МОД ДЕ БУР-БУКІКІО: “НАВІТЬ ОДНІЄЇ ЖЕРТВИ ДОСТАТНЬО, ЩОБ АКТИВНО БОРОТИСЯ З ТОРГІВЛЕЮ ЛЮДЬМИ”

Права людини, без сумніву, одна зі сфер, в яких людству ще дуже далеко до досконалості. Розповісти про ситуацію в Україні УНІАН погодилася заступник Генерального секретаря Ради Європи Мод де Бур-Букікіо.

Права людини, без сумніву, одна зі сфер, в яких людству ще дуже далеко до досконалості. Проблеми расизму, ксенофобії, нетолерантності, торгівлі людьми, жорстокості – були і поки залишаються притаманними будь-якому суспільству. І хоча в Європі вже 60 років працює найбільша в світі офіційна правозахисна організація – Рада Європи, до якої Україна приєдналася майже 15 років тому, - виклики остаточно не зникли. Розповісти про боротьбу з цими явищами та ситуацію в Україні УНІАН погодилася заступник Генерального секретаря Ради Європи Мод де Бур-Букікіо.

УНІАН: Пані заступнику Генерального секретаря, розпочати нашу розмову хотілося б з питання протидії расизму та ксенофобії. На жаль, ми бачимо, це явище, здається, не те, що не зменшується, а навіть дещо зростає. Так, на останніх виборах до Європарламенту в Нідерландах ультраправа Партія за свободу здобула друге місце в перегонах, отримавши 4 місця в законодавчому органі ЄС. Як би ви пояснили цей феномен, і яка ситуація, на вашу думку, склалася в Україні?

М.Б.-Б.: Для початку зазначу, що ми поки не знаємо остаточних результатів виборів до Європейського парламенту, однак нам відомо, звичайно, як окремі партії проводили передвиборчі кампанії. Ми бачимо зростаючу у певних політичних партій тенденцію до підходу виключення з суспільства, а не підходу включення, в тому сенсі, в якому Рада Європа бачить функціонування суспільства. Треба сказати, що в суспільстві, яким воно мало б бути, не має місця для расизму та ксенофобії. Але в реальності все зовсім по-іншому. І саме тому Рада Європи так втягнута в боротьбу з цими явищами.

Як вам відомо, Рада Європи об’єднує 47 країн-членів. І для того, щоб бути ефективними у досягненні наших цілей ми працюємо із різними засобами. Першим з них є законодавчі інструменти. Дуже важливо, щоб була законодавча база, яка б давала можливість уникати дискримінації. В цьому плані, якщо ми будемо говорити про Україну, дуже добре, що ваша країна ратифікувала Протокол №12 до Європейської конвенції з прав людини ще в 2006 році.

Інший дуже позитивний крок, зроблений Україною, - ратифікація Конвенції про національності, оскільки ваша країна зустрічається з великою кількістю іноземців, і визнання національності є дуже важливим пунктом. Таким чином, законодавство, зокрема, щодо заборони ненависницьких заяв та злочинів на підставі расової дискримінації є дуже важливим сигналом від центральної влади щодо того, що дискримінація і, зокрема, расизм і ксенофобія є неприйнятними.

Звичайно, лише самого законодавства недостатньо. Потрібно збільшувати обізнаність серед громадянського суспільства щодо таких фактів порушення основних принципів прав людини. І в цьому питанні Рада Європи здійснює багато тренінгових програм, наприклад, тренінги для професійних викладачів, які мають, в першу чергу, навчитися самі, як жити в мультикультурному суспільстві і як передати месидж толерантності учням. Таким чином, програма тренінгів для викладачів має ефект мультиплікатора, і ми переконані, що це дуже важливо. Крім того, ми створили кілька дуже практичних засобів, таких, як спеціальні довідники, які ми передаємо Міністерствам освіти для подальшої передачі їх викладачам, щоб вони могли використовувати їх в своїй роботі. Не можна також обійти увагою в питанні підвищення обізнаності такої важливої цільової групи, як молодь, молодіжні організації, які цікавляться поширенням знань і хочуть розуміти, як зробити суспільство, в якому вони живуть, більш толерантним.

Таким чином, йдеться про поєднання законодавства та залучення громадянського суспільства разом з діями таких моніторингових органів, як, скажімо, омбудсмени. Я, наприклад, знаю, що офіс омбудсмена в Україні провів дослідження щодо стану меншин в Україні... Наявність таких органів є не менш важливою, оскільки вони можуть надихати уряд та громадянське суспільство на пошук шляхів вирішення проблеми.

Звичайно, в цьому плані не можна не сказати, що однією з найбільш вразливих національних меншин в багатьох країнах-членах є роми. І це також має турбувати всіх людей, яких я вже назвала, оскільки, по-перше, це – найбільша меншість в Європі, а по-друге, вона має досить багато проблем в доступі до нормального ведення домогосподарства, освіти, системи охорони здоров’я. І тут вкрай потрібно на національному рівні створювати програми для покращення ситуації ромів, оскільки, на моє переконання, абсолютно неприйнятним є те, що вони залишаються на узбіччі.

Не менш важливим є й розуміння представниками правоохоронних органів необхідності поважати інших людей, щоб вони також не вдавалися до дискримінації в своїй діяльності.

Хочу також зауважити, що нас дуже турбують групи скін-хедів в багатьох країнах-членах,   які вдаються до безглуздої жорстокості, що, у свою чергу, створює дуже небезпечну атмосферу. Ми переконані, що найбільшу відповідальність має нести влади, яка повинна стежити за цими процесами і переслідувати злочинців, оскільки жорстокість вже відноситься до сфери дії кримінального кодексу.

УНІАН: Іншою, не менш важливою темою, про яку сьогодні багато говорять не лише в Україні, а й в Європі, є торгівля людьми. В цьому плані, звичайно, хотілося б дізнатися, чи маєте ви певну статистику чи хоча б приблизні оцінки цього явища?

М.Б.-Б.: Так, торгівля людьми є дуже серйозною проблемою. І знаєте, журналісти завжди хочуть якихось цифр, і я можу зрозуміти їх. Але ми не маємо точних цифр з двох причин. По-перше, тому що торгівля людьми – це, скажімо так, підпільний феномен...

УНІАН: Торговці не платять податків...

М.Б.-Б.: Так, звичайно... І друга причина, ми розробили Конвенцію проти торгівлі людьми з моніторинговим механізмом, який почав працювати лише кілька місяців тому. І мета такого незалежного механізму – зібрати дані на базі інформації, яку можна отримати, як тільки країна ратифікує Конвенцію. На жаль, це поки не стосується України. Я вважаю, що Україна мала б приєднатися до тих 25 країн, які вже ратифікували Конвенцію, тому що це – можливість сидіти за одним столом з колегами і ділитися інформацією щодо того, як краще долати цей феномен. Це також дало б можливість набагато більше зрозуміти, як проходять ці процеси в Україні на базі дії моніторингового механізму, в рамках якого здійснюються візити до країн для збору всієї можливої інформації.

Отже, я не можу казати про цифри. Але феномен зростає. Так сталося, що Україна є країною транзиту, призначення та походження. І вже наявність цих трьох кваліфікацій одночасно є достатнім підґрунтям для прискорення ратифікації Конвенції. Причини для ратифікації полягають не лише в участі в моніторинговому механізмі, але й у тому, що це означає досить чіткі зобов’язання, які мають бути запроваджені в національне законодавство і практику. В Конвенції ми маємо три основних принципи: попередження, захист жертв, переслідування злочинців. І в усіх цих трьох сферах є спеціальні зобов’язання, які, в цілому, створюють орієнтований на жертв легальний інструмент. І всі законодавчі зобов’язання, такі як обов’язкове надання допомоги жертвам, обов’язковий 30-денний відновлювальний період тощо, мають бути запроваджені в національне законодавство і мати прямий ефект для жертв. Я сподіваюсь, що Україна скоро приєднається до групи країн-членів, які ратифікува ли Конвенцію.

УНІАН: Для мене особисто завжди досить цікавим видається той факт, що українська влада постійно заявляє, що будь-які оцінки чи заяви з боку європейців про обсяги торгівлі людьми в Україні є надто завищеними...

М.Б.-Б.: Можливо, можливо, я не знаю. Але давайте працювати разом. Це саме те, що потрібно – збирати інформацію для того, щоб боротися із злочином. Але збирати інформацію неможливо, коли країна не перебуває в моніторинговому процесі. Абсолютно ясно, що в Україні є жертви торгівлі людьми. І це дуже серйозне порушення прав людини, ви можете тільки уявити, що це означає, бути жертвою торгівлі людьми. Я би сказала, що навіть однієї жертви достатньо, щоб переходити до конкретних дій. Таким чином, я з одного боку повністю згодна, ми не знаємо цифр, але давайте оцінювати ситуацію разом.

УНІАН: Однією з проблем, яка постає перед Україною особливо у зв’язку з набуттям чинності з 2010 року угоди з Євросоюзом про реадмісію – утримання нелегальних мігрантів із забезпеченням належних умов та гарантуванням їхніх прав і свобод. Наскільки ви стежите за ситуацією в центрах тимчасового утримання?

М.Б.-Б.: По-перше, зазначу, що в Раді Європи ми маємо Конвенцію про попередження тортур, і цим питанням, в першу чергу, займається комісар Ради Європи з прав людини. Що ж стосується мене, то я особливо стурбована утриманням дітей, які прибувають без супроводу. Моя позиція полягає в тому, що діти не повинні утримуватися в таких центрах. Що б не сталося.

УНІАН: І як треба чинити в такій ситуації?

М.Б.-Б.: Першим кроком, який має бути зроблений у випадку прибуття такої дитини, перевести її з центру утримання мігрантів в нормальну родинну атмосферу, забезпечити доступ до освіти і розвивати програми подальшого її розвитку. При цьому не можна виключати і повернення до країни походження, але тільки, якщо буде точно перевірено умови, в яких дитина опиниться після повернення. Ми, до речі, зараз маємо одну справу в Європейському суді з прав людини, яка стосується ситуації 5-річної дівчинки, що прибула на територію Бельгії, а потім була повернута до Африки, з якої вона приїхала, без будь-яких спеціальних заходів, без будь-якої перевірки, чи прийме її влада країни, якими будуть умови проживання тощо. І я бачу тут багато підстав для того, щоб Європейський суд побачив порушення Європейської конвенції прав людини.

УНІАН: Якщо ми вже заговорили про дітей, то, мабуть, не можна обійти стороною і таку, досить нову для Ради Європи тему, як боротьба із домашньою жорстокістю.

М.Б.-Б.: Так, ця тема насправді є дуже важливою, і вона також стосується всіх країн-членів. Знаєте, практично немає абсолютно “чистого неба” для жінок (а в першу чергу від домашньої жорстокості страждають жінки, хоч і не лише вони) в Європі, місця, де б вони були переконані, що тут немає жорстокості. Це відбувається в будь-якій країні, на будь-якому рівні суспільства, в будь-якій сфері. При цьому, хоча домашня жорстокість може статися будь-де і в будь-який час, але її прояви набагато більш акцентовані, коли йдеться про зловживання наркотиками, алкоголем, про дуже низькі економічні умови... Хоч це й не єдині причини жорстокості...

Близько 2 років тому ми розпочали кампанію в країнах-членах для того, щоб з одного боку попереджати жорстокість, а тому кампанія направлена в першу чергу на чоловіків, і з іншого боку – дати впевненість жертвам, що ми зробимо все можливе для допомоги їм, якщо жорстокість все-таки станеться. До речі, якщо я не помиляюся, саме в Україні була ініціатива, яку я дуже вітаю, створити асоціацію чоловіків-лідерів проти жорстокості. І це дуже позитивний крок, але він має продовжуватися конкретними кроками. Ми вже говорили про торгівлю людьми, яка є однією з форм жорстокості проти жінок. І от щодо домашньої жорстокості, можу сказати, що 2 роки нашої кампанії показали потребу в розробці законодавчих інструментів в цій сфері, так як це є і в сфері торгівлі людьми. Саме тому Рада Європи вирішила зібрати представників країн-членів за стіл переговорів, щоб підготувати проект Конвенції щодо жорстокості проти жінок. І в цій конвенції має бути відображена і домашня жорстокість, і жорстокість проти людей похилого віку та дітей, а також включати такі дії, як пошкодження жіночих статевих органів, насильницьке одруження чи злочини, скоєні в ім’я захисту честі. Таким чином, Конвенція може стати першим міжнародним легальним інструментом в цій області. Ми хочемо бути успішними в такому підході, і сподіваємося, що протягом року проект Конвенції буде підготовлений.

УНІАН: Чи маєте ви певну інформацію, від чого залежить жорстокість: від віросповідань, традицій, соціально-економічних умов?

М.Б.-Б.: На жаль, поки немає. Є окрема інформація, яку ми збираємо в країнах-членах. Я вже казала про ушкодження жіночих статевих органів, наприклад, що може здійснюватися на підставі традицій чи релігії, як хочете. І для нас це абсолютно неприйнятно, і не може бути в нашому суспільстві. Як я сказала раніше, жорстокість скоюється всюди незалежно від умов життя чи чогось іншого. Це – глобальний феномен. Саме тому нам і потрібен легальний інструмент. Можливо, ми матимемо спеціальні заходи для специфічних ситуацій, але це поки що дуже складно прогнозувати. Сподіваюсь, під час підготовки Конвенції країни-члени на підставі свого досвіду дадуть нам краще розуміння ситуації. Вірю, що Україна також активно братиме участь в цьому процесі.

УНІАН: Пані заступнику Генерального секретаря, наприкінці хотілося би попросити вас прокоментувати, можливо на підставі особистого політичного досвіду нещодавнє рішення Служби безпеки України порушити справу за фактом геноциду під час Голодомору 1932-1933 років. Особисто мені це видається дещо дивним, оскільки всі винні у цій трагедії вже померли, але, можливо, такого роду розслідування інколи потрібні для країни, для покращення національної самосвідомості?

М.Б.-Б.: По-перше, звичайно, хочу сказати, що Голодомор був жахливою трагедією, жахливим злочином, злочином, якій ми оплакуємо. Однак, з іншого боку, цей злочин стався 80 років тому... Тому я особисто вважаю, що це, скоріше, робота істориків, а не правоохоронних структур – описати, що сталося. Метою має бути, збереження у пам’яті майбутніх поколінь того, що сталося і попередження можливості скоєння подібних страшних злочинів у майбутньому. Тож, я вважаю дуже важливим встановити те, що сталося, але давайте залишимо це історикам.

УНІАН в Google News