Олександре, розкажіть, де вас застала повномасштабна війна? Яким було ваше 24 лютого?
Я зі своєю дружиною та двома дітьми був у Києві. Доньці на момент повномасштабного вторгнення було 12 років, а синові 7 місяців. 24 лютого моя дружина перебувала за містом, я залишався вдома з дітьми. І зранку ми просто спали. О 4-й ранку вона мені зателефонувала, сказала: "Сашо, почалася війна". Я спочатку не повірив, а коли поглянув у вікно — побачив заграву. Я швидко подзвонив тещі, щоб вона побула з дітьми, а сам виїхав за дружиною.
Ми провели десь три дні просто на паркуванні. Жили на 13 поверсі, тому доводилося постійно туди-сюди бігати. Не було зрозуміло взагалі, як реагувати на все, що відбувається. А на четвертий день поїхали до мого брата в інший район, там провели ще десь тиждень у підвалах, допоки я не вирішив, що сім’ю треба вивозити. Це сталося саме тоді, коли ворожі колони почали рухатись на Київ.
Спочатку я вирушив Житомирською трасою, але вона була надто небезпечною, тож я поїхав в поля. І ми їхали до Львова 28 годин якимись незрозумілими стежками. Там я десь протягом тижня оформлював документи й вивіз сім’ю у Сполучені Штати (раніше ми жили там протягом восьми років). Я одразу ж відкрив фонд і почав займатися зборами на амуніцію, ліки, їжу.
Що вам вдалося зібрати за ці два роки?
Мій фонд "Культурний опір" від самого початку допомагав адресно, і ми продовжуємо це робити. Я не зможу так просто підрахувати, скільки було витрачено, але кругленька сума. І завжди, коли збори не допомагали, я закладав свої гроші. В мене є декілька пісень, з яких зі стримінгів я завжди перераховую на потреби фонду. Сьогодні люди стали менше донатити — у багатьох просто немає грошей… Стосовно нашого фонду, то я за різних обставин знаходжу шляхи допомогти, спілкуюся з іншими фондами.
Ви співзасновник "Культурного Десанту" разом з Колею Сєргою. Однак щодо виступів перед військовими є декілька думок. Хтось вважає, що це допомагає їм триматися, а хтось каже, що їм потрібна інша допомога. Яка ваша думка щодо цього? Чи спілкувалися ви з військовими на цю тему?
Я жодного разу не чув нарікань на роботу "Культурного Десанту", що він не допомагає. Можливо, десь у коментах можна прочитати якийсь негатив, але ж то зазвичай думка диванних критиків і таких же експертів. Тому я б не зважав на це.
"Культурний Десант" - це угруповання музикантів, які займаються морально-психологічним забезпеченням на лінії фронту.
Кому із зірок ви пропонували долучитися до вас, але вони відмовилися? Що скажете з приводу такого ставлення?
Тривалий час Христина Соловій не наважувалась приїхати, але коли це сталося, то повернути її у цивільний простір було складно. Вона вже зрозуміла, що це просто нереальний обмін. Адже коли ти приїздиш і віддаєш військовим частинку себе, то натомість отримуєш набагато більше — розуміння, емпатію. Ти стаєш одним цілим з ними.
Із тих зірок, з якими ми відмовились співпрацювати навідріз, — Потап, LOBODA, Wellboy, бо у нього були проблеми з лейблом. Я вважаю, що ненормально брати артиста, який не може розв'язати свої проблеми, і просто цим порушувати закон, тому що він співав би свої пісні, які йому повністю не належать.
Дехто боїться приїздити. Наприклад, Тіна Кароль "розводила" нас чотири рази й не приїжджала. Наскільки я знаю, вона дуже боїться виступати на передовій. Єдине, що я б їй порадив, це не обіцяти того, що не можеш виконати.
Який візит до військових запам’ятався вам за весь час найбільше і чому? Можливо, якісь моменти, розчулили вас найбільше?
У кожній поїздці є якась фішка — те, що залишається з тобою назавжди. І я так не можу відзначити, яка саме запам'яталася найбільше, але щоразу саме там ти з хлопцями реально проживаєш все. Ти під обстрілами з ними. Ти їси з ними. Десь і спиш з ними в бліндажах. Тобто це повноцінне життя. Для мене в цьому ще от що важливо. Ми всі звикли, що артист — це буцімто небожитель, до якого всі приходять. А тут артист приходить до військових, тому що нині саме вони — головні артисти цієї великої воєнної сцени. Тож саме такий обмін, про який я вже говорив, — це найголовніше. Люди розуміють, що ти там для них і разом із ними. І коли ми всі різні — будівельники, бізнесмени, музиканти — займаємося однією справою, це дорого коштує. Це і є той тригер, це і є національна ідея. Це те, чим ми переможемо.
Чи приходила вам повістка?
Мені не приходила повістка, але я дуже часто їжджу на фронт. Так, я ходив у військкомат і навіть оновив свої дані. Якщо колись мені й прийде повістка, то вона мені й не потрібна, адже я часто перебуваю на передовій.
Як ви ставитеся до можливої тотальної мобілізації?
Мобілізація обов’язково потрібна. Але влада має розмовляти з народом, доносити до людей ідею, не тиснути на них, тоді все спрацює. Якщо держава, умовно кажучи, буде тебе цькувати за те, що ти боїшся, чи за те, що ти виїхав, і просто тиснути, то ніхто нікуди не піде. І якщо забирати когось силоміць, це не розв'язання питання. Такі люди не принесуть користі, вони не зможуть навчитися. Тому від держави мають бути реальні, активні та правильні дії.
Це питання національної свідомості. Вважаю, обов’язково треба йти тренуватися, вчитися. Якщо ти не будеш робити це сам, то змушений будеш в інших умовах наздоганяти цю історію. Я впевнений, що краще піти й зробити все самому, ніж жити в окупації чи бути страченим.
Всі ми знаємо про Авдіївку, але ми всі забули про Бахмут. А в Бахмуті що відбувається? Те саме! Запорізький напрямок, що там відбувається? Те саме! Тобто треба бути дуже свідомим і розуміти: нині такий час, що коли ти не стаєш свідомим, то не зможеш повноцінно жити. І просто почнеш хворіти. І фізично, і морально. Якщо ти перебуваєш в умовах, коли тобі страшно, в яких ти не можеш себе опанувати, це реально призведе до хвороби. Тому треба бути освіченим і вірно споживати інформацію. Якусь сприймати, якусь не сприймати. Шукати своїх. Збиратися групами. І тренуватися. Бути готовими. Маю надію, що держава теж зробить крок назустріч населенню.
Хто з російських зірок родом з України розчарував вас своєю поведінкою? Можливо, ви до когось намагалися достукатися, але марно?
Я раніше активно працював з Артуром Пирожковим (Олександром Реввою, - УНІАН), ми навіть товаришували. Але він себе проявив реально як скотина. Ба більше, просто ніяк не відреагував, я йому надсилав відео й фото військових подій, намагався його пробудити якимось чином. Але, на жаль, марно! Він ніяк себе не проявив, мовчить і дотепер. Він, до речі, громадянин України з українським чинним паспортом.
Відверто кажучи, 70% артистів, операторів, стилістів, які працюють у російському інтертейменті, — українці.
Що думаєте з приводу Юрія Бардаша, який отримав російський паспорт?
Я працював з Бардашем дуже довго і дуже давно. Ми зробили з ним Quest Pistols і групу "Нерви", а також Лєру Козлову з "Ранєток". Річ у тім, що Бардаш дуже любить гроші. Особисто в мене він вкрав мільйони доларів. Зараз він втрапив у ситуацію, якої прагнув. Він працює на ФСБ й отримує гроші від банку зі списку путіна. Я не можу назвати його людиною, він типове російське сміття, яке, я впевнений, закінчить дуже погано.
До речі, нещодавно Філіп Кіркоров приїжджав у Горлівку і співав перед окупантами пісню Ірини Білик.
Філіпу Кіркорову "наступили на хвіст" і висунули умову: якщо він не поїде на окуповані території, то йому назавжди зачинять усі двері в шоубізнес.
Як гадаєте, чи пробачать українці Лободу та Брежнєву?
За законами шоу-бізнесу через 5-10 років ці артисти будуть неліквідними в принципі. Адже люди все розуміють. Якщо говорити про Лободу, то їй дали шанс, але вона його змарнувала. Якщо людина реально якось зрозуміє свої помилки, тоді я не бачу проблеми вибачити їй.
Треба розуміти, що це, так би мовити, вовкулаки, перевертні. Вони будуть перевзуватися тисячі разів. Для суспільства й нації головне — бачити їх наскрізь. Але водночас залишатися милосердними, якщо це має сенс, і давати другий шанс тим, хто на це заслуговує.
Як ставитеся до Олега Винника, Потапа й Влада Ями, які відсиджуються за кордоном?
Гадаю, суспільство просто не прийме цих артистів назад.
Про кого з українських зірок, на вашу думку, скоро забудуть?
Я можу сказати напевно, що в нас змінилися обставини й герої. Ті, що були героями до цього, більше ними не будуть, якщо не переформатуються. Ми живемо в часі боротьби старого з новим. І я впевнений, що нове витіснить старе. Так і відбувається. Те саме стосується і наших артистів.
