Повалення ікони: чому "залізний генерал" Залужний більше не Головком

Президент України Володимир Зеленський після тривалих дискусій звільнив з посади Головнокомандувача Збройних сил України Валерія Залужного. УНІАН розповість, як розвивались їх стосунки і чому завершились вони саме так.

Частина інформації, оприлюднена у цьому матеріалі, може бути шокуючою для аудиторії, оскільки вона публікується вперше і може йти у розріз з усталеною українською міфологією нашого часу. Насправді ця інформація була у розпорядженні УНІАН (і багатьох інших українських журналістів) уже тривалий час, проте, українські медійники вважали за потрібне не надавати їй розголосу з тих самих міркувань, з яких, вочевидь, тривалий час відкладались ротації у військовому керівництві держави – щоб не фруструвати українське суспільство і військових зокрема.

Рішення про звільнення Залужного не стало несподіванкою. І мова не лише про чутки про відставку генерала, які розбурхали українське суспільство наприкінці січня. Адже (не без допомоги деяких представників української опозиції) між Головкомом та Верховним Головнокомандувачем "чорна кішка" пробігла ще два роки тому, перед першими українськими перемогами часів повномасштабного вторгнення.

Перші тертя

У квітні 2022 року перші неприємні тертя спричинила інформація про створення такого собі Фонду Валерія Залужного для допомоги армії. І хоча пізніше назву фонду змінили, а сам головком публічно заявив, що такого іменного фонду не існує, й запевнив, що ніколи не звертався з проханнями збирати якісь кошти чи перераховувати їх конкретному благодійному фонду, у високих кабінетах такі дії трактували як ознаку політичних амбіцій "залізного генерала". Таке сприйняття склалось ще й після того, як помічники Залужного захотіли йому догодити напередодні, у березні-2022, і масово розмістили на білбордах по всій країні, що стояла у корках на втечу за кордон, фото Залужного. Власне, тоді і почав у масах формуватись "культ Залужного", який тішив самолюбство Головкома, але дивував ("чим він займається під час війни?") його шефа.

Однак суспільство на це не зважало – справу зробило постколоніальне прагнення шукати собі "месію" - особу, якій можна делегувати власні проблеми і страхи, і яка, відповідно до сподівань патерналістів, має вирішити усі проблеми (за тих, хто воліє пересидіти складні часи у коридорі/за кордоном).

Олію у вогонь подальшого розколу у тісній компанії українських менеджерів війни додало надмірне бажання деяких послідовників екс-президента Петра Порошенка (який, схоже, досі не помітив свого програшу на виборах Зеленському), використати улюбленця українців Залужного як політичний прапор та трамплін для зростання власних рейтингів. Певно, забуваючи, що рейтинг Головкома – це, перш за все, рейтинг ЗСУ. Однак деякі народні депутати від "Європейської солідарності" в цьому прагненні не соромились навіть перепощувати відверту російську пропаганду (те, що росіяни поставили за мету посварити українського президента і головкома – не секрет).

Діпфейки Залужного, засилля "новин" у телеграм-каналах про "держпереворот" і "повстання армії проти Зеленського", теорії змови навкруг трагічного випадку з загибеллю помічника Залужного Геннадія Чистякова – були продуковані рашистами, утім, радо підхоплювались і вносились в український дискурс політиками з декларованою "патріотичною" позицією. Так планувалось торпедувати довіру суспільства до чинної влади – мовляв, у політичній війні всі засоби годяться (навіть під час війни справжньої, повномасштабної!) – щоб змусити керівництво держави тісніше співпрацювати з опозицією.

Не все завжди гладко

Перші публічні тертя між Зеленським та Залужним припали на літо 2022 року. Тоді Генштаб оприлюднив документ, який реалізовував законодавчу норму про заборону переміщення військовозобов’язаного без дозволу військкомату під час воєнного стану. Документ, через який українські чоловіки фактично ставали кріпаками і не могли виїхати з міста чи села, щоб провідати родичів чи відвідати кладовище без дозволу воєнкома, викликав значний резонанс, а президент Володимир Зеленський закликав Генштаб не ухвалювати подібних рішень без нього.

