Український актор Театру імені Лесі Українки, відомий також за ролями в кіно та телесеріалах Юрій Дяк зіграв роль Тостера у 4-серійній стрічці "Фортеця", яка вийде 4 грудня о 18.20 на телеканалі 2+2. Це історія про оборону міста в перші дні повномасштабного вторгнення, створена на основі розповідей реальних військових, волонтерів та звичайних мешканців Харкова. Тостер - один з тих цивільних, хто став на захист свого міста.
Ви зіграли реального персонажа, який зараз захищає країну від окупантів. Розкажіть про нього.
Це реальна людина, яка, слава Богу, жива, здорова. Мій герой причетний до створення легендарного підрозділу ГУР "Кракен". Для мене честь і велика відповідальність зіграти такого персонажа. В кіно таке трапляється не часто. Перед зйомками нам вдалося познайомитися, поспілкуватися. Ми обговорювали образ Тостера, деталі його життя, події тих перших днів повномасштабного вторгнення та його дії. Це дало мені можливість зрозуміти певні нюанси його поведінки, який він, чому діяв так, а не інакше в різних ситуаціях. Хотілось зрозуміти мотивацію його вчинків, щоб поєднати це все зі своїм психофізичним станом і зробити гарну роль.
Для мене важливо заглиблюватися в деталі, щоб максимально правдиво втілити свого героя, прожити його так, щоб глядач повірив.
Звичайно, це не документальна хроніка, а художній образ. Про багато речей, які тоді відбувалися, зараз говорити не можемо.
Знаходите спільні риси зі своїм героєм?
У нас схожі поведінкові моделі, вчинки, моральні цінності, ставлення до того, що відбувається в країні. Професійний актор мусить зробити все для того, щоб на період зйомок перевтілитися у свого персонажа, стати ним.
З якими викликами ви зіткнулися на майданчику?
Коли одягаю військову форму, не бувши військовим, то це вже виклик й велика відповідальність для мене. Це завжди про моїх друзів, які загинули, про рідних і колег, які зараз воюють. Це про всіх людей, які боронять країну, віддають своє життя і здоров'я за неї. Це не просто кіно, а можливість доносити українцям і світу про те, що зараз відбувається в країні. На жаль, у міжнародних ЗМІ поступово знижується інтерес до України. Тому на всіх рівнях, в тому числі за допомогою мистецтва, ми мусимо нагадувати про себе і про ту трагедію, яка розгортається на нашій землі. Такі сенси я вкладаю в цей серіал. Тому виклики для мене були в першу чергу психологічні, моральні.
Все ж, ви знімалися у спорядженні, бронежилет, зброя…
Звісно, це фізично не дуже зручно, незвично. Важко бути мобільним, швидко рухатися. Але я думав про те, як наші воїни щодня в окопах, на передовій. Їм точно набагато важче.
Партнером у фільмі був Олександр Зарубей, який має реальний досвід бойових дій. Як складалися стосунки на майданчику?
Олександр прекрасна людина, прекрасний актор. Під час зйомок гарно потоваришували. Він розповідав про свої операції, розповідав, як відбувалося насправді, ділився досвідом, як користуватися зброєю, підказував, як поводити себе при зустрічі з ворогом.
Це дуже цінно, коли така людина є на майданчику і не просто є, а виконує одну з головних ролей. Я відчував поряд плече, яке допоможе, підкаже і направить. Я дуже вдячний йому.
Крім того, на майданчику були військові з підрозділу ГУР "Кракен", консультували групу, допомагали.
Як сцени вибухів та масштабних сцен у фільмі?
Не можу розкривати ці місця з міркувань безпеки. Там була задіяна піротехніка, каскадери, велика технічна команда. Все було відпрацьовано до деталей. Було непросто морально, думав про те, що оце вороже залізяччя зруйнувало не лише будівлі, а й чиїсь життя.
Вкінці зміни мене вразила одна ситуація. Ми вже закінчили зйомки, прозвучала команда: "Стоп, зміна закінчена". Аж тут прибігає схвильований хлопець з пляшкою води і каже: "Що треба допомогти? Я побачив з вікна, що горить, якісь вибухи, що робити? Я готовий!" Такий був на емоціях. Ми ледве його заспокоїли, пояснили, що це кіно знімається. Просто це піротехнічні вибухи були і вогонь. Мене це вразило. Він прибіг зі свого житлового комплексу, а там не так вже й близько, щоб надати допомогу. І за такими людьми майбутнє нашої країни.
Як ви відновлюєтеся після зйомок, після складних днів, обстрілів, звідки черпаєте ресурс?
Я не знаю, хто звідки черпає ресурс. Просто прокидаюся зранку, добре, що живий, і йду на роботу, роблю те, що маю. Напевно, організм вже перелаштувався. Наша людська природа звикає до всього і ми вже звикли до таких страшних речей, як обстріли, війна загалом. На жаль, ми адаптуємося. Але ми мусимо це робити, щоб вижити. Скільки ще жити у війні – не відомо. І так виховувати так своїх дітей. Ми мусимо пам'ятати про те, що біля нас завжди ворог. Ми мусимо знати, якою мовою він розмовляє і що він в це вкладає.
Один з російських ідеологів війни нещодавно заявив, ніби в Києві "більшість людей спілкуються російською, чекають нас" і вони будуть боротися за цих людей.
Я розумію, що декому важко переходити на українську, що вони живуть тут і проти Росії. Але вони не розуміють глибини мовного питання. Вони закладають підґрунтя для майбутнього конфлікту. Внутрішнього конфлікту, по-перше. І можливо для нової війни в майбутньому.
Думаєте, вона неминуче буде?
Якщо тільки Росія не розвалиться, то це буде неминуча історія. Як вони цього не можуть зрозуміти? Я не знаю.
Ви не вперше граєте військового, а ролі росіян вам пропонували?
Я навіть на майданчику завжди гостро реагую на їхню форму, навіть торкатися її якось гидко. Розумію, що це колеги, і комусь треба грати москалів, але сам не можу, не готовий поки.
Чому зараз варто робити такі фільми про війну і чому варто серіал "Фортеця"?
Бо це справжня історія про реальних людей, про перші дні оборони Харкова і про харків’ян, які відстояли своє місто. Вони зробили неможливе, чого від них ніхто не очікував – зупинили ворожу навалу. Завдяки таким людям місто зараз живе.
Думаю, ця історія важлива для харків'ян, кожен у ній може пізнати себе. Через художній твір, через емоції, ми привертаємо увагу українців і світу, щоб пам'ять про ті події не стиралася, щоб люди не забували своїх героїв.
Якось колишній викладач нашого університету, а нині військовий, Мирослав Гай, з яким ми працювали на одному корпоративі, навів мені такий приклад.
Він сказав: "Не треба працювати з тими, хто тебе слухає і так. Треба працювати на тих людей, які тебе не слухають, для них треба працювати, щоб отримати їхню увагу". Так само і нам, за допомогою мистецтва привертати увагу до актуальних тем.
І в театрі теж мене так вчили, якщо під час вистави хоча б одна людина з усього залу щось винесла, щось зрозуміла, значить ми не дарма виходили на сцену. Наша місія - впливати на людей через художні образи, через емоції.
