Українська співачка ANGELA — не з тих, хто мовчить. В ексклюзивному інтерв’ю УНІАН вона відверто прокоментувала гучні скандали в шоу-бізнесі: чітко висловилася про блогерку Анну Алхім, прокоментувала мовне питання, підтримала Тіну Кароль і розповіла, чому не бере участі у "хайпових" проєктах. Ба більше — зізналася, як живе на дві країни, реагує на обстріли й чому вважає, що зараз не час для таких шоу, як "Холостяк".
Ви часто у своїх соціальних мережах коментує події, які відбуваються в шоу-бізнесі. Давайте більш детально поговоримо про це. Нещодавно розгорівся скандал навколо блогерки Анни Алхім. Мережа поділилася на два табори - хтось її підтримує, а хтось - хейтить. На чиїй ви стороні?
Я не стежу за Алхім і навіть не планую. Для мене вона — приклад того, як хайп і провокації замінюють зміст. Танці під російські треки, кривляння на камеру, скандали — це не мій рівень. Я не підтримую подібну поведінку і вважаю, що зараз усі мають усвідомлювати відповідальність за свій публічний образ, особливо під час війни.
Це дуже прикро, особливо в країні, яка щодня втрачає своїх найкращих людей на фронті. Я вважаю, що кожна публічна особа має зараз розуміти свою відповідальність. Бо вплив — це не тільки кількість підписників. Це про те, що ти транслюєш, які сенси доносиш, що за тобою залишається.
Щодо Мандзюк — я не зі всім погоджуюсь у її подачі, але я поважаю її чітку українську позицію. Мені близьке, що вона не боїться називати речі своїми іменами і не грає на два фронти. Тому якщо обирати — я більше на її боці, хоча і не підтримую, коли жінки в публічному просторі роздирають одна одну. У нас і так багато ворогів, щоб ще сваритися між собою.
Як ставитеся до того, що Мандзюк нібито набрала підписників завдяки гівам у росіян? Саме така інформація з'явилася після її скандалу з Алхім.
Якщо це справді так — то, чесно кажучи, це дуже засмучує. Бо одне діло — говорити правильні речі на камеру, позиціонувати себе як патріотку, борчиню, ту, що за правду, а зовсім інше — будувати свою аудиторію на людях, які є частиною країни-агресора. У нашому суспільстві зараз дуже важливо бути щирим не тільки на словах, а й у діях. Інакше це викликає сумніви, навіть якщо загалом твої меседжі правильні.
Особливо огидно, коли українські публічні особи одночасно говорять про втрати, про війну, про біль — і при цьому не гребують тим, щоб "засвітитись" у росіян. Це, знаєте, як однією рукою підтримувати Україну, а іншою — вітатись з її ворогами. Так не має бути. Ми або тримаємо лінію чітко, або тоді не дивуймось, що суспільство починає втрачати довіру.
А ви брали участь у гівах з росіянами чи російською аудиторією?
Ні, жодного разу, і не планую брати участь у цьому. Для мене це питання не тільки професійної етики, а й особистих переконань. Як українка, я не можу йти на компроміс з власними принципами. Позиція, яку я займаю, — це те, що я ніколи не буду брати участь у будь-яких проєктах чи заходах, які мають на меті завоювання популярності за рахунок російської аудиторії. Адже ми зараз переживаємо війну, боротьбу за свою свободу, незалежність, і я вважаю, що кожен із нас має усвідомлювати свою роль у цьому процесі.
Гіви з росіянами — це не просто незручність, це прямий вплив на моральність. Як можна брати участь у подібних проєктах, якщо ми намагаємося протистояти війні, яка ведеться не лише на фронті, а й у інформаційній сфері? Це парадокс — виступати за мир, за незалежність, за Україну і одночасно проводити спільні акції з людьми, які є частиною того самого інформаційного простору, що веде агресію проти нас. Це для мене неприпустимо.
Моя позиція щодо цього абсолютно чітка: я є частиною української нації, і я ніколи не буду підтримувати або легітимізувати навіть найменші взаємодії з ворогом. Тому гіви з росіянами чи російською аудиторією — це не моє. І я закликаю всіх бути уважними, з ким ми взаємодіємо в такі складні часи, адже навіть маленька здача може мати серйозні наслідки.
Давайте ще поговоримо про ваше ставлення до чоловіків-втікачів. Наприклад, Юлія Саніна відверто розповіла, що її чоловік живе за кордоном з початку великої війни. Вона сказала, що вдячна Богові за те, що її родина не бачила всіх жахіть.
Це дуже складне і болісне питання. Я поважаю Саніну як співачку, вона дійсно потужна артистка, але коли жінка відкрито говорить про те, що її чоловік виїхав під час війни і вирішив не повертатись, це справді викликає запитання. Я, як мама, жінка, громадянка України, дуже важко сприймаю таку ситуацію. Адже кожного дня наші хлопці та чоловіки ризикують своїм життям, захищаючи нашу землю, а хтось просто вирішує залишитися за кордоном. Це боляче, коли бачиш, що для когось пріоритети зміщуються в бік комфорту і безпеки, коли їхня країна переживає найстрашніші часи в історії.
Ще й додаткова ситуація, яка стала відома в соцмережах: блогери активно пліткують, що чоловік Саніної придбав нерухомість в Іспанії, йому добре живеться, і він прекрасно себе почуває в тій країні. Це створює додаткову напругу і сумніви в тих, хто слідкує за цією ситуацією. Ми всі хочемо вірити в справжність і відданість наших публічних осіб, але коли подібні подробиці з'являються в медіа, то це викликає багато питань і змушує задуматися. Для мене особисто це дуже боляче. Моя країна переживає катастрофу, і ми, українці, маємо бути разом, підтримувати один одного, а не шукати місце для втечі.
А ви жили за кордоном під час повномасштабної війни? Як складалось ваше життя, чи були труднощі?
Так. Я живу між Україною і Грецією, в Афінах. Це не втеча — це можливість дати дітям безпечне життя і водночас працювати на міжнародному рівні. Але серце моє завжди в Україні. Я туди постійно повертаюсь, допомагаю, виступаю, живу.
Спочатку важко було навіть уявити, що війна в Україні стала реальністю. Тут, за кордоном, ми були свідками того, як наші рідні, друзі та близькі безпосередньо переживали найтяжчі моменти війни, а ми лише могли підтримувати їх емоційно. Потрібно було постійно тримати себе в руках, розуміючи, що немає можливості бути фізично там, щоб допомогти. Найскладніше було пережити відчуття відчуженості, коли ти далеко від дому, але серце залишається там, і кожен день спостерігаєш за новинами, які приносять біль і більші страхи.
Інколи доводилось відчувати себе чужою на чужій землі. Як би ти не був прийнятий, це все одно не твоє. Задавалося питанням, як правильно поєднати два світи: той, де ти зараз, і той, в якому перебувають твої рідні, та де ти зростала, де твоя душа. Жити в іншій країні під час війни не легко, але цей період став справжнім тестом на терпіння, силу духу та здатність підтримувати рідних на відстані.
Як ставиться діаспора до війни в Україні?
Діаспора в різних країнах, де я перебувала, ставиться до війни в Україні дуже чутливо. Це питання не проходить повз жодного українця за кордоном. Більшість людей намагається допомагати, яким би способом могли. Вони організовують акції підтримки, благодійні заходи, збір коштів і гуманітарної допомоги. Багато з них активно виходять на протестні акції, щоб привернути увагу до того, що відбувається на нашій землі, бо вони не забувають, звідки родом, і відчувають біль разом з нами. Окрім того, діаспора активно сприяє поширенню правди про те, що відбувається в Україні, допомагаючи іноземним ЗМІ зрозуміти реальний стан справ, не спотворюючи ситуацію.
Але є й складності, зокрема через те, що багато іноземців мають досить поверхневе уявлення про війну в Україні. Діаспора стикається з необхідністю постійно пояснювати ситуацію і роз'яснювати, чому це важливо для всього світу, а не лише для України. Однак, більшість людей за кордоном активно підтримують Україну і намагаються бути інформованими. Важливо, що ми можемо покладатися на діаспору як на потужну силу, яка може створювати вплив на міжнародну політику та змінювати ставлення до війни.
Як іноземці реагують на війну в Україні?
Іноземці здебільшого реагують на війну в Україні з великою емоційною підтримкою. Багато хто не може зрозуміти, як таке може відбуватися в XXI столітті, коли світ був уже, здавалося б, свідомий відновлення миру та взаєморозуміння. Вони захоплюються героїзмом українців, нашою відвагою і стійкістю. Однак, серед іноземців є також певна кількість людей, які, на жаль, не в повній мірі усвідомлюють всю складність ситуації і можуть сприймати її через призму власних політичних уподобань або через відсутність достатньої інформації.
Найчастіше іноземці, з якими я спілкувалась, вражені нашою рішучістю і здатністю вистояти в найважчі моменти. Багато хто вважає, що Україна — це символ боротьби за свободу і незалежність, і готовий підтримувати нашу країну, щоб ми могли вистояти та відновити мир. У деяких випадках, ми, як українці, повинні бути готовими роз'яснювати ситуацію, пояснювати, чому ми так боремось, та чому важливо бути на нашому боці.
Коли ви перебуваєте в Україні, як ставитеся до обстрілів? Чи ходите в укриття?