Приблизно у той же час "залізний генерал", за словами співрозмовників УНІАН, пересварився з усім військовим кабінетом, постійно скаржачись на нестачу зброї і вимагаючи від політичного керівництва забезпечити нереалістичні обсяги військової допомоги Україні, без чого, за його словами, "у серпні доведеться відступати за Дніпро". 

Ще однією точкою напруги стала ситуація з масовим звільненням воєнкомів. Скандальна історія з військовим комісаром Борисовим, якого підозрюють у незаконному збагаченні, стала однією з причин рішення Ради нацбезпеки та оборони про звільнення керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (ТЦК та СП).

Пізніше, наприкінці грудня 2023 року на прес-конференції Валерій Залужний частково відкрив свою позицію у цій історії, натякнувши, що, на його думку, радикальне рішення щодо військових клерків, які під час війни раптом купували вілли в Іспанії, було помилкою: "Це були професіонали… Вони знали, що робили… Процес мобілізації потрібно повернути в рамки, які були до цього".

Утім, навіть у ті часи, глава держави та Офіс президента конфлікт між Зеленським та Залужним заперечували.

"Конфлікту між ними не може бути за визначенням", - переконував радник голови Офісу президента Михайло Подоляк.

Хоча, як потім з’ясувалося, це ще були квіточки.

Тактичні розбіжності

Літня контрнаступальна операція 2023 року посилила напруження між Банковою та очільником Генштабу. Зокрема, за даними деяких медіа, Залужний був проти тривалої оборонної операції під Бахмутом, вважаючи, що слід відійти на нові рубежі – якраз у часи активного просування міфу про "Фортецю Бахмут" (де ЗСУ знищили орди зеків Пригожина, не пустивши їх у мирну Україну). Серед військових ходили огидні чутки про те, що Головком навіть спеціально обмежував постачання новітніх зразків озброєнь на Бахмут – мовляв, все одно тут програємо, нащо витрачати техніку.

Однак, за даними джерел УНІАН у Генштабі, навіть сам по собі широко розрекламований у медіа "український контрнаступ" став каменем спотикання між представниками військового керівництва держави. Точніше, дата його початку: кажуть, що Залужний у той час поділяв помірковану позицію деяких союзників, мовляв, не варто поспішати йти у наступ навесні 2023, варто почекати нової зброї від партнерів, а із фронтом нічого не станеться (інші наші співрозмовники це заперечують і покладають відповідальність на відтермінування початку активних дій виключно на західних партнерів, які начебто тиснули і на президента, і на Залужного, наполегливо рекомендуючи не поспішати з контрнаступом). Згодом Володимир Зеленський сухо резюмує ставлення до цієї тактики на своїй зустрічі з журналістами восени 2023 року: "Нам казали почекати, ми почекали. І побачили, що там, де була одна лінія укріплень, з’явились три".

Утім, відмінності у поглядах на стратегію і тактику ведення війни у Головкома та Верховного головнокомандувача виникли іще раніше – буквально на початку повномасштабного вторгнення. Різне бачення ОП та ГШ далося взнаки під час операції зі звільнення Харківщини. Відповідно до слів людей, знайомих із ситуацією на рівні Генштабу і Ставки, Залужний категорично відмовився надавати резервні сили (і навіть дозвіл) для проведення цієї кампанії – зрештою, вона була реалізована особисто Сирським, який протягом кількох тижнів тренував новозібрані підрозділи на полігонах західної України, аби реалізувати другу (після звільнення Київщини) велику перемогу України під час поточної війни.

