СУДОВА РЕФОРМА ЯНУКОВИЧА: НОВИЙ ЗАКОНОПРОЕКТ ІЗ СТАРИМИ ПРОБЛЕМАМИ
СУДОВА РЕФОРМА ЯНУКОВИЧА: НОВИЙ ЗАКОНОПРОЕКТ ІЗ СТАРИМИ ПРОБЛЕМАМИ

СУДОВА РЕФОРМА ЯНУКОВИЧА: НОВИЙ ЗАКОНОПРОЕКТ ІЗ СТАРИМИ ПРОБЛЕМАМИ

13:14, 18.06.2010
11 хв. 70

Не викликає сумнівів, що реформувати систему судоустрою потрібно якнайшвидше. Однак, «якнайшвидше» не повинно перетворюватись у «якнайгірше»…

 Початок червня виявився плідним на законопроекти, покликані розв’язати нарешті одну з найбільш гострих та застарілих проблем розвитку правової системи України, а саме: проблему вітчизняної судової реформи. Нарешті, 3 червня Верховна Рада України спромоглася зробити перший крок у цьому напрямку, підтримавши у першому читанні внесений Президентом України Проект Закону України «Про судоустрій та статус суддів» № 6450. Не викликає сумнівів, що реформувати систему судоустрою потрібно, і робити це слід якнайшвидше. Однак, «якнайшвидше» не повинно перетворюватись у «якнайгірше». На жаль, Законопроект у його теперішньому вигляді не здатен досягнути мети, яку переслідують самі ж його автори, тобто реформувати систему судочинства відповідно до міжнародних стандартів; підвищити роль суду та статус судді у суспільстві тощо. На прохання УНІАН запропонований законопроект прокоментувала партнер адвокатського об’єднання «АКТІО», керівник судового департаменту Ольга ПРОСЯНЮК. 

Касаційний суд повертається

Так, не викликає особливого захоплення пропозиція створити Вищий спеціалізований суд з розгляду кримінальних та цивільних справ, який би перебрав на себе повноваження касаційної інстанції для вказаних категорій справ. Зауважимо, що спроба створити Касаційний суд України із подібним статусом та повноваженнями уже відбувалась при прийнятті чинного Закону України «Про судоустрій України», і рішенням Конституційного Суду України №20-рп/2003 від 11 грудня 2003 р. відповідні положення були визнані неконституційними. Окрім того, автори Законопроекту припустилися відвертої помилки і з точки зору юридичної техніки, і з точки зору правового глузду, запропонувавши очолити систему загальних судів вищим спеціалізованим судом. Додаткові коментарі тут, як то кажуть, зайві.

Найбільше позбиткувалися автори Законопроекту над Верховним Судом України, урізавши до мінімуму не тільки його склад, але й повноваження. Зокрема, відповідно до ст. 38 Законопроекту до повноважень Верховного Суду не віднесено ані перегляд справ за винятковими обставинами, ані перегляд справ у касаційному порядку. Щоправда, за ВСУ залишається право переглядати справи з підстав неоднакового застосування судами (судом) касаційної інстанції однієї і тієї ж норми матеріального права у подібних правовідносинах, а також переглядати справи у разі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом. Проте, і тут у авторів законопроекту кінь опинився позаду воза, оскільки заява про такий перегляд справи буде подаватися до відповідного вищого спеціалізованого суду, що виніс оскаржуване рішення, і саме колегія суддів відповідного вищого спеціалізованого суду буде приймати ухвалу щодо наявності підстав для перегляду оскаржуваного рішення Верховним Судом. Таким чином, ВСУ фактично позбавляється права самостійного визначення підсудності відповідних категорій справ, а межі його юрисдикції потрапляють у пряму залежність від правової позиції суддів вищих спеціалізованих судів. Очевидно, що така ситуація є неприпустимою.

Автори Законопроекту позбавили Верховний Суд і повноваження давати судам роз`яснення з питань застосування законодавства на основі узагальнення судової практики та аналізу судової статистики. При цьому до повноважень вищих спеціалізованих судів відповідні питання віднесені. Такий «розподіл» повноважень суперечить Конституції України та може привести до створення абсолютно різної практики застосування одних і тих положень законодавства судами різної спеціалізації.

 Проблеми формування суддівського корпусу

Також багато запитань викликає жорстка централізація процедур підготовки та призначення суддів на посаду як вперше, так і безстроково, а також призначення суддів на адміністративні посади. Основні повноваження в цій сфері віддаються у Законопроекті Вищій кваліфікаційній комісії суддів України та Вищій раді юстиції. Так, подання Президенту України про призначенні судді на посаду вперше готуватиме і вноситиме Вища рада юстиції на підставі рекомендацій, поданих до ВРЮ Вищою кваліфікаційною комісією суддів України. Остання формуватиме згадані рекомендації на підставі результатів багатоступеневих конкурсів на заміщення вакантних посад суддів.

Загалом, процедура призначення судді на посаду вперше перетворена у Законопроекті на безперервний процес участі кандидатів у все нових і нових конкурсах на вакантні посади. Фінансування такого суддівського марафону на сьогодні є просто неприпустимою розкішшю для Державного бюджету України.

Згідно зі ч. 2 ст. 73 суддя, строк повноважень якого закінчився, за його заявою має бути рекомендований Вищою кваліфікаційною комісією суддів України для обрання його Верховною Радою України суддею безстроково, якщо відсутні визначені законом обставини, що перешкоджають цьому. Проте, відповідно до ст. 76 Законопроекту Рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про відмову у рекомендуванні кандидата на обрання суддею безстроково може бути оскаржено до Вищої ради юстиції що є значною новелою для вітчизняного законодавства. У разі залишення Вищою радою юстиції рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про відмову у рекомендуванні кандидата на обрання суддею безстроково в силі Вища рада юстиції вносить Президентові України подання про звільнення цього кандидата з посади судді.

Роль парламенту у питанні обрання суддів на посаду безстроково зводиться, як зауважують самі автори Законопроекту, до відображення рішень Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Тобто замість втілення принципу стримування та противаг між різними гілками влади автори Законопроекту хочуть ввести процедуру механічного закріплення парламентом рішень Вищої кваліфікаційної комісії суддів України без належного розгляду та обговорення, позбавляючи Верховну Раду навіть можливості негативного голосування з відповідних питань. Цілком очевидно, що такі законодавчі пропозиції суперечать основоположним конституційним принципам народовладдя.

Також Законопроектом передбачається наділення Вищої ради юстиції цілком новими повноваженнями призначення та звільнення суддів з адміністративних посад, про що пропонується внести відповідні доповнення до Закону України «Про Вищу раду юстиції». Зауважимо лише, що таке розширення повноважень ВРЮ значно виходить за межі положень ст. 131 Конституції України, у якій встановлено вичерпний перелік повноважень цього державного органу. Натомість, Конституційний Суд України у рішенні №14-рп/2001 від 16 жовтня 2001 р. щодо офіційного тлумачення положення п. 1 ч. 1 ст. 131 Конституції України (справа про призначення суддів) уникнув однозначного висновку щодо неможливості наділення ВРЮ повноваженнями у сфері призначення та обрання суддів на адміністративні посади, зауваживши лише, що із змісту положень Конституції України не випливає належність до відання Вищої ради юстиції внесення подань про призначення суддів на адміністративні посади в судах загальної юрисдикції та про звільнення їх з цих посад. Також КСУ у згаданому рішенні вказав на те, що відповідний порядок призначення та звільнення суддів з адміністративних посад має бути передбачено виключно законом. Цілком зрозуміло, що автори Законопроекту сповна скористалися такою обтічністю формулювань у згаданому рішенні КСУ.

Істотним недоліком Законопроекту є формалізація процедури звільнення судді з посади. Згідно зі ст. 99 Законопроекту суддя суду загальної юрисдикції звільняється з посади органом, який його обрав або призначив (Верховна Рада чи Президент України), виключно з підстав, передбачених частиною п`ятою статті 126 Конституції України, за поданням Вищої ради юстиції. Стаття 110 Законопроекту передбачає скорочену процедуру розгляду парламентом відповідного питання щодо суддів, обраних безстроково, «без висновку комітетів Верховної Ради України та будь-яких перевірок». Судді позбавляються навіть можливості виступу на пленарному засіданні парламенту з метою дачі пояснень чи обґрунтування незгоди з відповідним поданням Вищої ради юстиції. Зауважимо, що такі правові можливості для судді на сьогодні передбачені чинним законодавством. Більше того, у разі неодержання необхідної для звільнення судді кількості голосів народних депутатів Законопроектом передбачається проведення повторного голосування без будь-яких обговорень та перевірок. На жаль, Законопроектом не передбачені можливості оскарження суддею не тільки кінцевих рішень про його звільнення з посади, але й подань Вищої ради юстиції з відповідного питання. Це істотно звужує державні гарантії суддівської діяльності. Проте, цей недолік є характерним і для чинного законодавства. 

Дещо з позитиву

Окрім значних недоліків, Законопроект № 6450 містить і ряд цілком слушних пропозицій.

Можна підтримати прагнення авторів Законопроекту посилити відповідальності суддів одночасно з підвищенням рівня їх соціального забезпечення. Однак, засоби реалізації цього прагнення, обрані законотворцями, є досить неоднозначними. Так, пропозиція зобов’язати суддів щорічно не пізніше 1 квітня подавати до Державної судової адміністрації України декларацію про майновий стан (з доходами та видатками судді) для оприлюднення їх даних на офіційному веб-порталі судової влади виглядає досить передчасною. Такий публічний звіт про доходи та видатки слід запроваджувати для всіх представників органів державної влади, або відмовитись від цієї ідеї взагалі. В інакшому випадку судді будуть поставлені в нерівні умови з представниками законодавчої та виконавчої гілок влади.

Також заслуговує на увагу пропозиція запровадити в усіх судах загальної юрисдикції автоматизовану систему документообігу та розподілу справ, яка на сьогодні функціонує лише в адміністративних судах. Автоматизована система дозволить зменшити можливості для різноманітних зловживань, зокрема для впливу голови суду на суддів.

Окрім цього, можна підтримати пропозицію ліквідації кваліфікаційних класів суддів, присвоєння яких нерідко використовується як засіб латентного тиску на суддів.

Загалом, прийняття у першому читанні Законопроекту № 6450 є істотним кроком на шляху реформування системи правосуддя України. Однак подальша доля судової реформи залежить від того, яким чином буде трансформовано текст Законопроекту – під впливом політичної доцільності чи юридичної професійності. 

Ольга ПРОСЯНЮК спеціально для УНІАН-Право

Новини партнерів
завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся