Підпишіться на нас в Google
У водосховищах Дніпра стає більше риб-чужинців, зокрема, поширюється сонячний окунь та риба-голка. Кандидат біологічних наук, іхтіолог, проректор з наукової роботи Дніпровського національного університету ім. Олеся Гончара, професор Олег Маренков пояснив УНІАН, чому ці інвазійні види риб прижилися в Україні, а також розповів, як руйнування Каховської гідроелектростанції вплинуло на Дніпро.
У дніпровських водосховищах уже 21 інвазійний вид риб. Як так сталося, що фауна Дніпра настільки змінилася – це наслідок каскаду ГЕС, зариблення чи випадкових переселень? І чи можна ще зупинити цей процес?
Тут спрацював не один чинник насправді, а їх поєднання. Будівництво каскаду водосховищ фактично перетворило значну частину Дніпра з типової річкової екосистеми на ланцюг великих слабко проточних водосховищ.
Ми спостерігаємо цю малу проточність та цвітіння, яке через це виникає. І через малу проточність зникли або скоротилися характерні для річки біотопи (ділянка водойми з однаковими умовами неживої природи ґрунтом, рельєфом, кліматом, на якій мешкає певне угруповання живих організмів). А натомість з'явилися величезні площі мілководних заток, заростей водної рослинності, де мешкають види-вселенці. І для багатьох чужорідних видів це виявилося дуже сприятливим середовищем.
Інший механізм – це цілеспрямоване вселення риб. Наприклад, у XX столітті водойми активно зариблювали, зокрема, білим і строкатим товстолобиками, білим амуром та разом з посадковим матеріалом до них випадково потрапив чебачок амурський. І на відміну від цінних білого амура та товстолобиків, які не розмножуються у нас у водосховищах та в умовах, які є в українських водоймах, чебачок амурський прекрасно розмножується та живе у прибережних ділянках.
Результатом зариблення, проведеного у 60-х роках минулого століття з метою рибальства, стало те, що карась сріблястий витіснив українського карася золотого. Сріблястий карась почав активно опановувати біотопи, і зараз він став лідером у вилові рибалками-промисловиками у каскаді дніпровських водосховищ.
Також понто-каспійські види риб (зокрема, бички, тюлька, риба-голка) самостійно проникають з моря – з пониззя Дніпра, з лиманів вони підіймають вгору по каскаду. Раніше, коли були дніпровські пороги, то вони не давали бичкам, тюльці, рибі-голці рухатися далі річищем Дніпра. Ці риби просто затримувалися течією та не могли подолати пороги.
А потім, коли пороги зникли, для цих видів стала можливою міграція по дніпровських водосховищах, де вони могли пристосуватися до умов пониженої солоності та жити.
Щодо сонячного окуня, то достеменно відомо, що його спочатку випустили у затоплений кар'єр, розташований поблизу села Пашена Балка (Дніпропетровська область). Із затопленого кар'єру він зміг потрапити у річки та інші водойми. Це підтверджено науковцями. Для України це старий новий вид насправді, оскільки він в наших водоймах зафіксований з 1992 року.
На жаль, серед акваріумістів є така практика – іноді вони можуть випустити у природу тих риб, яких утримують в акваріумах. Саме тому в деяких водоймах влітку ми можемо зустрічати різних піраній, тропічних сомиків, гупі. У переважній більшості випадків ці риби гинуть взимку, коли виникають несприятливі для них погодні умови. Але, якщо їх випустять поблизу теплих вод, наприклад, спрацювання теплоелектростанцій, чи атомних електростанцій, то там вони можуть створювати популяції, які здатні пережити зиму.
Батьківщина сонячного окуня – це Північна Америка. Наш клімат йому теж підходить, він прекрасно почувається в Україні та розмножується. На мілководді ця риба робить поглиблення, формує гнізда та відкладає ікру та її охороняє.
Повністю повернути Дніпро до того стану, в якому річка була 100 років тому, вже практично неможливо. Якщо чужорідний вид риб сформував чисельну популяцію в річковій системі, то викорінити його надзвичайно складно.
Тому зараз потрібна не стільки ліквідація інвазійних видів риб, скільки управління їхньою чисельністю.
Корисним буде раннє виявлення нових видів, недопущення штучного перенесення риб з водойми у водойму, штучного випуску риб, оскільки деякі види можуть адаптуватися до умов навколишнього середовища та розмножитися.
Необхідно контролювати чисельність найбільш небезпечних видів та найголовніше – відновлювати природні біотопи, які звичні для аборигенних видів риб та будуть сприяти їхньому нересту. Тобто, варто створювати умови, які сприятливі для розмноження наших видів риб. Наприклад, навесні нерестує щука, і Держрибагентство зробило дуже вдалий крок, запровадивши весняну заборону на вилов цієї риби. Але навесні можливе падіння рівня води у водоймах, і через це ікра щуки може гинути.
Якщо створювати штучні умови, тобто нерестовища для цього виду риб, то вона б відкладала ікру, з неї виростали б мальки, і ми мали б більше щук. А щука – хижак, і вона під'їдала б, зокрема, і чебачка амурського, і сонячного окуня.
І звісно ж – треба мати високий рівень толерантності до водойм, тобто не вселяти у них аби що, не вселяти риб з акваріумів, переносити з водойми у водойму "цікаві" екземпляри. Насправді, вселення риб у водойми – це дуже складний процес, і він повинен супроводжуватися науковцями.
Чому риби-чужинці так швидко поширюються Дніпром
Сонячний окунь просувається зі швидкістю понад 30 кілометрів на рік, риба-голка – близько 52 км. Що дає чужинцям таку швидкість, і чому місцеві види не можуть їм протистояти?
Дійсно, така швидкість поширення цих видів риб-вселенців розрахована вченими. Вона залежить від того, де в які роки цих риб фіксували – вище, нижче течії, в якому населеному пункті він був, де його ще не було. Ці цифри можуть характеризувати оцінену швидкість розселення за певний період на певній ділянці.
Але вони не характеризують поширення виду. Тобто, це не означає, що щороку сонячний окунь та риба-голка на скільки кілометрів просуваються територією України. Ці цифри – усереднені між точками, де види риб фіксувалися.
Причина успіху поширення насамперед полягає у біології цих видів. Сонячний окунь може почати нерестувати на другий-третій рік життя. Риба-голка уже на другий рік нерестує. І ці риби можуть нереститися протягом тривалого періоду кількома порціями. Крім того, сонячний окунь та риба-голка толерантні до коливань температур, кисню та мінералізації води.
Сонячний окунь може охороняти нерестову територію та потомству, а потім потомство розноситься течією та розпливається на різні ділянки та поширюється водоймою.
Риба-голка – це понто-каспійський вид, який історично був пов'язаний переважно із солоними водами, нижніми ділянками річок. Ця риба чудово пристосувалася до прісноводних водосховищ, і у Дніпровському водосховищі уже багато років як сформована її стабільна популяція. Риба-голка розмножується у заростях водоростей у прибережній зоні. Цей вид риб зміг поширюватися швидше, коли зникли дніпровські пороги.
У неї довге тіло, ця риба не може довго рухатися проти течії та таких механічних перешкод як пороги, а їхнє зникнення дозволило цій рибі переноситися товщею води та швидше переміщатися в каскаді водосховищ. Крім того, цю рибу разом з водоростями можуть переносити в інші водойми птахи. Інколи риба-голка заплутується в водоростях.
У сонячного окуня є колючі спинні шипи, і через такий захист йому загрожує менше природніх хижаків. Але все одно є хижаки, які його споживають. Їм живиться і наш звичайний річковий окунь, і чаплі його споживають. Але ми можемо бачити, що іноді птахи, поїдаючи окуня, гинуть, оскільки риба розчепірює колючки та застряє у горлі. Ми знаходили мальків сонячного окуня в наших аборигенних видах – його споживають також судак та сом.
Місцеві риби можуть протистояти риби-голці та сонячному окуню. Інколи вселенці можуть мати перевагу в наших екосистемах наших водойм, наприклад, якщо в них мала чисельність аборигенних хижаків. Саме це дозволяє видам-вселенцям пристосовуватися до умов життя у наших водоймах та створювати постійні популяції.
Чим саме небезпечні ці риби для наших видів – вони поїдають ікру й мальків, витісняють із нерестовищ, переносять хвороби? Які наші риби страждають найбільше?
Сонячний окунь всеїдний, він споживає ікру та личинки інших видів риб, мальків, молюсків, водорості. Сонячні окуні поїдають кормову базу наших аборигенних видів риб. За понад 30 років життя у наших водоймах ця риба адаптувалася до наших природніх умов, поширилася територією України та надалі не буде рідкістю.
Проблема щодо сонячного окуня полягає у тому, що є його чисельність зростає у прибережних мілководних біотопах. Саме мілководні зарості є нерестовими та нагульними ділянками цього виду та його малька. Дорослі особини сонячного окуня конкурують за їжу з молодняком аборигенних видів риб. А якщо мальок не споживатиме достатньої кількості їжі під час росту, то не зможе вирости та перезимувати.
Оскільки сонячний окунь всеїдний, то виникає кормова конкуренція цього виду риб з іншими видами.
Риба-голка споживає зоопланктон, дрібних ракоподібних, наприклад, дафній. Якщо її буде забагато у прибережних зонах, вона може виїдати кормову базу молоді аборигенних риб, які мешкають у заростях.
Найбільшу проблему сонячний окунь створює для молоді плітки, ляща, пласкирки. Ці риби рано нерестують. Поки відбувається їхній нерест, вселенці ще не йдуть на нерест, і можуть споживати ікру, яку відклали ці аборигенні види риб. Але пласкирка, лящ та плітка відкладають велику кількість ікри, з неї вилуплюється багато мальків, і тоді втрата певної кількості ікринок не дуже суттєва для популяції. Якщо ж сонячний окунь буде споживати ікру червонокнижного карася золотого, то це може підірвати його популяцію в певній водоймі.
А риба-голка зазвичай не шкодить аборигенним видам. Ми виїздили на водойми, де була велика чисельність цієї риби, наприклад, у Самарській затоці, у річці Саксагань у Кривому Розі. Ми оцінювали і кормову базу, і чисельність мальків інших видів риб та з'ясували, що чисельність молоді аборигенних видів не падала. Кормова база дозволяла риби-голці прекрасно себе почувати у цих водоймах, і вона не витісняє наші види риб, але створює конкуренцію.
Оскільки риба-голка малопомітна для хижаків – вона довга та ховається у заростях, її ймовірність виживання вища, і вона здатна нарощувати свою популяцію.
Але і сонячним окунем, і рибою-голкою живляться наші хижаки. Тому, вплив цих вселенців суттєвий на ситуацію у водоймах, але не дуже критичний насправді. Поки що є достатня кормова база, але чисельність цих інвазійних видів зростає.
Специфічних захворювань чи паразитів у сонячного окуня чи риби-голки немає. Вони можуть бути заражені тими з хворобами чи паразитами, які вже є в тій водоймі, в якій ця риба мешкає. Тому унаслідок перенесенні цієї риби з однієї водойми в іншу можна заразити інші види риб.
Наприклад, на рибі-голці ми знаходили дрібних паразитичних п'явок. Можуть бути водойми, в яких їх немає. І, якщо туди потрапить заражена ними риба-голка, то тоді цей паразит пошириться і на ту водойму.
Як руйнування Каховської ГЕС змінило екосистему Дніпра
Чи змінює щось зникнення Каховського водосховища – нова течія Дніпра допомагає чужинцям поширюватися далі чи, навпаки, повернення річки до природного стану грає на користь місцевим видам?
Руйнування Каховської ГЕС у червні 2023 року – це був катастрофічний короткостроковий удар по іхтіофауні Каховського водосховища. Втрачено величезну площу нагулу і нересту риб, які мешкали у цьому водосховищі. До руйнування Каховське водосховище підтримувало угруповання, яке налічувало щонайменше 42 види риб. У перші місяці після катастрофи значна частина колишнього водосховища перетворилася на річище Дніпра та систему ізольованих мілководних водойм.
Але у довгостроковій перспективі відбувається дуже цікавий природний експеримент – на місці величезної слабо проточної водойми, водосховища, формується річково-заплавна екосистема. А це принципово інший набір умов. Для частини чужорідних лімнофільних видів риб, які люблять теплі зарослі, проточні мілководдя, втрата водосховища може означати скорочення середовища, придатного для існування.
Тобто, чисельність цих видів може зменшитися.
Натомість реофільні аборигенні риби, тобто ті, які пристосовані до течії, річищевих ділянок та заплав теоретично можуть отримувати перевагу. І зараз ми бачимо повідомлення про те, що у річищі Дніпра поблизу Хортиці все частіше починають спостерігати появу осетрових видів риб, які річищем піднімаються як це було раніше – до створення на Дніпрі каскаду водосховищ.
Нове річище створює безперервний коридор для переміщення риб. А чисельні заплавні водойми можуть стати своєрідними інкубаторами для дуже пластичних видів.
Тобто, зникнення Каховського водосховища не обнулює процес інвазії, а допомагає змінити правила цього процесу. Тепер на місці водосховища зможуть мешкати риби, пристосовані до швидких течій. А поширення популяцій риб, які не можуть жити у швидкій течії, буде скорочуватися.
Зникнення водосховища, зокрема, сприяє заходу осетрових, чорноморсько-азовського оселедця.
Олег Маренков у 2010 році закінчив біологічний факультет Дніпровського національного університету ім. Олеся Гончара - здобув диплом магістра. Потім вступив до аспірантури Інституту рибного господарства та паралельно працював на кафедрі біолого-екологічного факультету Дніпровського національного університету асистентом-викладачем. У 2016 році захистив дисертацію в Інституті гідробіології за спеціальністю іхтіологія.
Згодом став доцентом на кафедрі, а потім обійняв посаду завідувача кафедри. Тепер - професор кафедри.Долучається до розвитку молодіжних проєктів - виконання науково-дослідних робіт в лабораторії іхтіології, гідробіології та радіобіології, яка зараз функціонує при виші. Обіймав посаду заступника декана з наукової роботи біолого-екологічного факультету, а зараз - проректор з наукової роботи Дніпровського національного університету.