"Тоді розраховували взяти Балаклею… Ми не очікували, що у росіян на цій ділянці розвалиться оборона і буде мало важкої техніки, не розраховували, що буде паніка. Могли вдовбатися в стіну, але перемогли", - пояснювали джерела УНІАН у силових структурах.

Така позиція Залужного у високих кабінетах трактувалася як нерішучість ("він не хоче воювати").

Частково, як стверджують обізнані особи, історія повторилась під час операції зі звільнення Херсона. Спочатку команда Залужного спробувала тактику лобових м’ясних штурмів російських позицій, не завжди вдалих. Десь посередині кампанії, відповідно до слів високопоставлених військових, "залізний генерал" взагалі почав вимагати у президента, Міноборони та МЗС "витрусити" із союзників "принаймні 20-30 Хаймарсів" для успішного завершення операції, мовляв, інакше нема сенсу її продовжувати. Наслідком цих подій стало президентське рішення про заміну безпосереднього керівника українського війська на місці. Зрештою, Херсон звільнили завдяки цінним тактичним порадам західних спеціалістів – які запропонували, зокрема, знищити міст через Дніпро, щоб налякати росіян перспективою оточення – однак, через недопрацювання у ході виконання розробленого з допомогою союзників плану, на Лівий берег Дніпра втекли неушкодженими понад 20 тисяч кадрових російських військових з технікою, що, за словами співрозмовників УНІАН, викликало неабияке роздратування Зеленського.

Спілкування голови держави і головнокомандувача ставало все прохолоднішим. Кажуть, що у той час, зокрема, президент волів би частіше бачити свого головного військового на фронті, ближче до солдатів, але Залужний віддавав перевагу управлінню військами із свого офісу. Усе це не сприяло взаємопорозумінню.

…Але справжнім "контрольним пострілом у голову" стала колонка Валерія Залужного в The Economist та більш розгорнуте есе про те, чому Україна зараз не може радикально змінити ситуацію на фронті на свою користь, і що ситуація у війні нібито стала "патовою". Реакція Офісу президента і самого Володимира Зеленського на це була неприховано бурхливою.

Спочатку по Залужному пройшовся заступник керівника ОП Ігор Жовква: "Мені надійшов дзвінок одного з керівників кабінетів лідерів [союзних держав], і вони в паніці запитують: "Що повідомляти моєму лідеру? Ви дійсно в глухому куті?". Ми такого ефекту хотіли досягти цією статтею?".

Ближче до кінця року Банкова зажадала від Генштабу плану військової кампанії на 2024 рік. Залужний і його оточення у відповідь зазначили, що поки не розуміють, на які кошти, озброєння та техніку їм розраховувати в цьому році, оскільки обсяги американської допомоги незрозумілі (така ситуація зберігається досі), а від ЄС надійшло менше снарядів, ніж на це розраховували. Тобто, план не надали.

У пресі ж активізувалися чутки щодо можливої відставки Залужного, якого сватали на Секретаря РНБО (посаду, яку в Україні негласно називають "почесна пенсія").

Так чи інакше, це добре накладається на слова президента, які представники УНІАН чули особисто на одній із зустрічей офф-рекордс ("не під запис", не для розповсюдження) близько року тому. Тоді Володимир Зеленський сформулював думку приблизно так: обсяги військової допомоги від партнерів завжди ростуть, якщо Україна демонструє перемоги, навіть найменші. Звільнили два села – нам присилають Patriot або партію танків. Усі хочуть буть на боці переможців. Нема перемог – немає допомоги. Починаються затримки, накладки, "давайте проведемо аудит"…

…Відповідно, ефект від статті генерала Залужного у The Economist очікувався Банковою як передбачувано негативний (можливо, це і збіг – але навіть робота Конгресу США над пакетом допомоги Україні відновилась саме – і лише – у день відставки Валерія Федоровича, у четвер).

