Нещодавно на вулиці я почула, як діти слухали російський реп, увімкнувши його на колонці. Перша реакція – звісно ж, підійти та спробувати пояснити їм, чому цього робити не можна. Підійти до них я не встигла, але встигла вчергове засмутитися. Адже це "не можна" не розуміють не лише діти, а й безліч дорослих.
Інколи це доходить до абсурду. Моя подруга, яка давно живе в іншій країні, супроводжує свій сторіз в Інстаграмі піснею російського виконавця. І це після того, як поруч з будинком її матері російською ракетою вщент розносить торгівельний центр. На моє зауваження щодо музики вона докоряє мені… моєю "надмірною патріотичністю"!
Складно усвідомити, що хтось може вважати таку позицію питанням "патріотичності" чи "лише патріотичності".
Адже ми чудово знаємо, що перегляди та прослуховування аудіо та відеоматеріалів приносять авторам кошти, які потім сплачуються до бюджету країни (в цьому випадку – Росії). А що далі робить з ними країна-агресор? Правильно: закуповує на них ракети, які летять вбивати нас. Тобто це не питання "патріотизму", це питання життя та смерті. І просто совісті.
Хтось скаже: "Та що там буде від одного мого прослуховування якоїсь там пісні?". Але ж копієчка до копієчки… Інші ж аргументують "дозволеність" на прослуховування пісень деяких виконавців тим, що, мовляв, ці співаки "проти Путіна" або вже живуть не в Росії. А ви перевірили територіальну належність лейблу, який випустив цю пісню? Кому піде дохід з вашого "одного разу"?
Водій таксі вмикає російську музику – можна поскаржитися на це в його службу таксі. Вмикає, але терміново перемикає при тобі трек – вже добрий знак. Але ж, очевидно, має такі треки у своєму плейлисті.
Заборона Верховною Радою російської музики в громадському просторі в такому випадку дуже радує. Але особистий простір – це особистий простір. І тут постає питання вибору.
Щонайменше, слухати зараз російську музику – це бридко. Для самого ж себе.
Як би ти колись (чи досі) не любив якогось виконавця або гурт. Просто складно усвідомити, як можна внутрішньо толерувати це, дозволяти собі "кайфувати" від якогось треку російського виконавця на фоні того, що зробила і робить Росія. І знову таки, згадаймо про "копієчка до копієчки".
Тобто загалом це виходить такий собі неусвідомлений (точно?) музичний мазохізм. З боку дорослих.
Діти ж, очевидно, не до кінця розуміють, в чому проблема. Також тут очевидним є й те, що їм, значить, не пояснюють, чому це "не можна". Принаймні (ймовірно), це стосується більшості випадків. Адже точно частина батьків проводять такі розмови, але, як то кажуть, діти є діти: максималізм, впертість і так далі.
Але ці діти виростуть. І є ризик, що вони стануть новим поколінням дорослих,які слухають російську музику.
Так само мріялося б, щоб усі відучилися від російського дубляжу, російського ютубу і взагалі відвідування російських сайтів (навіщо вам це, ви всі займаєтеся OSINT?). До речі, щодо ютубу, то одному підлітку я намагалася пояснити, що не варто дивитися "ту російську тревел-блогершу", але жодного розуміння я від дитини, на жаль, не отримала. Також нічим скінчилися спроби "побороти" підлітка, який постійно використовує російські пісні у сторізах Інстаграму.
Чи потрібно прибрати усі лайки в музичних додатках, видалити усі російські пісні? Це питання, які ви маєте розв’язати для себе, подумати, чи варто це того, чи прийнятно це, і чи дійсно ваш пост у соцмережах не може обійтися без російської музики.
Тож, чому ви досі слухаєте російську музику? Російське кіно давно дивилися?
Можливо, сьогодні чудовий день для того, щоб припинити робити це? А тим, хто цього не робить, - ДЯКУЮ!
Таня Поляковська
