23 вересня о 20:15 на телеканалі 2+2 відбудеться прем'єра 16-серійного комедійного детективу "Ворон та Воробйов" про двох приватних детективів з несумісними характерами та абсолютно різними методами розслідування, які намагаються розшукати бандитський сейф з п’ятдесятьма мільйонами доларів.
Брутального й харизматичного Петра Воронцова зіграв Володимир Ращук, який на початку повномасштабної війни пішов на фронт добровольцем, а зараз є офіцером секції S3 3-го батальйону "Свобода", 4-ї бригади оперативного призначення "Рубіж" Національної гвардії України. Він обороняв Київщину, Донеччину, де став командиром роти, отримав статус ветерана війни.
В ексклюзивному інтерв'ю УНІАН Володимир розповів про знімання в серіалі, поєднання військової служби та акторства, а також про те, як їм з дружиною вдається зберегти стосунки на відстані.
Володимире, як вдається поєднувати військову службу та акторство?
Це важко, але мене розуміють комбат і режисери, йдуть на зустріч. Використовую відпустки, щоб знятися в новому проєкті. Для мене знімання в кіно – це ще одна можливість привернення уваги людей, волонтерів, будь-кого, хто дивиться телебачення й може допомагати військовим. Крім того, це ще й можливість перезавантажитись та набратись сил.
З якими відчуттями ви приїжджаєте до Києва та знову їдете на фронт?
Звісно, хочеться жити нормальним мирним життям, займатися улюбленою справою. Постійно борюся з бажанням залишитися тут. Але ж війна не закінчилася, вона триває, тому ми маємо робити все можливе, щоб перемогти. Заряджаюсь енергією на зйомках – і знову на фронт, бо потрібен там.
Як ви потрапили в серіал "Ворон та Воробйов"?
Він знімався в кінці 2021 року. Це був перший проєкт в моєму житті, в якому спеціально під мене писали роль і підбирали партнера, дружину. Це велика честь для мене.
На роль мого напарника, Андрія Воробйова, пробували багато різних хлопців, топових акторів України, але Ярослав Шахторін найбільше підійшов за психотипом. Режисери радилися зі мною, з ким комфортніше працювати, хто мене найбільше "дратує". З Яріком було легко імпровізувати, ми всі разом командою переписували сценарій просто на майданчику. Це досить непросто, адже немає часу на підготовку, потрібно буквально вскакувати в кадр і працювати.
Мабуть, було багато курйозних ситуацій на майданчику у зв'язку з цим?
Під час знімання сцени, коли до п'яних Ворона й Воробйова приходить клієнтка, ми дали волю фантазії. Акторка була навіть трохи спантеличена, але це було на руку всім – вийшло дуже натуралістично та смішно. І такі імпровізації роблять серіал не зіграним, а дуже живим і правдивим.
Ярослав розповідав, що ви буквально врятували його, витягнувши з річки. Як це було?
За сценарієм наші герої, розслідуючи чергову справу, приїздять в морський порт і опиняються закритими в металевому контейнері. Неочікувано вантаж разом з героями відчалює в Австралію. Коли читав сценарій, сподівався, що знімати там будуть, але ні (сміється). Знімали в Києві, на Дніпрі, в листопаді. І от герої дивом, не скажу яким, вибираються з того контейнера та мають вийти на берег.
Це виглядало дуже смішно: я поступово виходжу з води, як Посейдон. І коли тіло над поверхнею було десь на рівні стегон, було видно, що в мене в руці щось висить. Це був Ярослав.
Знімати сцену було непросто, адже було дуже холодно. Мені то байдуже, я раніше моржував, закалявся. А Ярік не був готовий до пірнання, проте дуже героїчно відпрацював сцену. В моменті, коли потрібно було затримати дихання, зануритися під воду і трохи так пройтись, його легені стиснулись, Ярік кілька разів наковтався води. Зрештою я його просто виніс на берег.
Як давно ви займаєтесь моржуванням?
Почав займатись цим регулярно ще до війни, десь на початку карантину. Тоді я дотримувався вегетаріанства, щодня прокидався о четвертій ранку й розпочинав день з крижаної води: обливався чи пірнав в ополонку. Далі займався духовними практиками, медитаціями, саморозвитком, після чого їхав на роботу. Взимку в мене в машині завжди була валізка з рушником і капцями, сокира, щоб в будь-який момент можна було прорубати ополонку та пірнути в крижану воду. В мене така жага була до цього, отримував неймовірне задоволення. Війна цю традицію зламала. Лише у відпустці намагаюсь моржувати. Вважаю, що холод – це вчитель.
Що ще загартовує вас фізично й духовно?
Саме життя, яке готує постійні випробування. Воно в мене ніколи не було солодким. Так сталося, що я досягав усього сам. Ніхто не залишив мені спадок, в Київ я приїхав без блатів чи якоїсь "волохатої" руки, яка би допомогла отримати ролі, роботу. Все діставалося важкою працею та дисципліною, яку я в собі виховував. З 2005 року працюю в театрі, знімаюсь у кіно, завжди був задіяний в декількох проєктах одночасно.
До речі, коли знімали "Ворона та Воробйова", в мене паралельно було ще шість проєктів – один закінчується, одразу інший починається. У той час за вісім з половиною місяців у мене не було жодного вихідного дня. І це були головні ролі, в театрі в сезон на місяць було до 28 вистав. Ще знаходив час, щоб виступати зі своїм гуртом. До того ж, я постійно займався в спорт залі, брав участь у змаганнях – бігав гонки з перешкодами.
Як ви це витримували і як знаходили час на все?
Це мій характер - одночасно бути скрізь. Ще з університету був таким: усі працюють над однією виставию, а я паралельно маю ще 10 різних проєктів в різних сферах.
На сім'ю часу вистачає?
Моя сім'я така сама шалена, як і я. Ми багато чого з дружиною (акторка Вікторія Білан-Ращук) робимо разом, у нас один гурт, спортом ми теж разом займаємось, перетинаємось в театрі та в кіно. Ми рухаємось на одній швидкості, і такими були завжди.
Фільм знімали до повномасштабного вторгнення, коли ще ніхто не уявляв, що нас чекає, які відчуття були тоді? Чи думали тоді, що буде повномасштабна війна?
Ми закінчили знімати, здається, у грудні 2021 року. Я був дуже далекою від війни людиною й не заглиблювався в ситуацію. Дружина ж, навпаки, відчувала, що війна неминуча, казала, що потрібно готуватися, збирати тривожну валізу, запастися необхідним. А я не міг уявити, що у 21 столітті, в цивілізованому світі одна країна може напасти на іншу зі зброєю. Це абсурд, цього не може бути. Але, на жаль, так є.
Я вважаю, що ми всі частково винні в тому, що так сталося. По-перше, ми були аполітичні: типу, я займаюсь мистецтвом, а політика - то не про мене. Не може людина в сучасному світі не бути на одній хвилі з політикою. Не може бути мистецтво поза політикою. В нас президент – колишній актор. Як розвивається держава, так розвивається і культура. Безумовно, культурні діячі мають вплив на глядачів, на певну аудиторію.
По-друге, після 2014 року ми продовжували просувати російську мову в кіно, на телебаченні, в музиці і так далі, працювали з російськими акторами, поводили себе, як колонія… Я й сам почав спілкуватися українською незадовго до початку повномасштабної війни.
Як часто ви перетиналися на майданчику з російськими акторами?
Все життя. Для мене то були часи максимального приниження. Відчував дуже гостро це, постійно бунтував, часом сварився. Москалі приїздили сюди панами на головні ролі. Наші довкола них танцювали, платили в десятки разів вищі гонорари. Звісно, це дратувало. Був такий період, коли я категорично відмовлявся зніматися, якщо в проєкті були росіяни, або просив подвійний гонорар. Війна все змінила дуже високою ціною.
Як зараз змінилося українське кіновиробництво?
Війна насправді принесла й позитивні наслідки, як би це жахливо не звучало. Нарешті відірвалася та пуповина, яка вже давно всохла, але все ще тримала нас. У нас фантастичні театри, дуже круті постановки. Чому вони мають такий успіх? Бо вони побудовані на конфлікті: з росіянами, владою, обставинами…А скільки ми дізналися нових імен у музиці, відкрили нових акторів. Чому раніше цього не помічали?
Наразі ми маємо потужний потенціал, щоб викоренити все російське й розвивати своє. Головне - залишатись об'єднаними й не профукати все.
Чи потрібно зараз витрачати гроші на кіно?
Коли під час Другої світової війни Вінстону Черчілю радили направити всі кошти на оборону, скоротивши витрати на культуру, він відповів: "Якщо ми економимо на культурі, то за що ми воюємо?" Звісно, в армію потрібно вкладати багато грошей, на цьому має бути основний фокус. Але якщо зараз припиняться пітчинги культурних проєктів, не будуть виділятися гроші на кіно, який контент споживатимуть українці?
Ви подивіться на наших агресивних сусідів. Там діти ледве не з садочка вміють розбирати та збирати автомат. Там з молоком матері виховують м'ясо, яке буде готове померти за свою "дєржаву". Скільки в них пропаганди! І нам треба якось протистояти, щоб їхнього контенту в нас було менше, займатися пропагандою українського. Тому кіно, театр, загалом культура зараз на часі.
А розважальний контент потрібен?
Звісно. Але від нього теж має бути користь. Ми живемо в такі часи, що якщо не відволікатись, то можна поїхати головою. Іноді хочеться просто розслабитися, як військовим так і цивільним. Навіть на війні, коли були найжорсткіші сутички та обстріли, ми постійно шукали в усьому позитив, жартували, сміялися з чогось. Якщо в українців забрати можливість розважатись, відволіктись, подивитись щось смішне й корисне, то буде ще важче. Але є питання якості розважального контенту, його сенсів. Якщо ми будемо робити якусь дичину, де показують штампованих українців – туповатих, з вусами, салом, горілкою, це ганебно. Шароварщина - це наша біда, російський наратив, з яким потрібно боротися.
Ми ж насправді не такі. Подивіться на наших хлопців на фронті – вони виглядають, як кіборги. Ми - дуже європейська, сучасна країна.
В чому особливість комедійного детективу серіалу "Ворон та Воробйов"?
Мені здається, що детективи з елементами комедії є дуже цікавим, але слизьким жанром. Є різні категорії глядачів. Одна з них - любителі серйозних детективів з запутаними сюжетами, як моя дружина, яка могла б стати слідчою карного розшуку. Інша категорія полюбляє щось легке, комедійне, щоб не думати, а просто посміятись, відпочити. Поєднавши детектив і комедію у "Вороні та Воробйові" ми створили інтелектуальний контент, приправлений класним гумором. Сподіваюсь, це сподобається глядачеві.
Ви сказали, що героя писали під вас: чим ви схожі з Вороном і чим відрізняєтесь?
Є такий стереотип, що чоловіки моєї статури, неодмінно є бабіями. Мій персонаж теж є таким, але не я. Маю абсолютно інші життєві принципи. Я - вірний сім'янин, люблю свою дружину, не зраджую їй. Взагалі цього не розумію. Якщо в одного з подружжя з'являється хтось інший, то навіщо продовжувати такі стосунки? А якщо вони тобі дорогі, то навіщо шукати когось?
Як Вікторія ставиться до любовних сцен з вашою участю, чи є ревнощі у ваших стосунках?
Ми з цим боремось (сміється). Я ні в якому разі не хочу образити свою кохану. І ніколи не повожу себе так, як деякі мої персонажі. Просто є заручником свого типажу.
Що вам допомагає підтримувати подружні стосунки на відстані?
Від самого початку нашого знайомства ми з Вікторією завжди на одній хвилі, рухаємось на одній швидкості. Нам є про що поговорити і про що помовчати, нам завжди цікаво разом. У нас багато спільних цілей, які ми формуємо й досягаємо разом. Коли є справжнє кохання, будь-які обставини не можуть це змінити. Загалом, про наші стосунки, а разом ми вже 13 років, й роботу над ними можна зняти окреме кіно.
Про що ви зараз мрієте, окрім перемоги?
Дуже хочу, щоб Україна була українською, щоб та свідомість, яка з'явилась на початку повномасштабного вторгнення, не розпорошилася, а лише наростала. Щоб ті речі, які я проговорював з приводу мови, національної ідентифікації, не полишали нас.
А для себе особисто?
Хотілось би добудувати наш будинок, але щоб сусіди були адекватними. В прямому й переносному сенсі.
