Розкажіть, де вас застала війна? Як ви переживаєте ці два роки?
Війна мене застала вдома, у Києві. Я був з тих, хто не вірив у те, що це взагалі можливо. Я розумів, що може бути певна ескалація на сході, але те, що бомбитимуть мирний Київ - було шоком. Ми з дітьми вдома спали. О п'ятій чи шостій ранку, коли почалися вибухи, я відчув шок.
Перші декілька днів ми провели у гаражі нашого будинку, спали в машині. Тоді ми планували поїхати на дачу, але добре, що ми цього не зробили. Наш дім потрапив під окупацію. Область, де знаходиться наша дача, була однією з перших, звідкіля йшли танки. Якби ми туди поїхали, то я не уявляю, чим би ця історія закінчилася.
Відомо, що окупанти побували у вашому домі в Київській області. Що зараз з цим будинком? Ви навідуєтеся туди?
Моя сім'я зараз за кордоном, у Європі, тому у цьому будинку ніхто не живе. Зараз там йдуть ремонтні роботи, вже півтора роки. Я туди приїжджаю тільки як прораб. Ми вже на фінальній стадії. Сподіваюся, що після війни ми туди переїдемо.
Ви родом зі Львова. Чи залишилися у вас там рідні?
Рідних у Львові вже немає, залишилися тільки друзі. Зараз у місті тільки могили моїх бабусь і дідусів. Інші вже давно поїхали. А от з друзями я спілкуюся. Взагалі я у Львові прожив майже рік після початку війни.
Що відчуваєте, коли бомблять ваше рідне місто?
Бомбити Львів почали ще в березні 2022 року. Я це ще застав. Це був другий шок, який я пережив. Під час Другої світової війни на Львів впала лише одна маленька бомба, на окраїну міста. Навіть н***сти, знаючи красу і історію цього міста, його не бомбили, щоб зберегти архітектуру. Тому, коли росяни почали бомбити Львів, я думав, що це якийсь страшний сон.
Чому думали ви поїхати за кордон на початку війни?
У мене не було такої ідеї загалом. Коли моя родина виїхала за кордон, у тому числі і моя мама, я почав туди їздити, а переїхати туди з кінцями я й не думав. Хотів бути корисним у себе вдома. Я розумів, що буду більш корисним, якщо виступатиму на благодійних концертах та інше.
Ці два роки вплинули і на здоров'я людей. Більшість скаржиться на постійні головні болі, на депресію, на панічні атаки. А як війна вплинула на вас?
На самому початку я дуже сильно захворів. У мене почався гіпертонічний криз. Писали, що у мене мікроінфаркт, але цього не було, на щастя. Але були великі проблеми з гіпертонічною хворобою на фоні сильного стресу. Але я це вже пройшов.
Ви вчилися на медика, навіть працювали в психіатричній лікарні. Можете згадати ті часи?
В психіатричній лікарні я працював ще до вступу у медичний. Тоді я був санітаром і заробляв собі стаж. А коли я закінчив медінститут, працював у діагностичному центрі у Львові. Всім абітурієнтам, які планують вступати до меду, я рекомендую попрацювати, як мінімум, на "швидкій допомозі", бо це досвід, який мені потім дуже знадобився в інституті та після. Це дуже важливий момент.
Я пішов працювати у психлікарню та на "швидку" не тому, що хотів, а тому, що одразу не вступив до інституту. Я не шкодую, що так відбулося, бо ці роки дали мені дуже багато всього. До речі, у мене є книга "Ангели в білому", яку я планую перекласти на українську. Так от у цій книзі розповідається про мій досвід.
Я навчився мінімальним, але дуже важливим речам, яким в інституті не навчать. Як правильно зібрати анамнез, як надати першу допомогу, як робити внутрішньовенну ін'єкцію, як ставити крапельницю та інше. Це базові медичні навички, яким в інституті чомусь не навчають. Там більше теорії та мінімум практики. Я вже з цими всіми навичками прийшов. І у мене досі вони залишилися.
Чи не було бажання стати військовим медиком?
Я думав про це. Коли почалася війна, я ще був призовного віку. Напевно мене б мобілізували як війського медика. Але мені здається, що я, як музикант, приніс би більше користі країні, ніж як лікар. Тому що я вже більше 30 років не практикую. В Україні набагато більше людей, які краще б впоралися з цією задачею.
А хтось з ваших близьких зараз воює?
Так, у мене дуже багато знайомих зараз воюють. Є загиблі, на жаль.
Розкажіть, як життєвий шлях привів вас до музики?
Музикою я займався з п'яти років, тому це певне повернення додому (сміється). Але насправді це абсолютна випадковість. Музика було моїм хоббі, але я не планував ставати професійним музикантом. У той же час я грав на різних інструментах, писав пісні в різних жанрах. Успіх перших альбомів, які я записав як любитель, перебільшив усі мої можливі очікування. Він звалився на мене, як сніг на голову.
Пізніше мені довелося обирати між медициною та сценою. Сцена перемогла. Як правило, так воно і відбувається, тому що коли ти займаєшься улюбленою справою, то це один з фундаментів щастя.
Думаю, ви неодноразово чули думку, що музика, танці, акторство - це не професії. Чи казали вам таке рідні, або можливо навпаки підтримали вас?
Як не дивно, але мене підтримали. Це відбувалося у них на очах. Я здивувався, з яким спокоєм вони поставилися до мого вибору. Мені важко було вступити до медичного інституту, а ще складніше було його закінчити. І коли це сталося, здавалося, що людина не може зробити такий розворот. Але доля зіграла злий жарт. Мене почали кликати на гастролі, я почав збирати зали. Це такий наркотик, якому важко протистояти. І я не єдиний лікар, який пішов з медицини. Думаю, і не останній.
Звісно, творча професія нестабільна, специфічна у всіх сенсах цього слова. Але якщо у тебе виходить, ти маєш свого слухача, то навіть на шкоду стабільності ти обереш цю професію.
Вважається, що ваш головний напрямок - шансон. Однак у ті часи, коли він ставав популярним, було багато і інших артистів, у тому числі російських, які намагалися досягти успіху. Наприклад, Стас Михайлов. Як ви витримували конкуренцію?
Все набаго страшніше (сміється). Стас Михайлов з'явився на сцені років на 20 пізніше, ніж я. Більш того, певний час він мав такий самий вигляд, як і я. Він просто "злизав" мій образ. Тому нас навіть плутали. Це був жахливий період мого життя, коли мене плутали зі Стасом Михайловим. Потім він змінив стиль, я постарів, і все минуло.
Нещодавно ви переклали світ хіт "Киевлянка". Як думаєте, чому саме ця пісня стала найпопулярнішою?
Насправді її взагалі не мало бути у альбомі. Але вона там є, і чому вона така успішна, - я не знаю. Правда. У мене є ще багато гідних пісень, але вони непомітні. Це неможливо пояснити, бо це творчість, музика, те, що ближче до Бога.
Що стосується перекладу, то більшість людей мабуть не повірять, подумають, що я піддався тренду, але я планував це зробити ще до війни. Я вже зробив це з піснею "Львовский дождь", а "Киевлянка" була на черзі. Мені хотілося зробити українську програму, де була б ця пісня, але нічого не вдавалося.
Я сам намагався її перекладати, мені надсилали переклади з різних міст, але мені нічого не подобалося. І так відбувалося доти, поки ми не попили кави з Євгеном Рибчинським. Я йому розповів про цю ситуацію, і він у цей же день надіслав мені перший куплет і приспів. Мені сподобалося. Далі ми вже почали писати разом. Згодом з'явився текст, який мені повністю підійшов. Коли ми зробили аранжування, я зрозумів, що це вже не та "Киевлянка". Це зовсім інша пісня.
