УНІАН

Сучасна археологія: зберегти "минуле" у майбутньому

Багаторічна історія України, десятки історичних та археологічних пам’яток, об’єктів, внесених до списків ЮНЕСКО, унікальних археологічних знахідок, могли би зробити країну одним з центрів європейського туризму. УНІАН розбирався, що стоїть цьому на заваді.

УНІАН

Місяць тому археологічна знахідка на Хортиці стала сенсацією: під час розкопок на острові Хортиця, запорізькі археологи знайшли кам’яний комплекс епохи ранньої бронзи кінця IV – III тисячоліття до н.е. За словами директора Запорізького обласного центру охорони культурної спадщини Олега Тубольцева, аналогів таких споруд у світі є лише декілька й один з них – на Хортиці.

Споруда являє собою майданчик і круглу яму, яка покрита камінням. Там збереглися предмети побуту, закам’янілі залишки їжі, знаряддя праці та елементи кераміки. На думку вчених, цей комплекс виконував одразу дві функції: служив оглядовим майданчиком для спостереження за зірками та місцем для жертвоприношення. Та чи матимуть майбутнє ці розкопки? Чи досліджуватимуться й надалі нововідкриті знахідки? Адже сучасна українська археологія переживає далеко не найкращі часи.

Так, недбале ставлення до археологічних розкопок ледве не залишило українців без важливої знахідки – частини середньовічної вулиці в Києві. В лютому поточного року на Поштовій площі під час підготовки до побудови торгового центру, на глибині близько 7,5 метрів знайшли залишки середньовічної вулиці та фрагменти будівель. Археологи датують знахідку XI-XIII століттям. Більше того, над цією знахідкою була ще одна – залишки міської пристані XVII-XVIII століття.

Але, не зважаючи на ці феноменальні відкриття, через які значно розширилась думка археологів про Київ часів Київської Русі, інвестори забудовника торгового центру перше не спішили міняти план забудови. Вже після втручання вищих органів влади було встановлено плити, щоб археологи мали можливість продовжити свою діяльність. Будівництво ж поки відстрокували. Наразі у планах створити музей в межах торгового центру.

Питання у фінансуванні

Зараз усі археологічні роботи на Поштовій площі фінансує забудовник. У прес-службі Управління охорони нерухомої культурної спадщини Міністерства культури стверджують, що пропозиція фінансування було частково здійснено державним, а частково – місцевим коштом. Однак коштів на 2015 рік не відділили. Хто виділятиме їх для збереження знахідок – також невідомо.

Директор науково-дослідницького центру «Рятівна археологічна служба» Інституту археології НАН України Олег Осаульчук іронічно коментує, що річ у тому, аби хтось «зверху» хотів фінансувати. Однак, навіть коли фінансування є, існує бажання зекономити та, в результаті, бюджетні кошти все одно витрачаються не раціонально: «Всі знають, в якій правовій державі ми живемо і яка наша ментальність в людей. Були би гроші, а як їх нераціонально використати знають, певно, 99%. Наприклад, в мене був такий випадок, коли ми виконували за бюджетні кошти археологічні роботи та зекономили 3 тисячі. Так нас змусили переробити акт для того, щоб ми акт виконали на 40 тисяч, бо вони потім матимуть проблеми, через те, що зекономили. З моєї точки зору, це нецільове використання коштів, бо ті 3 тисячі мали вже йти на інші потреби. Я вже не говорю про приклади, коли на реставрацію якоїсь пам’ятки виділили мільйон, а витратили їх на будівництво хати для чиновника».

lb.ua

Крім того, значна частка бюджетних коштів, найчастіше, спрямовується на зведення нових музеїв, хоча вже наявні потерпають від нестачі грошей, виставкової площі та неможливості створення належних умов для зберігання експонатів. «А те, що виділяється, є мізером в порівнянні з тим, що потрібно для нормального розвитку», - вважає Осаульчук.

Таке ставлення призводить до того, що багато пам’яток світового значення, які є на території України, перебувають у настільки критичному стані, що, у разі відкладання реставрації, вони можуть просто дійти до стану незворотної руйнації. Недостатня бюджетна підтримка культурної спадщини є наслідком того, що фінансування культури має залишковий пріоритет. І хоча останнім часом видатки бюджету все ж зросли, але недостатньо для того, щоб покрити навіть першочергові витрати. Наразі витрати на культуру становлять 2% бюджету на загальнодержавному рівні, та 3-4% бюджету місцевого рівня. І таке фінансування далеке від європейських стандартів.

Європейські практики спонсорства

За кордоном дуже поширений досвід державних інвестицій у культуру, які доповнюються залученням великого обсягу позабюджетних ресурсів. З боку держави забезпечення культурної політики ґрунтується на багатосекторальному підході: держава фінансує як державний так і недержавний сектор культури. Розподілом бюджету займаються переважно під патронатом громадських організацій, наприклад, фонди, громадські інститути культури, творчі асоціації. При цьому держава здійснює суворий контроль за якістю реалізації різних проектів та цільовим використанням наданих коштів.

Якщо взяти Велику Британію, то там спонсорство є невід’ємною частиною фінансового забезпечення британської культури. Наприклад, практично усі музеї є реципієнтами спонсорських внесків. Британській уряд створив організацію Arts & Business, яка займається пошуком спонсорів для культурних організацій.

REUTERS

В Іспанії вже майже десять років тому запровадили іншу систему. Так, два найбільших банки - Caja Madrid і La Caixa - вклали 71,6 млн євро в культурний сектор, що складало 10 % від сукупного бюджету міністерства культури Іспанії на той час.

У Франції в останні роки, завдяки зусиллям уряду, зростає корпоративне спонсорство (великі компанії відкривають власні фонди, які спонсорують культуру). Підтримка культури зумовлена високим рівнем соціальної відповідальності бізнесових структур і маркетинговими цілями.

У Австрії, як і у Франції, спонсорство трактується як маркетингові витрати компанії на рекламу і не оподатковуються. А у Бельгії передбачено стимулювання спонсорства шляхом вилучення суми, витраченої на рекламу та маркетингові операції, з обсягів, що обкладаються податком.

В Україні ситуація зі спонсорством дещо інакша. Олег Осаульчук стверджує, що «чистих на руку» меценатів в нас ще варто пошукати. «Стосовно громадських організацій і меценатів, як не прикро, але скоріше в нас вони виступають в ролі замовників чи виконавців скарбошукацьких експедицій, - розповів він. - Зі свого досвіду можу стверджувати, що і з металошукачами бігають навіть співробітники силових структур, прокурори, адвокати. Для них то своєрідне хобі».

За словами експерта, випадки, коли хтось хоче профінансувати офіційні легальні дослідження, є: «але то скоріше винятки, а не правило». «Зараз всі кошти, які йдуть не з бюджету, то переважно під конкретні скарбопошуки», - зазначає він.

Розкопки для туристів

Втім, навіть такі проекти у європейських країнах приносять користь державі. Так, в Греції, аби привернути увагу до пам’яток та археологічних досліджень, ще декілька років тому запропонували брати участь в розкопках не тільки археологам та студентам історичних факультетів, але й волонтерам, які в цьому зацікавленні. Звичайно ж, для цього треба мати відповідний багаж знань та досвід. Але й брак досвіду не критична ознака – волонтерам пропонується перед тим, як взяти участь в розкопках, пройти ознайомлювальний курс з експертами, де б останні зробили ввідний урок, розказали б про особливості певного місця розкопок. Таким чином у Греції «вбивають двох зайців» - отримують нові кадри для розкопок, які є дуже масштабними та популяризують грецькі пам’ятки архітектури та історії.

Більше того, під час таких розкопок, учасникам пропонують прослухати лекції про Стародавню Грецію і навіть видають спеціальні сертифікати. Самі ж розкопки проводяться пліч-о-пліч з професорами та спеціалістами своєї справи, отже, волонтери мають чудову можливість «зануритись з головою» в тему Древньої Греції.

REUTERS

В Україні поки що тільки намагаються ввести таку практику. Наприклад, залучення волонтерів до розкопок у Невицькому замку на Закарпатті, де добровольці приїздили не тільки з України, а й США, Іспанії, Чехії та Польщі. Або розкопки в Івано-Франківську біля палацу Потоцьких, де ГО «Поступовий гурт франківців» організував акцію «Стань археологом свого міста».

