Підпишіться на нас в Google
Побачив цікавий пост у соцмережах, що нібито вже навіть Канада вступить у ЄС раніше за Україну. Звісно, що це, скоріше, було написано "у серцях" - тобто риторично та емоційно, втім це цілком відповідає тій втомі, яку має українське суспільство щодо тяганини зі вступом у Євросоюз.
Але як нам тоді цю ідею "асоційованого членства" Канади у ЄС оцінювати? Адже в нас теж вже є Угода про Асоціацію, як у Туреччини та купи інших країн, як проміжний етап до повноцінного вступу у євроблок. А оцінювати варто просто – "Як миші кота не чують, то по хаті газдують".
Іншими словами, коли "світовий поліцейський" Трамп разом з усіма Штатами перейшов на "темну сторону сили" та пріоритетами собі зробив не старі альянси, а спробу переділу світових зон впливу з диктаторами та геополітичними авантюристами шляхом змов… тобто "угод", то у світі утворився "вакуум сили".
І природнім чином його заповнили регіональні гравці меншого масштабу, які, однак, в разі об’єднання стають значною геополітично потугою. А ЄС і готуватися не потрібно – він і є тепер найпотужнішим геополітичним гравцем у Атлантиці на "світлій стороні сили". Тобто на стороні порядку проти безладу.
Тому й зближення ЄС та Канади є цілком природнім. Бо не з РФ же канадцям товаришувати? Мапа північного полюсу досить обмежена на територіальні альянси.
Втім, вважається що Канада це інший континент, вкрай далекий від Європи, що не зовсім так, бо Земля, власне, кругла.
Так, від континенту до континенту навіть через полюс - близько 3000 кілометрів. Але від кордонів Канади до заморських територій члена ЄС Данії – всього 25 кілометрів. А якщо брати до уваги й підконтрольні канадцям острови, то… нуль.
Бо ЄС (Данія) та Канада ділять між собою крихітний острівець Ганса біля Гренландії, за який ще з 1973 року тривала "Війна віскі". Назву таку "війна" (без реальних бойових дій) отримала, бо у 1984 році канадці просто нахабно висадили десант на спірну територію, встановили свій прапор та поклали там пляшку канадського віскі, щоб "застовбити" острів за собою. Це обурило данців, які привезли на острів свій прапор і шнапс, й понеслося…
Багато років країни кволо сперечалися за безлюдний острівець (який, однак, контролює важливі протоки та акваторію довкола – боротьба за контроль над арктичними ресурсами та рибними промислами там йде не на жарт), аж доки їх не помирили… росіяни.
Власне, на тлі російського повномасштабного вторгнення до України у 2022 році канадці та данці поділили "по-братськи" цей острівець. Так ЄС та Канада отримали спільний сухопутний кордон у 1,2 км довжиною.
Тобто формально Канада дійсно може претендувати на членство у Європейському союзі, бо хоч і не перебуває у Європі, проте має спільний сухопутний кордон.
З вирішення цієї суперечки почався складний процес потепління відносин між Оттавою та Європою – передусім з країнами Скандинавії та Німеччиною, лідери яких вбачають у розширенні впливу ЄС за рахунок Канади дуже великі торгові, воєнні та геополітичні перспективи.
Почати варто з торгівлі та економіки, бо саме у цьому контексті Канаді й було запропоноване "асоційоване членство". Урсула фон дер Ляєн у своїй "програмній" світоглядній промові у Європарламенті запропонувала Канаді цей поки незрозумілий статус у якості відповіді на торгові війни Трампа, який намагається шантажувати торгівлею і ЄС, і Канаду.
Але особливо Канаду, яку американський президент називає "51-м штатом США" і на яку тисне задля укладання чергової нерівноправної торгової угоди. Цими діями він, фактично, розвалює USMCA – Північноамериканську зону вільної торгівлі, куди входять США, Мексика та Канада, що логістично вибудовується якраз довкола Штатів.
Але якщо USMCA фактично більше немає, то канадцям не залишається вибору, як шукати альтернативи у ментально близькій Європі. ЄС також знаходиться у перманентному торговому конфлікті зі США, попри те, що європейці вже пішли на нерівноправну угоду з Трампом (який, однак, заволів одразу ж після підписання ще більше поступок, оцінивши це як ознаку слабкості ЄС).
А торговий альянс між ЄС та Канадою - це дійсно потужна історія. Адже тоді саме цей блок стає головним гравцем у битві за арктичні ресурси та протоки.
Глобальне потепління сприяє тому, що лід відступає та відкриває раніше недоступні короткі морські шляхи до Китаю та цілі гори невидобутих цінних земельних ресурсів (у тому числі й рідкоземельних).
Це все ще історія на наступні десятиліття, проте вже те, що той же Трамп хотів анексувати Гренландію - якраз задля контролю над арктичними морськими шляхами та корисними копалинами - багато про що свідчить. Але якщо ЄС та Канада досягнуть такої угоди, то це ставить хрест на арктичних амбіціях США, РФ та КНР.
За грошима завжди йде безпека – Урсула фон дер Ляєн не лише запропонувала у своїй промові канадцям "асоційоване членство", але й запросила до створення спільної Європейської ради безпеки, а також до "переосмислення 4 статті статуту НАТО". Фактично, це заявка на "НАТО без США", адже Канада є не просто членом з 1949 року, але й співзасновником Північноатлантичного альянсу.
За задумом президентки ЄК, до цієї нової ради мають входити Канада, Велика Британія, скандинавські країни та Україна, а у її основі будуть програми переозброєння з європейських фондів SAFE, практичним кейсом якої стане українська ініціатива зі створення спільної європейської системи ППО/ПРО FREYJA.
Ця безпекова ініціатива спрямована одночасно на захист від російської балістики, яку та штампує не рахуючись з вартістю, а також на зменшення залежності від американської зброї.
Мова передусім про комплекси "Петріот", ракети для яких США відверто притримують, на тлі посилення загроз для ЄС з боку Кремля, який вже перейшов до відвертої диверсійної роботи у європейських країнах.
Варто додати, що Канада є надійним партнером України на тлі війни з РФ. Майже одночасно зі спільним самітом ЄС-Канада у Європарламенті у місті Калгарі відбувся National Defence Canada: B2B Event, де відбулися перемовини між представниками Міноборони та зброярів з України та Канади. Україна привезла канадцям запрошення доєднатися до нашого виробничого кластеру з 900 оборонних компаній, а канадці – про надання 250 мільйонів доларів на закупівлю американських ракет-перехоплювачів для України (і це, зауважимо, на тлі відкритого конфлікту зі США).
Таким чином, Канада навряд чи стане повноцінним членом ЄС, але якийсь формат кооперації у торгівлі та обороні точно знайде. Але "диявол криється в деталях" - який саме це буде формат та як зробити так, щоб всі члени ЄС його підтримали, - то вже дуже складна історія.
Адже європейські країни відчайдушно захищають власні ринки, а канадці є прямими конкурентами з експорту пшениці, кукурудзи, ріпаку та металургійної продукції – тобто всього того, що вже є "болючою точкою" для членів ЄС та України. Проте є сподівання, що спільна загроза всіх помирить, як вже зробила це у схожій ситуації - "Війні віскі".
