Бібліотека для незрячих / УНІАН

Сліпі до проблем незрячих

21:55, 27.09.2016
15 хв.

Кореспондент УНІАН побував у найнезвичнішій бібліотеці – спеціалізованій, для незрячих людей та відвідав будинок звукозапису і друку Українського товариства сліпих. Нам показали, як створюються книги шрифтом Брайля, і розповіли, чому допомагати людям з проблемами зору стає все важче останніми роками.

Сучасні люди не часто бувають в бібліотеках. Читання книг – справжніх, в палітурці, з запахом пилу, який вкарбувався в папір, неспішне перегортання сторінок, їх тихе шелестіння – давно замінив Інтернет. Разом з тим, всі знають, що таке бібліотека і читальна зала. І, мабуть, мало хто ризикне шуміти в цьому царстві книг.

Бібліотека у Києві, на Печерському узвозі, 5, в принципі, мало чим відрізняється від сотень інших. Крім того, що деякі з відвідувачів у читальній залі сидять у навушниках. Тому що книги тут слухають. Або ж читають пальцями.

Бібліотека для незрячих у Києві / УНІАН

Центральна спеціалізована бібліотека для незрячих людей імені Миколи Островського була відкрита у Києві наприкінці 1936 року і стала першою міською бібліотекою для сліпих. Установа витерпіла важкі воєнні і повоєнні часи, розквіт 60-70-х, нестабільний період перебудови, буремні 90-ті – однак, і зараз переживає не найкращий період свого існування. Заклад, якому щойно виповнилось 80 років, займає чотири поверхи у центрі столиці – на Печерському узвозі, 5, має читальний зал та інтернет-центр – може залишитись на зиму без опалення. Що, м’яко кажучи, не додає зручностей для користувачів та загрожує псуванню унікального бібліотечного фонду.

Відео дня

Станом на 1 січня 2016 року книжковий фонд бібліотеки складав 208 304 примірники, серед яких 81 990 – книги, надруковані рельєфно-крапковим шрифтом (шрифтом Брайля), а 79 620 – озвучені книги. За словами завідувачки відділу обслуговування читачів бібліотеки Марини Потеляхіної, зберігати такі книжки досить важко, бо вони псуються і без додаткових несприятливих умов – від частого використання стирається папір, заломлюються сторінки, через що псується і шрифт, а також розпадаються палітурки (багато книг, які робили раніше, оформлювались у м’яку, а не тверду обкладинку).

Книги, видані шрифтом Брайля / УНІАН
зберігати такі книжки досить важко, бо вони псуються і без додаткових несприятливих умов / УНІАН

Ще 46 694 книги у бібліотечному фонді установи – це плоскодруковані видання, тобто звичайні книги. Їх, найчастіше, беруть родичі незрячих людей, щоб читати вголос. Або ж бібліотека передає видання у Будинок звукозапису і друку Українського товариства сліпих (УТОС), де зі звичайних книжок роблять незвичайні – друкують Брайлем та начитують на аудіо-носії. Потім ці книги розсилаються читачам по регіонам.

«Бібліотека є методичним центром для інших бібліотек для незрячих в Україні. До анексії Криму і захоплення частин Донецької і Луганської областей, таких спеціалізованих закладів у регіонах України було 79, зараз стало 64. Будинок звукозапису і друку розсилає надруковані і озвучені книжки як нам, так і їм», - розповіла Марина Потеляхіна.

Загалом столична спеціалізована бібліотека обслуговує близько 3 000 читачів у Києві, і три-чотори сотні з них заклад приймає щомісяця безпосередньо у читальній залі.