Я часто буваю в Україні, здебільшого в Києві або в передмістях. Київ — це моє серце, але з початку війни життя тут змінилося, і обстріли стали реальністю, з якою ми змушені жити кожного дня. Спочатку, звісно, було дуже важко, страшно, коли чути сирени, коли ти не знаєш, чи будеш у безпеці в наступні хвилини. Але з часом це стало частиною нашого життя. Я намагаюся бути сильною і для себе, і для дітей, тому що найважливіше — їхня безпека.
Кожного разу, коли чуємо сирену, я миттєво реагую. Якщо є можливість, ми йдемо в укриття. Але, на жаль, не завжди є час чи можливість дістатися до укриття вчасно. Іноді ти просто притискаєш малих до себе, огортаєш їх обіймами й молишся, що все буде добре. Це страшно, тому що ти не можеш гарантувати їм безпеку. Ти просто намагаєшся бути в цілковитій готовності до будь-якого сценарію, але в той же час намагаєшся не показувати страх, щоб вони не відчули паніки.
Ми не можемо змінити цю ситуацію, але ми повинні залишатися сильними, тому що наші діти спостерігають за нами, і вони вчаться у нас, як реагувати на складні обставини. Як би страшно не було, я не з тих, хто тікає. Я з тих, хто тримається і бореться — попри всі труднощі, попри всі виклики. Це важливо для мене, бо я розумію, що для моїх дітей — це урок мужності, а для мене це — мій обов'язок бути з ними в найтяжчі часи, підтримувати їх, навіть коли серце стискається від страху.
Зараз ви не тільки блогерка з багатомільйонною аудиторією, а й співачка. Розкажіть, чи брали ви участь у талант-шоу типу "Голос країни", "X-Фактор", "Україна має талант"?
Ні, я не брала участь у таких талант-шоу, і цей вибір був для мене абсолютно свідомим. Я вирішила не долучатися до таких проектів, оскільки вважала, що мій шлях буде іншим. Моя кар'єра розвивалася через модельні конкурси, подіуми, фотосесії, міжнародні зйомки — все це принесло мені великий досвід. Саме цей шлях дав мені неймовірно цінні уроки. Модельний світ дуже жорсткий і конкурентний, але саме він дав мені дисципліну, витримку та можливість зрозуміти, як бути сильною особистістю. Це стало основою моїх подальших кроків у творчій кар'єрі. Я навчилася справлятися з труднощами, працювати в умовах стресу, і цей досвід сформував мою стійкість. Для мене це було найкраще середовище для розвитку, тому я не відчувала потреби брати участь у таких шоу, як "Голос країни" чи "X-Фактор".
До речі, "Х-Фактор" дивилися всі, і він сформував ціле покоління артистів.
"X-Фактор" дійсно став етапом у розвитку української музичної індустрії, і багато артистів, які стали відомими завдяки цьому шоу, справді вплинули на музичну культуру нашої країни. Я також його дивилась, як і більшість українців того часу. Це було явище, яке об'єднувало націю навколо певної ідеї, і багато молодих талантів отримали можливість показати себе. Але якщо подивитись на ситуацію зараз, то виникає розчарування через те, що деякі судді, які були дуже популярні, потім обрали шлях зради. Сєрьога, Сосєдов — це були люди, які користувалися всіма благами українського шоу-бізнесу, заробляли величезні гроші, набували популярності, а потім зрадили Україну. Це гірко, це навіть важко описати словами. Вони пішли на бік Росії, і це для мене — великий удар. Україна дала їм все, вони стали популярними завдяки нашій країні, а вони просто пішли на продаж. Це не просто зрада — це огидно. Боляче, що багато людей, які коли-то мали популярність і підтримку в Україні, тепер виявились безпринципними, і, на жаль, це залишає відчуття великого розчарування.
Як ставитеся до інших суддів — наприклад, Дубцової чи Йолки, які також перейшли на сторону ворога?
Що стосується Дубцової, то до неї я ставлюся, скоріше, нейтрально. Вона сильна вокалістка, без сумніву. Її талант заслуговує на повагу, але особисто мені вона ніколи не була близькою. Її музика і її стиль — це не зовсім те, що мене надихає. Вона виконувала свою роль у шоу, але для мене це не той образ, до якого я б могла відчувати особливу прихильність. Що стосується Йолки, то тут вже складніше. Вона довго позиціонувала себе як українка, виступала на різних платформах, говорила про те, що вона підтримує Україну, але зараз її мовчання дуже гірке. Вона мовчить, коли наша країна страждає, коли кожного дня люди гинуть на фронті.
Мовчання — це також певна форма зради. Якщо ти не висловлюєш своєї підтримки, коли твоя країна перебуває у кризі, коли ти мовчиш, коли твої люди страждають, то це однозначно ставить тебе на бік агресора. Це дуже важко сприймати, особливо якщо раніше ти була таким сильним голосом.
