структури не існувало. В секретаріаті Кабміну був лише структурний підрозділ, який займався питаннями, пов’язаними з європейською інтеграцією, і саме на його основі був створений Урядовий офіс. Ця структура, виконуючи свої повноваження, опирається на роботу профільних заступників міністрів з питань євроінтеграції.

У чому саме полягають ці повноваження?

Наше призначення – координація дій. Для того, щоби можна було відслідкувати, що, згідно з умовами угоди про асоціацію, країна зробила вчасно, де потрібна підтримка, де, можливо, потрібно вести перемовини з партнерами щодо виділення додаткової фінансової допомоги…

REUTERS

Не можна виділити якусь одну проблему і сказати, що ти є кінцевою ланкою її вирішення. Але, все одно, ключова роль у реалізації угоди – за міністерствами. Якщо, наприклад, взяти тему АПК, то співробітники Урядового офісу можуть знати фітосанітарні норми, які діють в Україні і які потрібно змінювати відповідно до європейського законодавства. В цьому випадку, завдання офісу – узгодити розбіжності, якщо вони будуть виникати під час таких змін, наприклад, між міністерством економічного розвитку і торгівлі та міністерством аграрної політики та продовольства.

Втім, чи потрібна для координації дій різних міністерств окрема структура? Вам не здається, що питання координації між відомствами міг би вирішити «електронний уряд», про який, останнім часом, багато говорять?

Електронне врядування, з точки зору пришвидшення певної роботи, дійсно буде мати свої плюси. Бо набагато простіше на засіданні Кабміну мати електронні версії документів, позиції всіх сторін у електронному вигляді. Тобто, це удосконалює певні елементи роботи, але не вирішує всіх питань. Хіба що, певною мірою, спрощує проходження документів або зменшує час узгодження між відомствами і міністерствами.

На думку Гнидюк, на засіданні Кабміну набагато простіше мати електронні версії документів / Фото УНІАН

Зараз також все частіше піднімається питання необхідності введення у Кабміні посади віце-прем’єра з питань євроінтеграції. На вашу думку, чи потребує цього Україна на даному етапі виконання Угоди про асоціацію?

Фігура віце-прем’єра з питань євроінтеграції, у будь якому випадку, є політичною. І, навіть маючи висококваліфіковану, хорошу кандидатуру на цю посаду… перед Урядом залишиться питання рутинної координаційної роботи, яка повинна проводитись. Саме вона покладена на Урядовий офіс.

Чи не планується створення окремого міністерства з питань євроінтеграції?

Однозначної відповіді на це питання немає. Досвід країн, які приєднувались до ЄС, починаючи з 2004 року, і у яких були співмірні з нашими проблеми, показує, що єдиного рецепту не існує. Тобто, десь було створено міністерство, десь працювали урядові офіси, а десь взагалі не створювали окремого координаційного органу, а працювали з допомогою міжвідомчих робочих груп. Скрізь вибір цієї моделі залежав від системи держуправління. Наразі у нас можна знайти найкращі елементи і практику, які існували в інших країнах, зокрема в Литві чи Польщі.

Наприклад, поляки, коли створювали аналог нашого урядового офісу, на момент підписання угоди про асоціацію з ЄС мали 45 осіб у штаті структури. А на момент приєднання до ЄС працівників було вже близько 400. То ж, за час виконання угоди, змінювалось чисельність та внутрішня структура цього відомства. Тому, якщо з часом перед Україною постане вимога створення більшого або окремого органу, можливо, з іншим статусом, його треба буде створювати. Та це треба буде розглядати з точки зору подальшого розвитку взаємовідносин з ЄС.

Якщо говорити про плани Уряду здійснити імплементацію європейських законодавчих актів упродовж трьох років, чи справляється влада з цими завданнями? Які ви бачите перешкоди на шляху до приведення українського законодавства до європейських норм і практик?