Готові аудіокниги / УНІАН

Найбільша проблема для установи – відсутність власного транспорту для доставки книг до читача додому (або у відділення «Укрпошти», якщо йдеться про відправку у регіони). Справа у тому, що одна невеличка книга після друку шрифтом Брайля перетворюється у декілька масивних томів. Замовивши додому почитати, наприклад, роман на 300 сторінок, слід очікувати, що забирати доведеться талмуд мінімум на тисячу. «Зараз книжки беруть мало, хіба що ті наші читачі, у кого є родичі, хто може доставити книги самостійно, на власному авто. Ви бачили: книги, надруковані шрифтом Брайля, великого розміру, вони важкі й громіздкі. Колись давно у нас була машина-розвозка, якою ми доставляли книжки читачам по Києву. Спочатку формували замовлення, потім розробляли маршрут, розвозили… А в 90-х роках машини в нас не стало, і відтоді кожен раз, коли треба доставити комусь книги, авто треба вишукувати…», - говорить завідувачка відділу обслуговування читачів бібліотеки для незрячих людей.

Щодо літературних вподобань читачів, то, на її переконання, люди беруть все, що є, читають багато: «Потреби у незрячих такі самі, як і у інших людей».

Та не книжками єдиними – до 2009 року бібліотека стабільно поповнювалася і періодичними виданнями шрифтом Брайля: щомісячно друкувалися один журнал для дітей, один – для дорослих, була також газета, яка виходила  чотири рази на місяць.

Ще про обладнання, на якому тут працюють / УНІАН

Ситуація докорінно змінилася після внесення змін у законодавство, коли влада в Україні вирішила, що фінансування літератури, яка має видаватися для незрячих людей, повинно відбуватися за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів. Тобто, Фонд виділяє Будинку звукозапису і друку Українського товариства сліпих кошти, зібрані за рахунок штрафних санкцій за не-створення певної кількості робочих місць для людей з інвалідністю. «Різні бюрократичні перепони і те, що Фонд на початку року іще не знає, чи назбирає необхідну суму, призводять до того, що гроші ми отримуємо наприкінці року, і просто фізично не встигаємо надрукувати книги, які запланували. Тому повертаємо ми кошти назад, у бюджет», - розповідає керівник технічного відділу Будинку звукозапису і друку УТОС Андрій Охрименко. За чинним законодавством ці гроші не можна залишити і використати наступного року…

У середньому,  Центральним Правління УТОС щороку затверджуються тематичні плани: на видання 40-50 книжок шрифтом Брайля та озвучення книг, яке, загалом, складає, близько 6 тисяч годин звучання (або приблизно 200 книг). Однак, за 2-3 місяці зробити такий обсяг роботи, навіть за наявності достатнього фінансування, на жаль, не можливо.

Паралельно Андрій Охрименко проводить для УНІАН імпровізовану екскурсію Будинком. Підприємство розташувалось у старій, 1904 року, будівлі, за два кроки від Майдану. І, здається, деякі його приміщення роками не бачили ремонту.

Звісно, самі співробітники намагаються тримати Будинок у чистоті, а обладнання – у робочому стані. Так, промислове приладдя 2003 року, на якому друкуються книжки рельєфно-крапковим шрифтом, вже давно застаріле – як кажуть співробітники закладу, «верстати відробили вже два терміни і пішли на третій». Коли потрібен ремонт, про замовлення фірмових запчастин не йдеться – «золоті руки» техніка та інструкції з мережі інтернет – у допомогу.

Обладнання, на якому друкуються книжки рельєфно-крапковим шрифтом, вже давно застаріле / УНІАН

Редактори адаптують тексти для шрифтом Брайля за комп’ютерами, яким, здається, років двадцять. І отримують за це 1200-1300 гривень.

Про замовлення нових запчастин мова не уде / УНІАН
За такими комп'ютерами редагують тексти для незрячих / УНІАН

Така сама техніка – в «монтажці» та двох акуратних апаратних (зі звукоізоляцією, яка створює не лише своєрідну інтимну атмосферу під час створення книжки, а й дозволяє зробити запис максимально якісно). В них теле- та радіо-диктори проводять начитку книжок (їх «дохід» від такої роботи – 50 грн на годину).

Тут начитують книжки / УНІАН
Робоче місце диктора / УНІАН

Та, незважаючи на загальну бідність приміщень, усі кабінети охайні, як і працівники, що в них працюють. Складається враження, що люди люблять своє діло, не зважаючи на скрутні часи і низькі зарплати.

Наприклад, палітурник взагалі донедавна працював вручну: тільки зараз в нього з’явилося чудо іноземної техніки – апарат, який може нарізати сторінки і обкладинки, та ставити пружини в палітурки.

Палітурник донедавна працював вручну / УНІАН

До речі, щодо останніх, це не якась модна забаганка, а дуже практичне рішення для книжок, надрукованих для незрячих людей.

«Вважаю, що це стане проривом для наших книжок», - розповідає директор підприємства Степан Філіп.

За його словами, пружина, яка скріплює сторінки, дозволяє читачу повністю відкривати книжку, не заломлюючи і не затираючи сторінки з текстом. А це, у свою чергу, продовжує книзі життя.

Пружина скріплює сторінки / УНІАН

Степан і сам – незрячий. Але прекрасно орієнтується у всіх приміщеннях Будинку звукозапису і друку – від підвалу до останнього поверха – та напрочуд жваво пересувається у власному кабінеті, демонструючи УНІАН книжки, видані підприємством у різні роки.

УНИАН
Степан демонструє УНІАН книжки, видані підприємством у різні роки

За його словами, наразі одна з головних проблем – папір не відповідає вимогам якості, якої потребують книги, надруковані шрифтом Брайля.

«Для друку шрифтом потрібен специфічний папір. За 2 останні місяці ми вже спробували близько 100 зразків, і, на жаль, не знайшли потрібного… Більше того, ніхто не хоче завозити потрібний папір з-за кордону. Це було би можливим, якби ми, наприклад, замовляли 50 тон паперу на рік. А нам на рік потрібно 5 тон, тому ніхто і не хоче везти – кількість замала», - розповів пан Філіп і додав, що у поточному році Будинок надрукував лише 12 книг, та й ті – за спонсорський кошт, бо від держави кошти, станом на вересень, ще не надходили.

«На жаль, часто те, що цікавить незрячих людей, може не враховуватись тими, хто спонсорує такий друк або надає кошти на це, - зауважує керівник проектів Будинку Юлія Сачук. – Тому, в принципі, друкуємо замало сучасної літератури. Одне з наших останніх гарних надбань – «Мемуари тата Мумі-тролів». Але такої літератури, загалом, дуже мало».

Видання "Мумі - Тролів" шрифтом Брайля / УНІАН

Друга проблема підприємства – гостра необхідність оновити обладнання для друку. «Обладнання для друку шрифтом Брайля, яке в нас є, вже застаріле, його потрібно міняти. Насьогодні таке обладнання випускає Німеччина», - розповідає Степан Філіп.

За його словами, звісно, без тестування, без того, щоб «особисто помацати своїми руками», купувати техніку ніхто не буде. Однак, ставити питання про переоснащення підприємства – одне з першочергових завдань. «Одна з задач – пошук коштів для цього. В планах – оголосити для цього збір благодійних внесків, відкрити окремий рахунок та збирати кошти на переоснащення», - говорить директор підприємства.

ставити питання про переоснащення підприємства – одне з першочергових завдань / УНІАН

Заміна техніки на більш сучасну обумовлена ще й тим, що Будинок має амбітну мрію – друкувати не лише книги, а й картинки, листівки, карти (все це, наприклад, вже робить сусідня Польща). За словами Степана Юрійовича, якість тут має першочергове значення – спробуйте-но пальцями «прочитати» картинку. І кореспондент УНІАН, заплющивши очі, пробує…

