Секретар Донецької міськради Левченко – про мову, Шевченка і сифіліс

Секретар Донецької міськради Левченко – про мову, Шевченка і сифіліс

Україні – донецьку мову як державну?.. Поезія Шевченка убога?.. Одна імперія, чотири столиці?.. Донецьк завтра – це Дубай сьогодні?.. Інтерв`ю

Микола Левченко Недавно якийсь громадянин на ім`я Микола Левченко, 1979 року народження, член Партії регіонів, прославився на всю країну заявою про те, що державною мовою в Україні має бути єдина мова – російська. А українську потрібно залишити для фольклору й анекдотів.

Публічні прояви дивакуватості – не рідкість у нашій країні, але вся пікантність у тому, що автором цього висловлювання є посадовець – секретар Донецької міської ради.

У перший день весни громадянин Левченко спільно з декількома своїми колегами з інших міст організував в УНІАН прес-конференцію, присвячену підвищенню цін на послуги ЖКГ. Проте нас він зацікавив не з комунальної точки зору. Кореспондент УНІАН Антон Зікора узяв у секретаря Донецької міськради інтерв`ю на духовно-культурні теми, нерозривно пов`язані в юного регіонала з політикою.

Говорив гр. Левченко донецькоою говіркою – з яскраво вираженим українським акцентом. Літературною українською він відповідати не побажав. Утім, про це він розповість сам...

УКРАЇНІ – ДОНЕЦЬКА МОВА ЯК ДЕРЖАВНА?

- Пане Левченку, Ви сьогодні на прес-конференції замість слова «гривня» вживали слово «рубель». Вам так легше гроші рахувати?

- Так говорить країна. Зайдіть у магазин Сімферополя, Донецька – там усі кажуть «рубель». Просто людині завжди важко перебудовуватися. І зміни завжди до гіршого.

- Ви так радикально відстоюєте російську мову, що це навіть не сходиться з позицією Партії регіонів...

- Позиція Партії регіонів зрозуміла: зробити в Україні дві державні мови... Що ж до мене особисто, то я пішов ще далі: я вважаю, що в Україні має бути одна державна мова – російська. Це та мова, з якою Україна повинна розвиватися як незалежна держава. Адже подивіться, що відбувається. У нас сьогодні в країні немає мікробіології українською мовою, цей предмет викладають тільки російською. Сьогодні також українською мовою не навчаються медики, оскільки немає відповідних підручників. Так, ми можемо перекласти щось на українську на рівні школи, але навіщо, якщо існує найвеличніша мова, на якій усі посібники давно вже існують.

- «Найвеличніша» мова, на якій розвивається світова наука, -  поки що одна, – англійська... Колись була латинь...

- ...У нас був Радянський Союз, і коли придумали резіну, вона так і називалася «резіна». Це слово – «резіна» – було і в російській, і в казахській, і в узбецькій мовах. Тому що резіна з`явилася тоді, коли в нас була одна країна, і називатися інакше не могла. У 2001 з`явилося польське слово «гума»...

- У Вас, м`яко кажучи, неточні дані...

- 90% інформації у світі, усе, що накопичилося людством, міститься в чотирьох мовах: англійській, німецькій, французькій і російській...

- А як же найпоширеніша мова на землі?

- Це яка?

- Китайська.

- Про це поки що не будемо. Ми говоримо про Європу. Російська мова – це і наука, і культура, і історія. Це Ломоносов, Менделєєв, Пушкін, Достоєвський. Тому сьогодні відмовлятися від світової мови, мови ООН на користь мови, яку продовжують вигадувати, на якій немає фактично науки, вважаю недоцільним.

- Але ж і на сході, зокрема в Донецьку, розмовляють не зовсім російською. Та і власне українська там досить розповсюджена...

- Так. Але моя бабуся, коли дивиться Перший канал, каже: «Я не розумію, що там люди балакають». Вона спічки називає «сірниками», хоча народилася в Росії, під Ростовом-на-Дону. В Україні існує безліч діалектів, і люди одне одного не розуміють. Тому найзручніший варіант зробити так: державною мовою стане російська. Ніхто з тих, кому я розповідаю це в Донецьку, не сперечається зі мною.

ПОЕЗІЯ ШЕВЧЕНКА УБОГА?

- Чи Ви бували коли-небудь у Росії?

- А як Ви думаєте? Звичайно, бував.

- Хіба Вам не казали там, що Ваша мова відрізняється від російської?

- Казали, звичайно...

- А книжки Ви читаєте? Який Ваш улюблений письменник?

- Лев Толстой. Я сім разів читав «Війну і мир».

- А Гоголь?

- Трохи менше. А чому ми їм повинні віддати Гоголя? Тому що він писав російською мовою?

- Кому їм? Москалям?

- Авжеж.

- А українські книжки Ви коли-небудь читали?

- ...

- А як щодо Шевченка?

- Шевченкова поезія мені не подобається, вона дуже убога. Він постійно намагається когось ущемити, десь із кимось бореться, його всі намагаються кривдити, він чинить опір. Це нудно. Мені подобається гуляка Єсенін. Мені подобається, як він казав: "мальчик такой счастливый и ковыряется в носу", «Исповедь хулигана» люблю. Він не намагається нікому нічого довести, а в Шевченка вічне невдоволення. Порівняти ж Толстого ні з ким не можна. Звичайно, не можна погодитися з його ідеєю непротивлення злу насильством... Коли мені було вісімнадцять років, я, спілкуючись з дівчатами, підставляв себе на місце персонажів Толстого і розповідав історії з роману. При цьому не називав героїв. І це брало дівчат за живе.