"Залужний лише ставить лайки, а не керує військами. Стратегічні операції усі розробляв Мілі (екс-керівник Об’єднаного комітету начальників штабів Збройних сил США Марк Мілі), і саме через Залужного, який відбудував паралельну штабну структуру управління військами, ускладнилися процеси погодження", - переконували прихильники звільнення генерала.

"Йому не давали можливість керувати повною мірою, а процес погодження спростився", - відповідали на це прихильники збереження Залужного на посаді.

Стратегічні суперечності

На тлі очікуваної великої мобілізації, генералу закидають численні стратегічні прорахунки. Наприклад, слабку протидію побудові російських фортифікацій на Запорізькому напрямку, що призвело до – в усіх сенсах – надто дорогої для України наступальної кампанії, або ставку в перших запитах на зброю від союзників на радянські танки, а не артилерію, та й артилерію генерал спочатку просив радянського зразка – 152 и 122 міліметри, сперечаючись з тодішнім міністром оборони Рєзніковим, який ініціював перехід ЗСУ на калібри НАТО (155 і 105 міліметрів). Ще однією концептуальною претензією до вже екс-очільника ЗСУ є його насправді дивне рішення саджати на нову, найкращу техніку саме нові (або повністю оновлені) бригади, які до того не бували в бою, у той час як досвідченим підрозділам (наприклад, 10, 24, 30, 72, 93 бригадам) доводилось воювати на застарілому брухті. 

Щоправда, усе це – не завжди історія рішень однієї людини. Зокрема, варто брати до уваги, у яких обсягах готові були союзники на тому етапі посилювати Україну не радянськими танками, а РСЗВ західного зразка та боєприпасами до них. А в масштабній підготовці ворога на Запорізькому напрямку може йтися й про недостатню роботу розвідки на окремих ділянках фронту, а також (знову) про недостатню кількість техніки від західних союзників (ЗСУ отримали набагато менше, ніж планувалося). Зрештою, після початкової розвідки боєм та величезних втрат людей та техніки плани було змінено, але боєздатність двох армійських корпусів ЗСУ уже було втрачено…

Також, відповідно до джерел УНІАН, ані Генеральний штаб, ані сам генерал Залужний – не могли дати вичерпну відповідь на чутливе питання: навіщо зараз нам проводити мобілізацію, якщо у війську майже мільйон людей, а воюють майже утричі менше? Де решта, які отримують із бюджету зарплату?

І, нарешті, в четвер з’явилась публікація у британському виданні The Times, де підтверджувалась згадана нами вище теза про те, що головною претензією Зеленського до Залужного в останні місяці була саме відсутність зрозумілого плану ведення війни на 2024 рік. За словами співрозмовників УНІАН в оточенні президента, мова йде про те, що голова держави хотів би бачити реалістичний план дій, який би враховував можливу повну відсутність військової допомоги від США протягом року (що, на превеликий жаль, цілком ймовірно через фактор президентських виборів в Америці) – тобто, у форматі: "що ми робимо, якщо можемо воювати тільки тим, що в нас вже зараз є". Нібито відповіддю Залужного на такий запит Верховного головнокомандувача було: "Нам на рік конче треба 17 мільйонів артилерійських снарядів…".

Є за що дякувати

Утім, критикуючи, не можна не подякувати і за перемоги і досягнення генерала Валерія Залужного. До них можна зарахувати, по-перше, унікальну тактику "маневреної оборони", яка дозволила стримати на початку війни російські війська, що в рази перевищували угрупування сил оборони і "успішно відступати" – коли окупантів пускали на певні території без лобової оборони, але згодом знищували їх шквальним вогнем артилерії, точковим застосуванням авіації і "байрактарами". Після перших місяців повномасштабних бойових дій від цієї ефективної тактики, на жаль, довелось відмовитись – через неймовірну жорстокість, з якою росіяни поводились із мирними мешканцями на територіях, на які вони заходили. Але навіть за цей короткий час вже був суттєво підточений авангард збройних сил окупантів.

