29 січня 2026 року в український прокат виходить боді-горор "Альфа" (Alpha) від французької режисерки Джулії Дюкорно, яка у 2021 році отримала "Золоту пальмову гілку" Каннського кінофестивалю за свій попередній фільм у тому ж жанрі "Титан".
"Я знала, що основна точка зору у фільмі належатиме їй: маленькій дівчинці або дівчинці-підлітку, яка ще однією ногою стоїть у дитинстві. Наш інстинкт часто підказує нам захищати дітей, брешучи їм або намагаючись заслонити їх від жахів світу, але я твердо вірю, що діти все розуміють і все усвідомлюють. Пізніше, у процесі монтажу, мені стало зрозуміло, що навіть сцени, де ця дівчинка на ім’я Альфа фізично не присутня, все одно можуть сприйматися як її версія цих подій, заснована на її інтуїції чи тій дещиці інформації, що була їй доступна. Можна сказати, що Альфа здатна на своєрідне ясновидіння, і може бачити речі, які вона не мала б можливості бачити", – каже про свій новий фільм Дюкорно, чиє ім’я за останні роки стало для кіноманів синонімом провокативного авторського боді-горору із значущим соціальним підтекстом.
Напередодні виходу фільму в прокат УНІАН разом із українським дистрибутором стрічки, компанією Adastra Cinema, розповідає цікаві факти про цей фільм з основної конкурсної програми Каннського кінофестивалю, номінований на "Золоту пальмову гілку".
Про що фільм
Тринадцятирічна Альфа (дебютантка Мелісса Борос), підлітка з мароккансько-французької родини, одного вечора до смерті лякає свою матір (Гольшіфте Фарахані), повернувшись із вечірки з літерою "А", витатуюваною на руці. Жах матері можна зрозуміти: хто набив це тату, де, чи була чистою голка? Мати Альфи, лікарка, не тямить себе від люті, бо її лікарня зараз просто переповнена випадками зараження химерною новою інфекційною хворобою, яка перетворює людей на мармурово-білі статуї. І жінка знає, що вона може передаватися через брудні голки. Не встигає ця інформація влягтися в голові, як з'являється брат матері Альфи, Амін (Тахар Рахім), який, вочевидь, страждає від героїнової залежності, й шукає прихистку в квартирі родини. Альфа та Амін утворюють неспокійний союз: обоє знехтувані пристойним товариством, вони вештаються містом під музику Ніка Кейва та Portishead, і намагаються відшукати місце, де просто можуть бути собою. Щоб вижити в новому світі, де панує страх і невідомість, сім'я Альфи мусить подолати випробування та заглибитись у власну історію.
Режисерка – триумфаторка Канн
Французька режисерка та сценаристка Джулія Дюкорно останніми роками стала однією з головних "порушниць спокою" у сучасному європейському кіно, відродивши інтерес критиків і глядачів до радикального жанру боді-горору. Феномен Дюкорно полягає у здатності поєднувати фізіологічну відразу з глибокою гуманістичною драмою. Режисерка не просто лякає глядачів моторошними тілесними трансформаціями; вона використовує плоть як полотно, щоб розкрити теми дорослішання, ідентичності та потреби у любові, роблячи це настільки майстерно, що навіть найкривавіші сцени набувають статусу високого мистецтва.
Світове визнання прийшло до Дюкорно у 2016 році після виходу дебютної повнометражної стрічки "Сире" (Raw). Історія про дівчину-вегетаріанку, яка в стінах ветеринарного коледжу відкриває в собі канібалістичну жагу до людської плоті, викликала фурор на Каннському кінофестивалі: під час прем’єри деякі глядачі непритомніли, проте критики аплодували стоячи. Вже тоді стало зрозуміло, що у кінематографі з'явився новий, безкомпромісний голос, який не боїться досліджувати найтемніші куточки людської природи.
Остаточне закріплення Дюкорно в статусі зірки сучасної європейської режисури відбулося 2021-го, коли її другий фільм "Титан" виборов "Золоту пальмову гілку" Канн. Ця перемога стала знаковою: Джулія – лише друга жінка-режисерка за всю історію Каннського фестивалю (після Джейн Кемпіон), яка отримала цю найпрестижнішу нагороду. "Титан" – дика, провокаційна та водночас неймовірно ніжна історія про трансгресію та несподіване батьківство – підтвердив, що успіх Дюкорно не був випадковістю. Режисерка майстерно володіє мовою кіно, де кожен шокуючий кадр є лише ключем до розуміння вразливості людської душі та пекучих соціальних проблем. І її новий фільм "Альфа" – який, до речі, також змагався за "Золоту пальмову гілку" в основному конкурсі Канн, – зайвий тому доказ.
"Мармурова" хвороба як метафора ковіду і СНІДу
То про що ж насправді "Альфа"? Багато критиків сходяться на думці, що загадкова "мармурова" хвороба, якою можна заразитися будь-де, насправді є метафорою для реальних хвороб, що змінили життя суспільства, – а саме СНІДу та ковіду.
Оглядач InSession Film пише: "Пандемія ковіду була проклятим часом для всіх нас: часом роздумів у замкнених кімнатах, боротьби з власною незахищеною свідомістю та тривалого страху перед можливістю заразитися хворобою, яка забрала життя багатьох людей по всьому світу. Ми всі були налякані; це був час, який ніхто не хоче повторювати. У Каннах була представлена вкрай очевидна (і відверто тривожна) стрічка про той період, з усім його політичним божевіллям та суспільною істерією – "Еддінгтон" Арі Астера. Але є й інша картина про хворобу, що пожирає людей зсередини і зовні – "Альфа" Джулії Дюкорно".
Журналіст називає фільм "дуже особистою і скорботною рефлексією на суспільну кризу через СНІД, втрату близьких, наш страх перед смертю та всепоглинаючу природу горя й самотності".
Тієї ж думки дотримується і кінокритик Empire, який визначає "Альфу" як "меланхолійну медитацію на тему горя, сильно інспіровану епідемією СНІДу".
А оглядач TheWrap резюмує: "Чим більше фільм досліджує цю хворобу, тим очевиднішим стає те, про що говорила сама Дюкорно: вона черпає натхнення з власного досвіду дорослішання в розпал епідемії СНІДу у 1980-х та 90-х роках. Це фільм про багато речей, але водночас він про те, як страх і стигматизація лише посилюють шкоду".
"Альфа" – фільм не такий дикий і жорстокий, як попередні роботи Дюкорно, але не менш захопливий у своїх спостереженнях за плоттю та тим, як вона паплюжить душу (і навпаки). У цій роботі режисерка переосмислює жанр боді-горору – тепер він просякнутий вразливістю та емоційним ризиком, а не лише візуальним шоком. Вона ставить запитання: "Як народжуватися у світі, коли все навколо тебе вмирає?", – про що вона заявила в інтерв'ю перед канською прем'єрою фільму.
Наразі оцінка фільму на IMDb становить 5,9 з 10 балів, тоді як на Rotten Tomatoes він отримав 56% схвалення від критиків. Водночас на Metacritic кіноексперти оцінили його у 50 зі 100 балів, що відповідає характеристиці "змішані або середні відгуки".