- Окрім тієї мови, якою Ви розмовляєте, які мови Ви ще знаєте?

- Можу спілкуватися англійською - коли за кордоном. Хочу вивчити італійську. Вона дуже гарна.

- А літературною українською Ви можете розмовляти?

- Не буду принципово, поки не зроблять російську державною...

- А тоді що?

- Тоді я говоритиму українською мовою, принципово...

- Ви сам - українець?

- Я українець, у мене українське прізвище, але поки російська мова не буде державною, я її відстоюватиму всюди. І коли кажуть «незалежність», я не розумію, від кого. Брежнєв був українцем, Хрущов у вишиванці ходив, Черненко – чисто українське прізвище. І всі ці люди сиділи в Кремлі, правлячи величезною імперією. А ми замикаємося на маленькому. Коли ми від`єднувалися, нас були п`ятдесят два мільйони, сьогодні сорок сім, кажуть, до десятого року буде сорок два.

ОДНА ІМПЕРІЯ, ЧОТИРИ СТОЛИЦІ?

- І який же вихід?

- У світі є європейська, буддійська, африканська, північноамериканська цивілізації. У нас східнослов`янська, і всі три східнослов`янські країни мають возз`єднатися.

- Так, може, і столицю в Києві зробити?

- Так... Хоча столиць може бути декілька. Так, у Китаї була столиця прапора, столиця гімну тощо. А в Києві було прийнято перші руські закони, тому він має бути судовою столицею – у нас є всі для цього підстави: будівлі, приміщення. Якщо Москва завжди була центром самодержавства, де завжди сиділи царі, то там повинен перебувати прем`єр-міністр і президент. Перший парламент з`явився в Пітері, хай там і буде законодавча влада.

- А Мінськ?

- Мінськ може стати столицею спортивною. Ще в Києві має перебувати патріарх. Він повинен називатися Патріарх Київський і Всія Русі. Адже хрестилася Русь у Києві, звідси він повинен управляти всіма православними, а Києво-Печерська лавра має стати чимось на кшталт Ватикану. Потім до нас  приєднаються Казахстан, Грузія та інші країни.

- Чи захочуть?

- Захочуть... Прусія приєдналася до Росії добровільно, і Кант, великий філософ, присягнув сам російській короні. Войовничі прусаки були раді робити кар`єру в російській армії, чиновники – в Петербурзі при дворі. Усі були задоволені.

ДОНЕЦЬК ЗАВТРА – ЦЕ ДУБАЙ СЬОГОДНІ?

- Ваша теорія схожа на те, що каже такий собі Олександр Дугін, лідер російської Євразії. Ви знайомі з його роботами?

- Я не дуже знайомий з Дугіним: євразійський простір, принципи автаркії. У цьому щось є, і, може, Дугін набагато розумніший за мене, і я не все можу зрозуміти, що він каже. Дугін – великий теоретик, дуже цікавий і глибокий. Але я людина проста. Я завжди говорив з простими людьми, і перші свої вибори в райраду виграв у вісімнадцять років. Як це було? Я просто говорив з людьми, відпрацьовував у дворах у розмовах з простими людьми. Тому, що я висловлюю в інтерв`ю, скажу і за столом. І в Донецьку це не знаходить спротиву. Узагалі-то моє висловлювання про мову розкрутили несподівано. Це моя застільна тема...

- Ви говорите про Київ, Мінськ, Петербург. А яка роль у новій державі могла б бути відведена Донецьку?

- У двадцятому-тридцятому році світ перейде на рідке паливо. Рідке паливо виготовляється з вугілля, а в Донецькій, Луганській і Ростовській областях стільки вугілля, що ми житимемо, як зараз живуть у Дубаї. Адже, по суті, усе багатство Близького Сходу сконцентроване в нас.

- Давайте поговоримо про Вашу особисту економіку? Чи є у Вас бізнес?

- Навіщо про мій бізнес? Зараз у мене немає часу... Я далеко не багата, але й не бідна людина. Мені на життя вистачає. Давайте я Вам краще що-небудь про мову ще скажу.

- Спасибі, Ви вже сказали... Утім, процитуйте щось із Єсеніна, раз це Ваш улюблений поет...

- Ой, нічого в голову не лізе, окрім вірша про гармоніста, який спиртом сифіліс лікує. Давайте наступного разу, коли буде інший стан.

- Добре.

Антон Зікора

Р.S. Ось, до речі, вірш про того самого гармоніста:

Сергій Єсенін

Снова пьют здесь, дерутся и плачут

Под гармоники желтую грусть.

Проклинают свои неудачи,

Вспоминают московскую Русь.

И я сам, опустясь головою,

Заливаю глаза вином,

Чтоб не видеть в лицо роковое,

Чтоб подумать хоть миг об ином.

Что-то всеми навек утрачено.

Май мой синий!  Июнь голубой!

Не с того ль так чадит мертвячиной

Над пропащею этой гульбой.

Ах, сегодня так весело россам,

Самогонного спирта – река.

Гармонист с провалившимся носом

Им про Волгу поет и про Чека.

Что-то злое во взорах безумных,

Непокорное в громких речах.

Жалко им тех дурашливых, юных,

Что сгубили свою жизнь сгоряча.

Где ж вы те, что ушли далече?

Ярко ль светят вам наши лучи?

Гармонист спиртом сифилис лечит,

Что в киргизских степях получил.

Нет! таких не подмять, не рассеять.

Бесшабашность им гнилью дана.

Ты, Рассея моя... Рас... сея...

Азиатская сторона!

1922

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter