Борис Тарасюк: “Інтерес ЄС до України не зменшуватиметься”

Борис Тарасюк: “Інтерес ЄС до України не зменшуватиметься”

ЄС зацікавлений, щоб на його кордонах були стабільні, демократичні економічно розвинуті сусіди. Країни-партнери зацікавлені в тому, щоб використати можливості Європейського Союзу, які б скоротили шлях трансформації до демократичних і процвітаючих суспільств.

27-29 травня в Брюсселі відбулася Третя сесія Парламентської Асамблеї Євро-НЕСТ (Європейський Союз – країни “Східного партнерства”). В ході сесії депутатам Європарламенту та парламентів 5-ти країн-учасниць “Східного партнерства” вдалося схвалити 4 доповіді. Втім, сесія залишила досить половинчасте враження. Про те, на скільки ефективним є такий механізм співпраці, а також про відносини України з ЄС  УНІАН запитав у співголови Парламентської Асамблеї Євро-НЕСТ Бориса Тарасюка в короткому інтерв’ю за підсумками сесії.

Борисе Івановичу, коли відвідуєш пленарні засідання Асамблеї, складається враження, що цей механізм співпраці на сьогодні є дещо штучним, оскільки навіть з виступів депутатів різних країн-учасниць “Східного партнерства” можна зробити висновок, що дуже різні проблеми їх цікавлять. Чи бачите ви, як співголова Асамблеї, в чому на сьогодні полягає її цінність, і чи потрібна така форма співпраці взагалі?

Якщо говорити в цілому, то якби такого механізму співпраці, як “Східне партнерство” та його парламентського виміру не було б, то його варто було б винайти, оскільки він є дуже потрібним. Можливо, не настільки потрібним для України, тому що ми цей механізм сприймаємо, як такий, що доповнює наші двосторонні відносини з ЄС. Тим більше, що “Східне партнерство” від самого початку ставило цілі, яких Україна вже практично досягала, чи була близькою до них. І сьогодні ми можемо говорити про те, що Україна вже фактично виконала цілі, які стояли в рамках “Східного партнерства”.

Тому, з точки зору України, я би не перебільшував значення цього механізму співпраці між Європейським Союзом та “Східним партнерством”. В той же час, для інших країн-партнерів механізм є дуже важливим, тому що він, як меню в ресторані, дає можливість обрати для себе той рівень взаємодії з Європейським Союзом, який потрібен. При цьому Україна та її відносини з ЄС, до певної міри є взірцем для інших.

Незважаючи на нинішню українську владу, Україна була і залишається лідером серед країн-партнерів. Чи може Україна допомогти їм? Так, може. На жаль, сьогодні мало прикладів, коли Україна може допомогти країнам, але в минулому вона допомагала своїм прикладом, своїм ставленням до демократії. І я думаю, що часи, коли Україна знову посяде лідируючи позиції серед країн-партнерів ще попереду.

Чи цікаво це Україні? Бути лідером, допомагати... Була і є така організація, як ГУАМ, яка зараз практично не працює...

Розумієте, хоче Україна чи ні, вона приречена бути одним з регіональних лідерів. Інша справа - чи вдається сьогодні, за нинішньої української влади виконувати роль одного з регіональних лідерів? Ні, не вдається. І не вдається тому, що Україна замість того, щоб виконувати роль регіонального лідера, фактично перебуває в стані міжнародної ізоляції. Отже, в залежності від того, яка влада, вона або може реалізувати потенціал України, а він об’єктивно є значним, або змарнувати. Тож, навіть якщо б ми не хотіли б цього, ми маємо виконувати цю функцію – бути, якщо хочете, маяком; країною, до якої треба дотягуватися іншим. Але знову ж таки, це залежить від влади, яка є в Україні.

Я впевнений в тому, що повернеться час, коли Україна відновить статус регіонального лідера, який вона мала після перемоги демократії.

Під час засідання сесії Асамблеї склалося враження, що якби не політичні питання, такі як справа Юлії Тимошенко чи справа Вано Мерабішвілі, то депутатам з країн-партнерів не було б чого й обговорювати. Чи бачите ви якісь інші аспекти, які могли б бути цікавими, можливо за кілька років, в багатосторонньому вимірі “Східного партнерства”?

Я вважаю, що “Східне партнерство” має право на існування, і воно буде розвиватися. Чому? Тому що для цього є об’єктивна потреба, як в країнах-партнерах, так і в ЄС. Європейський Союз зацікавлений в тому, щоб на його кордонах були стабільні, демократичні економічно розвинуті сусіди. Країни-партнери зацікавлені в тому, щоб використати можливості Європейського Союзу, які б скоротили шлях трансформації до демократичних і процвітаючих суспільств.