Зізнаюся, що я не читаю коментарі. Цим займаються мої діти. Але по першій реакції слухачів мені дуже приємно. Насправді я не хотів простого перекладу, у мене була мета створити нову пісню. Сподіваюся, вона сподобається всім людям, я співатиму її на своїх концертах.
До речі, відкрию вам секрет. Я планую перекласти й інші пісні, а також ви почуєте нові українською мовою.
Чому з "Кияночки" ви вирізали слова про путану з Москви?
В остаточному варіанті пісні взагалі не було ніякої путани з Москви. Мені взагалі не подобається це словосполучення. Слово "путана" у цій пісні взагалі було не про те, про що більшість людей могли подумати. Мені більше подобається "фрау з Берліна", а вам?
Як я вже казав, я хотів, аби нова версія пісні була зовсім іншою, а деякі збіги випадкові.
Чи важко вам було перейти на українську?
У мене є пісні українською, але не у такому великому обсязі. Мені приємно писати рідною мовою, бо вона музикальна і красива для пісень. Це складно, але дуже круто. Для мене це не проблема, бо на концертах я співав українські пісні, і за кордоном теж. Мені складніше зробити повністю україномовну програму, але, думаю, що впораюся.
До великої війни ви співпрацювали з російськими музикантами. Можливо, хтось з них вас підтримав, або вони всі розчарували вас?
Знаєте, це дуже болісний момент. У перший день війни я виставив пост, щоб пояснити всім, що відбувається в Україні, бо багато хто не знав. Мені посипалися дзвінки, у тому числі від російських артистів. Вони вибачалися за своє керівництво, яке розв'язало цю війну, страшно переживали за мене, за сім'ю, за міста, за все, що відбувається. Але були і ті, хто просто відморозився. Вони удають, ніби нічого не відбувається.
Називати прізвища тих, хто висловив свою підтримку, я не буду, бо проти них у Росії можуть ввести санкції. Вони живуть у країні, де таке можливо.
Наші артисти розповідали, що їм навіть погрожували за антиросійські висловлювання. Чи було таке у вас?
Офіційно ні, але мені писали і продовжують писати різні гидоти. Я просто не звертаю на це уваги.
Як вважаєте, росііяни дійсно зомбовані, чи вони щиро підтримують війну?
Я думаю, що там дуже сильна пропаганда. До 26 років я жив у СССР, і я через все це пройшов. Я знаю, як працюває апарат, який пригнічує іншомислення. Тому неосвічені люди або ті, які живуть у ізольованих умовах, вони зомбовані.
Війна почалася з 2014 року, проте до 24 лютого 2022 року в Україну все ж приїжджали російські артисти. Чи можливе таке після завершення великої війни?
Через 5-10 років Україна буде у ЄС. Ті, хто матимуть можливість і візу приїхати до ЄС і працювати, ті приїдуть. Якщо вони не підтримували агресію і висловлювали підтримку Україні, то чому б ні? Я вважаю, що таких людей і сьогодні можна було б впускати до нас. А ті, хто виступають проти України, вони ніколи не зможуть вже приїхати до ЄС. Цього просто не станеться.
Чому українці досі слухають російські пісні?
Я завжди казав, що хороша музика завжди проб'є собі дорогу. Тому нам потрібно створювати якісний контент. Не потрібно нікому нічого забороняти або щось нав'язувати, бо ми живемо у демократичній країни. Люди самі розберуться. Буде більше хороших пісень - слухатимуть наше. У нас дуже багато великих артистів, відомих на весь світ, у тому числі, у Росії. Те, що на наш ринок пробивається частина російської музики, то це закон жанру. Вона пробивається і в інші країни.
Як ви вважаєте, яка головна місія артиста під час війни?
Я думаю, що артист має писати музику, давати концерти, виступати перед людьми, щоб вони психологічно розвантажувалися, виступати перед віськовими. Артист має працювати. Йому не потрібно заважати. Якби була моя воля, я би всім відомим артистам дав "бронь", бо вони принесуть набаго більше користі своїми концертами, в тому числі і для діаспори, яка дуже сумує за батьківщиною. Артист завжди має бути артистом.
А як ви ставитеся до артистів, які виїхали за кордон?
Я вже казав, що артист має працювати. Якщо він виступає на концертах, збирає гроші, то нормально. Бо можна сидіти в Україні і красти державні кошти, а можна бути за кордоном і заробляти для України. Тут дуже складна межа, бо треба знати історію кожного.
Є така думка, що після завершення війни в Україні можуть знову початися "лихі 90-ті". Що ви думаєте з цього приводу?
Ви зараз розмовляєте з людиною, яка любить "лихі 90-ті". Журналісти, кінематографісти та інші намагаються з тих часів зробити страшний час, коли одні бандити їздили містом і розстрілювали людей. Це все брехня. Так, бандити були, але вони нікуди і не поділися. По-друге, це був час надії, коли залізний занавіс, за яким були люди у СССР, тільки відкрився. Можна було робити бізнес, їздити за кордон... Нам здавалося, що ми зможете побудувати капіталістичне майбутнє. Багато що не виправдалося, але тоді був великий емоційний підйом. Я тоді був ще досить молодий, мав пік популярності. Для мене 90-ті дійсно лихі, але в хорошому сенсі.
Що стосується саме бандитизму, то мені здається, що наша влада має забезпечити наших воїнів після завершення війни, реабілітувати їх, аби всього цього не було. По досвіду Другої світової війни ми знаємо, що коли в Америку повернулися воїни, їм не було чим зайнятися, у них були психологічні травми, тому почали організовуватися мотоклуби, які потім перейшли в кримінальні мотоорганізації. У зв'язку з цим виникла проблема.
Я не кажу, що у нас таке буде, але владі треба гарно подумати над цим. Загатом у те, що повернуться 90-ті, я не вірю, зараз вже інший час.
Особисто ви у 90-ті стикалися з бандитизмом?
Ті часи не оминули нікого. Було повне безвладдя, міста тримали кримінальні лідери, які хоч якось підтримували економіку. Наприклад, якщо у тебя був якийсь ларьок і виникали проблеми, то ти не міг звернутися ні до поліції, ні до суду, нікуди. Це вже була корумпована схема. А кримінальні авторитети допомагали вирішувати ці проблеми.
А всі ці історії про район на район і стінка на стінку - це неправда. В 90-ті цього вже не було. Недавно я вирішив подивитися серіал "Слово пацана" і одразу закінчив, бо є багато брехні. Події, які там описуються, відбувалися з 1979 по 1986 роки, а не у 89-90-ті. З 86-року почалися вже кримінальні рекетирські організації. Стінки на стінку тоді не було, бо приїхали б рекетири зі справжньою бойовою зброєю і розібралися б за три хвилини.
Що стосується особисто мене, то я теж потрапляв у дуже неприємні ситуації. Колись на корпоративі мені довелося йти через чорний вхід, бо у залі почалася стрілянина. Були різні ситуації, ми все це бачили, але я багато чого не пам'ятаю, бо постійно був у дорозі. Це був такий час, коли було багато концертів, а грошей мало.
Давайте поговоримо трохи про приємне. Ви одружені вже більше 20 років. Як вам вдалося зберегти шлюб, коли більшість розлучалися через коронавірус, війну на інше?
Ми звичайна сім'я з усіма проблемами, які бувають. Були ситуації, коли ми були ледве не у розлученні, а потім мирилися. Головне - як ти проходиш складнощі. Якщо у тебе вмикаються мізки, то на тебе чекає успіх.
Можу сказати, що зараз, пройшовши такий життєвий шлях, я свою дружину кохаю ще більше. Кохання розвивається разом з кожною людиною.
Про що мрієте найбільше?
Звісно, про скоріше настання миру, щоб над нами було мирне небо і на наші міста не падали ракети. Хочу, щоб наші хлопці повернулися живими і здоровими додому.
