24 квітня о 19:40 на телеканалі 2+2 відбудеться прем’єра містичного детектива "Злі духи"
Олександр Яцентюк зіграв у стрічці столичного слідчого Маркіяна Сича, який після поранення на фронті приїздить у санаторій в тихе карпатське село Ясени на реабілітацію. Та замість відпочинку опиняється у вирі загадкових смертей, старих секретів і забутих ритуалів. Розплутувати клубок інтриг йому доводиться з місцевим дільничним Басюком, якого зіграв Олександр Ярема.
В ексклюзивному інтерв’ю УНІАН актор розкрив деталі зйомок, розповів про особливий зв'язок з покійним батьком та свої амбіції.
Олександре, чим вам запам'яталися зйомки в серіалі "Злі духи"?
Напевно, поїздкою в Карпати, бо це незвично для серіалів. А ще співпрацею в кадрі з чудовим Олександром Яремою. Щасливий був знову зустрітися з ним на майданчику. Пам’ятаю, на пробах іншого проєкту режисер попросив спровокувати колегу, в кінці сцени піти не за текстом, а імпровізувати. Олександр ні на секунду не розгубився, не вилетів з персонажа, а продовжував грати. Мені здається, що в Яреми мало б бути прізвище Глиба. Бо він є дуже крутим, багатогранним актором. Ще на пробах "Злих духів" розумів, що у нас складається колоритний дует, за яким буде цікаво спостерігати глядачеві.
Цей матеріал видався мені досить цікавим, незвичним, трохи містичним. Хоча я сам, як і слідчий Маркіян, не вірю в містику. Але вірю в те, що все ж існують певні сили, які мають вплив на перебіг подій, допомагають мені.
Що ви маєте на увазі?
Вірю, що мені допомагає сила, пов'язана з моїм покійним батьком, який загинув, коли мені було 9 років. Він трагічно загинув, розбившись на мотоциклі в 31 рік. Мені його дуже не вистачало, і між нами досі є певний зв'язок. Я точно знаю, що він оберігає мене, допомагає у скрутних моментах. Варто мені подумати про нього, і ситуація покращується. Це така дуже особиста тема для мене.
Що було найважчим під час зйомок?
Я не скажу, що мені було десь дуже важко. Так, було спекотно, доводилося підійматися на скалу крутими схилами. Але водночас це було дуже кумедно, бо Саша Ярема влучно коментував цей процес, і всі просто вибухали від сміху.
Особисто я не відчував якихось фізичних навантажень, оскільки більш-менш слідкую за своєю формою, намагаюсь бути зі спортом на "ти", періодично займаюсь з тренером, якщо потрібно підігнати форму для проєкту чи відпрацювати трюки з каскадерами. У "Злих духах" спеціальної підготовки не знадобилося. Єдине, пропрацював моменти, пов’язані з травмою руки мого героя. Він же приїхав на реабілітацію після поранення, рука в нього нерухома, постійно перебуває в пов’язці. Перед зйомками я спеціально ходив з нею, щоб вжитися в персонажа, відчувати його фізику.
Ваш герой – військовий, чи думали ви, що вас також можуть мобілізувати?
Постійно про це думаю і спокійно до цього ставлюся. Насправді є почуття провини, яке не покидає мене з початку повномасштабного вторгнення. Я ж нічим не відрізняюся від інших чоловіків, які служать. Я також розумію: якщо я не там, то маю робити тут, в тилу, максимально від мене залежне, щоб бути корисним. Нам усім потрібно багато працювати, щоб допомагати, донатити, привертати увагу світу до війни, в тому числі завдяки кінематографу.
Наразі я не маю броні, але мав відтермінування. Влітку минулого року, коли поїхав оновлювати дані до ТЦК, мені виписали повістку, я пройшов ВЛК і мав мобілізуватися. Але за кілька днів була запланована прем’єра вистави, в якій я грав ключову роль, і мені дали відтермінування. Воно закінчилось і зараз я, як і всі, можу отримати нову повістку. Якщо так станеться, то я піду захищати країну. Ні ховатися, ні кудись їхати не збираюся.
Ви прискіпливо обираєте проєкти, в яких знімаєтесь, якими принципами керуєтесь?
Чесно скажу, багато від чого відмовляюсь. В першу чергу, через якість написання самої теми, підходу до того чи іншого продукту. В мене не так багато часу залишилося на кар’єру, оскільки я пізно прийшов в професію, щоб взяти участь в дійсно в хороших проєктах. Не хочеться фіксуватися в якихось похмурих персонажах, а рухатися в бік комедії, на приклад. До речі, таку історію можна розвинути в продовженні "Злих духів", бо фінал серіалу так закручений, що можна цікаво продовжити.