Кореспондент УНІАН спробувала читати навпомацки / УНІАН

Перші секунди пальці відчувають тільки сам папір, потім з’являється розуміння, що він – не однорідний, на сторінці є горбики і западинки, тобто, якийсь малюнок. Втім, за контурами досить важко зрозуміти, що саме на ньому зображено. Далі приходить відчуття, що безпосередньо зображення теж неоднорідне: на якихось його ділянках начебто є тоненькі штришки, на інших – випуклі крапочки. З допомогою підказок потроху приходить усвідомлення, що одна з деталей малюнку – зображення людини. Чітко промацуються штани, навіть тростина. З підказкою – борода. Тобто, це людина літнього віку. Але далі заходжу у глухий кут – інші деталі малюнку не вгадуються, хоч плач. Іще декілька хвилин невдалих спроб вгадати, і навіть підгледіти. Все – марно. Так, водячи пальцями по малюнку, відчуваєш, що ось одна деталька, ось – інша, ось іще одна, і ще… Вони пов’язані, одна трохи більша, інші менші. Але картина в цілому залишається загадкою. Тому – здаюся. Відкриваю очі. На малюнку – ветеран біля вічного вогню. Просто, авжеж? Але тільки, коли бачиш.

За словами Степана Філіпа, незрячих дітей змалку навчають не тільки читати шрифтом Брайля, але й відчувати зображення по контурах. Наприклад, щоб на географії показати на мапі Ужгород не достатньо знати, як пишеться назва цього обласного центру, важливо знати – де саме розташована область і вміти чітко вказати на неї, відчувши пальцями кордони країни (всі позначки на мапах для сліпих мають своє окреме значення, і зображені різними на дотик штрихами, крапочками, зірочками тощо).

Як вивчають географію незрячі / УНІАН

На переконання Філіпа, саме через те, що вироблена на підприємстві продукція є однією з базових речей, завдяки яким незрячі діти мають змогу якісно вивчити шкільну грамоту і отримати якісну освіту, Будинок ставить своєю метою «працювати без дилетантства». «Звісно, книжки начебто Брайлем, які друкуються на офісних принтерах, мають право на існування, але це не повинно бути основним джерелом інформації. Саме через сумнівну якість такого друку і зміст, який, без професійного редагування, може бути спотворений», - пояснює Юлія Сачук.

Так само професійно працівники підприємства готові виконувати і комерційні замовлення. Але тут існує проблема з авторським правом. Перевіряти кожне комерційне замовлення на можливість його порушення у підприємства немає можливості. А змінити цю ситуацію можна на законодавчому рівні. Наприклад, визнати формат друку шрифтом Брайля так званим доступним форматом. Це означатиме, що книга, яка передрукована таким чином, не була вкрадена.  «Це все прописано у Марракеській угоді про вільний рух форматів для незрячих людей. Але, на жаль, вона в Україні не ратифікована. Нещодавно, коли готувалася Національна стратегія з прав людини, ми внесли туди необхідність ратифікації Марракеської угоди. Тепер залишається очікувати, коли стратегія буде прийнята», - розповідає Юлія.

«Взагалі, ви будете дуже здивовані – щоб забезпечити всіх незрячих в Україні підручниками, періодикою, книгами – ціна питання, приблизно, лише 12 млн гривень на рік», - говорить Андрій Охрименко.

«І, краще, щоб фінансування для єдиної в Україні такої установи відбувалось не через «десяті» руки, а напряму – було прописано окремим рядком у державному бюджеті, - вважає директор підприємства Степан Філіп. – Тоді і проконтролювати, куди і на що витрачені кошти, легше».

Після усього почутого і побаченого УНІАН залишав Будинок звукозапису і друку Українського товариства сліпих з важким серцем і думками про те, чим допомогти незрячим українцям. Бо, як було написано на табличці в одному з кабінетів підприємства, «у правовій державі не має бути зайвих». А коли вир думок ущух, прийшла і відповідь. Не треба бути олігархом, щоб дізнатись, яких книг потребує бібліотека для сліпих, та купити ці видання. Так само, не обов’язково мати мільйони, щоб замовити невеличкий тираж книг шрифтом Брайля.

Тетяна Урбанська

Новини партнерів
завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся