Революція за графіком: репортаж зі стамбульских барикад (фото)

Те, що відбувається в Стамбулі, однією фразою можна охарактеризувати як найорганізованіша неорганізована акція протесту. 

Уявіть собі: поліцейські беруться за газові гранати, з’являються перші постраждалі від газу, а у протестувальників – невідомо звідки виникає польовий шпиталь, волонтери-лікарі, помічники з оприскувачами лимонного соку та пункт роздачі масок. І все це – за лічені хвилини!..

Продаж береток команданте / Фото: Азад Сафаров

Діями протестувальників ніхто не керує. Немає штабу, планів, тактики. У них немає лідера, який міг би на полі битви керувати і бути ватажком. Всі закричали – пішли вперед, ще раз прокричали – пішли назад. Але найдивовижніше те, що ці люди набагато організованіше діють у великому натовпі, ніж українські опозиціонери в менших за кількістю людей акціях.

По-перше, ще до початку ходи по вулицям протестувальники організовують собі шляхи відступу. Будують величезні барикади на і без того вузьких вулицях Стамбула, залишаючи лише вузькі проходи для себе. І роблять вони це буквально за кілька хвилин і через кожні 50-100 метрів.  Ніхто не питає, чому інші мало працюють або хтось приносить маленький і не важкий хлам для барикад. Ніхто не каже: «А я от вчора вже працював, хай тепер він зробить». Всі працюють разом.

Далі ці барикади щезають так само миттєво, як і з`являються. Коли швидка не могла заїхати на головну площу міста – Таксим, то 10-20 хлопців розчистили за хвилину частину барикад, а після того, як швидка проїхала, повернули все  на місце.

По-друге, коли демонстранти відступають, вони не тікають навсібіч аби врятуватись, а закликають один одного не панікувати, зберігати спокій і не роздавити товаришів. І це дійсно заспокоює деяких особліво збуджених демонстрантів.

По-третє, товаришів у біді на вулицях Стамбула не кидають. Якщо ви отруїлись газом, будьте впевнені – зараз же вас оточать з десяток турчан, віднесуть у безпечне місце, виллють на обличчя лимонний сік чи якусь іншу суміш – і ви врятовані. Навіть, якщо вони вперше вас бачать. Автору після газової атаки в обличчя соком прискали одразу двоє людей, а ще один пропонував закусити лимоном. 

Продаж фото Че Гевари за два дні після початку сутичок / Фото: Азад Сафаров

Помічники «революції»

Польові шпиталі – це атрибут майже кожної акції. І виникає такая “лікарня” щоразу спонтанно і в неочікуваних місцях. Наприклад, в мечеті, як це було під час походу на офіс прем’єр-міністра у Стамбулі. Або між двома кафешками на Тахсімі. Справа в тому, що на державну швидку меддопомогу протестувальники не розраховують. Часто вона просто не приїжджає або приїжджає і їде рятувати постраждалих поліцейських. Хоча самі протестувальники кажуть, що таким чином – у каретах швідкої – поліцейським постачають газові гранати. Як би там не було, автор кілька разів ставав свідком того, як розлючений  натовп кидався з  кулаками на швидкі.

Ключовий інгредієнт тимчасових шпиталів – це пластикові пляшки з різною лікувальною та рятувальною – від газу – сумішшю.  Їх отримують не лише постраждалі, а й багато тих, хто збирається йти на передову сутичок. Звідки беруться так багато наповнених соком пляшок – теж не зрозуміло. Демонстранти кажуть – то все волонтерська допомога.

Волонтерами є і лікарі в польових лікарнях. Причому вони – геть ненормальні. Типова картина – лікар бігає по полю битви і рятує демонстрантів від отруєння сльозогіннім газом, а у самого – червоні очі і важке дихання. Бо на обличчі – лише дешева марля, яка не здатна  протистояти газу.

Торгівля з лотка в Стамбулі / Фото: Азад Сафаров

Заробітчани  «революції»

Уявили? А тепер уявіть інше. Тривають сутички, поліцейські не лише на землі, а й з неба, з гелікоптера кидають газові гранати, збуджені демонстранти скандують, відкашлюються і тут по полю битви… гуляє собі спокійно чоловік з двома термосами і продає чай!

Але це – не єдиний варіант революційної комерції. Якщо під час сутичок ви побачили десь дим, не поспішайте тікати – не обов’язково, що то димиться газовий балончик. Скоріш за все це – повар, який привіз тачанку і на спеціальному мангалі готує маленькі котлети для донер (шаурма). У нього на тачанці є ще багато зелені, помідорів, порізаний кавун тощо. А для гурманів на барикадах обов’язково працюють продавці мідій і обсмажених каштанів.  І всі ці люди стоять під час газових атак на головній площі Стамбула – Таксим – геть без масок. Так, наче вони з дитинстваі і дихають тільки газом.

Бізнес на «революції» настільки оперативний і креативний – що просто диву даєшся. Наприклад, не пройшло і двох днів після початку масових заворушень, як в центрі Стамбула почали з’являтись продавці марлевих пов’язок, окулярів для дайвінгу, свистків, прапорів Туреччини, шарфів у національних кольорах, футболок і плакатів з Мустафою Ататюрком і  – затримайте подих – фотографій і береток Че Гевари! Бізнес на усьому – це паралельний головний девіз революції. Комерція тут є справою вигідною – усе, що продається на головній площі, коштує в 2-3 рази дорожче, ниж на рінку чи в магазині.

