Як зі сміття робляться гроші (фоторепортаж)

Неподалік пробігає щур. Причому не швидко тікає, а неквапливо, озираючись на різні боки, досягає якоїсь щілини і нарешті ховається. Директор божиться, що вперше таке бачить...

Одне з можливих шляхів вирішення “питання сміття” – роздільне збирання, внаслідок якого можна отримати доволі багато вторинної сировини і відповідно  зменшити обсяг заховань сміття на полігонах, які вже давно переповнені. В Україні наразі існує лише один сортувальний комплекс відходів – “ГрінКо”. 

Щоб потрапити на сортувальний комплекс відходів, що розташувався у столичному Голосіївському районі на вулиці Червонопрапорній, треба спочатку оминути ще два заводи: пивний і тютюновий. Отже, добре вдихнувши алкогольної і тютюнової пари, опиняємося на місці.

За шлагбаумом нас зустрічають нові яскраві контейнери для роздільного збору сміття: жовтий, блакитний, зелений - окремо для скла, пластику і паперу.

- Ці контейнери європейського зразка мають багато переваг, - розповідає спеціаліст з управління проектами и програмами компанії “ГрінКо” Анна Таранцова. – Мешканці звертатимуть на них більшу увагу. Їх можна встановлювати і на зеленій зоні, а не тільки на асфальті. Вони мають більший об`єм, тож вивозити їх можна не кожного дня. Вони вивантажуються знизу, і коли спеціальна машина з гідравлічною рукою збиратиме сміття, то припарковані біля контейнерів автівки не будуть заважати, як це часто зараз трапляється.

Коштує один такий контейнер типу “дзвін” в середньому 6 тисяч гривень.  Вже у вересні планують для столиці  закупити 500 таких “дзвіночків”.

Неподалік від новеньких контейнерів височіє купа сміття. Дме вітер і одразу чутно сморід. Від вітру легкі пластикові пакети та дрібне сміття розлітається, і молода жінка збирає його навкруги і носить до цієї кучі. 

Наталя працює на сортувальному комплексі вже 3 роки. Від фотокамери ухиляється і спілкується неохоче. 

 - До запаху я вже звикла, - каже вона. – Раніше, правда, давали маски, зараз не дають. Зарплата залежить від того, скільки тон сміття ти за день перебереш.

- Є респіратори. Але люди самі відмовляються в них працювати. Кажуть, незручно, - аргументує відсутність захисних засобів у працівників генеральний директор ТОВ “Грінко-Київ” Богдан Ковпак.

Всі відходи, які люди викидають у контейнер чи сміттєпровід, спеціалісти поділяють на дві частини: сухі і сирі. Сире сміття не підлягає переробці на цьому заводі. Його везуть на полігон № 5 чи на завод “Енергія” (у останнього дуже обмежені обсяги прийому). І там ховають. До речі, зі столичним полігоном багато проблем. Екологи б’ють на сполох: він вже давно переповнений і потребує закриття. Полігон часто буває зачиненим і тоді там вишиковуються великі черги сміттєвозів. Але альтернативи у столиці нема. Київська міська влада обіцяє збудувати новий сміттєспалювальний завод,  але поки це лише в планах. Так і хто захоче, щоб неподалік від його будинку цілодобово палили сміття, викидаючи в повітря купу токсичних речовин.

А от сухе сміття підлягає переробці. Його привозять на сортувальний комплекс “ГрінКо” і вивантажують у прийомне відділення. Є приймальник-еколог, який візуально визначає морфологію цього сміття. Сміття вважається придатним для роздільного збору з корисною морфологією більше 30%.

Бачимо купу сміття.

- Що з нього ми можемо відібрати? – риторично звертається до нас Ковпак і одразу з виглядом знавця продовжує. - Є пластик, є картон, є папір, є поліетилен, є алюміній. Це доволі якісний роздільний збір. Тут ми бачимо достатню кількість пластику - 70% корисних речовин. А от з іншого боку сміття менш придатне для сортування.

Неподалік пробігає щур. Причому не швидко тікає, а неквапливо, озираючись на різні боки, досягає якоїсь щілини і нарешті ховається. Напевно, дератизація їм би не завадила.

- У нас постійне очищення після кожної зміни. Йде обробка приміщення. Всюди дезінфекційні лампи. Я за весь час роботи жодного разу не бачив щура. Чесно, – ніби й щиро зізнається директор.

Виходить, нам пощастило.

За допомогою вантажника сухе сміття погружається в накопичувальну яму. Потім по конвеєру всі відходи переходять на основну лінію.

- Ця установка як конструктор “Лєго”, - розповідає Богдан Дмитрович про власне сортувальний цех. - Її можна трансформувати, переставляти.

Вартість установки - 10 млн. євро. Але одна з сортувальних ліній, спеціально розрахована на два види відходів - пляшки чи картон - поки стоїть. Виявилося, що в Україні сьогодні настільки чистого роздільного сміття так і не змогли добитися від населення.

Чутно гул конвеєрів і дзвін розбитого скла. У чотири великі корзини сортувальники вручну викидають “негабарит”: пінопласт, залишки меблів, скло. Далі стоїть величезний барабан, в якому за принципом центрифуги сміття перекручується. В середині цього барабану є сито, через яке все дрібне сміття йде на нижній конвеєр, а звідти на вулицю, де стоїть великий 35-кубовий контейнер. Це дрібна органіка, яка в майбутньому повинна бути лише похованою, з неї вже нічого не зробиш.  

“Корисна продукція” потрапляє на іншу конвеєрну стрічку. В наступному приміщенні на неї вже чекають 10 працівниць, які стоячи біля рухомої стрічки, швиденько вибирають з неї відповідну продукцію і кидають кожна в свій бак. Одна – поліетилен, друга – пластик, третя  - картон і т.д. Зарплата “на стрічці” - до $500. Керівництво вважає, що сума цілком пристойна, але кадрів не вистачає.

Склад готової продукції – кінцевий результат діяльності комплексу. Великі пресовані купи пластикових пляшок за кольорами: зелені, коричневі, прозорі, макулатура декількох видів, алюмінієві банки, поліетилен.

- Більшість готової продукції становить макулатура. На жаль вона має найбільш низьку ціну,  а продуктивність сортувальниць обмежена. Тож ми намагаємося в більшості відбирати дорожчу продукцію, наприклад, пляшки, – розповідає Богдан Ковпак.

Одна тонна відібраних пластикових пляшок коштує 3 тисячі гривень.

 - А ви не плануєте встановлювати в Україні фандомати (автомати, які приймають алюмінієві банки, пластикові пляшки і видають за це готівку), адже гроші – це гарний стимул для українця, якого хочуть навчити розділяти сміття?  - питаємо у директора.

 - Я бачив їх. Це більш розвинено у Північних країнах. В Естонії, Латвії і Литві вони стоять в супермаркетах, але вони там видають не гроші, а чеки, в яких зазначена знижка на певну продукцію при купівлі. Нам це не вигідно. У нас є дві альтернативи: перша  - купувати контейнери для роздільного збору сміття і проводити роз’яснювальні акції серед населення, а друге – ставити такі автомати. Перше - дешевше. Але в майбутньому ми будемо цим займатися. Все потрібно робити поступово.

Анна Ященко

УНІАН в Google News