Чи мали ви досвід співпраці з Тіною Кароль? Що можете сказати про її характер — чи справді вона така, як про неї говорять у кулуарах?
Особисто я не мала глибокої співпраці з Тіною Кароль, але ми часто перетиналися на різних заходах і, скажу чесно, моє враження від її особистості дуже позитивне. В кулуарах її часто називають "лисицею" через її стратегічний підхід, здатність контролювати ситуацію та свою самодисципліну. Це часто сприймається як холодність або відчуженість, але я вважаю, що це скоріше про її професіоналізм.
У шоу-бізнесі, де на кожному кроці є конкуренція, важливо бути сильною особистістю. Тіна завжди на висоті і не дозволяє собі слабкостей. Вона надзвичайно амбітна і розумна, що допомогло їй залишатися однією з найуспішніших артисток в Україні. Її здатність тримати себе на піку кар'єри і стійка позиція щодо підтримки України викликають велике захоплення. Вона заслуговує на повагу за свої принципи і позицію в такі складні часи. Тому я, безумовно, можу сказати, що її характер не такий, як можуть про неї говорити, але це її спосіб захисту і самовираження.
Вже декілька років ходять чутки про розлучення Потапа і Насті Каменських. Чи володієте ви якоюсь інформацією стосовно їхніх стосунків?
Чесно скажу — я не фанатка пліток, особливо коли йдеться про особисте життя. Стосунки — це завжди дуже тонка тема, і стороннім людям краще триматися на відстані. Але в нашому суспільстві, особливо коли мова йде про публічних людей, цікавість до таких тем неминуча. Потап і Настя — це пара, яку знали і любили багато років. Їхня історія здавалася казковою: спільна сцена, щирі емоції, любов, яку не приховували.
Але в певний момент усе змінилося. Спершу Потап рідше став з’являтись разом із нею, потім Настя почала публікувати більш особисті і навіть дещо сумні тексти. Люди почали помічати віддалення. Я не можу стверджувати, що чутки — це правда, але якщо це дійсно так, то мені щиро шкода. Вони були сильною парою, якою багато хто захоплювався.
Але варто пам’ятати: ми бачимо лише фасад, публічну картинку. За зачиненими дверима може бути зовсім інша реальність. Ідеалізувати стосунки — це пастка. Навіть найуспішніші люди мають проблеми, кризи, випробування. Якщо вони вирішили розійтись — це їхній вибір. Головне — робити це з гідністю. Я не засуджую, бо кожен має право на нову сторінку в житті.
Зараз вся країна спостерігає за розвитком 14 сезону шоу "Холостяк", головним героєм якого став Тарас Цимбалюк. Як ви ставитеся до його персони, враховуючи, що він був в епіцентрі скандалу з російською музикою.
Я дуже обурена таким вибором. Це справжній скандал, і це важко сприймати. Коли чоловік, який під час війни продовжував розважатися під російські пісні, стає головним обличчям шоу, яке отримує таку популярність, це виглядає як справжнє зневаження всього, що відбувається в країні. Це неприйнятно. Вибачте, але коли ти зраджуєш свою країну, а потім стаєш обличчям популярного шоу, це виглядає як деградація, як порушення всіх моральних норм. Нам потрібно більше уваги приділяти людям, які дійсно мають чітку позицію, які не бояться висловлювати свою думку і підтримувати свою країну в такий важкий час. Нам не потрібні нові "герої", які просто хочуть привернути увагу. Ми повинні піднімати на п’єдестал людей з високими моральними цінностями, а не тих, хто не може визначити, де межа між зрадою та розвагами.
І взагалі — чи доречно зараз знімати "Холостяка"?
Для мене абсолютно недоречно знімати таке шоу в цей час. І це не просто моя думка — це чітке "ні" з усіма можливими аргументами. Коли кожного дня наші хлопці ризикують життям на фронті, коли люди в Україні змушені ховатися від обстрілів у підвалах, коли у нас кожен день є втрати, ми знімаємо шоу, яке має бути про кохання і романтику в умовах, де нічого не нагадує реальність? Це абсолютно неприязно і навіть недоречно. Таке шоу зараз — це або втеча від реальності, або повна відсутність емпатії. Коли ти бачиш, як наша країна переживає найтяжчі часи в історії, і при цьому знімається програма, яка пропонує людям займатися побутовими речами, які не мають жодного зв'язку з тим, що реально відбувається, це виглядає як недоречна розвага. Час зараз зовсім інший, і такі шоу точно не відповідають сучасним реаліям. Це моє чітке переконання, і я вірю, що зараз нам потрібно підтримувати ті проекти, які відображають актуальні проблеми, а не уникати реальності.