Особливо збільшилися в Туреччині продажі протигазів. Той, хто має достатньо грошей не йде за марлевими пов’язками, рушає на революційний шопінг на ринок Каракйо і бере армійський протигаз. Коштує він 70-80 євро. Активний учасник протестів Джемаль при нас брав вже дев’ятий протигаз для своїх друзів. Великий мінус, за словами чоловіка, лише в тому, що  поліція використовує забагато газу і не лише одного виду. Тому фільтр доводиться міняти чи не кожні два дні. На відміну від журналістів, Джемаль купив ще і товсті рукавички. «Щоб не опікати собі руки, коли кидатиму газову гранату назад, до поліцейських», - пояснює він.

Усе за графіком

Ринок, де продаються протигази, знаходиться неподалік від центру. Він не таємний, не нелегальний. Поліція знає, що там скуповуються на нічні пригоди, і нічого не робить. Ба більше. В Анкарі з десяток поліцейських мовчки і байдуже дивились, як спершу молодь збиралась на площі, потім приміряла протигази і рукавички. В Україні б, певно, наші «рідні беркутівці» одразу провели б «роз’яснювальну бесіду» з такою групою ризику.

Деякі власники магазинів вирішили замуруватись на час заворушень / Фото: Азад Сафаров

В Стамбулі автор із подивом спостерігав, як вдень колона молодиків з криками і сваркою проходить повз поліцейських. Це ті самі молодики і ті самі поліцейські,  які щовечора зустрічаються на сутичках. Проте вдень поліція  їх не чіпає. Навіть якщо підозрює, що один з цих молодиків вчора міг торощити їх машини. Вдень за якимось неписаними правилами всі мирні. Там, де ввечері демонстранти перекривають дороги, вдень все відкрито. Масові акції починаються щодня майже завжди однаково – близько четвертої години. «Революція» за графіком – таке рідко де можна побачити.

Вражає і толерантність мешканців, які не беруть участі в акціях. Наприклад, наступного дня, після того, як на центральній вулиці Стамбула розтрощили з десяток вітрин різних магазинів, власники мовчки замінили скло. Автор намагався розпитати їх, що вони думають про такі дії протестувальників, очікуючи гнівної тиради. Проте майже всі на один лад посміхались і відповідали щось на кшталт – таке буває. Навіть коли демонстранти часто виходять на дорогу і перекривають шлях машинам, мало хто з водіїв нервує. Всі терпляче чекають і навіть сигналами підтримують мітингувальників.

Напис турецькою: Продажні медіа / Фото: Азад Сафаров

Дрес-КОРР

А от самих демонстрантів важко назвати толерантними. В перші ж дні вони розбили машини місцевих телеканалів, які замовчували інформацію про протести. І щодня,  чи не 20 – 30 разів на день різні демонстранти – хто чемно, хто агресивно – допитуються у людей з камерамі, з якого вони видання. Деякі активисті навіть намагались прочитати на наших посвідченнях, що там написано кирилицею. Проте, дізнаючись, що ми – кореспонденти з України, турки одразу веселішають і дякують за те, що приділяємо  увагу їх проблемі. Автор може тільки здогадуватись, щоб було б, якби залишив українське посвідчення удома або був би місцевим журналістом...

Збуджені протестувальники могли зупинити будь-яку машину біля місця сутички і криками і тиском змусити водія доправити поранених до шпиталю. Або змусити адміністратора готелю розмістити постраждалих від газової атаки у холі. І спробуй тут відмовити натовпу!..

Ще частіше вони звертались до журналістів в протигазах з вимогою віддати маску тим, хто йде вперед. Доводилось довго пояснювати, що ти – на роботі і маєш сам також носити маску

Улюблене заняття демонстрантів – потролити поліцейських. Так само, як в Україні, останнім тут на акціях дарують квіти. Але не на знак дружби. В Туреччині не прийнято дарувати квіти чоловікам – це приниження. Тому часто через такі дії ледь не доходило до нових сутичок.

Поліцейський з iPhone / Фото: Азад Сафаров

Самі турецькі поліцейські теж часто веселять натовп. Ну, от, де ще ви можете побачити, як поліцейський сидить на вишці бронетранспортера, за гранатометом, в протигазі і… пише смски з айфона і фотографує людей. А в Туреччині це – нормальне явище.

Отже якщо закортить на турецьку «революцію», не турбуйтесь, пріїздіть. Як захочете пити – купите воду, захочете їсти – вам зроблять донер, стане важко дихати – придбаєте маску. І все – на полі бою! А, так. Не переживайте про зв'язок. З самого початку акцій на головній площі припаркувались кілька міроавтобусів з антенами. Ці мікроавтобуси супроводжують мітингарів всюді, завжді чергують там, де демонстрантів найбільше. Таким чином місцева телефонна компанія дбає про якісний зв’язок для протестувальників.

Азад Сафаров, Стамбул

УНІАН в Google News