Резолюція Європарламенту: що це було

Звичайно, не варто переоцінювати “вагомість” резолюції Європарламенту, однак і недооцінювати її теж не слід... Якими б не були “технічні” досягнення в переговорах..., однак без базових цінностей очікувати на справжню політичну асоціацію з ЄС марно...

9 червня Європейський парламент схвалив чергову резолюцію по ситуації в Україні. Цього разу – в рамках пункту 122 Правил процедури Європарламенту, відповідно до якого проводяться дебати з питань порушення прав людини, демократії та верховенства права. Назва резолюції – “Справи Юлії Тимошенко та інших членів колишнього уряду” – говорить сама за себе. Що ж означає цей документ для України?

Поява українського питання на порядку денному Європарламенту буквально через два тижні після “невеличкої війни”, влаштованої Генеральною прокуратурою з колишнім прем’єром Юлієм Тимошенко, може викликати певне здивування: дійсно, незважаючи на оголошення про існування рішення суду щодо затримання Тимошенко для проведення слідчих дій, прокуратура обійшлася “малою кров’ю”, вирішивши не застосувати рішення суду на практиці. Підстав для того було досить багато: оголошення викликало резонанс не лише в Україні, і у підсумку Генеральний прокурор Віктор Пшонка був вимушений зустрічатися з послами європейських країн, щоб пояснити їм ситуацію навколо справи Тимошенко.

З іншого боку, резолюція Європарламенту стала логічним продовженням у черзі висловлюваних очільниками ЄС занепокоєнь щодо вибіркового правосуддя та переслідування опозиції. Спроба затримати екс-прем’єра 24 травня викликала одразу кілька різко критичних коментарів від депутатів Європарламенту. А Президент цього представницького органу Єжи Бузок чітко назвав справу проти Тимошенко політично вмотивованою. «Я стурбований новинами про рішення суду про затримання колишнього прем`єр-міністра Юлії Тимошенко. Контекст і умови цього рішення посилюють занепокоєння щодо політичної природи цієї справи», - заявив він ввечері 24 травня.

Вже через день, 26 травня, дня речник Верховного представника ЄС з питань спільної зовнішньої та безпекової політики Кетрін Ештон розповсюдив заяву, в якій також висловив стурбованість щодо ситуації навколо опозиційного політика. "ЄС уважно спостерігає за останніми подіями у справі Юлії ТИМОШЕНКО та інших членів колишнього уряду України. На прохання Верховного представника голова делегації ЄС у Києві підтримує контакт з українською владою щодо останнього рішення суду від 23 травня про арешт ТИМОШЕНКО. Ми також висловлюємо наше занепокоєння припущеннями про політичну вмотивованість цих справ", - було написано у заяві. Поява цього документу викликало помітне роздратування в українського міністерства закордонних справ, яке в той самий день оприлюднило свою відповідь: “Ми виходимо з того, що негативні інтонації у коментарях окремих європейських політиків обумовлені браком інформації про реальний хід антикорупційних розслідувань в Україні, який українська сторона готова компенсувати”.

Невідомо, чи намагався МЗС якимось чином “компенсувати” “брак інформації”, однак поява у Європарламенті подання про розгляд питання щодо ситуації навколо переслідування окремих представників політичної опозиції викликало додаткову активність з боку представників зовнішньополітичного відомства. Вже у вівторок, 7 червня, Посол України при ЄС Костянтин Єлісєєв у Страсбурзі активно намагався лобіювати зняття українського питання з порядку денного, або хоча б схвалення більш м’якої резолюції щодо подій в Україні. Не вийшло.

Варто зазначити, що в самому Європарламенті українське питання в черговий раз викликало конфронтацію передусім між “народниками”, що мають серед “систерських” партій в Україні опозиційні “Батьківщину”, “Нашу Україну” та “Народний рух”, та соціалістами, які в середині жовтня минулого року підписали Меморандум про взаєморозуміння з правлячою Партією регіонів. Подані від “народників” та соціалістів проекти резолюцій були майже кардинально протилежними. Так, група народних партій, що є найбільшою в Європарламенті, запропонувала висловити стурбованість у зв’язку зі збільшенням випадків вибіркового переслідування представників політичної опозиції в Україні, а також наголосити на неадекватності запобіжних заходів застосованих, зокрема, до Тимошенко та колишнього міністра внутрішніх справ Юрія Луценка. Соціалісти ж, у свою чергу, пропонували закликати «членів колишнього уряду Юлії Тимошенко співробітничати з Генеральною прокуратурою коректно і з повагою, утримуватися від надання дезинформації та необгрунтованих звинувачень проти державної влади”, а також пропонували привітати заяви Президента України Віктора Януковича про те, що корупція загрожує модернізації української економіки, конституційним правам і свободам громадян України. Вже під час дебатів 9 червня один з авторів “соціалістичної” резолюції Крістіан Вігенін пояснив: “Це не наша справа – втручатися у внутрішні справи”. І звинуватив “народників” у тому, що ті, мовляв, обрали політичну конфронтацію. Під цим обвинуваченням слід розуміти небажання представників “народної партії” пом’якшити формулювання у підсумковому документі.

Зрештою, на голосування було винесено три проекти резолюції: проект від групи об’єднаних лівих, який обмежувався загальними словами щодо необхідності поважати принцип верховенства права та проведення неупередженого і незалежного розслідування, проект “соціалістів” з “осанною” правлячій команді в Україні та спільний проект від груп “народників”, лібералів та “зелених” із критикою щодо вибіркового переслідування, яка зрештою і була підтримана депутатами.

Через наявність трьох варіантів резолюції головуючий проводив голосування картками. У підсумку, за критичний варіант проголосували 37 депутатів, проти – 16, утрималися – 7. Такий результат голосування вже дав підстави депутату від Партії регіонів Вадиму Колесніченко заявити, що вона, мовляв, не відображає думки більшості депутатів Європарламенту. “Один нюанс: Європарламент це 737 депутатів, а за цю резолюцію проголосувало 37. Навіть немає 4%”, - сказав він. “Тільки дайте населенню ці цифри, і все стане на свої місця. Це називається "класична маніпуляція громадською думкою”, - додав депутат.

Водночас, якщо маніпуляція і справді має місце, то однозначно не в результатах голосування. Справа в тому, що в кожній політичній групі Європарламенту є свої спеціалісти з питань зовнішніх відносин, які відповідають за підготовку та узгодження проектів відповідних резолюцій. Проекти обговорюються на засіданнях груп, і їх офіційне представлення без згоди членів групи просто не може відбутися. Таким чином, якщо порахувати кількість членів груп “народників” (264 депутати), лібералів (85) та “зелених” (55) – отримаємо 404 голоси, що становить більше половини від складу парламенту. І це тільки “чиста” арифметика, без урахування позицій тих депутатів, які не входять до парламентських груп, а також депутатів від груп європейських консерваторів та реформістів (56) та “Європа свободи і демократії” (27), які на рівні груп не визначилися зі своєю позицією і не пропонували проектів резолюції.

Що ж до відносно незначної кількості голосів, зазначимо, що по-перше, в Європарламенті кожен голосує за себе, тому 40 депутатів просто не можуть дати 400 голосів, на відміну від Верховної Ради України. По-друге, повноваження Європарламенту в сфері зовнішньої політики до сьогоднішнього дня не розповсюджуються далі права консультативного голосу. По-третє, слухання з питань порушення прав людини завжди збирають не дуже велику кількість депутатів, можливо, ще й через те, що традиційно проводяться в останній день сесії парламенту, однак від того ставити під сумнів легітимність схвалених за підсумками дебатів резолюцій нікому, принаймні в Європі, на думку не спадає.

Звичайно, не варто переоцінювати “вагомість” резолюції Європарламенту, однак і недооцінювати її теж не слід. Тим більше, якщо уважно переслухати самі дебати з українського питання. Під час виступів у залі Європарламенту не лише критично налаштовані депутати, але й представник Єврокомісії, а цього разу її представляв комісар з питань енергетики Гунтер Еттінгер, висловлювали стурбованість ситуацією в Україні. У своїй промові комісар нагадав, що наприкінці травня Єврокомісія оприлюднила доповіді щодо прогресу країн-сусідів за 2010 рік. “Наша оцінка (щодо України – УНІАН) полягає в тому, що нічого суттєво не змінилося”, - сказав пан Еттінгер. При цьому він окремо наголосив на тому, що, передумовою для подальшого зближення України з ЄС залишається повага до прав людини, демократії та гарантованого Конституцією принципу верховенства права. І ось це, насправді, має стати черговим серйозним сигналом українській владі про те, що якими б не були “технічні” досягнення в переговорах щодо створення зони вільної торгівлі чи лібералізації візового режиму, однак без базових цінностей очікувати на справжню політичну асоціацію з ЄС марно.

Сергій Воропаєв.

УНІАН в Google News