Сама по собі угода передбачає, що в рамках її імплементації ми наблизимо своє законодавство до європейського відповідно до переліку, який ми жартівливо називаємо 350+. Чому так? Бо наше законодавство швидкоплинно змінюється, і те саме відбувається з європейським законодавством. Ми не можемо зафіксувати якусь конкретну кількість нормативно-правових актів, які потребують змін. Наприклад, коли ми тільки вели переговори у 2009 році, список нормативно-правових актів ЄС, до яких ми повинні були привести у відповідність своє національне законодавство, визначали цією кількістю – близько 350 документів. Станом на сьогодні, коли пройшло вже шість років, ми розуміємо, що кількість може змінитись.

REUTERS

Щодо плану імплементації Угоди про асоціацію – це наш внутрішній документ на три з хвостиком роки, до 2017 року. Урядовий офіс на щоквартальній основі робить звіт, наскільки успішно, ефективно і якісно ми виконуємо ті чи інші зобов’язання. Але, на мою думку, не можна оцінювати виконання Угоди лише кількістю прийнятих актів, бо вони можуть передбачати ще великий імплементаційний період. В той же час, європейські інституції міряють нас саме за практичним впровадженням. Тобто, те, що в Україні відбувається після прийняття того чи іншого закону. Саме по собі перенесення нормативного акту з ЄС до українського законодавства ще не означає, що ми його автоматично почали виконувати. Тому лише практичне виконання буде свідчити, наскільки якісні зміни, в тій чи іншій мірі, відбуваються. Цей елемент дуже важливий.

Втім, уже зараз, підписавши Угоду про асоціацію, ми пробуємо брати участь у тих чи інших програмах ЄС. Наприклад, у березні Україна отримала асоційований статус у програмі досліджень та інновацій «Горизонт-2020». Вона стосується сфери наукових досліджень і всього, що пов’язано з наукою, з обміном думками в науковому середовищі, і це може буди цікавим елементом для розвитку малого і середнього бізнесу, бо наука може рухати економіку. Ще одна програма, яка може бути цікава українським підприємцям, до якої ми плануємо приєднатися і яка спрямована на отримання грантових коштів з бюджету ЄС – програма у сфері малого та середнього підприємництва «COSME». Також узгоджуються позиції з питання приєднання України до програми ЄС «Креативна Європа», що дозволить позиціонувати на європейському ринку українські культуру і медіа.

Всі ці програми – додатковий інструмент для обміну, візуалізації, поширення, створення українського продукту на ринках ЄС. Ми повинні використати і цей вимір співпраці з Євросоюзом, щоб переконати європейців у тому, що Україна може на рівних входити до європейського економічного простору. Нам просто потрібно розуміти, що європейське питання стало наскрізним в Україні для всіх: для громадськості, для депутатів, для бізнесу, для Уряду. Те, що Уряд приведе у відповідність певні технічні стандарти, це тільки частина усіх необхідних завдань. Далі потрібно приводити у відповідність з ними виробництво, щоби воно було конкурентним на європейському ринку.

Очікується, що Україна до кінця квітня надасть європейській стороні пропозиції щодо оновлення політики сусідства з ЄС. Які основні пріоритети відстоюватиме українська сторона?

Ця ініціатива (політики добросусідства, – УНІАН) була започаткована десять років тому. І зараз, після десяти років, використання всіх інструментів, які пропонує нам сторона ЄС щодо політики добросусідства, потребує перегляду. Країни, які вона зараз охоплює, перебувають у різних відносинах з ЄС. Є країни, які вже уклали угоди про асоціацію з Євросоюзом, я маю на увазі Грузію, Молдову і Україну. То ж, основна ідея полягає в тому, щоб Україна діяла спільно з Молдовою і Грузією, щоб ми виходили на формат, який колись був притаманний «Вишеградській четвірці». Як свідчить практика, коли країни групуються навколо якогось питання, вони простіше можуть довести свою позицію, і тоді їх голос набагато сильніший.