По-друге, економію людей та техніки. Адже під час планування операцій Залужний майже завжди старався виходити з необхідності максимального збереження бійців.

По-третє, зміна майндсету військ на ефективне застосування боєприпасів. Тобто, на відміну від тактики РФ, йшлося не про використання вогняних валів, а враження конкретних цілей/скупчень противника. Цей підхід ставав і стає у нагоді Силам оборони, зважаючи на нинішній стан постачання артилерії снарядами.

По-четверте, рішення не підривати мости столиці під час оборонної операції у Києві та області. Такий сценарій розглядався, однак саме Головком не пішов на його схвалення.

"Остання" розмова

Як повідомляли ЗМІ, наприкінці січня між Володимиром Зеленським та Валерієм Залужним відбулася особиста зустріч (кілька джерел при цьому стверджують, що це було перше під час повномасштабного вторгнення їх спілкування "тет-а-тет", без свідків). На ній президент начебто запропонував Головкому написати рапорт про відставку за власним бажанням, проте останній не пристав на пропозицію. Про відставку Залужного мали оголосити в ніч на 30 січня в черговому зверненні президента. Однак плани змінилися. Тоді прес-секретар голови держави Сергій Никифоров, а далі й Міністерство оборони відхрестилися від таких намірів влади. 

Однак, відповідно до наших джерел у МЗС, в Україну почали надходити сигнали від очільників військових відомств країн-партнерів – які скаржились на "не реальні" (у сенсі обсягів) запити про допомогу, які їм надсилав (або наполегливо висловлював у розмовах) Головком – і які партнери, на жаль, не могли виконати.

І, врешті, 8 лютого сталося те, про що говорили кілька місяців поспіль. Без скандалів і "переворотів". По-дорослому.

"Я вдячний генералу Залужному за два роки захисту. Я вдячний за кожну перемогу, яких ми досягли разом і завдяки всім українським воїнам, які героїчно витягують цю війну на собі. Відверто поговорили сьогодні про те, що потребує змін в армії. Термінових змін. Я запропонував генералу Залужному бути й надалі разом у команді Української держави. Буду вдячний за його згоду", - сказав у своєму зверненні президент України Володимир Зеленський.

Валерію Залужному (не як "іконі", а як людині, яка очолювала ЗСУ у важкий для країни час, як людині з досвідом, отриманим в тому числі через трагедії цієї війни) дійсно варто подякувати. І за те, що Україна встояла в 2022-му. І за те, що не посипалась в 2023-му. І за те, що генерал йде з посади гідно.

"В перші найскладніші дні Великої Війни ми вистояли проти підлого та сильного ворога. Вистояли разом. Наша битва триває і щодня змінюється. Завдання 2022 року відрізняються від завдань 2024 року. Тому усі повинні змінитись та адаптуватись до нових реалій також. Щоб перемогти теж разом. Щойно ми зустрілись з Верховним Головнокомандувачем. Важлива та серйозна розмова. Прийнято рішення про необхідність зміни підходів та стратегії. Вдячний усім, хто поруч. Команді Генерального штабу, Міністерства оборони, Президенту України. Я пишаюсь кожним та кожною в Збройних Силах України, які захищають майбутнє наших дітей. Усіма солдатами, сержантами та офіцерами. Схиляю голову перед усіма, хто віддав своє життя за Україну і свободу. Пам’ятаємо і помстимося за всіх. Українці обовʼязково переможуть. Слава Україні!", - написав Залужний.

Також 8 лютого стало відомо, що Збройні сили України очолить командувач Сухопутних військ ЗСУ, генерал-полковник Олександр Сирський, який чудово показав себе в обороні Києва та у наступальній операції на Харківщині. Разом з ним, як повідомив президент України, до керівництва ЗСУ приступає нова управлінська команда.

Ярослав Конощук, Михайло Ганницький

УНІАН в Google News