Дякую Юлії Володимирівні за виноград, або Для чого ми все-таки вступили в СОТ

Навколо вступу в СОТ, як ви помітили, не споживачі піднімають галас (навіть Вітренко не спало на думку замінити на транспарантах осоружне «НАТО» на «СОТ»), а лоббісти кількох галузей...

За що я вдячний Юлії Володимирівні, так це за дешевий імпортний виноград. Якщо хтось призабув, то до 2005 року ціни на заморські кетяги були більшості не по кишені. Кримський виноград, безперечно, смачний, однак він як мультфільм «Ну, постривай» у радянському дитинстві - здається неперевершеним, поки не поласуєш чимось ще смачнішим.

Навесні 2005-го перший уряд Тимошенко у тогорічних змінах до бюджету, окрім пам`ятного скасування вільних економічних зон, рубанув ще по ввізному мито. Багато імпортних товарів стали доступнішими, на радість споживачам. Відтоді відчуття відносної дешевизни стерлося інфляційним ластиком, однак ефект був відчутним.

Власне, саме для цього ми і вступили сьогодні врешті-решт в Світову організацію торгівлі – щоби краще було споживачам. Навколо вступу в СОТ, як ви помітили, не споживачі піднімають галас (навіть Вітренко не спало на думку замінити на транспарантах осоружне «НАТО» на «СОТ»), а лоббісти тих галузей, яких за руку виведуть із теплиць на конкурентний, відкритий вітрам простір. Хто не почне рухатися, щоб зігрітися і вижити, тому буде непереливки. Може навіть застудитися.

Вступ до СОТ – це класична ілюстрація до підручника з макроекономіки, який ставить перебіг економічних процесів в залежність від часового видноколу – короткострокового періоду (in the short run) та довготермінового (in the long run).

В короткотерміновому періоді після вступу до СОТ на Україну очікують різновекторні процеси, в якому будуть і переможці, і переможені. До перших вже сьогодні зараховують експортнозорієнтовані галузі, передусім металургію, яка не перечіплятиметься вже через демпінгові «їжаки» і менш залежною буде від суб`єктивних квот. Доступ до альтернативних ринків стане легшим для машинобудування, яке стало несподіваним чемпіоном 2007 року за темпами свого зростання. Хімічна промисловість скористається м`якшими експортними перепонами для компенсації своїх додаткових витрат на газ, ціна на який ось-ось поставить їх на межу рентабельності.

Сільське господарство – то водночас наша історична гордість («Україна – житниця Європи»), і затюканий протекціонізмом сколіозний циклоп, якому немає де випростатися в повен зріст. Чим тільки його не рятували – і фіксованим сільськогосподарським податком, і звільненням від зборів у Пенсійний Фонд, і спеціальним режимом оподаткування ПДВ, а останнім часом – багатомільярдними дотаціями на одну голову великої рогатої худоби, на один гектар зернових, на одну одиницю сільгосптехніки, на одну тонну міндобрив. І менше з тим, що та голова – фіктивна, що той гектар – незасіяний, що та техніка працює в приватному господарстві доморощеного латифундиста, а та тонна – перепродана ще з коліс вагона.  До селян, чимало з яких все ще отримують зарплату натурпродукцією, ті дотації доходять так само безперебійно, як шахтарям - фінансова допомога вугільній промисловості. Всі 14 років довгого шляху в СОТ нас годували розповідями про те, що що вітчизняний агросектор не переживе цього шоку.

Так, в короткостроковій перспективі може бути непереливки. Першими зачиняться десять-двадцять цукрових заводів, особливо ті, на яких встановлені очисні споруди ще дореволюційного виробництва. Буряковий цукор українського виробництва – повністю неконкурентноздатний на зовнішніх ринках, де він поступається цукрові з тростини. На прилавках з`явиться більше імпортної продукції рослинного та тваринного походження, і вітчизняні виробники зарепетують: “Нас витісняють!». Однак при цьому вони вже почнуть сертифікувати власну продукцію, приводити її у відповідність з міжнародними стандартами, оскільки на сьогодні у нас із сільгосппродукції сертифікований хіба що мед (не відомо, чи сприяв цьому Ющенко).

В довготерміновій перспективі, як зазначив відомий британський економіст Кейнс, «всі ми мертві». Незважаючи на таку кейнсіанську перспективу, ми опинимося у виграші як споживачі. Нас передусім має цікавити доступна ціна на цукор, а не країна його походження. М`ясо може бути аргентинським чи білоцерківським, однак я, споживач, окрім привабливої ціни, маю бути певним у його сертифікованій безпеці. Безперебійне, безквотне і низькомитне надходження імпортних товарів вже давно зарекомендувало себе як один з найкращих антиінфляційних аспіринів, якщо в тілі власної економіки розпочинає підніматися інфляційна температура. Контраргументи, що вступ до СОТ знизить зайнятість у вразливих галузях економіки і спричинять ледве не безробіття – від лукавого. У патронованих галузях зарплата – одна з найнижчих, а зайнятість – почасти фіктивна, про що свідчить наше сільське господарство. Навпаки, якщо сертифіковані українські товари розширять свою нішу на світових ринках, це сприятиме зростанню зайнятості і доходів у відповідних галузях, які абсорбують вивільнений в результаті неминучої реструктуризації людський капітал.

Назавтра чуда не трапиться, як його не трапилося із більшістю країн, що також торували дорогу в СОТ. Виняток, напевне, Китай, конкурентноздатність якого експонентно зросла після вступу в СОТ; сьогодні схожі темпи, однак у пропорційно менших розмірах демонструє ще один неофіт СОТ – В`єтнам. А ось чи змінилося щось разюче в економіці Киргизстану, відколи він став членом всесвітнього торгового клубу? Запам`ятався Бішкек хіба що тим, що досхочу позбиткувався над нами з приводу вступу. Чи втримається Україна від спокуси так само поводитися з Росією, коли та буде вже одним плечем у дверях СОТ? І чи зможемо використати цей шанс, щоби санітарний лікар Онищенко не міг (з «височайшого дозволу», звісно) блокувати поставки української продукції в Росію і щоби, головно, отримати таки передбачуваність, а не шантаж, у наших газових взаєминах?

Сам вступ – це не запорука економічного зростання, це перепустка в клуб, де грають за однаковими правилами. І хоча успіх гри залежатиме від нас самих, за дотриманням правил стежитимуть. Скажімо, у випадку обмеження експорту зерна, як це трапилося цього року. Цьогоріч, як підрахував британський журнал «Економіст», дванадцять країн, в т.ч. члени СОТ, ввели експортні мита та інші обмеження на вивіз зернових, посилаючись на власну продовольчу безпеку. Однак такий крок підлягатиме надалі незалежній експертизі СОТ, яка має підтвердити реальну, а не міфічну статистику запасів.     

…Ви не замислювалися, чому у Радянському Союзі конкурентноздатними були, скажімо, МіГи та інше озброєння, в той час, запихаючи білизну в пральну машину «Вятка», домогосподарки навіть не здогадувалися про існування «Дженерел Електрік» та «Бошів»? Тому що МіГи мали воювати за межами країни, збивати Ф-15 - чи бути ними збитими. Якби щодо якості вони були «Вяткою» з крилами, то гріш ціна була би претензіям країни на звання супердержави.

Тож досконалі речі творяться в конкуренції. Це однаково стосується і СОТ, і сьогоднішніх напружених праймеріз в Америці, і нашого політичного протистояння в парламенті, як би нам не осоружно було на нього дивитися за вечерею. Це все одно краще, аніж вишукування все нових і нових чеснот у громадянина Мєдвєдєва.

У виграші маємо все одно опинитися ми, споживачі.

Ігор Шпак

УНІАН в Google News