Як я обираю ролі? Мені везе в цьому житті трошки, зараз є певні проєкти в копродукції з Польщею, з Британією, також зараз знімаюсь в цікавому зомбі-муві українському. Приваблює мене жанрове, складне кіно, з об’ємними персонажами, втілення яких потребує довгої підготовки, пошуку, експериментів над собою. І такі проєкти одразу помітні тим, скільки праці в них вкладено. Коли передивляюсь свої роботи, помічаю, де можна було зробити по-іншому.
Ви критично ставитесь до своїх ролей?
Досить критично, бо це допомагає рухатись вперед, виправляти помилки, розвиватися. Самолюбування шкодить професії.
Ви зняли короткометражку, плануєте розвиватись, як режисер?
З дружиною пишемо сценарій серіалу, який я хотів би зняти. Але зараз більше сконцентрований на акторстві. Мені цікаво бути по ту сторону камери ще й для того, щоб будувати якісну комунікацію між актором та режисером, знайти ту територію, на якій ми будемо вести діалог і я зможу бути максимально корисним. І ця комунікація для мене дуже важлива.
Бо інколи вже на пробах стає ясно, що не піду в це плавання, бо не розумію, що від мене хочуть, або хочуть щось таке, чого я робити не буду. Тому намагаюсь шукати своїх людей і свої проєкти.
Чи ваш бізнес з укладання плитки, який ви започаткували ще до великої війни, дає вам можливість мати час на такі пошуки?
Не скажу, що він мене годує. На жаль, під час повномасштабного вторгнення з’явилося багато нових викликів: не вистачає робітників, а ті, хто є, а це здебільшого майстри із західних областей, не мають бажання їхати з дому. Крім того, я не достатньо занурений в цю сферу. А так бізнес не працює. Зараз мене годує акторство, на якому я сконцентрований і продовжую розвиватись. Бо найкраща інвестиція – це інвестиція в себе. Зараз покращую свою польську мову, англійську, бо хочу спробувати європейський ринок, а потім йти далі на захід.
Ви сказали, що досить пізно прийшли в професію, у 28 років, а коли ви зрозуміли, що акторство – це саме те, чим ви хочете займатися?
Мені з дитинства подобалось показувати якісь сценки, я так смішив свого діда. В родині казали: майбутній артист росте. Але вже з юного віку потрібно було їздити по заробітках, бо мамі важко було одній виховувати нас із сестрою. Тож думки про сцену відійшли на задній план. Проявити свій творчий потенціал наважився вже у 28 років. Одна хороша людина порадила мені взяти участь у відомому талант-шоу. "В тебе стільки енергії, потрібно її направити в правильне русло", - сказала тоді мені знайома. Там потрібно було співати, танцювати. Я загорівся, захотів спробувати потрапити в цей проєкт. Щоб підготуватися належно, найняв собі режисерку для постановки номера, займався вокалом. Пам’ятаю, відбір проходив у Львові, у відомому ресторані. Я не потрапив у проєкт, але з цього відбору почалася моя дорога в акторство, я пішов вчитися. Напевно, так мало статися, щоб я загорівся і почав рухатись. І я вдячний долі, що все склалося саме так.
Ваш син визначився з професією?
З 2004 року він живе й навчається в Іспанії, цього року якраз закінчує університет, готується до захисту дипломної роботи, він обрав сферу IT. Акторських амбіцій у Саші не було, і я повністю підтримую його вибір. Я за те, щоб нічого не нав’язувати, а відштовхуватись від бажань і схильностей дитини, її природи.
Вже під час війни я їздив на фестиваль в Іспанію, де презентував фільм. Після показу було обговорення, зустріч із пресою, і потрібен був перекладач. Я то мову знаю, бо жив там 5 років, працював, але з часом слова трохи позабувалися. Тому попросив Сашу допомогти з перекладом. Тоді він вперше вийшов на велику аудиторію, було дуже багато людей. Я думав, він може хвилюватися, але він так спокійно, чітко все говорив, просто нуль емоцій. Я пишаюсь своїм сином.
Як ви ставитесь до популярності?
Ніяк. Розумію, що це невід'ємна частина професії, потрібно бути медійним, говорити з людьми, отримувати фідбеки, конструктивну критику, щоб розвиватись. Знаю, що продюсери затверджують акторів навіть за кількістю підписників в Інстаграмі. Щодо пізнаванності, то це не є моєю ціллю. Для мене важливіше, коли люди пишуть в коментарях, як моя робота вплинула на виховання дитини, стосунки з рідними, дала якісь сенси, мотивацію до певних дій, щось цінне для людей.
Я спокійно їжджу в метро, ходжу в магазини чи деінде. Коли люди, пізнають, підходять, мені це приємно.
