"Російська пропаганда легітимізується, потрапляючи на шпальти відомих світових видань", - аналітик Ярослав Чорногор

​​​​​​​Директор програми російських та білоруських студій Ради зовнішньої політики "Українська призма" Ярослав Чорногор в інтерв'ю УНІАН розповів, як російські наративи стають частиною західного інформаційного поля, чому стандарти журналістики не працюють та як протидіяти російським маніпуляціям допомагає правда й адвокація відомих на Заході особистостей.

Пане Ярославе, вже майже два роки після повномасштабного вторгнення Росії в Україну, а Західні медіа час від часу досі публікують явно російські наративи. Наприклад, нещодавно статтю видання Bildпро "секретний план" обмежити поставки зброї в Україну, щоб схилити її до мирних перемовин з РФ, змушені були спростовувати високопосадовці з Німеччини та США. Але чому такі статті, просякнуті російськими меседжами, взагалі з’являються в західній пресі (і дедалі частіше)? Чому так відбувається?

Однозначно, мова йде про російський вплив. Причому, не лише сьогоднішній, він є ще з радянських часів. Цей влив був, є, та, якимсь чином, буде й надалі. І якщо деякі країни, як країни Балтії, мають розуміння проблеми і намагаються їй протидіяти: вкладаються і в кібербезпеку, і в стратегічні комунікації, в протидію дезінформації, то, старі країни Європи (назвімо їх так умовно) менш критично ставляться до інформації з боку РФ.

Стандарти журналістики зумовлюють те, що журналісти беруть інформацію з різних джерел. Й на Заході думають, що, якщо вони читають українські, російські, американські джерела, то вони бачать об’єктивну картинку. Тобто, вони не допускають, що Росія не дає ніякої правдивої інформації. "Стандарти журналістики" тут не працюють, тож, по суті, йде споживання маніпуляцій та дезінформації. Це все – елемент гібридної війни.

Усвідомлюють це на Заході, чи не усвідомлюють, але вони до цього так ставляться. Відповідно, тези російської пропаганди потрапляють на шпальти відомих світових видань – і європейських, і Сполучених Штатів. Таким чином вони легітимізуються, й далі вже сприймаються як фактор, який дійсно має місце в Америці чи в Європі.

Проте, як сталося зі згаданим матеріалом Bild, офіційна влада Німеччини та США спростувала, що Україну будуть змушувати сідати за стіл перемовин з РФ. Але й крім цього, на противагу таким статтям, є реальні дії: йде постійна допомога від США, Британії, Німеччини, Франції… Звичайно, нам хотілось би більше, та допомога не зупиняється.

Ви згадали про стандарти медіа, і в цьому контексті не можу не згадати нещодавній, як на мене, кричущий випадок. Відомі британські медіа  Reuters та BBC у своїх матеріалах зазначили, що "російська акторка загинула в результаті обстрілу українськими військовими". Тобто іноземні ЗМІ чітко ідентифікували обстріл – мовляв, він був проведений з української сторони. Натомість, коли російська ракета влучила в Краматорську в піцерію, через що загинула українська письменниця Вікторія Амеліна, ті самі ВВС написали: "Українська письменниця загинула після обстрілу Краматорська". Тобто тут вже просто "обстріл", а не "російський обстріл". Як бути з такими "недомовками"?

Таких матеріалів, на щастя, небагато. Але те, як розставляються акценти – дійсно має місце. І це теж може бути роботою гібридних російських інструментів. При цьому, треба зважати, що така робота далеко не завжди прямолінійна й чітко артикульована, що, мовляв, інформація саме російська. Адже можна потрібну інформацію в іноземні ЗМІ подавати напряму, а можна, щоб журналіст сам дійшов до таких висновків, розставляючи деінде потрібні пропаганді акценти.

Річ у тім, що такого роду інформацію, як в історії з загибеллю російської акторки (яка, до речі, виступала на окупованій РФ території на заході для російських військовослужбовців), західні видання часто отримують з… російських першоджерел. І якраз та точка зору, врешті, має перевагу в публікації. Тобто, як західні медіа отримали інформацію, так (в тому вигляді) вони її й передали.

І ще один момент – коли ми обговорюємо такі новини та їх подачу, нас, звісно, це обурює, адже війна йде на нашій території, нас це чіпляє за живе. Натомість для більшості країн світу наша війна малозрозуміла. Вона для них – просто сюжет по телебаченню, просто інформація в мережі, яка, звісно, може в якийсь момент захоплювати, зацікавлювати, чи навіть викликати відразу, але в такі деталі, як ми, західні користувачі занурюватись не будуть.