Сергій Адамович, волонтер з Івано-Франківська, який брав участь у цьому заході, впевнений, що Івано-Франківськ має в середмісті надзвичайно перспективну перлину історичного туризму і рекреації, яка б мала заробляти гроші й стати візитівкою міста. Однак для цього, на його думку, необхідно вирішити ряд юридичних проблем і здійснити відновлення, оживлення та відтворення спадку палацу Потоцьких і Станиславівської фортеці. «На жаль, приміщення військового шпиталю, які розташовані в межах колишньої середньовічної Станиславівської фортеці та комплексу Палацу Потоцьких, потрапили, за результатами договору міни, до рук «Карпатської нафтової кампанії», за якою проглядається постать бізнесмена Олега Бахматюка ще до Помаранчевої революції. Впродовж десяти років громадські активісти, депутатський корпус, виконавча влада намагалися зберегти територію, яка є «серцем Івано-Франківська», як історико-культурну пам’ятку і надати йому нове життя в сучасних умовах. У результаті, влада домоглася укладення охоронного договору (термін його дії сплив 30 січня поточного року) і вимагає переукладання. Більше того, за роки правління Віктора Януковича політика спрямовувалася на знищення, в тому числі, й історико-культурної спадщини. Тому на сьогодні Палацу Потоцьких навіть немає в реєстрі нерухомих пам’яток України, він залишився лише в статусі об’єкта культурної спадщини місцевого значення», - розповідає громадський активіст.

За його словами, нещодавно ГО «Поступовий гурт франківців» знову актуалізував проблему Палацу Потоцьких. «Проведення археологічних розкопок дозволило нам привернути увагу громадськості до історико-культурної важливості комплексу пам’ятки й ініціативна група закликала відгукнутися всіх, кому небайдужа історична спадщина нашого міста, до процесу відновлення втраченого палацового комплексу та актуалізації цінного історико-містобудівного та архітектурного спадку», - продовжує Сергій Адамович.

На захист пам’ятки виступили відомі культурні діячі, що посприяло попередньо отримати від бізнесмена Бахматюка погодження передати об’єкт місту. «Відновлення й оживлення Палацу Потоцьких та перетворення його в центр туризму і рекреації міста – завдання, яке буде вирішувати спеціально створений Фонд. Він у співпраці з грантовими організаціями Австрії та Польщі й має розпочати ревіталізаційні процеси В Палаці Потоцьких», - розповідає волонтер.

Попри всі негаразди, він впевнений, що вплив громадськості в цьому питанні залишається вагомим. І коли міські активісти у владі поставили питання про необхідність термінового ремонту брами Палацу Потоцьких, то власник цей ремонт здійснив.

Втрачений Крим?

Ще з однією проблемою, з якою стикнулись фахівці-археологи та історики – після анексії Криму всі розкопки та археологічні знахідки на півострові перейшли «під владу» Росії. На даний час на анексованій території знаходяться 214 пам’яток містобудування й архітектури, 19 пам’яток історії, 4 пам’ятки монументального мистецтва, 7 історико-культурних заповідників та 30 пам’яток археології. І заборони вивезення пам’яток з півострову або проведення розкопок «чужаками» на правовому рівні не закріплено.

panoramio.com

Як зазначив керівник Центру досліджень історико-культурної спадщини України Сергій Кот, українській стороні необхідно ретельніше відслідковувати всі заяви та публікації, які стосуються археологічних експедицій в Криму. Тому що наразі зупинити або якимось чином вплинути на перебіг подій поки що неможливо. То ж, мусимо хоча б озброїтись повною інформацією.

Крім того, Сергій Кот вважає доцільним організувати у Крим «експедицію» з групи експертів від ЮНЕСКО, у яку могли би увійти і українці. Бо ж і з приналежністю кримських пам’яток до списку спадщини ЮНЕСКО постає проблема. Наприклад, заповідник «Херсонес Таврійський» найближчим часом можуть внести до «чорного списку» ЮНЕСКО на прохання Міністерства культури України (два роки тому це заповідник тільки потрапив до Списку культурних пам’яток світового значення, що стало результатом багаторічних зусиль).

Херсонес / Wikipedia

Міністерство аргументує свою позицію тим, що наразі неможливий контроль стану заповідника українською стороною. Така сама доля може спіткати Бахчисарайський культурно-історичний заповідник разом із Ханським палацом і печерним містом Чуфут-Кале – ці пам’ятки мали включити до списку ЮНЕСКО ще минулого року, але через анексію цього не станеться й цьогоріч.

…Коли закінчиться війна і українці почнуть відновлювати країну, може виявитись, що деякі речі відновити вже неможливо. Адже більшість пам’яток архітектури та історії будуть скоріш схожі на сміття, ніж на музейні експонати. Залишається сподіватись, що ми вчасно почнемо віддавати належне пам’яткам минулого та збережемо їх для майбутніх поколінь українців.

Вікторія Боброва

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter