23 жовтня 2025 року в кінотеатрах України стартує чорнокомедійна драма про щоденну напругу буденного жіночого досвіду "Я не залізна" (If I Had Legs I'd Kick You). Раніше цього року стрічка від режисерки Мері Бронштейн і культової студії А24 стала справжнім гітом Санденсу, Берлінале та кінофестивалів у Торонто та Нью-Йорку.
УНІАН разом із українським дистрибутором стрічки, компанією Adastra Cinema, розповідає все, що відомо про цей фестивальний гіт, у головній героїні якого може себе впізнати чи не кожна жінка.
Про що фільм
У центрі сюжету – жінка середніх років на ім'я Лінда, чиє життя схоже на катастрофу. Її чоловік постійно відсутній, тож їй доводиться самотужки боротися із невідомою хворобою доньки і нескінченними побутовими проблемами. Навіть стосунки із психотерапевтом починають псуватися. Тож чим далі, тим сильніше здається, що скоро Лінді від усього цього просто зірве дах: так само стрімко, як руйнується від раптового прориву труб стеля в її квартирі.
Рефлексія власного складного досвіду материнства
"Найбільше мене цікавило намагання вхопити нутряне відчуття того відчайдушного ментального стану, коли ти боїшся, що все не просто розсипається, а що це розсипання – повністю твоя провина. Я хотіла залізти всередину того періоду життя, коли ти відчуваєш, ніби хтось постійно на тебе кричить, хоча насправді ніхто не кричить; коли ти відчуваєш, що ще одна дрібниця виштовхне тебе за край; і коли ти перебуваєш у такому глибокому стресовому, несамовитому стані, що всі проблеми стають однаково важливими", – каже режисерка і сценаристка Мері Бронштейн, для якої фільм "Я не залізна" став другою повнометражною роботою після дебюту "Збудження" (2008).
За словами режисерки, поштовхом для створення "Я не залізна" став її власний складний досвід материнства. Хоча Марі воліє залишити свою ситуацію приватною, вона зазначає, що в гострий момент, коли хвороба в родині переросла для неї в марево провини, хвилювання та відчуження, вона просто опинилася на краю емоційної прірви, про яку не прийнято говорити вголос.
"Тоді я усвідомила, що не знаю жодного фільму, який би досліджував саме цей особливий тип тривоги, який я відчувала: несамовитий психічний стан матері, що бореться з хворобою дитини, – каже Бронштейн. – І хоча мій фільм фактологічно не є автобіографічним, з погляду емоцій у ньому правдиве все".
Американські гірки між гумором та істерикою
Неймовірний розмах паніки та розгубленості головної героїні Лінди розкривається завдяки емоційно хитрій, кумедній, сміливо відвертій грі Роуз Бірн. Ця акторка відома широким діапазоном ролей у кіно та на телебаченні: від номінованої на "Еммі" та "Золотий глобус" ролі топової адвокатки у серіалі "Сутичка" (2007) до участі в акторському ансамблі комедійної класики "Подружки нареченої" (2011). Серед інших її яскравих ролей – горор-франшиза "Астрал", супергеройський фільм "Люди Ікс: Перший клас", зомбі-горор "28 тижнів потому" та комедія "Шпигунка", а також свіжий серіал "Платонічне кохання".
Проте сама Бірн зізнається, що ніколи не грала нікого настільки похмуро-складного, як Лінда, оголюючи нерви майже в кожному кадрі. Акторка відзначає, що для неї ця роль стала рідкісною можливістю повністю вийти за рамки.
"Сценарій був надзвичайним – справжні американські гірки! – каже вона. – Творчі ідеї Мері Бронштейн були надзвичайно захоплюючими, але не менш важливим було те, що ця історія була для неї такою особистою. Вона чітко мала бачення того, що хотіла зняти. Весь фільм вже був повністю реалізований у її голові, і я дуже хотіла стати його частиною".
У тональному плані гра Бірн балансує на тонкій межі між гумором та істерикою, і часом ці два стани буквально зливаються.
"Я – істота чорного гумору, – зізнається акторка. – І це виявилося важливим для балансування різних елементів усередині Лінди. Якими б напруженими не були деякі сцени, іноді ти просто не можеш не сміятися з її шалено жахливих рішень".
Гра Роуз Бірн у "Я не залізна" справді є винятковою. Акторка вже отримала за неї "Срібного ведмедя" Берлінале за найкращу головну роль, а тепер вважається однією з основних претенденток на "Оскар".
Фільм, після якого хочеться подзвонити власній матері
Наразі оцінка фільму на IMDb становить 7,4 з 10 балів, тоді як на Rotten Tomatoes він отримав 94% схвалення від критиків з відзнакою "Сертифікована свіжість" і 68% від глядачів. Водночас на Metacritic кіноексперти оцінили його у 78 зі 100 балів, що відповідає характеристиці "в цілому позитивні відгуки", а широка аудиторія – в 9,3 з 10 балів, що відповідає характеристиці "всезагальне визнання".
Оглядач Time Out визначає фільм як "блискучий вияв материнської люті від Бірн, котра наповнює Лінду як стогнуючим відчаєм, так і наїжаченою агресією жінки, що не дозволить себе зневажати".
"Безжальна режисура Бронштейн тримає камеру провокативно близько до персонажа протягом усього фільму, ніби сам лише погляд на Лінду випробовує її межі. А гра Бірн – настільки ж чутлива, як спусковий гачок, – ідеально цьому відповідає", – зазначає The New Yorker.
Водночас The Wrap пише, що "це фільм, який є настільки ж виснажливо смішним, наскільки й тривожним – почасти він буквально хитається на межі горору, оскільки ми відчуваємо, як сама тканина світу повністю розпадається у нас на очах".
А оглядач Rolling Stone влучно резюмує: "Це такий фільм, що змушує тебе зателефонувати власній матері – і вибачитися".
Про інші цікаві прем'єри тижня читайте в нашому окремому матеріалі.