Але коли великі іноземні ЗМІ транслюють пропаганду з російських джерел, як українцям на це не реагувати? Наприклад, нещодавно був цілий медійний шторм про величезні втрати Сил оборони України… Так чи інакше, це розхитує наше суспільство.

Думаю, що російськими спецслужбами якраз це прораховується. Тобто, психологічні ефекти ІПСО прораховуються ще на рівні планування. Зокрема, в Росії бачать, що напряму не можуть пробити український інформаційний простір, тому запускають ту чи іншу інформацію обхідними шляхами.

Тобто, якщо українці не вірять РІА Новості чи ТАСС, то можна "зайти" через Reuters?

Загалом інформація, яка проходить через західні медіа, напряму впливає на західне суспільство, формує у них ту чи іншу думку, і лиш опосередковано впливає на українське. Хоча деякі фейки російські пропагандисти запускають саме з розрахунку, що інформація докотиться до України і ми, врешті, всі пересваримось між собою.

Бо, знову ж таки, хтось з українців може підхопити таку інформацію заради хайпу. І те, що навіть з кращих намірів її роздують, якщо вона з’явилась від західних, а не російських медіа, має місце.

Як ми, як країна, можемо цьому протистояти?

Повторюсь, це все технології гібридної війни, ІПСО. В певних колах це досить відомі речі, які вивчаються та аналізуються. Причому, не скажу, що й ми не робимо симетричних кроків. Але ми все ж більше робимо ставку на правду. Вона - на нашому боці. Правда – це сильний козир в такій грі.

Росіяни, як правило, маніпулюють. Звісно, вони створюють справжні фейки, спотворюють інформацію, але, у більшості, йде маніпуляція фактами. Тому наше завдання – розкривати справжні наміри РФ, її керівництва, щодо запуску таких маніпуляцій.

А якщо говорити про українського споживача? Як не впадати у відчай, не зневіритись, читаючи в західних медіа про "провали" нашої армії чи "неможливість" перемоги?

Дуже важлива медіаграмотність. На жаль, цьому не так багато значення приділяється на рівні державі. Держава зробила акцент на один потік інформації – телемарафон, але чомусь не прорахувала, що можуть бути фактори заходу в інформаційне поле України через інформаційний простір Європи.

Вважаю, що в інформації не повинно бути вакууму, тоді він не заповнюватиметься "зрадою". Треба більше інформувати наше суспільство по найбільших наших проблемах. Наприклад, стаття Залужного, яку вже кілька тижнів багато обговорюють, спрямована не лише на те, щоб західне суспільство розуміло стан речей і не зупинялося в підтримці України, а й на те, щоб вибити ґрунт з-під російських пропагандистських меседжів і наративів. Бо ця стаття – про реальність, про те, що насправді відбувається на полі бою в Україні.

І, до речі, іноді я погоджуюсь, що упадницькі матеріали в західних медіа сильно впливають на українців. Але іноді я дивлюсь, і бачу, наскільки українці виявились стійкими до російських маніпуляцій, як багато того, що нам намагається нав’язати російська пропаганда, просто не сприймається українським суспільством.

Наскільки залишатися при здоровому глузді й протидіяти російським наративам допомагає адвокація відомих західних політиків? Маю на увазі, наприклад, заяву американського генерала у відставці Бена Ходжеса про те, що США ще не зробили усього, щоб Україна дійсно перемогла. Або нагадування президента Чехії Петра Павела, що російська агресія стосується не лише України, а усіх європейців, і що підтримка України є важливою і для безпеки ЄС.

Це позитивно впливає. Що ми можемо ще більше робити в цьому напрямку? Інформаційно підтримувати таких особистостей, які висловлюються на користь України. І мова не лише про політиків, а й про відомих акторів, співаків, бізнесменів тощо. Адже їм будуть вірити. В цьому питанні, на мій погляд, українська влада робить багато.

Ще один момент: коли українських експертів запрошують на різні заходи й обговорення на Заході, доводиться чути закиди, мовляв, ви гарні аналітики, але, коли тема стосується України, ви – зацікавлена сторона, ви – необ’єктивні. Але, на мій погляд, саме те, що ми – зацікавлена сторона – це плюс. Адже ми транслюємо особистий досвід. Без нього аналітичне дослідження – штучне.

Віддалення від подій, беземоційність – фактори, які можуть вплинути на сприйняття російської дезінформації "за чисту монету". Побувавши під обстрілами, російські наративи сприймаються інакше. І цей досвід, як мені здається, корисний для розвитку нашої цивілізації, для розвитку західного світу.

Тетяна Урбанська

Тетяна Урбанська

УНІАН в Google News