Я впевнений, що навіть таку артистку, як Оля Полякова, теж можуть забути, якщо вона не змінить парадигму в своїй музиці. Тому що їй треба змінювати музику, треба давати якість. На мою думку, не треба годувати людей, умовно кажучи, картоплею, їм потрібно дати повний раціон. І в неї є можливість це зробити. Я думаю, що, дасть Бог, коли буде якесь розуміння, то вже все тоді зміниться.
В нас люди вже зрозуміли смак якості. Тому навіть старі герої, такі як Монатік, вже злетіли з перших позицій. Про це свідчать рейтинги.
Я вважаю, що це кон'юнктурна музика, коли молодь намагається догодити старшому поколінню. До цього переліку я б відніс і Тіну Кароль, і частково "Без обмежень", "Антитіла". Вважаю, що треба змінювати музику, наближатися до молоді, до людей свого віку. Розмовляти з людьми їхньою мовою, їхніми кодами.
Як думаєте, чи з’явиться на сцені знову Софія Ротару?
Це настільки вже неактуально, що, гадаю, треба просто про це вже забути. В нас достатньо молодих класних актуальних артистів.
Кого з зірок вважаєте дуже перспективними?
Мені подобається "ДахаБраха", "Один в каное", "Циферблат", "Пиріг і Батіг". У нас багато реально класних артистів. Є артисти з однією поки що піснею.
Я музичний еклектик, тому жанр для мене не так важливий. Мені головне, щоб музика чіпляла і була якісною. Я слухаю абсолютно всі жанри, та й сам працюю в багатьох. Тобто для мене немає такого, що я, приміром, рокер чи ще там хтось.
Нещодавно ви випустили пісню "Сльози", і це ваш 13-й сольний сингл. Також вас знають як засновника відомих гуртів The Gitas та "Димна Суміш". Ви плануєте розвивати ці гурти чи акцент буде тільки на сольній діяльності?
"Димна Суміш" вже давно не існує, і я не бачу сенсу в реанімації цього гурту, бо це означатиме йти назад, а я не маю такого наміру. Гадаю, ми свого часу все сказали та все зробили. The Gitas — активний гурт. Насправді ми не розвалювались. Просто допоки в нас війна, в такому стані дуже важко зібратися. Бо хлопці живуть в Лос-Анджелесі, в Центральній Америці, в Гватемалі. Але гурт активний, і в нас дуже багато нового матеріалу, який, коли прийде час, ми представимо.
У мене є ідея поїхати з гуртом по навчальних центрах, відвідати хлопців, які на відновленні, на ротаціях.
З приводу сольної кар'єри, то я хочу видати джазовий альбом, який записав у перший рік повномасштабного вторгнення. Також планується декілька концертів. Буде благодійний виступ для військових 3 березня у Вінниці. І будуть декілька концертів у Києві у березні та квітні. А ще у мене плануються і дуетні роботи. На жаль, не можу сказати, з ким, хай це буде сюрпризом. Але планується, і зараз у роботі трек, спільний з відомим артистом. Це буде пісня в жанрі альтернативний рок, воспал. Мені подобається змішувати жанри.
А от "Культурний Десант" планує запустити новий формат. В нас є бус-студія. Ми будемо їздити, шукати талановитих музикантів, поетів, письменників — кого завгодно, хто хоче щось важливе сказати. І будемо їх просто там записувати. І тим військовослужбовцям, які хочуть щось донести своєю творчістю, надамо таку можливість, і будемо знімати це й на YouTube "Культурного Десанту".
Пісня "Сльози" має цікаву довгу історію. Чому саме зараз представили і як вам вдалося її повернути?
Я натрапив на цю пісню у демках. Так, я її співав ще у 2009-му, а зараз вирішив, що це буде концептуально. Я вважаю, що неодмінно треба забирати своє у ворога. І цим самим даю приклад. Приміром, уявіть собі ту зброю, ядерку, яку ми свого часу віддали, підписавши угоду. Якби у нас була можливість це повернути, це було б чудово! І от у культурному плані, гадаю, це правильний приклад.
Ви запустили флешмоб про те, що сльози — це сила. Що спонукало вас до цього?
Я дуже цікавлюся психологією. Це одна з галузей, яку я завжди використовую. І завжди намагаюся дізнатися з неї щось нове, що допоможе людям. Тому ми вирішили зробити такий флешмоб, я подав приклад — сам заплакав, і мені вдалося це зняти. Таким флешмобом ми спонукаємо людей повністю відкрити свої почуття і зрозуміти, що сльози — це реальна сила, а не слабкість. Це радянський наратив, мовляв, хлопці не плачуть. І він невірний. Коли хтось плаче, ми завжди кажемо: "Та не плач! Все буде нормально". Ні, плач! Плач — і все буде нормально. Тому що сльози — це природно. Це нормально. Сльози знеболюють, очищають душу. І це злив негативної енергії, негативних емоцій. Тому я просто закликаю всіх бути сильними, і ця сила — відкрити свої емоції. Ба більше, відкрити їх привселюдно.
Чи часто дозволяєте собі плакати? Які ситуації можуть викликати у вас сльози?
На початку повномасштабного вторгнення, допоки я не вивіз сім’ю, то не плакав, звісно, мав бути зібраним. І мені було складно це зробити. Але вже після того, як відпустив себе, плачу доволі часто. Я дуже емпатійна людина. Коли твоя сім’я далеко, напруженість тисне. Ти не бачиш, як ростуть твої діти, ти не можеш обійняти свою дружину… Звісно, це дуже складно. Тож багато тригерів, які можуть мене просто "розірвати" якоїсь миті. Це, приміром, відео, коли діти проводжають свого тата на війну. Такі кадри щоразу мене змушують заплакати. Та й просто на вулиці, коли я бачу чужих дітей, зразу очі стають вологими.
Якщо говорити, коли я плакав востаннє, то це було кілька днів тому. Я переглядав відео з Авдіївки, і це було морально дуже складно. Щоб якось заспокоїтися в такому разі, то природно — просто поплакати. Варто зауважити, що ця паніка, оцей срач, який несеться звідусіль, це, звісно, не додає сил. Тому я б рекомендував просто не вестися на усілякі ІПСОшні хвилі, коли, скажімо, у телеграм-каналах несеться: дали? не дали? вийшли? не вийшли? Треба займатися своїми справами. Робити своє, допомагати, донатити. Треба бути спокійнішим, і на цих емоційних хвилях, які запускають, щоб нас розхитати, не кататись.
Як вас змінила війна?
Насправді багато змінилося. Я став відкритішим до різних ситуацій, людей і пропозицій. Якщо раніше заздалегідь міг щось просто відкидати, то зараз майже всьому кажу "так"! І якщо воно не твоє, то відпадає дуже швидко. Якщо твоє — народжується щось нове і корисне. Саме це я вважаю найголовнішою зміною.
Як ставитеся до тих українців, які досі й досі слухають російські пісні?
Варто продовжувати створювати якісний контент всередині країни — і все буде о’кей. Ми бачили це у 2014 році, бачимо й зараз у більшому обсязі. На мою думку, потрібно просто продовжувати в тому ж дусі й усе буде нормально.
Чи підтримуєте ви загальну українізацію? Або вважаєте, що кожен має право на свій вибір і не можна нікому нічого нав'язувати?
Про яке нав’язування можна взагалі говорити, якщо є держава Україна, де діє Конституція. Там прописано, що українська мова — державна. Якщо ти живеш і хочеш розвиватися у своїй країні, то маєш підтримувати цю парадигму. Ти зобов'язаний знати свою мову. Ти маєш спілкуватися своєю мовою. Мова — це зброя. І ми це знаємо вже на власному досвіді. Я не думаю, що треба сильно цькувати людей, які поки що відмовляються від того, щоб переходити на українську. Але потрібно все правильно їм доносити, пояснювати.
Знаю на своєму досвіді: коли ти на людину тиснеш, вона нічого не робитиме. Раніше, коли зі мною розмовляли російською, я переходив на російську. Зараз не роблю цього. І тепер я побачив, після п'яти хвилин розмови людина також переходить на державну мову. Ідеальну чи неідеальну — то вже інше питання. Але, гадаю, це дієвий метод. Просто свідомих людей має бути більше, і вони повинні наполягати на своєму. Тоді й інші будуть змінюватися.
У вас є кліп, в якому знявся Валерій Залужний. Що думаєте з приводу генерала та його відставки?
Я дуже поважаю Валерія Федоровича. Гадаю, що це унікальна людина, унікальний українець. Я не можу про це багато говорити, бо знаю якісь внутрішні розклади. Але точно скажу, що здіймати такий ґвалт, як був, ну точно не треба було. Тому що навіть зараз, якщо ти не впевнений в Олександрі Сирському, треба розуміти, що люди, які працюють із ним, навколо нього, — серйозні професіонали, справжні патріоти.
Який Залужний у житті?
У мене не було з ним багато якогось близького спілкування. Тож не можу з цього приводу сказати дуже багато. Але можу впевнено стверджувати, що Валерій Залужний — дуже адекватна, розумна, емпатична людина.