На мою думку, кожен період буде викликом для “Східного партнерства”. Вчора проблеми були лише в Україні, сьогодні до неї приєдналися Грузія та Молдова, які, здавалося б були зразками для ЄС, після того, як Київ втратив ці позиції в 2010 році... Але знову ж таки, поза цими політичними процесами, є об’єктивні економічні інтереси, і дедалі більше вони розвиватимуться. Нікуди не зникнуть енергетичні можливості Азербайджану, нікуди не зникнуть транспортні інфраструктурні можливості України, і вони дедалі більше викликатимуть інтерес і реалізацію конкретних проектів, в яких зацікавлені і ЄС, і Україна, і Азербайджан, і Грузія. Тобто, мені здається, що “Східне партнерство” буде більше розвиватися більше в прагматичній, економічній площині, аніж в політичній, як це є зараз.

Під час виступу перед депутатами Асамблеї комісар ЄС з питань розширення та Європейської політики сусідства Стефан Фюле сказав про те, що є потреба все більше шукати можливостей для координації з Російською Федерацією того регуляторного поля, яке є в ЄС, і яке може бути створено в Євразійському союзі. Чи реально, на вашу думку, добитися такої координації між ЄС та Росією щоб ми, маю на увазі Україну, не опинилися на межі нової “залізної завіси”, але вже регуляторної?

Я дещо по-іншому зрозумів цю частину виступу комісара Фюле. Я зрозумів його так, що в Європейському Союзі дедалі більше зростає зацікавленість в розвитку конструктивних взаємин з Росією. І в цьому контексті ЄС порушує питання і взаємин зі своїми східними партнерами. ЄС звертає увагу на те, що ніхто не повинен працювати проти будь-кого: ні країни-партнери проти Росії, ні Росія проти країн-партнерів. В цьому я вбачаю збалансовану політику Європейського Союзу.
З іншого боку, Росія, в процесі розвитку своїх інтеграційних об’єднань, таких як Митний союз, повинна розуміти, що ЄС вже давно пройшов ці етапи формування, тому Росії, певною мірою, в просуванні інтеграційних процесів доведеться наздоганяти ЄС. В далекому майбутньому може виникнути ситуація, коли буде 2 протилежних економічно-політичних утворення. Європейський Союз стурбований цим, він переймається цим, і це – абсолютно правильно, бо це є стратегічне бачення.

Що стосується східних партнерів ЄС, і в тому числі України, то Євросоюз чітко заявляє нам про необхідність визначитися, за якими правилами ми будемо грати. Якщо за правилами Митного союзу, тоді не можна розраховувати на зону вільної торгівлі з ЄС, тому що Євросоюз не може створювати зони вільної торгівлі з країнами, торговельно-економічна політика яких залежить не від них самих, а від іншого об’єднання, як це ми бачимо в Митному союзі.

Росія ж веде себе зовсім по-іншому. З одного боку, Москва не висуває умов щодо того, що Україна повинна бути демократичною, що повинні поважатися права і свободи людей, що повинно бути верховенство права, що треба уникати вибіркового правосуддя, що треба мати виборче законодавство, яке б відповідало міжнародним стандартам, що, до речі, потрібно передусім нам, Україні, а не Європейському Союзу чи Росії. Але водночас Росія дуже наполегливо, і подекуди навіть агресивно пропонує себе, як альтернативу Європейському Союзу. І тут вже залежить від української влади, українського суспільства, який шлях обрати.

Питання про двосторонні відносини Україна-ЄС. Складається враження, що в ЄС знову з’являється певна втома від України. Тільки якщо раніше ця втома була більше від розширення в цілому, то тепер, скоріше від того, що Україна, здається, тупцює на місці. Чи побачили ви такі сигнали, і чи гадаєте за можливе змінити нинішню ситуацію?

Я вже багато років чую такі фрази у різних європейських столицях щодо так званої втоми від України, від подальшого розширення. Але це - емоційний вираз. Європейський Союз – це не просто інституції, це і люди, які можуть втомлюватися. Однак, є і об’єктивні інтереси, і вони нікуди не зникнуть від того, чи є в когось з чиновників відчуття втоми чи ні. Відчуття втоми є суб’єктивним. А об’єктивним є інтерес до України з боку Європейського Союзу. Не думаю, що цей інтерес з часом буде зменшуватися. Він навпаки зростатиме, тому що йдеться про розуміння ЄС, що без української газотранспортної системи, важче буде Європейському Союзу забезпечувати свою енергетичну безпеку; без участі України в інфраструктурних та енергетичних проектах важко буде Європейському Союзу; без співпраці з Україною в сільськогосподарській сфері важко буде. Тобто, все це дає мені підстави говорити, що з одного боку є чисто людські емоції, які можна зрозуміти, а з іншого боку є прагматичний інтерес, і саме цей прагматичний інтерес буде визначати майбутнє відносин, а не емоції чиновників.

Розмовляв Сергій Воропаєв.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter