Підпишіться на нас в Google
Два резонансні повідомлення з Німеччини показують, що російська прихована війна проти Європи поступово переходить на новий рівень. Йдеться вже не лише про кібератаки, інформаційні операції, стеження чи підпали майна, а про дії, здатні призвести до загибелі людей, знищення літаків і паралічу критично важливої логістики.
Так, у ніч проти 5 серпня в закритій вантажній зоні аеропорту Лейпциг/Галле біля південної злітно-посадкової смуги працівники виявили безпілотник із вибуховим пристроєм. Спеціалісти федеральної поліції вилучили детонатор, частину польотів тимчасово припинили, а літаки перенаправили до інших аеропортів. За повідомленнями німецьких медіа, дрон із саморобним вибуховим пристроєм лежав поблизу українського вантажного літака Antonov Airlines - Ан-124. Хто саме запустив апарат і якою була його остаточна ціль, слідство поки не встановило.
Тієї ж ночі інший вантажний літак, який через закриття смуги був змушений змінити порядок польоту, зіткнувся в повітрі з невідомим об’єктом. Після приземлення в Ганновері на ньому виявили незначні пошкодження. Німецькі слідчі перевіряють, чи був цей об’єкт другим дроном і чи пов’язані обидва епізоди між собою.
Міністр внутрішніх справ Німеччини Александер Добріндт назвав появу озброєного вибухівкою дрона на території міжнародного аеропорту "новим сценарієм загрози" і заявив, що подібна операція мала бути професійно підготовлена. Водночас він окремо наголосив: походження дрона та особи замовників ще мають бути встановлені.
Тому російський слід у справі Лейпцига є логічною і пріоритетною робочою версією, але ще не доведеним юридичним фактом. Це принципово важливо.
В умовах гібридної війни не можна випереджати слідство і приписувати Москві кожен незрозумілий інцидент. Проте не можна й ігнорувати загальний контекст: Лейпциг/Галле є одним із найбільших вантажних авіаційних вузлів Європи, базою DHL і місцем роботи української Antonov Airlines, а раніше через цей аеропорт уже проходили вантажі, проти яких застосовували замасковані запалювальні пристрої.
Другий епізод має значно чіткішу російську атрибуцію. Ще 24 березня федеральна прокуратура Німеччини повідомила про затримання громадянина України Сергія Н. в Іспанії та громадянки Румунії Алли С. у Німеччині. За матеріалами слідства, вони, за завданням російської спецслужби, збирали інформацію про людину, яка постачала Україні дрони та комплектуючі, шукали відомості в інтернеті й знімали місце її роботи. Німецьке видання Die Zeit встановило, що об’єктом спостереження був Штефан Туманн – керівник і головний конструктор баварської оборонної компанії Donaustahl, яка постачає Україні розвідувальні та ударні безпілотники. Видання припускає, що російська спецслужба могла готувати фізичне усунення підприємця.
Тут також необхідно чітко розмежувати рівень підтвердження. Російська розвідувальна операція проти людини, яка забезпечувала Україну дронами, офіційно підтверджена федеральною прокуратурою. Те, що кінцевою метою могло бути саме вбивство Штефана Туманна, поки що є висновком журналістського розслідування та джерел у спецслужбах, а не остаточно сформульованим судовим обвинуваченням.
Проте загальна логіка Кремля проглядається достатньо чітко. Росія намагається руйнувати не лише зброю, яка вже потрапила на фронт, а всю систему її виробництва і доставки: керівників компаній, інженерів, транспортні вузли, склади, авіаційні та залізничні маршрути.
Усунення однієї ключової людини або тимчасове блокування одного логістичного центру може затримати постачання, зірвати контракти, збільшити страхові витрати та змусити європейський бізнес відмовлятися від співпраці з Україною.
Не менш важливою метою є залякування. Кремль прагне переконати європейських підприємців, що допомога Україні створює персональну загрозу для них та їхніх сімей. Паралельно російські служби перевіряють режими охорони підприємств і аеропортів, швидкість реагування поліції, взаємодію контррозвідок та політичну готовність урядів визнавати російську відповідальність.
Для виконання таких завдань дедалі частіше використовуються не кадрові співробітники спецслужб, а завербовані через інтернет громадяни України, Росії, Білорусі, Румунії та інших держав. Їм можуть доручати фотографування об’єктів, перевезення пакунків, підпали, встановлення камер або інші формально нескладні дії. У травні 2025 року німецька федеральна прокуратура повідомила про затримання трьох громадян України, яких підозрювали у готовності за завданням осіб, пов’язаних із російськими державними структурами, пересилати через вантажні мережі пакунки з вибуховими або запалювальними пристроями…
Громадянство таких виконавців не визначає державу-замовника. Навпаки, використання українців є зручним для російських служб: воно ускладнює атрибуцію, дозволяє Кремлю заперечувати причетність і створює підґрунтя для антиукраїнської пропаганди в європейських країнах. Виконавців використовують як одноразовий матеріал, тоді як куратори та організатори залишаються за межами досяжності місцевої поліції.
Європейський Союз уже офіційно визнає, що російські диверсії, пошкодження критичної інфраструктури, кібератаки, втручання у вибори та інформаційні операції є частинами довготривалої і скоординованої кампанії. Для реагування на неї ЄС створив окремий санкційний режим, під яким станом на липень перебувають 80 осіб і 20 організацій. Але санкцій та заяв уже недостатньо.
Подібні справи не можна розслідувати виключно як окремі підпали, незаконні польоти дронів чи побутові кримінальні злочини. Європі потрібна спільна контррозвідувальна картина, яка об’єднуватиме диверсії, стеження за працівниками оборонної промисловості, підозрілі польоти безпілотників, пошкодження транспорту, вербування через месенджери та інформаційне супроводження операцій.
Керівники оборонних підприємств, інженери, українські авіаційні компанії, логістичні центри, порти, залізничні вузли та склади мають розглядатися як потенційні цілі ворожих спецслужб. Потрібні не лише технічні засоби протидії дронам, а й превентивна контррозвідувальна робота: виявлення операторів, посередників, каналів фінансування і російських кураторів до того, як черговий виконавець отримає команду діяти.
Прямого доказу, що справи Donaustahl і Лейпцига є частинами однієї операції, наразі немає. Але обидва епізоди вкладаються в єдину стратегічну модель: уразити людей і логістику, які забезпечують Україну, залишити мінімум слідів і втримати операцію нижче порога відкритого військового зіткнення з НАТО.
Росія намагається перенести війну в тил Європи так, щоб європейці ще могли переконувати себе, що війни на їхній території немає. Насправді вона вже триває - у вигляді диверсій, агентурного стеження, підпалів, вибухових пристроїв, кібератак і спроб залякати тих, хто допомагає Україні. Тож питання вже не в тому, чи веде кремль гібридну війну проти Європи. Питання в тому, скільки ще небезпечних сигналів потрібно європейським столицям, щоб перейти від реагування на окремі інциденти до системної контррозвідувальної оборони.
Віктор Ягун,заступник голови СБУ у 2014–2015 роках, генерал-майор запасу СБУ