 Ідея полягає в тому, щоб Україна діяла спільно з Молдовою і Грузією, які вже уклали угоди про асоціацію з ЄС / Фото УНІАН

Європейська комісія зараз готує свою позицію до Ризького саміту у травні, ми готуємо свої пропозиції: працює і Урядовий офіс, і наші дипломати. Ключовий пріоритет – отримувати більше за більше. Тобто, чим більше країна реалізовує завдань, тим більше можливостей, в тому числі, фінансової допомоги, отримує. Наскільки я знаю, представлення документу планується до кінця поточного року.

Якщо ми вже заговорили про саміт Східного партнерства у Ризі, чого саме слід очікувати Україні від цього заходу? Бо, як відомо, рішення про безвізовий режим для громадян України на ньому не буде прийнято…

Думаю, що перш за все, нам треба очікувати результатів саміту Україна-ЄС, який відбудеться 27 квітня. Якщо ж говорити про Ригу, то питання безвізового режиму піднімається найчастіше, бо це, з точки зору результату, те, до чого можна доторкнутися, що можна відчути. Втім, більшість питань, пов’язаних з самітами, не лежать у цій площині. 

Наприкінці березня в Україні завершила роботу місія, яка перебувала тут саме в рамках плану лібералізації візового режиму. Звіт, який ляже в основу політичного дискурсу у Ризі, Європейська комісія повинна підготувати наприкінці квітня. Звичайно, не всі технічні завдання, які ставилися перед нами, виконані в повній мірі, бо план лібералізації візового режиму досить складний. Але ми лишаємось оптимістами і маємо надію, що звіт, який підготує Єврокомісія, буде позитивним. Після чого ми зможемо говорити про чіткий план та часові рамки, коли Україна буде спроможна отримати цей статус.

Щодо статусів, українська влада неодноразово озвучувала тезу, що до 2020 року Україна впровадить необхідні реформи, щоб мати можливість отримати перспективу членства в ЄС. Наскільки доречні такі заяви, зважаючи, що політика розширення ЄС вже давно загальмувала?

Я вважаю, що євроінтеграція, ставши внутрішньою політикою, повинна змінити життя тут, всередині країни. Можна її розглядати як самоціль, а можна як інструмент для розвитку. Угода про асоціацію – лише інструмент, який дозволяє міняти ті чи інші сфери життя. Тобто, нам потрібно зосередитися на внутрішніх перетвореннях, які необхідно зробити, будувати Європу в Україні та рухатися далі.

Створення поглибленої та всеохоплюючої зони вільної торгівлі з ЄС відкладено до 1 січня 2016 року. Що змінилося за останні півроку щодо готовності України до відкриття ринку для європейської сторони?

Ми відклали набуття чинності четвертого розділу Угоди до 1 січня 2016 року, але не припиняли роботу над тими чи іншими завданнями. Дуже багато змін відбулося в сферах технічного регулювання, державної допомоги, є відчутні зміни в безпеці харчових продуктів, проводиться дерегуляція, поступово зменшуються корупційні чинники у взаємодії бізнесу і контролюючих органів.

REUTERS

В цілому, можна перелічити великий список того, що вже зроблено, і що дозволяє говорити про виконання Україною взятих на себе зобов’язань. Але потрібно також говорити про готовність не тільки Уряду, а й вітчизняного бізнесу. Він повинен мати спроможність вийти на нові ринки, стати конкурентоспроможними на ринку ЄС і бути привабливими для європейського споживача. Однак сьогодні ми не використовуємо навіть тих квот, що вже зараз доступні у межах автономних торгових преференцій з боку ЄС. Тому Уряд намагається більше співпрацювати з бізнесом, з експертним середовищем у цій сфері. Звичайно, можна говорити сухою мовою статистики і озвучувати кількість прийнятих законів, але я би воліла говорити з точки зору якісних змін.

Чи не буде створення ЗВТ відтерміновано на більш пізній час?

Ми налаштовані оптимістично, щоби з 1 січня 2016 року відкрити для України всеохоплюючу зону вільної торгівлі. Динаміка ратифікації Угоди державами-членами свідчить, що процес набуття чинності Угодою та її виконання є невідворотним.

Тетяна Урбанська

УНІАН в Google News