Підпишіться на нас в Google
Людей, які прагнуть догодити іншим, зазвичай легко впізнати: вони трохи підлесливі, занадто швидко погоджуються, бояться конфліктів і часто ставлять чужі інтереси вище за власні – часом на шкоду собі. Така поведінка нерідко корениться у страху бути відкинутим або недостатньо коханим, і з боку вона виглядає майже як готовність розчинитися в чужих потребах, аби тільки уникнути напруги чи несхвалення.
Але Дженна Дейл, експертка з питань співзалежності, заявляє, що існують різні типи та ступені прагнення догодити, і один із них зазвичай залишається непоміченим, пише Your Tango. Особливо якщо ви високофункціональні, цей тип може справді знайти відгук.
Дейл сама страждала від співзалежних тенденцій та прагнення догоджати іншим і перетворила свій шлях подолання цих проблем на бізнес, у рамках якого консультує інших про те, як впоратися з ними теж.
Нещодавно вона поділилася уривком із виступу співачки Холзі в подкасті "Call Her Daddy", де та розповіла про свій розчаровуючий досвід – вона була настільки поглинена турботою про свого партнера, що її власні потреби просто відійшли на другий план. Холзі описала глибоке розчарування від уявної нездатності її партнера "бути поруч" з нею, незважаючи на те, скільки турботи вона приділяла їхнім стосункам.
Вона назвала цю динаміку "токсичною емпатією", пов’язаною з прагненням догодити іншим, але відмінною від нього. Примітно, що її терапевтка пояснила їй, що це частково було пов’язано з її власним запереченням і нечесністю щодо власних потреб.
Дейл пояснила, що це поширений патерн, через який у багатьох людей проявляється співзалежність. Він дещо схожий на прагнення догоджати іншим у тому сенсі, що такі люди ставлять інших вище за себе. Але він також відрізняється, головним чином тому, що їхні проблеми виникають через те, що вони занадто багато віддають і піклуються, а не повністю ховаються за бажанням догодити іншим.
Вони та їхні потреби зникають у їхніх стосунках
Дейл сказала, що дилема Холзі типова для людей, з якими вона працює. Є легке відчуття заперечення ситуації, частково тому, що людина, яка піклується, має тенденцію зникати у своїх стосунках.
Ми всі знали людей, які так поводяться. Вони, по суті, розчиняються у своїх стосунках і своєму партнері, і все обертається навколо іншої людини. Дейл, як і психологи, зазначає, що це часто пов’язано з цією тенденцією "турботи про людей".
Проте це відрізняється від прагнення догоджати в тому сенсі, що ці люди не стільки намагаються сподобатися, скільки практично повністю зникають під тягарем турботи про іншу людину, який вони взяли на себе.
Вони відмовляються просити про допомогу, щоб зосередитися на турботі про інших
Як багато хто з нас уже чув, відмова просити про допомогу або токсична незалежність часто є реакцією на травму, тому цілком логічно, що це перетинатиметься зі співзалежністю та прагненням догоджати.
Справа в тому, що наші потреби не зникають лише тому, що ми вирішили їх ігнорувати заради вигоди когось іншого. Вони все одно будуть виникати. Коли це відбувається, такі люди схильні опускати голову й ніколи не просити про допомогу, щоб не посунути свого партнера з першого місця серед своїх пріоритетів.
Дейл каже, що ці люди часто є "наддосягаючими" на спектрі співзалежності, бо вони здатні утримувати всі ці кульки в повітрі, не розвалюючись на частини. Однак це все одно має наслідки, а саме – повільно наростаючу образу на свого партнера.
Як вона висловилася: "Це та сторона співзалежності, пов’язана з перефункціонуванням, яка каже: "Я можу подбати про себе, і я можу подбати й про тебе теж"".
Вони хочуть бути потрібними, а не коханими
Це, мабуть, та сфера, де прагнення догоджати й турбота про інших розходяться найсильніше. Прагнення догоджати, звісно, зводиться до того, щоб подобатися, і до того, щоб за будь-яку ціну переконатися, що ви ніколи не зробите нічого, що порушило б це прагнення.
Співзалежні опікуни, навпаки, набагато більше зосереджені на тому, щоб бути потрібними, заявила Дейл. Тож коли згадана раніше образа накопичується, ці люди, як правило, не придушують її так, як це зробила б людина, що прагне догодити. "Ми вибухнемо, ми скажемо щось, ми зробимо щось, – зазначила Дейл, – тому що нас більше хвилює, щоб нас потребували, ніж щоб нас любили".
Усі ці звички призводять до ситуації, яку Холзі описала у своєму інтерв’ю. Як пояснила Дейл: "Ми потрапляємо в ситуацію, в якій опинилася Холзі, коли інша людина, коли її просять зробити хоч щось незначне, не з’являється", тому що "ми привчаємо цю людину розуміти, що ми можемо подбати про себе самі, тому в нас немає потреб".
Як зазначила терапевтка Холзі, це здебільшого випливає з фундаментальної нечесності як стосовно партнера, так і стосовно самого себе. Встановлення меж щодо себе самого стосовно цих тенденцій – ключ до того, щоб вирватися з цього циклу.
Знову ж таки, тут є суттєве перетинання з "токсичною незалежністю", і це узгоджується зі старою максимою про те, що, навмисно чи ні, ми вчимо інших людей, як з нами поводитися. Це не означає, що всі звільняються від відповідальності за те, що погано ведуть себе у стосунках. Багато людей просто надто егоїстичні й позбавлені емпатії, щоб виконати цю роботу.
Однак усі ми за своєю природою боїмося вразливості, і часто ми уникаємо її, потрапляючи саме в ті патерни, які описала Дейл. Ліки, за її словами, полягають у тому, щоб спочатку усвідомити власні потреби, а потім встановити межі навколо них.
"Людям, які піклуються про інших... насправді потрібно трохи відступити, навчитися озвучувати те, що вони переживають, що їм потрібно, які їхні межі", – рекомендує Дейл, а потім встановити для себе межу, що ви почнете просити про допомогу, коли вона вам потрібна, чи то допомога з завданнями, чи то емоційна підтримка.
Саме тут, звісно, настає момент істини з партнером. Якщо він все одно не з’являється, навіть коли ви просите, можливо, є інші проблеми, які потрібно вирішити. Хороші партнери піднімуться до цього рівня і, можливо, навіть зможуть допомогти вам позбутися цих нездорових патернів, поставивши вас у становище того, хто отримує турботу, якої вам бракувало.
Раніше УНІАН повідомляв, що психолог назвав 5 речей, від яких краще відмовитися, щоб стати щасливим після 50 років.
